06.06.2022 Справа № 331/3251/16-ц
Провадження № 6/331/67/2022
06 червня 2022 року м. Запоріжжя
Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:
головуючого судді: Антоненко М.В.
секретаря судових засідань: Федорової К.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Яреха П.В. про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України,-
13.05.2022 року до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від ОСОБА_1 надійшла заява про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, заінтересована особа: державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Яреха П.В..
В обґрунтування заяви зазначено, що Жовтневий районний суд м. Запоріжжя своєю ухвалою від 04 травня 2016 року у справі № 331/3251/16-ц задовольнив подання державного виконавця і тимчасово обмежив право виїзду за межі України боржника гр. ОСОБА_1 без вилучення паспорта до виконання своїх зобов'язань.
Звертає увагу суду на те, що ухвала суду про тимчасове обмеження наразі продовжує діяти, що порушує його конституційні права.
21 квітня 2022 року у пункті пропуску для автомобільного сполучення « Могилів - Подільський Отач» начальник 3 - ї групи ІПК віпс « Могилів - Подільський» ст. лейтенант Олег Маланчук, повідомив заявнику, що виїхати з України він не може, оскільки діє ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2016 року у справі № 331/3251/16-ц про тимчасове обмеження права виїзду за межі України боржника гр. ОСОБА_1 без вилучення паспорта до виконання своїх зобов'язань.
Наступного дня, заявник звернувся до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції (далі - Олександрівський відділ державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно - східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ж. Дніпро), де йому повідомили в телефонному режимі, що виконавче провадження ВП № 50556978 в рамках, якого було накладено тимчасове обмеження у виїзді за кордон, було завершено на підставі п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» ( в редакції ЗУ « Про виконавче провадження», який втратив чинність на підставі Закону N 1404-VIII ( 1404-19 ) від 02.06.2016, ВВР, 2016, N ЗО, ст.542 }, у якому зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача, а також вищевказане провадження вже - знищено, що в свою чергу є підставою для скасування тимчасового обмеження, накладеного ухвалою суду.
Щодо, винесення постанови про відкриття ВП № 5138548 від 23.03.2016р., неодноразового виходу виконавця за місцем мешкання боржника для перевірки його майнового стану, проте потрапити у будинок він не міг про, що буди складені відповідні акти, а також виконавець надав інформацію, що відповідно до адресно-довідкового бюро ГУМВС України відомості, щодо реєстрації боржника відсутні.
23 березня 2016 р. державний виконавець виніс постанову та відкрив виконавче провадження з виконання вищевказаного рішення суду, однак постанову заявник ОСОБА_1 не отримав - взагалі.
У вищевказаній ухвалі зазначена адреса проживання заявника: АДРЕСА_1 , яка йому взагалі не відома, оскільки він ніколи не проживав за вищевказаною адресую, а тим більше не отримував жодних листів засобами поштового зв'язку від виконавця Яреха П.В.
У ст. 24 ЗУ «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.
У ст. 8 ЗУ «Про виконавче провадження», зазначено, що виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.
Зазначає, що заявник ОСОБА_1 , не перебував ніколи у м. Запоріжжя, не працював там, а також у нього в м. Запоріжжя, не має жодного майна на праві власності, а тому не зрозуміло, чому вищевказаний виконавець ДВС звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з вищевказаним безпідставним поданням.
Крім того, виконавець надав інформацію, що відповідно до адресно-довідкового бюро ГУМВС України відомості, щодо реєстрації боржника відсутні, проте Заявник проживав та був зареєстрований у АДРЕСА_2 із 28.04.2005р. - по 22.10.2013р., а із 24.10.2013р. - по даний час за АДРЕСА_3 , а тому вищевказаний виконавець, керуючись ЗУ « Про виконавче провадження» повинен був відмовити ПАТ КБ « ПриватБанк» у відкритті виконавчого провадження.
Оскарження, ухвали з вищевказаної підстави підтверджується судовою практикою, зокрема постановою Київського апеляційного суду у справі 761/37262/14-ц від 31.07.2019 р.
Щодо відмови ОСОБА_1 добровільно виконувати рішення суду та сплатити виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу зазначає наступне.
Виконавець зазначив, що боржник відмовляється добровільно виконувати рішення, а саме на виклики з'явитися на особистий прийом виконавця не реагує, а також не сплачує виконавчий збір у розмірі 10 % від суми боргу. Станом на 20.04.2016 р. заборгованість добровільно не сплачена, як зазначив виконавець.
У п. 14 ст. 18 ЗУ « Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні, проте виконавець йому не направляв жодного повідомлення на адресу за якою він проживає та зареєстрований з 24.10.2013р. - по даний час АДРЕСА_3 на момент виконання вищевказаного провадження, що йому необхідно з'явитися до нього.
Крім того, зазначає, що він не відмовлявся добровільно виконувати рішення суду, оскільки йому стало відомо лише про нього, коли він отримав 21 квітня 2022 року у пункті пропуску для автомобільного сполучення «Могилів - Подільський Отач» від начальника 3-ї групи ІПК віпс «Могилів - Подільський» від ст. лейтенанта Олега Маланчука, рішення про відмову в перетинанні державного кордону з України громадянину України, який досяг 16 річного віку, оскільки діє ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2016 року у справі № 331/3251/16-ц.
