Справа № 348/535/21
Провадження № 2/466/346/22
03 червня 2022 року Шевченківський районний суд м. Львова в складі:
головуючої - судді Зими І.Є.
при секретарі Колодій Я.П.
з участю позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідачки ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку спрощеного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа ОСОБА_5 про стягнення коштів за договором позики,-
09.03.2021 ОСОБА_1 звернувся до Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області із позовною заявою, в якій просить стягнув з відповідачки 220 480 грн. боргу за договором позики .
Свої вимоги мотивує тим, що 12.09.2017р. він надав ОСОБА_3 в борг 6600 Євро. Остання зобов'язалась повернути позичені кошти до 12.09.2019р., про що власноручно написала розписку. Однак станом на день звернення до суду, відповідач свої зобов'язання не виконала, заборгованість залишається не погашена. Станом на день подачі позову, тобто 08.03.2021р. розмір боргу відповідно до офіційного курсу НБУ, становить 220 480,92 грн.
Враховуючи наведене, те, що відповідачка добровільно не виконує свої зобов'язання, ОСОБА_1 змушений звернутись до суду із даними вимогами.
Ухвалою судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 31.03.2021 матеріали позовної заяви були скеровані за територіальною підсудністю до Шевченківського районного суду м. Львова.
Провадження у справі відкрито ухвалою судді від 27.04.2021, розгляд справи призначено в спрощеному позовному провадженні.
07.07.2021р. відповідач подала відзив на позовну заяву, в якому вимоги ОСОБА_1 повністю заперчила. Свою позицію мотивує тим, що 12.09.2017р. між нею та позивачем укладено договір позики, згідно якого вона отримала від останнього 207 504 грн., що на момент отримання коштів становило 6600 Євро. Договір позики було нотаріально посвідчено та забезпечено договором іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру в АДРЕСА_1 .
Відповідач зазначає, що умови договору позики від 12.09.2017 р. та боргової розписки від 12.09.2017 р. є тотожними, зокрема щодо суми позики та терміну користування такою. Розписка була складена в підтвердження факту отримання коштів, а не як самостійна умова правочину. Відтак заперечує, що борг за розпискою не погашався, оскільки на протязі 2017-2020 років вона передала позивачу грошові кошти в загальній сумі 6225 Євро.
Зважаючи на викладене, відповідачка просить у задоволені позову відмовити.
27.07.2021р. позивач подав відповідь на відзив, в якому вказав, що між ним та відповідачкою існує два окремих договори позики, зобов'язання за одним з яких підтверджені у письмовій формі та посвідчені нотаріально, а за другим - існують в усній формі, що підтверджено розпискою ОСОБА_3 від 12.09.20217р. Повернення відповідачкою коштів в загальній сумі 6 225 Євро дійсно мало місце, проте здійнювалось нею в погашення заборгованості за нотаріально посвідченим договором позики, а не за борговою розпискою. Відтак, на даний момент, борг за розпискою залишається не повернутим.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, зіславшись на викладені в заявах обставини та факти, просили позов задовольнити. Крім того позивач зазначив, що йому була знайома сімейна пара - відповідачка та її чоловік ОСОБА_5 . Останні звернулись до нього з питання отримання позики на загальну суму 13 200 Євро. Вони спільно обумовили, що договір позики та іпотеки будуть укладати нотаріально. Проте у приватного нотаріуса виявилось,що при укладенні двох договорів на вказану суму значні кошти слід буде сплатити на податки та послуги. Тому вони з відповідачкою дійшли згоди ,що нотаріально буде оформлено позика та іпотека на 6 600 Євро, а решта обумовленої суми позики буде надана по борговій розписці, яку після отримання коштів власноручно і написала відповідачка. Щоб розмежувати за якою з двох угод відповідачка віддає борг, позивач у розписках про часткове погашення заборгованості зазначав, що кошти повертаються по нотаріально посвідченим договорам позики та іпотеки. Сума позовних вимог зазначена позивачем з розрахунку курсу НБУ на момент звернення до суду.
Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні позов заперечили, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву. Просили у задоволенні вимог позивача відмовити за безпідставністю .
Третя особа , ОСОБА_5 , в судове засідання не з'явився повторно, про причини неявки не повідомив.
Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази, з'ясувавши дійсні обставини справи суд дійшов наступного висновку.
Згідно ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст. 12, 13, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Судом встановлено, що 12.09.2017р. відповідачка ОСОБА_3 позичила у позивача ОСОБА_1 6600 євро, про що надала боргову розписку (а.с.4). Кінцевий строк повернення боргу становив 12.09.2019р.
12.09.2017р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого позикодавець надав а позичальник отримав у строкове користування грошові кошти в сумі 207 504 грн. що на момент отримання позики за курсом НБУ становило 6600 Євро. Договір позики було посвідчено нотаріально приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р.І. за № 4303. Згідно умов договору, строк повернення позики ставновив не пізніше 12.09.2019р.
У забезпечення виконання грошового зобов'язання між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 цього ж дня укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру в АДРЕСА_1 , який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р.І. за № 4304.
Крім того, в цей же день між сторонами було укладено договір позики на суму 6 600 Євро, який був оформлений борговою розпискою, яку власноручно після отримання підписала відповідачка ОСОБА_3 . За умовами договору позичальник зобов'язувалась повернути суму позики до 12.09.2019 р. ( а.с. 4). Саме в зв'язку з невиконанням стороною обов'язків по вказаному договору, позивачем і заявлено позов.
Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Слід також відзначити, що при розгляді справи № 6-63 цс 13 Верховний Суд України 18 вересня 2013 року зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Посвідченим нотаріально договором позики чітко встановлюється факт отримання відповідачем повної грошової суми у розмірі 6 600 євро (п.п. 3.1, 3.2), тому не було потреби додатково отримувати розписку про отримання коштів.
Відтак, на думку суду, розписка від 12.09.2017р. на суму 6 600 Євро та нотаріально посвідчений договір позики від 12.09.2017р. на суму 6 600 Євро є двома окремими правочинами.
Як встановлено судом та вбачається із розписок в матеріалах справи (а.с. 47-61), на протязі 2017-2020 року відповідачка передала позивачу грошові кошти в загальній сумі 6 225 Євро. Вказані кошти передавались, в погашення боргу за нотаріально посвідченими договором позики та іпотеки від 12.09.2017р., про що і зазначено в самих розписках.
Між тим, за зобов'язаннями, що виникли на підставі боргової розписки від 12.09.2017р., жодного платежу не було проведено.
Посилання відповідача на введення позивачем суд в оману є безпідставним, адже в даному випадку предметом спору є неповернення коштів, отриманих, зідно боргової розписки, яка не була нічим забезпечена. В той же час, договір позики був забезпечений іпотекою і ОСОБА_1 , як іпотекодержатель, задовольнив свої вимоги. Більше того, вказані обставини не стосуються предмета спору у даному випадку.
Аналізуючи викладене та беручи до уваги те, що відповідач повністю не виконала взяті на себе зобов'язання щодо повернення позики за борговою розпискою від 12.09.2017р., суд вважає підставними позовні вимоги про стягнення з відповідача неповернутої суми боргу в сумі 6 600 Євро, що в гривневому еквіваленті з врахуванням курсу НБ України та момент звернення позивача з позовом до суду становить 220 480,92 грн.
Також, в силу дії ст. 141 ЦПК України, з відповідача в користь позивача підлягає стягненню 2 204,80 грн. судового збору.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76, 77, 82, 89, 141, 247, 259, 263-265, 273 ЦПК України, ст.ст. 11, 203, 526, 527, 530 , 1046, 1047 ЦК України, суд ,-
ухвалив:
Позов задовольнити .
Стягнути зі ОСОБА_3 в користь ОСОБА_1 борг у розмірі 220 480 ( двісті двадцять тисяч чотириста вісімдесят ) грн. 92 коп. та 2 204 грн. 80 коп. сплаченого судового збору, а всього 222 685 ( двісті двадцять дві тисячі шістсот вісімдесят п'ять ) грн. 72 коп.
Позивач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_2 ; ІПН НОМЕР_1 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , проживає АДРЕСА_3 ; ІПН НОМЕР_2 ;
Третя особа : ОСОБА_5 , проживає АДРЕСА_3 .
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 днів з моменту виготовлення повного тексту судового рішення до Львівського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 09 червня 2022 року.
Суддя І. Є. Зима