ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
10.06.2022Справа № 910/2827/22
Суддя Господарського суду міста Києва Демидов В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, справу за позовом комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5) до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1), про стягнення 17 040,19 грн,
без повідомлення (виклику) сторін,
На адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення 17 040,19 грн, та була передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на користь комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» суму заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 13173,22 грн, а також інфляційну складову боргу у розмірі - 2 647,82 грн, 3% річних - 1219,15 грн.
Ухвалою суду від 15.11.2021 позовну заяву Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" - залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.
Позивачем у строк встановлений ухвалою суду від 15.11.2021, подано заяву про усунення недоліків, з доданими до неї документами.
Ухвалою суду від 04.04.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
04.05.2022 від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній заперечував стосовно задоволення позовних вимог, просив відмовити в позові в повному обсязі зокрема з наступних підстав.
Як вказує відповідач, позивачем не надано належних доказів здійснення теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, 35 та вказує на те, що надання послуг теплопостачання може відбуватись винятково на договірних засадах, а договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався.
Окрім того відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.
24.05.2022 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до останньої просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі з підстав викладених в останній.
08.06.2022 від представника відповідача надійшли заперечення, відповідно до останніх відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, а також не приймати до розгляду подану позивачем відповідь на відзив з наступних підстав.
Згідно з пунктом 4 резолютивної частини ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04 2022 року позивачу запропоновано у строк протягом 5 днів з дня отримання відзиву надати суду відповідь на відзив.
За даними трекінгу «Укрпошти» рекомендоване відправлення №0405046254791 (відзив) отримано Комунальним підприємством Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» 03.05.2022 року, а відтак, встановлений судом строк для надання відповіді на відзив закінчився 09.05.2022 року.
25 травня 2022 року до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» надійшла відповідь на відзив від 23 травня 2022 року (за трекінгом рекомендований лист №0103277838986, відправлений позивачем 24.05.2022 року), що є порушенням процесуального строку встановленого судом.
Відтак, на думку відповідача, позивачем здійснено реалізацію відповідного процесуального права, усупереч вимог ГПК та ухвали Господарського суду міста Києва від 04.04.2022 року, у справі №910/2827/22.
За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.
Частиною четвертою ст. 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.
11.10.2018 між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (далі - кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №601-18, відповідно до якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов'язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії.
Згідно п. 3.4.2 договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку №1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором.
У відповідності до п. 1.3 договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов'язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень).
Так, відповідно до додатку №1 до договору цесії позивач набув право вимоги до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 теплову енергію за особовим рахунком №9357007-02 у розмірі 13 173,22 грн, яка на день подачі позовної заяви до суду не змінилася, що підтверджується довідками про стан розрахунків за спожиту теплоенергію до 01.05.2018.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 ЦК України).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, згідно із нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору.
Таким чином, позивач прийняв право вимоги стягнення з відповідача заборгованості за спожиту теплову енергію у розмірі 13173,22 грн та прийняв право вимоги до відповідача будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов'язань, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії.
Позивач листом №1/5-9357007-02 від 08.04.2019 повідомив відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги №601-18 від 11.10.2018, за яким ПАТ «Київенерго» передало, а позивач набув право вимоги сплати заборгованості у розмірі 13173,22 грн за спожиту відповідачем до 01.05.2018 теплову енергію та просив сплатити заборгованість в 20-денний строк з дня отримання цього листа.
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на цей лист відповіді не надало та заборгованість не погасило.
17.11.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію до 01.05.2018 в сумі 13 173,22 грн.
КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відповіді на цю вимогу також не надало, борг не погасило.
Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджує, що в порушення норм законодавства, відповідач не здійснив плату за отриману теплову енергію, внаслідок чого, за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно, утворилась заборгованість, яка станом на дату укладання договору цесії №601-18 від 11.10.2018 становила 13173,22 грн.
Відповідач, в свою чергу, зазначає, що позивач не надав належних доказів здійснення теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги будинок 35 та вказує на те, що надання послуг теплопостачання може відбуватись винятково на договірних засадах, а договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався.
Стосовно за заявленого клопотання відповідача у поданому запереченні про визнання відповіді на відзив такою, що не надана суд зазначає наступне.
