03.06.2022 Справа №607/1500/21
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
головуючого - судді Вийванко О. М.
за участю секретаря с/з Медвідь О. А.
представника позивача Дурдинець Р. Ю.
представника відповідача Братівника І. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Позивач акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулось в суд із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 40 248,49 грн.
В обґрунтування вимог вказує, що 09.07.2014 між позивачем та відповідачем укладено договір, згідно умов якого останній отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Взяті на себе зобов'язання відповідач не виконує, у зв'язку з чим станом на 23.11.2020 має заборгованість в розмірі 54 311,73 грн, з яких: 40 248,49 грн - заборгованість за тілом кредиту (20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 40 228,49 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 14 063,24 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит. Однак, представник позивача просить суд стягнути з боржника заборгованість по кредиту в розмірі 40 248,49 грн та судові витрати.
Представник відповідача подав відзив на позов, в якому вказує, що ОСОБА_1 дійсно подав 09.07.2014 до одного із відділень АТ КБ «ПриватБанк» анкету - заяву. При цьому, жодного кредитного договору між відповідачем та позивачем не укладалось, що і підтверджується відсутністю доданого до позовної заяви даного роду правочину. Відповідач не звертався із заявою до позивача з проханням встановлення (надання) відкритої кредитної лінії, між сторонами не погоджувався розмір кредитування (ціна договору), порядок використання платіжної картки, строк договору, також відсутні умови щодо нарахування та сплату процентів за використання грошових коштів, отриманих в позику, відсутні умови нарахування будь - якого роду додаткових витрат за надання Банком послуг (комісій), сторонами також не погоджувався розмір нарахування неустойки за не виконання чи неналежне виконання сторонами умов договору. Між позивачем та відповідачем також не укладалось жодного договору Страхування кредитного ліміту.
При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» не здійснив ознайомлення ОСОБА_1 із «Умовами та
правилами надання банківських послуг» (надалі - Умови), «Тарифами Банку» (надалі - Тарифи) та будь якими іншими документами, що б дали змогу споживачу банківських послуг
усвідомлювати про укладання з позивачем кредитного договору, та обумовленням будь яких умов, що ставляться у вимогу, як істотні до даного виду правочину. Відповідач не був повідомлений про вимоги Банку щодо сплати будь яких коштів, в тому числі відсотків, комісій, страхових внесків та штрафних санкцій за користування банківськими послугами, шляхом підписання згаданих позивачем Умов та Тарифів, а також і самого Кредитного договору.
Анкета - заява від 09.07.2014 є лише доказом звернення ОСОБА_1 до Банку про надання банківських послуг, яка містить в собі анкетні дані відповідача, без обумовлення будь яких умов кредитного договору. Вищенаведеним підтверджується, що даного роду заява не може вважатись доказом укладання між сторонами Кредитного договору, оскільки не містить істотних умов даного правочину.
Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та «Умови та правила надання банківських послуг», що додано до позовної заяви не можуть вважатись належними та достатніми доказами обумовлення сторонами умов кредитування, оскільки розроблені позивачем в односторонньому порядку Банком та не доведено до відома споживача послуг - відповідача, а зважаючи на їх мінливий характер без доведення до відому відповідача не може розцінюватись також як добросовісна поведінка Банку, як учасника цивільних правовідносин.
Не може прийматись судом до уваги також Довідка про підписання між Банком та ОСОБА_1 кредитного договору б/н, за яким було надано вказані позивачем кредитні картки. Знову ж таки - належним доказом отримання особою кредитної картки та Пін - коду до неї, що б дало змогу такій особі розпоряджатись коштами може бути лише письмово підтверджена власноруч підписана відповідачем розписка про отримання, доказів чого стороною позивача не надано.
Доказів того, що ОСОБА_1 був повідомлений про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, шляхом підписання відповідного повідомлення відповідачем матеріали судової справи не містять, що підтверджує відсутність такої обставини. Таким чином, відповідна Довідка, надана Банком як доказ, також не може прийматись судом до уваги, як достовірний доказ певної обставини.
