26.05.2022 Справа №607/22558/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області
в складі :
головуючого Ромазана В.В.
з участю секретаря Безручко Т.В.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Тернополі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням ,-
Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання відповідачів такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що вона є власником даного житла. ОСОБА_3 . Колишній чоловік позивачки, яким є відповідач, фактично зареєстрований за даною адресою, але вже понад два роки у спірній квартирі не проживає, оскільки виїхав закордон. Відповідач ОСОБА_4 - повнолітній син позивачки, також вибув на проживання та роботу до іншого населеного пункту і теж не проживає у вказаній квартирі вже більше двох років. Зазначене, підтверджується актами від 03 лютого 2021 року, від 14 липня 2021 року, від 21 жовтня 2021 року та 25.11.2021 року, складеними комісією ПП «ТернопільКомСервіс». Відповідачі не проживають у спірній квартирі, не сплачують комунальні платежі, участі в утриманні житла не беруть, їх особистих речей в квартирі немає, і взагалі квартирою вони не цікавляться. Позивач не чинила відповідачам перешкод у користуванні спірним житлом. Позивач вважає, що факт реєстрації відповідачів за вказаною адресою, порушує її право на користування та вільне розпорядження належним їй майном. Позивач позбавлена можливості оформити житлову субсидію. Оскільки, ОСОБА_1 є особою з інвалідністю та має серйозні проблеми із здоров'ям, вона не в змозі повноцінно працювати та отримувати більші доходи. Крім того, у позивачки на утриманні перебуває неповнолітній син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тому оформлення житлової субсидії для неї є вкрай важливим.
Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відзиву на позов не подавали.
23 березня 2022 року у даній проведене підготовче судове засідання, за наслідками якого підготовче провадження закрито, а справу призначено до розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 та представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та просить суд їх задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в судове засідання повторно не з'явилися, хоча належним чином повідомлялися про дату, час та місце судового розгляду, шляхом опублікування оголошення про виклик до суду на сайті судової влади. Відзиву на позов не подавали.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, суд зі згоди позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст.280 ЦПК України.
Дослідивши та оцінивши докази по справі, суд встановив
ОСОБА_1 та ОСОБА_3 із 20 грудня 2001 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 червня 2019 року.
Згідно договору купівлі-продажу квартири від 01.12.2005 р., посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Іваненко О.С. та зареєстровано в реєстрі за №7913, ОСОБА_1 купила належну ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 28,9 кв.м.м, житловою - 17,3 кв.м.
Пунктом 12 зазначено договору сторони передбачили, що якщо квартира набута покупцем в період шлюбу, вона являється спільною сумісною власністю подружжя і розпорядження нею можливе лише за згоди другого з подружжя.
На підставі вказаного договору, 15 грудня 2005 року ТОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_1 , записано в реєстрову книгу за №34721.
Як вбачається із наявної при матеріалах справи копії будинкової книги та довідки Ф№3, виданої 02.11.2021 р. ПП «ТернопільКомСервіс», у квартирі за адресою АДРЕСА_2 , зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Як встановлено в судовому засіданні із актів обстеження від 03 лютого 2021 року, від 14 липня 2021 року, від 21 жовтня 2021 року та 25.11.2021 року, складеними комісією ПП «ТернопільКомСервіс», у спірній квартирі зареєстровані, але не проживають ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
У судовому засіданні свідок ОСОБА_10 , підтвердила суду ту обставину, що відповідач ОСОБА_3 тривалий час близько 6 років за адресою АДРЕСА_2 не проживає. Інший відповідач - повнолітній син позивача ОСОБА_4 останній раз перебував у зазначеній квартирі близько двох місяців тому, приїзджав до позивача та перебував у зазначеній квартирі близько двох днів.
Згідно ст. 60 Сімейного Кодексу України, майно, набуте подружжями за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
У відповідності до ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. (ст. 68 СК України)
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 поділ спільного майна подружжя не було проведено.
Відповідно до частини другої статті 405 ЦК України, член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , колишній чоловік позивачки, не проживає постійно в квартирі АДРЕСА_1 , у зв'язку із перебуванням за межами території України. ОСОБА_4 - повнолітній син позивачки, проживає у м. Львові, оскільки навчається в Академії мистецтв та перебував у спірній квартирі у квітні 2022 року.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є спільним сумісним майном позивача та відповідача ОСОБА_3 , набутим ними, як подружжям під час перебування у шлюбі у 2005 році, а тому в силу вимог ст.60 Сімейного кодексу України, відповідач є співвласником вказаної квартири.
Частинами першою, другою статті 319 ЦК України, передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Статтею 346 ЦК України, врегульовані підстави припинення права власності, а саме: відчуження власником свого майна; відмови власника від права власності; припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; знищення майна; викуп пам'яток культурної спадщини; примусове відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника; реквізиція; конфіскація; припинення юридичної особи чи смерті власника.
Відповідач ОСОБА_3 не втратив право власності на вказану квартиру, в силу вимог статей 319, 321 ЦК України. Крім цього, частина друга ст..405 ЦК України, не передбачає можливості позбавлення права користування квартирою особи, яка є її співвласником. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про припинення права власності відповідача на вказану спірну квартиру, відтак не може бути позбавлений права користування нею.
Із пояснень позивачки та свідка ОСОБА_10 судом встановлено, що повнолітній син позивачки - ОСОБА_4 на даний час навчається у м. Львові, однак у спірній квартирі періодично появляться, приїжджає на святкові та вихідні дні.
За таких обставин, суд, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову про визнання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Зазначена позиція відображена також у постанові ВС від 28 лютого 2018 року у справі №647/1683/15ц.
Аналізуючи вищенаведені обставини та правові норми, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 в повному обсязі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 13, 82, 263, 265, 280-284, 289 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право на користування житловим приміщенням - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 05 червня 2022 року.
Головуючий суддяВ. В. Ромазан