За змістом пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009, реєстрованим поштовим відправленням є поштове відправлення, яке приймається для пересилання з видачею розрахункового документа, пересилається з приписуванням до супровідних документів та вручається одержувачу під розписку. При цьому, розрахунковим документом є документ, встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Пунктом 61 "Правил надання послуг поштового зв'язку" передбачено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення.
За змістом положень вищевказаних Правил, доказом, що підтверджує прийняття оператором поштового зв'язку поштового відправлення для пересилання - є виданий ним відправникові розрахунковий документ встановленої форми, разом з тим, опис вкладення є підтвердженням того, які саме документи вкладені до поштового відправлення.
Як вбачається з долученого відповідачем до відзиву на позовну заяву опису вкладення до цінного листа, останній не містить номеру поштового відправлення, а відтак відстежити поштове відправлення не можливо.
Відповідач в обгрунтування залишення без розгляду відповіді на відзив вказав № трекінгу - №0405046254791, відповідно за яким як стверджує відповідач було направлено відповідь на відзив позивачеві, однак жодних доказів, які б підтверджували дане відправлення за вищевказаним № трекінгу суду не надано (поштова накладна), а відтак суд доходить до висновку, що позивачем подано у строк відповідь на відзив.
Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов такого обґрунтованого висновку.
Судом вище встановлено, що позивач за договором про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 набув право вимоги до відповідача щодо виконання ним грошових зобов'язань перед ПАТ «Київенерго» з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії у розмірі 13173,22 грн.
Водночас, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що позивач не довів факту здійснення теплопостачання за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, 35, а також вказує на відсутність договірних відносин щодо постачання теплової енергії.
Відповідно до п. 29 «Правил користування тепловою енергією» затверджених постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р. №1198 (далі - Правила №1198) теплова енергія постачається безперервно.
Згідно п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов'язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором.
Відповідно до п. 3 "Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення" затверджених Постановою КМ України №630 від 21 липня 2005 р. послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
У відповідності до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198 споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалось на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів.
З матеріалів справи вбачається, що за період постачання теплової енергії (з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно) при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом.
Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: довідками про нарахування за теплову енергію, корінцями нарядів на включення та відключення об'єкту теплоспоживання, обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість.
Як зазначав позивач на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються.
Зазначений в корінцях нарядів споживач ЖЕК-1013 КП «Центр ОС Шевченківського р-ну» являється обслуговуючою організацією, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за адресою м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 35, саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно ЖЕК-1013 КП «Центр ОС Шевченківського р-ну».
При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19).
Щодо заперечень відповідача про те, що договір з позивачем на теплопостачання не укладався, а тому у КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" відсутній обов'язок оплати, то позивач також стверджує, що письмовий договір між постачальником (первісним кредитором) та відповідачем не укладався.
Разом з тим, відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Так, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Наведені висновки, викладені як правові позиції Верховного Суду, зокрема у постанові від 21.08.2019 року у справі №922/4239/16, постанові від 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 10.12.2018 року у справі №638/11034/15-ц тощо.
Відповідно до п. 24, п. 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).
Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Олени Теліги, буд. 35, а тому у відповідача наявний обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії. При цьому, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В той же час, згідно зі статтею 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання в силу припису стаття 525 ЦК України не допускається.
Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
Відповідачем доказів виконання зобов'язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 13 173,22 грн за період з листопада 2015 по квітень 2018 року (включно як первісному кредиторові, так і позивачеві (новому кредитору), суду не надано, а отже суд визнає вимоги позивача обґрунтованими.
Відповідно до п. 20 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води і теплової енергії або затверджених нормативів (норм) споживання на підставі платіжного документа (розрахункової книжки, платіжної квитанції тощо) або відповідно до умов договору на встановлення засобів обліку.
У платіжному документі передбачаються графи для зазначення поточних і попередніх показань засобів обліку води, теплової енергії, різниці цих показань або затверджених нормативів (норм) споживання, тарифу на даний вид послуг і суми, яка належить до сплати за надану послугу.
Єдиним документом, який подано до позовної заяви, який свідчить про виставлення його відповідачу є рахунок-фактура від 30.11.2021 на суму 13173,22 грн, хоча до позовної заяви додано вимогу від 17.11.2021 року за № 30/5/4/17970, відповідно до якої зазначено, що відповідачеві направляються рахунки-фактури на оплату теплової енергії за період діяльності АТ «К.Енерго» на 35 аркушах, рахунки-фактури на оплату теплової енергії, спожитої за період діяльності КП "Київтеплоенерго" на 88 аркушах, проте такі рахунки-фактури не були додані до матеріалів справи ні позивачем, ні відповідачем, а отже суд виходить з наявних матеріалів справи, а саме того, що відповідачеві було виставлено рахунок на оплату на суму 13173,22 грн. лише 30.11.2021 року. При цьому, до цього рахунку, включено заборгованість за період листопада 2015 року по квітень 2018 року.