Сторона відповідача не погоджується та ставить під сумнів, як доказ, розрахунок заборгованості за договором № б/н від 09.07.2014, укладеного між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 станом на 30.09.2019, оскільки в період з 13.10.2016 по 18.08.2020 ОСОБА_1 здійснив зарахування на картку в розмірі 27 277,08 грн, при цьому, відповідачем використано грошові кошти в сумі 15 642,97 грн. Виходячи із даних тієї ж виписки, станом на 12.10.2016 на рахунку відповідача Банком обліковувались грошові кошти та заборгованість не числилась, таким чином здійснювати розрахунок до цієї дати немає значення для обставин справи.
Одночасно, представник відповідача висловлює своє критичне ставлення стосовно недобросовісної поведінки самого позивача. Виходячи із даних наданої Банком виписки, останній безпідставно здійснював списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 , непогоджених із відповідачем за умовами будь якого договору між сторонами.
Так, в період з 30.09.2008 по 13.11.2020 АТ КБ «ПриватБанк» безпідставно зараховував до витрат (кредитних коштів) ОСОБА_1 нараховані: комісію за обслуговування, проценти, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, пеню, відсотки за рахунок кредитних коштів, за використання кредитного ліміту, страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту».
Вище доведено, що між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору не укладалось і жодні із нарахованих Банком витрат та зарахування їх до основного боргу за кредитом є такими, що суперечать вимогам нормативно правових приписів.
За вищенаведених обставин вбачається, що твердження Банку про укладення кредитного договору не відповідає дійсності, а відтак позивач не вправі вимагати від відповідача сплати будь яких коштів, нарахованих поза межами узгоджених.
Виходячи із вищенаведеного стороною позивача не доведено підставності позовних вимог, на підтвердження чого не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів наступного: факту укладання між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 кредитного договору; ознайомлення та доведення до відому відповідача із будь якими Умовами та Тарифами Банку при користуванні банківськими послугами; видачі відповідачу кредитних карток; відкриття відповідачу рахунків для обліку коштів, отриманих в кредит; отримання ОСОБА_1 коштів від АТ КБ «ПриватБанк» за рахунок відкритої кредитної лінії; наявної заборгованості відповідача перед позивачем.
Відтак, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог позивача та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій вказує, що відповідачем було підписано заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, відповідно, підписавши заяву, відповідач ознайомився та був згідний з Умовами та правилами надання банківських послуг, а отже, заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг та тарифами, що розташовані на офіційному сайті Банку (www.privatbank.ua) складають Договір про надання банківських послуг. На підставі вказаного, відповідачу було відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 . Також, до матеріалів позову долучено «Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з якого вбачається, що на момент оформлення кредиту, банком встановлено поточну процентну ставку в розмірі 3,5 % (42 % на рік), вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо. Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору. З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що позивач частково сплачував заборгованість за договором, а тому, виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості є належними та допустимими доказами по справі. Натомість, відповідачем розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судові-економічні експертизи по справі не призначались. Також, представник позивача зауважив, що згідно виписки по рахунку вбачається, що відповідач до певного часу належним чином виконував свої зобов'язання за кредитом, що свідчить про те, що останній знав про умови кредитування та визнав свої зобов'язання за договором, а тому, посилання відповідача на те, що він не був ознайомлений з умовами кредитування не має прийматись судом до уваги, відтак представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, обґрунтованих в позовній заяві, та відповіді на відзив та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позов.
При розгляді справи судом, учасниками справи подано заяви та клопотання та судом було вчинено інші процесуальні дії, зокрема.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі.
Ухвалою суду призначено судову економічну експертизу та зупинено провадження у справі.
Ухвалою суду поновлено провадження у справі.
Ухвалою суду доручено проведення судового засідання в режимі відеоконференції.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши, дослідивши об'єктивно та оцінивши зібранні у справі докази, суд приходить до висновку, що слід відмовити у задоволенні позову, виходячи з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено фактичні обставини справи та зміст спірних правовідносин.