У ч. 2 ст. 27 ЗУ « Про виконавче провадження» зазначено, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, проте Заявник також не міг сплатити у добровільному порядку виконавчий збір, оскільки йому стало відомо про наявність вищевказаного провадження, лише 21 квітня 2022 року із обставин, які зазначені вище.
Оскарження, ухвали з вищевказаної підстави підтверджується судовою практикою, зокрема ухвалою Деснянського районного суду м. Києва у справі 754/881/14-ц від 23.12.2019р.
Державний виконавець дійсно надав Довідку з реєстру права власності на нерухоме майно, у якій зазначено, що ОСОБА_1 був власником однокімнатної квартири, яка знаходиться за адресую: АДРЕСА_2 та перебувала під заставою в ОТП Банк.
У ч. 3 ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, виконавець повідомляє заставодержателю не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника перебуває в заставі.
Проте, виконавець не міг стягнути на заставлене майно (вищевказану однокімнатну квартиру) для задоволення вимог стягувача, оскільки нерухоме майно було продано за згодою ОТП Банк, ще 11.10.2013 р., що підтверджується Договором - купівлі продажу нерухомого майна № 1922, а постанова про відкриття ВП № 5138548 була винесена, лише 23.03.2016 р.
Крім того, у ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» зазначено, що у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.
Однак, зазначає, що державним виконавцем до суду не було поданого жодного доказу, який би підтвердив ту обставину, що боржник ухиляється від виконання зобов'язання перед Банком. Тобто, право державного виконавця на звернення до суду про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон виникає, лише у разі ухилення боржника від виконання покладеним на нього рішенням суду зобов'язань, тобто наявність лише самого зобов'язання не наділяє державного виконавця правом на звернення до суду з поданням боржника про тимчасове обмеження його у праві виїзду за кордон. Факт ухилення має підтверджуватися сукупністю доказів, які державний виконавець має зазначити у своєму поданні.
Відповідно до статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Закон України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.
Згідно зі статтею 313 Цивільного кодексу України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Це право віднесено у Цивільному кодексі України до особистих немайнових прав фізичної особи (книга друга Цивільного кодексу України), а саме - до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 21 книги другої Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини третьої статті 269 Цивільного кодексу України особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.
За змістом п. 19 ч. 3 ст. 18 вказаного ЗУ « Про виконавче провадження» державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.
Виходячи з викладеного, законом встановлено можливість тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов'язань, а при ухиленні боржника від їх виконання. Право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.
Поряд з цим, про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; не надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.
Крім того, вказана вище норма Конституції України кореспондується з міжнародно-правовими актами.
Так, згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.
На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Крім того, статтею 12 Міжнародного пакту про громадські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено Законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті. Суть Конвенційних норм розкривається через їх застосування Європейським судом з прав людини (далі ЄСПЛ).
Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
Так, ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції встановлює, що обмеження цієї норми можуть бути лише передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Тобто, застосовані до особи обмеження, передбачені законом, повинні переслідувати одну із законних цілей, зазначених в ч. 3 ст. 2 Протоколу №4 до Конвенції. В той же час необхідно встановити необхідність застосування цих обмежень. Оцінка «необхідності в демократичному суспільстві» вимагає визначити, чи було таке втручання «пропорційним законній переслідуваній цілі».
Так, у справі ЄСПЛ «Батіста проти Італії» (заява № 43978/09) від 02.12.2014, яке стосувалося відмови з боку національних судів видати заявнику паспорт і анулювання його посвідчення особи для закордонних подорожей у зв'язку з неналежним виконанням аліментних зобов'язань ЄСПЛ констатував, (п. 41) «що стосується пропорційності обмеження, застосованого через несплачені борги, Суд нагадує, що даний захід може бути виправданим дише тією мірою, якою переслідує мету гарантувати сплату згаданих боргів (Napijalo, цитовано, §§ 78 - 82).
Водночас, захід, що обмежує свободу пересування особи, який спочатку був виправданим, може стати непропорційним і порушуватиме права такої особи, якщо автоматично продовжуватиметься протягом тривалого часу (Luordo, цитовано, § 96, z FoldesetFoldesneeHajlik, цитовано, § 35)". (n.l) У кожному випадку, державні органи зобов'язані стежити, щоб будь-яке втручання у право особи залишити свою країну, як від початку, так і протягом усього застосування, було виправданим і пропорційним відносно обставин. Бони не можуть продовжувати на тривалий строк заходи, що обмежують свободу пересування особи, без здійснення періодичної перевірки їх виправданості (Riener, цитовано, § 124, і Foldes і FoldesneFlajlik, цитовано, § 35)».
Відповідно до висновків, викладених у листі Верховного Суду України від 01.02.2013 "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", при проведенні її аналізу щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань - є оціночним поняттям. Доведення факту ухилення боржника від виконання зобов'язання покладається на державного виконавця, який ініціює встановлення тимчасового обмеження у виїзді особи за межі України.