Водночас, як зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідачем заявлено про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.
При розгляді цієї справи судом встановлено, що відповідачем не виконано взяті на себе зобов'язання, які виникли в силу вимог закону та факту постачання теплової енергії, право вимоги на стягнення заборгованості, яке набуто позивачем на підставі договору цесії, а тому суду слід перевірити чи в межах строку, встановленого на захист порушеного права звернувся позивач з позовом.
Так, вимоги про стягнення заборгованості заявлені за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, а позовна заява подана до суду 23.02.2022.
Позовна давність, за визначенням статті 256 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України.
За змістом частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Відтак, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.
Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відтак, з урахуванням приписів вищенаведеної статті, строк позовної давності для вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року, станом на день звернення із позовом до суду є таким, що сплив у травні 2021 року щодо боргу за квітень місяць 2018 року, оскільки позовна заява згідно відмітки загального відділу діловодства суду подана до суду 23.02.2022.
За приписами статті 262 ЦК України, заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Суд зазначає, навіть з моменту укладення договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018 також сплив трьохрічний строк звернення до суду з позовом, який подано до суду 23.02.2022.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Предметом спору у справі є періодичні платежі, а отже строк позовної давності застосовується щодо кожного періоду (місяця), за який виникла заборгованість.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov-19" на всій території України було установлено карантин з 12.03.2020 по 22.05.2020.
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 22 травня до 31 липня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року N 392, враховуючи зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року N 500)
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 1 серпня до 19 грудня 2020 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року N 641, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2020 року N 760, від 13 жовтня 2020 року N 956, від 9 грудня 2020 року N 1236)
Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено з 19 грудня 2020 року до 31 травня 2022 року згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236, враховуючи зміни, внесені постановами Кабінету Міністрів України від 17 лютого 2021 року N 104, від 21 квітня 2021 року N 405, від 16 червня 2021 року N 611, від 11 серпня 2021 року N 855, від 22 вересня 2021 року N 981, від 15 грудня 2021 року N 1336, від 23 лютого 2022 року N 229
Приписами п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо заборгованості, яка виникла за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року було пропущено до початку дії карантину, і щодо цього періоду позивач звернувся за захистом порушеного права поза межами строку позовної давності, які закінчилися до початку дії карантину в березні 2020 року.
Щодо заборгованості, яка виникла за спірний період з березня 2017 року по квітень 2018 року, то закінчення строку позовної давності щодо цих вимог, за якими звернувся позивач, припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено, і він не є таким, що сплив і на момент ухвалення рішення.
За таких обставин, суд зазначає, що з суми основного боргу 13 13173,22 грн не підлягають задоволенню позовні вимоги за період з листопада 2015 року по лютий 2017 на суму 12039,81 грн, у зв'язку з тим, що позивач звернувся за захистом свого порушеного права поза межами встановленого строку позовної давності, який закінчився до початку дії карантину на території України.
Отже, за вказаних обставин, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення основного боргу за період з березня 2017 року по квітень 2018 року на суму 1133,41 грн сукупно.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1219,15 грн та інфляційних втрат в сумі 2647,82 грн, нараховані з жовтня 2018 року по листопад 2021 року включно.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зазначає, що здійснює перерахунок 3% річних та інфляційних витрат на суму основного боргу 1134,41 грн, про стягнення якого заявлено в межах строку позовної давності за період, визначений позивачем у позовній заяві.
Отже, за розрахунком суду обґрунтованими до стягнення є суми 3% річних у розмірі 104,80 грн та інфляційних втрат у розмірі 250,65 грн.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1; ідентифікаційний код 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, 5; ідентифікаційний код 40538421) 1133 (одну тисячу сто тридцять три) грн 41 коп. - основного боргу, 104 (сто чотири) грн. 80 коп. - 3% річних та 250 (двісті п'ятдесят) грн. 65 коп. - інфляційних втрат та 216 (двісті шістнадцять) грн 77 коп. - судового збору.
3. В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.
Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2022.
Суддя Владислав ДЕМИДОВ