09.07.2014 між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого в свою чергу є АТ КБ «ПриватБанк», укладено кредитний договір з ОСОБА_1 , згідно з умовами якого останній отримав кредит, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації.
У заяві зазначено, що відповідач згідний з тим, що дана заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/.
Згідно із наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 23.11.2020 становить 54 311,73 грн, з яких: 40 248,49 грн - заборгованість за тілом кредиту (20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 40 228,49 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту); 14 063,24 грн - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит.
Однак, позивач просить стягнути з відповідача лише частину суми заборгованості за кредитом, а саме, 40 248,49 грн - заборгованість за тілом кредиту, яка складається з: 20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 40 228,49 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України, публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника від 09.07.2014 процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Позивач, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 09.07.2014, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п'ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об'єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід'ємну складову змісту договору.
У постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14 Верховний Суд України зазначив, що сторони досягли згоди та уклали договір, в якому передбачили, що позовна давність, установлена законом, збільшена за домовленістю сторін до п'яти років відповідно до п. 5.5 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (стандарт).
У постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше у постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з частиною першою статті 360-7ЦПК України (у редакції, чинній на момент прийняття постанови) відсутнє.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафіягреко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоніпроти Франції», заява № 17862/91,§ 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W.проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).
Суд вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не містять підпису відповідача, а тому, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 09.07.2014 шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов'язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред'явив.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України, держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України, цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В«Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Також суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 09.07.2014 у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Крім цього, за результатами проведення судово-економічної експертизи у даній справі, судом з'ясовано, що сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з картки та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251 070,93 грн. Списані з картки ОСОБА_1 кошти в сумі 67 654,97 грн, підтвердити чи спростувати не має можливості. Натомість, даною експертизою встановлено, що ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти в сумі 264 414,17 грн.
В Додатку № 1 до Висновку експерта, згідно наданої на дослідження виписки АТ КБ «Приватбанк» по особовому рахунку ОСОБА_1 , відображено зарахування і використання грошових коштів банку за період з 09.07.2014 по 13.11.2020.
Згідно з Додатком до Висновку № 1 за період з 09.07.2014 по 13.11.2020, відповідно до виписки по картках: № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , ОСОБА_1 було внесено на дані картки 264 414,17 грн.
Слід зауважити, що по картці № НОМЕР_4 проведено нарахування та списання відсотків і пені. Списано з вищезгаданих карточок 318 725,90 грн, в тому числі:
- Зняття готівки в банкоматі, переказ на свою карту - 142 211,55 грн;
- Оплата товарів та послуг - 108 859,38 грн;
- Списання відсотків за використання кредитного ліміту - 59 744,02 грн;
- Пеня за прострочку за кредитом - 1 900,00 грн;
- Комісія за обслуговування (членський внесок) - 760,00 грн;
- Страховий платіж за договором - 5 150,95 грн;
- Комісія за випуск персоніфікованої картки - 100,00 грн.
Слід зауважити, що на дослідження не надано розрахунок нарахування відсотків, не підтверджено, по якій саме кредитній картці ОСОБА_1 обслуговувався та який саме відсоток застосовувався для нарахування відсотків; аналогічно відсутній розрахунок пені.
Також, сплату та нарахування страхового платежу за договором «Страхування кредитного ліміту» не підтверджено договором страхування.
Отже, сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з карти та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014 по 13.11.2020, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251 070,93 грн (142 211,55 + 108 859,38).
Списані кошти у сумі 67 654,97 грн (59744,02+1900,00+760,00+5150,95+100), враховуючи вищенаведене, підтвердити чи спростувати не має можливості.
Отже, ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти у сумі 264 414,17 грн.
Відповідно до п. п. 1-3 ст. 1056 ЦК України встановлено що, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.
Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
П. 2 ст. 550 ЦК України передбачено, що проценти на неустойку не нараховуються.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором і законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів їх розмір встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.
