Справа № 127/9949/18
Провадження № 22-ц/801/947/2022
Категорія: 66
Головуючий у суді 1-ї інстанції Сичук М.М.
Доповідач:Оніщук В. В.
06 червня 2022 рокуСправа № 127/9949/18м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач),
суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,
з участю секретаря судового засідання: Олійник Г.Є.,
учасники справи:
скаржник: ОСОБА_1 ,
заінтересовані особи: заступник начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Белза Олександр Іванович, ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2 цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року, постановлену у складі судді Сичука М.М., в залі суду,
встановив:
В січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із скаргою на дії (бездіяльність) державного виконавця, заінтересовані особи: заступник начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Белза О.І. та ОСОБА_2 .
Дана скарга мотивована тим, що постановою заступника начальника Замостянського РВ ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області від 17.04.2019 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №127/9949/18, виданого 26.12.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми авансу в розмірі 1 234 715,62 грн, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 162,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на правову допомогу, стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 215,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Постановою заступника начальника Замостянського РВ ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області від 17.04.2019 накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .
З метою примусового виконання судового рішення ОСОБА_1 просив виконати судове рішення шляхом реалізації арештованого майна боржника, в тому числі квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 .
Однак, виконавча служба не змогла виставити на примусову реалізацію квартиру АДРЕСА_1 , оскільки боржник ОСОБА_2 , якій достовірно було відомо про накладення арешту на квартиру, з метою ухилення від виконання судового рішення 02.07.2019 здійснила реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до квартири АДРЕСА_1 .
Скаржник вважає, що дії ОСОБА_2 свідчать про те, що вона здійснювала реєстрацію місця проживання особи з малолітньою дитиною з метою свідомого перешкоджання виконанню рішення суду і свідомого створення перешкод для проведення виконавчих дій.
Замостянський відділ ДВС міста Вінниці звернувся до Органу опіки та піклування Вінницької міської ради із запитом щодо надання дозволу (відмови у наданні дозволу) на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , однак не отримав ні дозволу, ні відмови в реалізації квартири.
На повторний запит від 27.10.2020 виконавчий комітет Вінницької міської ради рішенням №2428 від 19.11.2020 відмовив ДВС у наданні дозволу на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2021 заяву Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниця Центрально-Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), заінтересована особа Орган опіки та піклування Вінницької міської ради про встановлення порядку виконання рішення суду у справі №127/9949/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплаченого авансу заяву було залишено без задоволення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25.05.2021 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у заяві з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Скаржник зазначає, що ОСОБА_3 зареєструвалась у спірній квартирі разом із малолітньою дитиною не як член сім'ї власника квартири, в спірну квартиру не вселялась та не проживає в ній, а лише зареєстрована в квартирі з дитиною. ОСОБА_3 та її дитина зареєстровані в квартирі з 02.07.2019. Здійснюючи реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 з малолітньою дитиною ОСОБА_4 в спірній квартирі вже після накладення арешту на квартиру, ОСОБА_2 не могла не розуміти можливих наслідків, а саме: звернення стягнення на квартиру в разі невиконання рішення суду.
04.01.2022 ОСОБА_1 звернувся до Другого відділу ДВС у місті Вінниці із заявою про реалізацію спірної квартири, однак 24.01.2022 отримав відмову, в якій зазначено, що станом на 11.01.2022 відсутні законні підстави для примусової реалізації спірної квартири у зв'язку з неотриманням державним виконавцем дозволу на таку реалізацію від органів опіки та піклування, як того вимагає п. 29 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень.
У зв'язку з наведеним вище, скаржник вважаючи дану відмову протиправною та такою, що порушує його права на виконання судового рішення про стягнення на його користь відповідних коштів, оскаржив її в судовому порядку.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) державного виконавця, заінтересовані особи: заступник начальника Другого відділу державної виконавчої служби у місті Вінниці Центрально - Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Белза Олександр Іванович, ОСОБА_2 , відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції свій висновок обґрунтував тим, що оскільки в провадженні державного виконавця знаходиться виконавче провадження на виконання судового рішення, яким безпосередньо не передбачено звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, отримання відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим.
Враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», а також положення Інструкції з організації примусового виконання рішень і Порядку реалізації арештованого майна, державний виконавець або приватний виконавець зобов'язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , посилаючись на неповноту та невірне з'ясування обставин справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову, задовольнивши його вимоги.
