09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 380/5625/20
адміністративне провадження № К/9901/26806/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у попередньому судовому засідання як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 380/5625/20
за позовом ОСОБА_1
до Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області, Головного сервісного центру МВС
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сергєєвої Ольги Ігорівни
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, прийняте у складі головуючого судді Сподарик Н.І.,
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Заверухи О.Б., суддів: Большакової О.О., Гінди О.М.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. 17 липня 2020 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС у Львівській області (далі - відповідач-1, РСЦ МВС у Львівській області), Головного сервісного центру МВС (далі - відповідач-2, ГСЦ МВС), у якому просив:
1.1. визнати протиправним та скасувати наказ РСЦ МВС у Львівській області від 09 червня 2020 року № 30 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 »;
1.2. поновити позивача на посаді заступника начальника відділу організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії із суб'єктами господарювання РСЦ МВС у Львівській області з 10 червня 2020 року;
1.3. стягнути з РСЦ МВС у Львівській області середній заробіток за час вимушеного прогулу за період від звільнення (з 10 червня 2020 року) до винесення судом рішення по даній справі;
1.4. зобов'язати начальника ГСЦ МВС вжити заходів щодо призначення (переведення) на рівнозначну посаду до РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області (філії ГСЦ МВС).
2. На обґрунтування позову позивач зазначив, що вважає наказ РСЦ МВС у Львівській області від 09 червня 2020 року №30 о/с про його звільнення з посади незаконним, прийнятим всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам та таким, що порушує його право на працю, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян. Так, позивач указав на те, що його звільнено з посади у зв'язку з ліквідацією державного органу, втім, такої ліквідації не відбулося, адже фактично мала місце реорганізація РСЦ МВС в Львівській області шляхом покладення його завдань та функцій на новостворений Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС у Львівській області. За таких обставин, на переконання позивача, проведення реорганізації РСЦ МВС України у Львівській області як юридичної особи не може бути підставою для припинення трудових відносин. Позивач також вказав, що відповідач-1, звільняючи його з посади, не виконав свого обов'язку щодо надання пропозицій з переведення позивача на роботу з урахуванням його досвіду та кваліфікації у новоствореному Регіональному центрі. Позивач наполягає, що у нього наявні переваги перед іншими особами на залишенні на державній службі.
3. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-1 у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач був попереджений про звільнення у зв'язку з ліквідацією державного органу у встановленому законом порядку, що свідчить про наявність у суб'єкта призначення права на його звільнення. Відповідач-1 вважає безпідставними посилання позивача на обставини проведення реорганізації відповідача, адже жодного нормативно-правового акта про передачу функцій та повноважень від РСЦ МВС в Львівській області до ГСЦ МВС немає, натомість є низка нормативно-правових актів, що підтверджують обставини саме ліквідації РСЦ МВС в Львівській області. При цьому, відповідач-1 звернув увагу на відсутність листа позивача про його звільнення в порядку переведення. Відповідач-1 вважає посилання позивача на наявність у нього переважного права на залишення на роботі безпідставними, адже таке право застосовується при скороченні штату працівників у зв'язку із змінами в організації праці. Також відповідач-1 звернув увагу, що положеннями Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII) передбачено, що суб'єкт призначення може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби, тобто вказана норма не передбачає такого обов'язку. Крім того, відповідач-1 вважає необґрунтованими вимоги позивача про поновлення його на посаді у ГСЦ МВС, адже у вказаному органі останній ніколи не працював.
4. Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач-2 у відзиві на позовну заяву зазначив, що звільнення позивача відбулося із дотриманням вимог законодавства. Відповідач-2 наполягав, що ліквідація РСЦ МВС в Львівській області відбулася у встановленому законом порядку. Також відповідач-2 зазначив, що норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до спірних правовідносин не застосовуються. Оскільки позивач участі у конкурсі на зайняття вакантної посади у новоствореній структурі не приймав, відповідач-2 вважає, що позов позивача фактично спрямовано на уникнення конкурсної процедури та незаконне отримання виплату середнього заробітку за кожен день, нібито, вимушеного прогулу. Крім того, відповідач-2 посилався на неможливість поновлення позивача на посаді у новоствореному органі, оскільки в ньому позивач ніколи не працював.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи.
5. 23 червня 2016 року наказом РСЦ у Львівській області (по особовому складу) за № 59 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду заступника начальника відділу організації реєстраційно-екзаменаційної діяльності та взаємодії із суб'єктами господарювання РСЦ МВС у Львівській області.
