Дата документу 09.06.2022 Справа № 335/8567/21
Єдиний унікальний № 335/8567/21
Провадження №22-ц/807/1344/22
Головуючий в 1-й інстанції - Геєць Ю.В.
09 червня 2022 року місто Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,
суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року, постановлену у м. Запоріжжі у справі за зустрічною позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр,-
В провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води. Ухвалою суду від 09.09.2021 року провадження у справі відкрито. Визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у судове засідання. 19.10.2021 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр, за підписом ОСОБА_1 19.10.2021 року на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява №2 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр, за підписом ОСОБА_1 .
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року відмовлено у прийнятті зустрічного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр.
Відмовлено у прийнятті зустрічного позову №2 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати.
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що підстава відмови у прийнятті зустрічного позову, а саме недоцільність розгляду первісного та зустрічного позову, оскільки це затягне розгляд справи, розширить доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників справи, не передбачено процесуальним законодавством та порушує принцип доступу до правосуддя.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1, ч. 2 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відмовляючи у прийнятті до розгляду спільно з первісним позовом зустрічної позовної заяви та зустрічної позовної заяви №2, суд першої інстанції виходив з того, що спільний розгляд таких заяв є недоцільним, умови прийняття зустрічних позовів відсутні, а прийняття таких заяв затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучати нових учасників справи. При цьому відмова у прийнятті заяв не позбавляє права подання таких заяв в порядку позовного провадження окремо від первісного позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.
В статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Положеннями статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За своєю суттю зустрічний позов є матеріально-правовою вимогою відповідача до позивача, яка заявляється для сумісного розгляду з первісним позовом.
За приписами ч. 2 ст. 193 ЦПК України умовами прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним позовом є: взаємопов'язаність зустрічного позову з первісним, що виявляється у тому, що вони виникають з одних правовідносин; доцільність сумісного розгляду основного і зустрічного позовів, оскільки це дозволяє більш повно і об'єктивно дослідити обставини справи, встановити фактичні взаємовідносини сторін, виключити ухвалення взаємосуперечливих чи взаємовиключних судових рішень.
Статтею 193 ЦПК України передбачено, що прийняття зустрічного позову до спільного розгляду з первісним не є обов'язком суду, що розглядає справу, а навпаки відноситься до його дискреційних повноважень, при цьому, сам суд першої інстанції визначає взаємопов'язаність позовів (зокрема, виникнення із одних правовідносин, випадок коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову, тощо), а, крім цього, додатково повинен визначитися із доцільністю такого спільного розгляду, що є оціночним поняттям у кожній окремій справі та оцінку цьому може дати виключно суд, що розглядає справу як суд першої інстанції.
Так, суд при вирішенні питання щодо прийняття до розгляду зустрічного позову повинен виходити з того, що наявність підстав, передбачених законом як умови прийняття зустрічного позову, свідчать про наявність певного зв'язку між первісною і зустрічною вимогами. Відсутність такого зв'язку не виправдала б можливість спільного розгляду цих вимог в одному процесі.
Доцільним є сумісний розгляд первісного і зустрічного позову, якщо задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову. Недоцільно розглядати первісний і зустрічний позови, якщо це затягне розгляд справи, істотно розширить предмет доказування, призведе до необхідності залучення нових учасників процесу.
Отже, цивільне процесуальне законодавство гарантує відповідачеві право на захист від пред'явленого позову, шляхом подання зустрічного позову.
Зустрічний позов дозволяє розглянути в одному процесі вимоги обох сторін, що дає можливість заощадити час і сприяє більш швидкому захисту їхніх прав та інтересів, а також запобігає можливості винесення суперечливих і взаємовиключних судових рішень у цивільній справі.
Таким чином, суд приймає зустрічний позов до спільного розгляду з первісним, якщо вони прямо взаємопов'язані між собою і спільний їх розгляд є доцільним.
Колегія суддів вважає позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води взаємопов'язаними з вимогами зустрічних позовних заяв ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр та їх спільний розгляд є доцільним.
Так, предметом позову за первісною заявою є стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, при цьому у зустрічних позовних заявах наявні вимоги щодо зобов'язання проведення перерахунку заборгованості, в тому числі у зв'язку із ненаданням та неякісним наданням послуг, таким чином ймовірне задоволення вимог за зустрічним позовом призведе до відмови або частковому задоволенні позовних вимог за первісним позовом.
Так, в силу ст.13 розділу І "Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод", кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.
Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Разом з тим, доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений ЦПК. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися і застосовуватися, починаючи з моменту пред'явлення позову до суду.
Європейський суд з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" та "Креуз проти Польщі" роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
Відмовляючи у прийняті зустрічних позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Концерну «Міські теплові мережі» про захист прав споживачів та користувачів надр, суд першої інстанції помилково виходив з того, що спільний розгляд позовів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води та захист прав споживачів є недоцільним, адже ці позови є взаємопов'язаними, виникають із одних правовідносин і стосуються розміру заборгованості, який підлягає доведенню виходячи із об'єму, вартості та якості наданих послуг.
Наведене судом першої інстанції враховане не було, що призвело до постановлення помилкової ухвали.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
На підставі вищезазначеного, ухвалу суду першої інстанції про відмову у прийнятті зустрічних позовних заяв, не можна визнати законною та обґрунтованою, тому відповідно ст.379 ЦПК України вона підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 16 грудня 2021 року у цій справі скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повна постанова складена 09 червня 2022 року.
Головуючий, суддя-доповідач С.В. Кухар
Судді: О.В. Крилова
О.З. Поляков