Апеляційна скарга мотивована тим, що посилання суду першої інстанції на ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» є безпідставним, оскільки ОСОБА_3 зареєструвалась у спірній квартирі разом з малолітньою дитиною не як член сім'ї власника квартири, в спірну квартиру не вселялась та не проживає в ній, а лише зареєстрована, що підтверджується довідкою про склад сім'ї. Також матеріалами справи підтверджується факт відсутності родинних стосунків між боржницею та зареєстрованими особами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .
При цьому, скаржником зазначено, що місцевий суд не звернув увагу на положення Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003, згідно з яким реєстрація місця проживання особи здійснюється з метою ведення з цією особою офіційного листування та вручення офіційної кореспонденції та жодним чином не призводить до виникнення права користування вказаним нерухомим майном.
Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав з посиланням на викладені у ній обставини.
Заступник начальника Другого відділу ДВС у м. Вінниця Центрально - Західного межрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) Белза О.І. в судовому засіданні щодо задоволення апеляційної скарги заперечував.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, причин неявки не повідомила, а тому згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду справи.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам.
Так, судом першої інстанції встановлено, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 12.10.2018 у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплаченого авансу відмовлено. Судові витрати позивача зі сплати судового збору та на правничу допомогу адвоката залишено без відшкодування. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 400,00 грн понесених відповідачем судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 11.12.2018, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 28.03.2019, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 12 жовтня 2018 року скасовано, ухвалено нове судове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу в розмірі 1 234 715,62 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 162,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на правову допомогу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 215,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
17.04.2019 заступником начальника Замостянського відділу ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області відкрито виконавче провадження, №58926511 про примусове виконання виконавчого листа №127/9949/18, виданого 26.12.2018 Вінницьким міським судом Вінницької області.
17.04.2019 заступником начальника Замостянського відділу ДВС міста Вінниці ГТУЮ у Вінницькій області винесено постанову про арешт майна боржника. З метою примусового виконання рішення суду накладено арешт на майно, що належить боржнику ОСОБА_2 : все рухоме й нерухоме майно.
Скаржником зазначено, що з метою примусового виконання судового рішення він просив виконати судове рішення шляхом реалізації арештованого майна боржника, в тому числі квартири АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 , однак виконавча служба не змогла виставити на примусову реалізацію вказану квартиру, оскільки боржник ОСОБА_2 здійснила у ній реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та її малолітньої дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Замостянський відділ ДВС міста Вінниці двічі звертався до Органу опіки та піклування Вінницької міської ради із запитом щодо надання дозволу (відмови у наданні дозволу) на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , і на повторний запит від 27.10.2020 виконавчий комітет Вінницької міської ради рішенням №2428 від 19.11.2020 відмовив Замостянському відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області у наданні дозволу на реалізацію даної квартири, право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2021 заяву Замостянського відділу державної виконавчої служби у місті Вінниця Центрально - Західного міжрегіонального Управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), заінтересована особа Орган опіки та піклування Вінницької міської ради про встановлення прядку виконання рішення суду у справі №127/9949/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплаченого авансу, залишено без задоволення.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 25.05.2021 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 05 квітня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у заяві з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 09.03.2021 в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення виконання рішення суду у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення сплаченого авансу відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 03.06.2021 ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 09 березня 2021 року скасовано та постановлено нову. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 11 грудня 2018 року у справі №127/9949/18 задоволено. Заборонено ОСОБА_2 реєструвати в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить їй на праві власності, місце проживання осіб, в тому числі з малолітніми та неповнолітніми дітьми, малолітніх та неповнолітніх дітей. Заборонити вчиняти інші дії щодо квартири АДРЕСА_1 , зокрема: передавати в оренду, суборенду, позичку, інші види оплатного чи безоплатного користування третім особам, видавати довіреності щодо квартири, укладати інші договори, в тому числі попередні договори. Заборонити Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради та іншим органам реєстрації місця проживання осіб в місті Вінниця здійснювати реєстрацію місця проживання будь яких осіб за адресою: АДРЕСА_2 .
У заяві ОСОБА_1 від 04.01.2022 про реалізацію спірної квартири, відділом ДВС відмовлено з посиланням на те, що станом на 11.01.2022 відсутні законні підстави для примусової реалізації спірної квартири у зв'язку з неотриманням державним виконавцем дозволу на таку реалізацію від органів опіки та піклування, як того вимагає п. 29 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень.