5.1. Протягом періоду обіймання посади заступника начальника відділу організації реєстраційно-екзаменаційної діяльності та взаємодії із суб'єктами господарювання РСЦ МВС у Львівській області, ОСОБА_1 не мав жодного дисциплінарного стягнення.
5.2. За результатами оцінювання результатів службової діяльності у 2019 році, яка була проведена 31 жовтня 2019 року відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 23 серпня 2017 року за № 640, службовій діяльності ОСОБА_1 надано оцінку «позитивна».
6. Станом на 01 січня 2020 року до затвердженого Наказом МВС України від 01 травня 2020 року №303 (із змінами) штату РСЦ МВС у Львівській області входив відділ організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії з суб'єктами господарювання, в якому позивач обіймав посаду заступника начальника відділу, (всього 7 штатних одиниць).
7. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 2020 року № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова № 79) постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема - Регіональний сервісний центр МВС у Львівській області.
8. 24 лютого 2020 року наказом Міністерства внутрішніх справ №171 «Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС» затверджено структуру ГСЦ МВС (міжрегіонального територіального органу з надання сервісних послуг МВС) згідно з додатком, у якій наявні структурні підрозділи (по областях), зокрема, під № 13 - РЦС ГСЦ МВС у Львівській області (відокремлений підрозділ ГЦС МВС).
9. 06 березня 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII у зв'язку з ліквідацією РСЦ МВС у Львівській області.
10. Наказом РСЦ МВС у Львівській області від 09 червня 2020 року №30 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 » відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв'язку із ліквідацією РСЦ МВС у Львівській області згідно з постановою КМУ від 12 лютого 2020 року №79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ОСОБА_1 , державного службовця 4 рангу, звільнено з посади заступника начальника відділу організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії із суб'єктами господарювання РСЦ МВС у Львівській області, із припиненням державної служби 10 червня 2020 року.
11. 15 червня 2020 року позивач подав на ім'я начальника ГСЦ МВС скаргу, у якій просив перевести його на посаду заступника начальника відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Львівській області (філію ГСЦ МВС).
12. 21 липня 2020 року за № 31/Р-1555 ГСЦ МВС надав відповідь на скаргу позивача.
13. Станом на 31 липня 2020 року РСЦ МВС у Львівській області відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань знаходився в стані припинення.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
14. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року, відмовлено у задоволенні позову.
15. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Постанови № 79, дійшов висновку, що внаслідок реалізації приписів Постанови № 79 фактично відбулася реорганізація державного органу МВС шляхом ліквідації його територіальних органів з надання сервісних послуг, як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури надання сервісних послуг - МВС ГСЦ МВС, а не ліквідація державного органу, яким у спірних правовідносинах виступає МВС. З огляду на наведене суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у спірному наказі МВС від 09 червня 2020 року № 30 о/с про звільнення позивача помилково зазначено пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII. Однак наведені обставини суди попередніх інстанцій визнали такими, що у межах спірних правовідносин у цій справі не створюють підстав для скасування спірного наказу та поновлення позивача на попередній роботі.
15.1. Так, суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ (який набрав чинності 25 вересня 2019 року) внесено ряд змін у Закон № 889-VIII, серед іншого, змінено порядок припинення державної служби. У наслідок чого, за висновками судів попередніх інстанцій, процедура припинення державної служби у зв'язку із скороченням чисельності або штату державних службовців; скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізації державного органу та процедура ліквідації державного органу зазнали значних змін та стали ідентичними. Суди попередніх інстанцій також указали на те, що нова процедура вже не передбачала обов'язку суб'єкта призначення на підставі приписів КЗпП України попереднього вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі, навіть у випадку реорганізації державного органу, або, у разі ліквідації або реорганізації державного органу, обов'язково переводити працівника у державний орган, якому передаються відповідні повноваження та функції такого органу.
15.2. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про дотримання відповідачами процедури звільнення позивача, зокрема, щодо належного персонального попередження позивача не пізніше ніж за два місяці про наступне вивільнення, та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позиву.
15.3. Додатково суди попередніх інстанцій указали на те, що у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач виявляв згоду на переведення на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), як того вимагають приписи частини другої статті 41 Закону № 889-VIII, чи виявляв ініціативу щодо працевлаштування у новоствореній установі.