У ч. ч. 5, 8 ст. 441 ЦПК України передбачено, що суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника. Відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою самою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.
На підставі вищевикладеного просить суд заяву задовольнити та скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 , який проживає за адресую: АДРЕСА_3 , яке було встановлено ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 331/3251/16-ц від 04 травня 2016 року.
У судовому засіданні представник заявника ОСОБА_1 адвокат Лугенов О.О. заяву підтримав, просив скасувати встановлене тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон ОСОБА_1 з підстав наведених у заяві.
Представник Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) у судове засідання не з'явився. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Причину неявки суду не сповістив.
Вислухавши думку представника заявника, дослідивши заяву та додані до неї документи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Так, відповідно до положень статті 441 ЦПК суд може скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника (ч.5); суд розглядає заяву про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням сторін та інших заінтересованих осіб за обов'язкової участі державного (приватного) виконавця (ч.6); за результатами розгляду заяви про скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України постановляється ухвала, яка може бути оскаржена (ч.7); відмова у скасуванні тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України не перешкоджає повторному зверненню з такою заявою у разі виникнення нових обставин, що обґрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України (ч.8).
Відповідно достатті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України регулюєЗакон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».Статтею 6 зазначеного законувстановлені підстави для тимчасового обмеження права громадян України на виїзд з України. Так, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, зокрема, коли громадянин ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Встановлено, що на виконанні Жовтневого відділу державної виконавчої служби Запорізького міського управління юстиції знаходилось виконавче провадження № 50556978 по примусовому виконанню виконавчого листа № 761/32781/14-ц від 20.02.2015 року виданого Шевченківським районним судом м. Запоріжжя про стягнення з ОСОБА_1 , на користь ПАТ «КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 52211,96 грн.
23.03.2016 року була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження.
Станом на 04.05.2016 року боржником рішення суду не виконане, заборгованість не погашена. Заборгованість за боржником ОСОБА_1 становить 52211, 96 грн., від виконання своїх обов'язків згідно виконавчих документів по сплаті заборгованості ухилявся.
У зв'язку з чим, 04.05.2016 року Жовтневим районним судом м. Запоріжжя була винесена ухвала про тимчасове обмеження права виїзду за межі України до виконання своїх зобов'язань без вилучення паспортного документа гр. ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_4 .
13.05.2022 року ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Запоріжжя з заявою про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України, оскільки 21 квітня 2022 року у пункті пропуску для автомобільного сполучення «Могилів - Подільський Отач» начальник 3 - ї групи ІПК віпс « Могилів - Подільський» ст. лейтенант Олег Маланчук, повідомив заявнику, що виїхати з України він не може, оскільки діє ухвала Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 04 травня 2016 року у справі № 331/3251/16-ц про тимчасове обмеження права виїзду за межі України боржника гр. ОСОБА_1 без вилучення паспорта до виконання своїх зобов'язань.
Як слід з заяви ОСОБА_1 , він наступного дня, звернувся до Олександрівського відділу державної виконавчої служби у м. Запоріжжя Південно - східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції ж. Дніпро), де йому повідомили в телефонному режимі, що виконавче провадження ВП № 50556978 в рамках, якого було накладено тимчасове обмеження у виїзді за кордон, було завершено на підставі п.1 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції ЗУ «Про виконавче провадження», який втратив чинність на підставі Закону N 1404-VIII ( 1404-19 ) від 02.06.2016, ВВР, 2016, N 30, ст. 542), у якому зазначено, що виконавчий документ, на підставі якого було відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо є письмова заява стягувача, а також вищевказане провадження вже - знищено, що в свою чергу є підставою для скасування тимчасового обмеження, накладеного ухвалою суду.
Тобто, як зазначено заявником та не було спростовано представником зацікавленої особи, оскільки він не з'явився до судового засідання, та не надав суду своїх пояснень з цього приводу, виконавче провадження № 50556978, в ході виконання якого за поданням державного виконавця було тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України закінчено.
За таких обставин, зважаючи на те, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є спеціальною нормою, що застосовується на стадії виконання судових рішень, а виконавче провадження завершено, то накладене судовим рішенням тимчасове обмеження у виконавчому провадженні, що закінчене, підлягає скасуванню судом.
Керуючись ст. 441 ЦПК України,ст. 6 ЗУ «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України», суд -
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: державний виконавець Олександрівського відділу державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Дніпро) Яреха П.В. про скасування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України - задовольнити.
Скасувати тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , який проживає за адресую: АДРЕСА_3 , яке було встановлено ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя у справі № 331/3251/16-ц від 04 травня 2016 року.
Після вступу ухвали в законну силу направити копію до Державної прикордонної служби України (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 26, adpsu@dpsu.gov.ua) для виконання.
Ухвала може бути оскаржена до Запорізького апеляційного суду на протязі 15 - ти днів з дня її проголошення.
Суддя: М.В. Антоненко