Вважаючи відповідні дії державного виконавця протиправними, ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно зі статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.
Статтею 447 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна людина має право на справедливий судовий розгляд.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Суд визначає в межах, встановлених ЦПК України, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо (частина перша статті 11 ЦПК України).
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (частина перша статті 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 червня 2016 року №2831/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 вересня 2016 року за №1301/29431 (далі - Порядку реалізації майна) у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий формі).
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (пункт 28 розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень). Це кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
Вимога про отримання дозволу державним виконавцем від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або право користування яким належить малолітній дитині, встановлена задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених статтями 17 та 18 Закону України «Про охорону дитинства», статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» від можливого порушення.
Захист відповідних прав дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які у державі, яка поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи шкоди одній із сторін (наприклад, справа «Жовнер проти України» від 29 червня 2004 року, заява №56848/00, § 33). Право на звернення до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби правова система держав-учасниць Конвенції допускала, що судове рішення, яке набрало законної сили та є обов'язковим для виконання, залишалося би невиконаним по відношенню до однієї зі сторін всупереч її інтересам. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2021 року у справі №755/12052/19 (провадження №14-113цс21) дійшла висновку, що на відміну від виконання судових рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов'язань, отримання державним виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов'язковим в силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного дозволу державному виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій державного виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду, державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким мають діти.
Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі №2-112/11 (провадження №61-12704св21), а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 лютого 2022 року у справі №756/13382/13-ц (провадження №61-11564 св 21).
Згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Посадові особи органів опіки та піклування несуть персональну відповідальність за захист прав та інтересів дітей при наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, яке належить дітям.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Замостянський відділ ДВС міста Вінниці звернувся до Органу опіки та піклування Вінницької міської ради із запитом щодо надання дозволу (відмови у наданні дозволу) на реалізацію квартири АДРЕСА_1 , однак не отримав ні дозволу, ні відмови в реалізації квартири.
На повторний запит від 27.10.2020 виконавчий комітет Вінницької міської ради рішенням №2428 від 19.11.2020 відмовив Замостянському відділу ДВС м. Вінниця ГТУЮ у Вінницькій області у наданні дозволу на реалізацію даної квартири, право користування якою має малолітня дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відтак, з урахуванням встановлених у справі обставин та наведених норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги, оскільки будь - яких порушень в діях державного виконавця судом не встановлено. Натомість, останній діяв відповідно до вимог чинного законодавства, звернувшись до Органу опіки та піклування Вінницької міської ради із запитом щодо надання дозволу (відмови у наданні дозволу) на реалізацію спірної квартири, на що отримав відмову.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на п. 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2021 року за №755/12052/19 (провадження 14-113цс21), у якому зазначено, що повноваження Держвиконавця не мають того характеру та обсягів, які має суд, зокрема в межах цивільного процесу. Обов'язки і права виконавців, закріплені у ст. 18 Закону України про виконавче провадження, не відповідають широті повноважень та обов'язків суду, передбачених ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести ст. 19 СК України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон «Про виконавче провадження», такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад, Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстровано у квартирі, яка підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення, чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_3 зареєструвалась у спірній квартирі разом з малолітньою дитиною не як член сім'ї власника квартири, в спірну квартиру не вселялась та не проживає в ній, а лише зареєстрована, а також про те, що матеріалами справи підтверджується факт відсутності родинних стосунків між боржницею та зареєстрованими особами ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , не спростовують висновків суду про відсутність порушень в діях державного виконавця та виконання ним вимог чинного законодавства.
Інші доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Аргументи апеляційної скарги, в їх сукупності, не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваної ухвали.
При вирішенні цієї справи, суд правильно визначив характер правовідносин між сторонами, правильно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, доводи скаржника не дають правових підстав для інших висновків по суті вирішення спору, ніж тих, яких дійшов суд першої інстанції, і не вказують на допущення судом порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були обов'язковою підставою для скасування чи зміни оскаржуваної ухвали, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, то понесені судові витрати покладаються на учасника справи, який звернувся з апеляційною скаргою.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 07 квітня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду.
Головуючий: В. В. Оніщук
Судді: С. К. Медвецький
С. Г. Копаничук