ІV. Касаційне оскарження
16. 22 липня 2021 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сергєєвої О.Г. на рішенням суду першої та апеляційної інстанцій, у якій скаржниця просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про задоволення позову.
17. На обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження скаржниця зазначає, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини п'ятої статті 22, пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII у взаємозв'язку з частиною другою статті 40, статті 49-2 КЗпП України у подібних правовідносинах.
17.1. За твердженням заявниці касаційної скарги, на відміну від інших керівників та працівників структурних підрозділів РСЦ МВС у Львівській області, позивача не було переведено на рівнозначну посаду в порядку переведення в РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області. При цьому, на РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області покладені такі самі основні завдання, як і на ліквідований РСЦ. Незмінними, не зважаючи на зміну назви структурного підрозділу, залишилися основні завдання, повноваження та обов'язки відділу організації реєстраційної діяльності та допуску водіїв до керування транспортними засобами, а також штатна чисельність цього відділу, включно із посадою заступника начальника відділу.
17.2. Скаржниця звертає увагу, що ГСЦ МВС на підставі належних до допустимих доказів не доведено, що у встановленому законом порядку провадився конкурс на зайняття посад у новоутвореному РСЦ ГСЦ МВС у Львівській області.
17.3. Оскільки статтею 87 Закону № 889-VIII, у редакції, чинній на момент звільнення позивача, визначено виключно підстави для припинення державної служби, однак порядок і процедуру такого припинення не визначено, тому до спірних правовідносин, на переконання скаржниці, слід застосовувати положення КЗпП України. При цьому, у випадку ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, обов'язок щодо працевлаштування працівників ліквідованої установи (пропозиції щодо працевлаштування) згідно з приписами статей 40, 49-2 КЗпП України поширюються не лише на цю установу, а й на відповідну новоутворену установу, оскільки у даному випадку роботодавцем є держава, а не окрема установа, що діє від імені держави.
17.4. Скаржниця доводить, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, не урахували приписи частини п'ятої статті 22 Закону № 889-VIII. Крім того, скаржниця вважає, такими, що не ґрунтуються на нормах права, викладені судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях твердження про відсутність у матеріалах справи доказів того, що позивач виявляв згоду на переведення на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), чи виявляв ініціативу на працевлаштування у новоствореній установі, оскільки у частині другій статті 41 Закону № 889-VIII не зазначено як має бути висловлена чи викладена держслужбовцем згода на переведення, не передбачені вимоги до оформлення такої згоди.
18. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі позивача або його представника.
19. 12 серпня 2021 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: судді-доповідача Шевцової Н.В., суддів Мацедонської В.Е., Уханенка С.А. відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представниці позивача у зв'язку із доведенням наявності підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
20. Також до Верховного Суду 28 серпня 2021 року надійшов відзив ГСЦ МВС на касаційну скаргу, в якому відповідач-2, спростовуючи доводи касаційної скарги, просить залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.
21. Відзив на касаційну скаргу містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника ГСЦ МВС .
22. 31 серпня 2021 року справа № 380/5625/20 надійшла до Верховного Суду.
23. Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 02 червня 2022 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя - доповідач) Шевцова Н.В., судді: Данилевич Н.А., Мацедонська В.Е.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
24. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
25. Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26. Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.
27. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).
28. Частинами першою - третьою статті 5 Закону № 889-VIIІ установлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
29. Частиною п'ятою статті 22 Закону № 889-VIII передбачено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
30. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець
31. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб'єкта призначення.
32. Частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII визначено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
33. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
VІ. Позиція Верховного Суду
34. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
35. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
36. Касаційне провадження у цій справі відкрито з метою перевірки доводів скаржниці про неправильне застосування судами попередніх інстанцій частини п'ятої статті 22, пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII у взаємозв'язку з частиною другою статті 40, статті 49-2 КЗпП України за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
37. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
38. Спірні правовідносини, які склалися у цій справі, врегульовано Конституцією України, Законом № 889-VIII, у редакції, чинній на момент їх виникнення, та норми якого є спеціальними, а також КЗпП України у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це не йдеться у спеціальному законі.
39. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
40. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.
41. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
42. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
43. Предметом спору у цій справі є питання правомірності наказу РСЦ МВС у Львівській області від 09 червня 2020 року № 30 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади заступника начальника відділу організації реєстраційно-екзаменаційної роботи та взаємодії із суб'єктами господарювання РСЦ МВС у Львівській області на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв'язку із ліквідацією РСЦ МВС у Львівській області.