У заяві позичальника від 09.07.2014 процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
В позовній заяві сума заборгованості по процентах за користуванням кредитом, яка визначається на підставі та у розмірах установлених актами законодавства, зокрема, статтями 625,1048 ЦК України, відсутня.
В розрахунках, наданих на дослідження експерта, які додані до матеріалів кредитної справи, відображена заборгованість у сумі 251 070,93 грн, а в позовних вимогах 40 248,49 грн.
В суму заборгованості, яка визначена в розрахунку, не входить сума відсотків за використання кредитного ліміту, сума пені за прострочку за кредитом, сума комісії за обслуговування, сума страхового платежу за договором та сума комісії за випуск персоніфікованої картки.
Тобто, не всі операції відображені в розрахунках, які додані до матеріалів кредитної справи.
Виходячи із вищенаведеного, заборгованість ОСОБА_1 по кредитному договору від 09.07.2014 визначена банком у сумі 40 248,49 грн, з якої: 20,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту та 40 228,49 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, документально та нормативно не підтверджується.
Крім цього, із врахуванням висновку експерта сума коштів, яка була знята ОСОБА_1 з карти та використана на купівлю товарів за період з 09.07.2014р. по 13.11.2020, відповідно до виписки, наявної у справі, становить 251 070,93 грн, натомість, ОСОБА_1 зараховано на свій картковий рахунок, відповідно до виписки, наявної у справі, кошти у сумі 264 414,17 грн, що є більшою від суми отриманих коштів.
За вказаних обставин, враховуючи те, що акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» здійснювало розрахунок погашення коштів, відсотків, штрафів по кредитному договору 09.07.2014, з недотриманням чинного та діючого законодавства, а тому, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Відповідно до частин 1 і 3 статі 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі статтею 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Тому, суд вважає, що судовий збір слід покласти на позивача, у зв'язку із відмовою в позові.
Крім цього, згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, в тому числі: 1) на професійну правничу допомогу.
Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
На підтвердження факту витрат на оплату послуг адвоката, відповідачем надано договір про надання правової допомоги від 20.03.2021, укладений між адвокатом Братівник І.В. та Жук В.В., акт виконання робіт від 05.04.2021 та квитанцію до прибуткового касового ордера № 25 від 05.04.2021 на суму 8 000,00 грн.
Разом з тим, згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. (ч.5 цієї статті ЦПК).
Суд, вирішуючи питання про розподіл витрат, понесених відповідачем на професійну правову допомогу, взявши до уваги вищевказані докази на підтвердження факту витрат на оплату послуг адвоката, дійшов висновку про те, що оскільки рішенням суду у задоволенні позову відмовлено, враховуючи співмірність витрат зі складністю справи та із наданим адвокатом відповідача обсягом послуг під час розгляду справи в суді, необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, пов'язаність цих витрат із розглядом справи, взявши до уваги, виконані роботи, з урахуванням принципу розумності та справедливості, вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.
Крім цього, пунктом 2 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Як вбачається із матеріалів цивільної справи, відповідачем було оплачено проведення судово-економічної експертизи в розмірі 6 864,40 грн, здійсненої Тернопільським відділенням КНДІСЕ, що підтверджується актом № 87 здачі-приймання висновку експертів № 678/679/21-22 від 07.04.2022 та дублікатом квитанції № 0.0.2171369437.1 від 22.06.2021, виданої АТ КБ «Приватбанк».
За таких обставин, суд вважає, що з позивача на користь відповідача підлягають стягнення витрати, пов'язані із проведенням експертизи в розмірі 6 864,40 грн.
На підставі наведеного, керуючись ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 258-268, 273, 352-355 ЦПК України, суд, -
Відмовити у задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 14 864,40 грн (чотирнадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири гривні 40 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду учасниками справи подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 Цивільного процесуального кодексу України.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», місцезнаходження: м. Київ вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № НОМЕР_5 , МФО № 305299.
Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення суду складено та підписано 08 червня 2022 року.
Головуючий суддяО. М. Вийванко