44. Як установлено судами попередніх інстанцій, 06 березня 2020 року позивача попереджено про наступне звільнення на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII у зв'язку з ліквідацією РСЦ МВС у Львівській області.
45. Верховний Суд зауважує, що касаційна скарга не містить доводів щодо незгоди з висновком судів попередніх інстанцій про те, що фактично у межах спірних правовідносин відбулася реорганізація державного органу МВС шляхом ліквідації його територіальних органів з надання сервісних послуг, як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури надання сервісних послуг МВС - ГСЦ МВС, а не ліквідація державного органу, відтак Верховний Суд не перевіряє застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права у цій частині.
46. Оскільки положеннями спеціального законодавства, а саме нормами Закону № 889-VIII станом на момент початку процедури звільнення позивача, а саме на момент ознайомлення позивача із попередженням про наступне звільнення, так само і на час видання спірного наказу від 09 червня 2020 року № 30 о/с «Про звільнення ОСОБА_1 », врегульовано процедуру звільнення державного службовця у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників, то в цьому випадку застосуванню підлягають норми спеціального законодавства (Закон № 889-VIII, у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року № 117-IX (далі - Закон № 117-IX) та із Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи» від 14 січня 2020 року № 440-IX (далі - Закон № 440-IX).
47. З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги щодо необхідності застосування у межах спірних правовідносин приписів статей 40, 49-2 КЗпП України.
48. Згідно з частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема: 1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; 1-1) ліквідація державного органу.
49. Відповідно до частини третьої цієї ж статті Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб'єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому, не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов'язку суб'єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.
50. Водночас, за змістом частини п'ятої статті 22 і пункту 2 частини першої статті 41 Закону №889-VІІІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX), у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб'єкта призначення може здійснюватися без обов'язкового проведення конкурсу.
50.1. Державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
51. У світлі аргументів касаційної скарги слід зазначити, що після подання цієї касаційної скарги Верховний Суд сформував правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX) та пункту 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), зокрема, у постановах від 28 липня 2021 року у справі № 640/11024/20, від 08 грудня 2021 року у справі №380/3646/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 380/3551/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.
52. За приписами частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
53. У наведених постановах у справах № 640/11024/20 та №380/3646/20 Верховний Суд підкреслив, що вжите у частині третій статті 87 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
54. Такого підходу Верховний Суд дотримувався й у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 380/3551/20, де зазначив, що вжите у пункті 2 частині 1 статті 41 Закону № 889-VIII слово «може», означає, що на суб'єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов'язок з переведення без обов'язкового проведення конкурсу на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Вирішення питання переведення чи ні законодавець залишив на розсуд суб'єкта призначення.
55. Аналізуючи положення Закону № 889-VIII, яким визначалася підстава припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент прийняття оспорюваного наказу, Верховного Суду у справах № 640/11024/20, №380/3646/20, № 380/3551/20 дійшов висновку, що суб'єкт призначення не зобов'язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.
56. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що редакції статей 41, 87 Закону № 889-VIIІ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-IX, які набули чинності з 25 вересня 2019 року, та із Законом № 440-IX, які набули чинності з 13 лютого 2020 року) були чинними як на момент попередження позивача про наступне звільнення (06 березня 2020 року), так і на момент прийняття оскаржуваного наказу про звільнення позивача (09 червня 2020 року) та підлягали застосуванню.
57. Відтак, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 440-IX) у взаємозв'язку з пунктом 2 частини першої статті 41 Закону № 889-VIII (у редакції Закону № 117-IX), Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про дотримання відповідачем встановленої законодавством процедури при вирішенні питання щодо звільнення позивача.
58. У контексті обставин цієї справи, зважаючи на наведені мотиви, Верховний Суд уважає, що ним надано відповідь на всі доводи касаційних скарг, які можуть вплинути на правильне вирішення справи в межах розглянутих судами попередніх інстанцій позовних вимог.
59. Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
60. Згідно зі статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
61. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.
VІІ. Судові витрати
62. З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сергєєвої Ольги Ігорівни залишити без задоволення.
2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 380/5625/20 залишити без змін.
3. Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова
Судді Н.А. Данилевич
В.Е. Мацедонська