09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 280/136/21
адміністративне провадження № К/9901/39694/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Шевцової Н.В.,
суддів: Данилевич Н.А., Мацедонської В.Е.,
розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 280/136/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України,
третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області,
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області
на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, ухвалене в складі головуючого судді Максименко Л. Я.,
та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого судді Панченко О.М., суддів Іванова С. М., Чередниченка В. Є.,
І. Короткий зміст позовних вимог
1. У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Запорізькій області), Державної судової адміністрації України (далі - ДСА України), за участю третьої особи, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - третя особа, ГУ ДКС у Запорізькій області), в якому просила:
1.1. визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
1.2. зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що працює на посаді судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя. За період з 01.01.2020 до 18.04.2020 їй нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2020, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2, встановленого на 01.01.2020 та доплата за вислугу років в розмірі 70% від посадового окладу судді. З 18.04.2020 по 28.08.2020 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі, з урахуванням обмежень, які встановлені Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, а не статті130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення прав позивача та його гарантій. На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.
3. ТУ ДСА в Запорізькій області позовну заяву не визнало, у відзиві посилається на те, що Верховною Радою України 13.04.2020 прийнято Закон України № 553-ІХ "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (далі - Закон № 553-ІХ). Відповідно до частин першої та третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Обмеження, встановлене в частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті). Таким чином, нарахована заробітна плата, грошове забезпечення працівників обмежується максимальним розміром 47230 грн на місяць.
3.1. Відповідач вказує, що у період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частини першої, третьої статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. В свою чергу, Територіальне управління як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2020 рік» (у редакції Закону № 553-ІХ). На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
4. ДСА України позов не визнала, у відзиві посилається на те, що є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів. У період з 18.04.2020 до 28.08.2020 були чинними положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України» (у редакції Закону №553-IX), на підставі яких здійснювались нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди в обмеженому розмірі. З посиланням на норми статті 19 Конституції України зазначає, що ТУ ДСА України в Запорізькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати в цей період суддівської винагороди без відповідних обмежень. Враховуючи викладене, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
5. Третя особа у письмових поясненнях зазначила про неможливість подання будь-яких даних на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, оскільки Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин між позивачем та відповідачем по цій справі, а здійснює лише розрахунково-касове обслуговування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
6. Указом Президента України «Про призначення суддів» № 383/2002 від 25.04.2002 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя строком на 5 років.
7. Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 20.03.2008 № 241-VI позивача обрано на посаду судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя безстроково.
8. Наказом голови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10.03.2017 №41-ос позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років в розмірі 70 % посадового окладу.
9. Наказом в.о. голови Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06.08.2019 № 20-ос позивачу встановлено з 18.07.2019 посадовий оклад згідно зі штатним розписом у розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» як такій, що відповідно до рішення кваліфікаційної комісії суддів України від 17.07.2019 № 630/ко-19 за результатами кваліфікаційного оцінювання визнана такою, що відповідає займаній посаді.
10. За період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року позивачу нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад виходячи з 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня 2020 року, з урахуванням регіонального коефіцієнту 1,2 та доплати за вислугу років в розмірі 70% від посадового окладу судді.
11. За період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно позивачу виплачено суддівську винагороду в обмеженому розмірі, згідно зі статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»- у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.
12. Згідно з довідкою ТУ ДСА в Запорізькій області від 25.09.2020 № 08-02/1161 обмеження виплати суддівської винагороди склало: у квітні 2020 року - 31014,25 грн., у травні 2020 року - 81412,40 грн., у червні 2020 року - 71147,37 грн., у серпні 2020 року - 56988,68 грн.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
13. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року, позов задоволено.
13.1. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки) із застосуванням обмеження, визначеного ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
13.2. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів.
14. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що здійснюючи нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди з 18.04.2020 по 27.08.2020 включно (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеженням її розміру, ТУ ДСА в Запорізькій області діяло всупереч вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді. Аналогічної правової позиції дійшов і Верховний Суд в постанові від 03.03.2021 у справі №340/1916/20.
14.1. Крім того, за висновком судів попередніх інстанцій, ТУ ДСА України в Запорізькій області не надало до суду жодних належних та допустимих доказів того, що розмір бюджетних видатків на виплату суддівської винагороди був обмежений у зв'язку із запровадженням карантину та не дозволяв відповідачу виплатити суддівську винагороду в розмірі, передбаченому статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Навпаки, відповідно до інформації, яка отримана судом на виконання ухвали суду про витребування доказів від ДСА України (а.с.80), зміни до кошторису ТУ ДСА України в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» ДСА України у 2020 році не проводились.
ІV. Касаційне оскарження
15. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області подано до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано 01 листопада 2021 року.
16. 11 листопада 2021 року ухвалою Верховного Суду задоволенні заяви суддів Желєзного І.В., Берназюка Я.О., Коваленко Н.В. про самовідвід.
17. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад колегії суддів Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян: Шевцова Н.В. головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Данилевич Н.А., Мацедонська В.Е..
18. Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд зазначив наступне.
19. В касаційній скарзі Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Запорізькій області зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
20. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
21. На обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження відповідач зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20.
22. Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
23. На обґрунтування підстави для касаційного оскарження, визначеного пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги вказує, що судом апеляційної інстанції під час розгляду справи не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 29 липня 2021 року у справі № 340/1727/20, від 28 липня 2021 року у справі № 340/1901/20, від 28 липня 2021 року у справі № 160/6740/20 відносно того, що рішення на користь суддів виконуються за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів" шляхом "безпірного списання" ДКС України коштів із вказаної бюджетної програми. Вищевикладене свідчить про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, що полягає у недотриманні вимог статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" під час розгляду позову ОСОБА_1 , що відповідно до положень статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
24. У зв'язку із зазначеним відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
25. Касаційна скарга не містить клопотання про здійснення розгляду справи за участі представника відповідача.
26. Колегія суддів, уважаючи доведеними наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України, ухвалою Верховного Суду 20 грудня 2021 року відкрила касаційне провадження та витребувала із Запорізького окружного адміністративного суду матеріали справи № 280/136/21.
27. 10 січня 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив ДСА України на касаційну скаргу, в якому представник відповідача підтримав доводи касаційної скарги.
28. Відзив на касаційну скаргу не містить клопотання про розгляд справи за участі представника ДСА України.
29. 11 січня 2022 року матеріали справи № 280/136/21 надійшли до Верховного Суду.
30. Від інших учасників справи відзивів на касаційну скаргу відповідача не надходило, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційному порядку.
V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування
31. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
32. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
33. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
34. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
35. Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
36. У преамбулі Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
37. Частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII унормовано, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
37.1. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (частина друга статті 4).
38. Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
39. За правилами частини другою статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
40. Частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII (яка, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року, діє в редакції Закону № 1774-VIII) визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
41. Відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
42. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 148 Закону № 1402-VIII функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України.
43. Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина четверта статті 148 Закону № 1402-VIII).
44. Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
45. Згідно з частинами першою, третьою статті 151 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
45.1. Державна судова адміністрація України має територіальні управління. <…>
46. Територіальними органами Державної судової адміністрації України є територіальні управління Державної судової адміністрації України (частина перша статті 154 Закону № 1402-VIII).
47. 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), згідно з пунктом 10 розділу І якого Закон № 294-IX доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).
47.1. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).
47.2. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя).
48. Конституційний Суд України Рішенням від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону № 553-IX.
48.1. За змістом цього Рішення указані положення Законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
49. Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження" (далі - рішення суду), та особливості їх виконання встановлює Закон України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI), за змістом частини першої якого Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
50. Згідно з частиною першою та абзацом першим частини другої статті 3 Закон №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
51. Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.
52. Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року № 845 (далі - Порядок № 845) визначає, серед іншого, порядок безспірного списання коштів з рахунків боржника.
53. Так, відповідно до абзацу першого пункту 24 Порядку № 845 стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник (відкриті рахунки), або за його місцезнаходженням документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.
54. За змістом пункту 25 Порядку № 845 безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів з рахунка боржника здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку (абзац перший).
54.1. У разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
VІ. Позиція Верховного Суду
55. Частиною першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
56. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
57. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.
58. Однією з підстав для відкриття касаційного провадження стало твердження відповідача про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваного судового рішення без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, де у пункті 77 зазначено про те, що «Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, до яких апелює ДСА України у касаційній скарзі, правильними є доводи останньої, що виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких (зокрема щодо Кропивницького апеляційного суду) є ДСА України. Відповідач як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2020 рік).».
59. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства, уважає за необхідне зазначити таке.
60. 03 березня 2020 року Верховний Суд ухвалив постанову у справі №340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 553-ІХ), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди). Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03 березня 2020 року у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.
61. У розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03 березня 2020 року висловив правову позицію з приводу застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII при виплаті суддівської винагороди (у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень Закону № 553-ІХ, яким Закон № 294-ІХ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.
62. Зокрема, у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України (пункт 54). Зміни до цього Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).
63. У оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції правильно застосував норми статті 135 Закону № 1402-VIII, констатуючи, що з набранням 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29, не змінилося правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні передбачені Конституцією України чи Законом № 1402-VIII підстави для обмеження розміру суддівської винагороди.
64. Враховуючи викладене, рішення судів попередніх інстанцій у розглядуваній справі № 280/136/21 не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20.
65. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що згаданою вище постановою від 03 березня 2020 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, адже для правильного вирішення спору потрібно було визначити належного відповідача у цих правовідносинах.
66. У ситуації, яка склалася у зв'язку із прийняттям Закону № 553-ІХ і, як наслідок, обмеження виплати суддівської винагороди десятьма прожитковими мінімумами протягом квітня-серпня 2020 року, безсумнівним, з огляду на висловлену правову позицію Верховного Суду, є те, що обмеження розміру суддівської винагороди протягом вказаного періоду було неправомірним. Поміж тим, при вирішенні питання про те, який суб'єкт владних повноважень повинен відповідати у такій-от ситуації за позовом, а також яким є ефективний спосіб захисту порушеного права, суд касаційної інстанції, направляючи справу (№ 340/1916/20) на новий розгляд, орієнтував суди нижчих інстанцій на те, щоб дослідили обставини щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на виплату суддівської винагороди.
67. Так, відповідачем у справі № 340/1916/20 був апеляційний суд (у якому позивач працює суддею), а предметом спору - наказ голови цього суду (в частині пункту 1, у якому йдеться про обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди за квітень 2020 року). У контексті спірних правовідносин тієї справи і фактичних підстав їх виникнення питання про те, чи міг апеляційний суд (як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня) виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі (з огляду на наявність чи відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату) було недослідженим. Тому оцінити правомірність дій конкретно відповідача (як розпорядника бюджетних коштів) у вимірі спірних правовідносин тієї справи, а також чи ефективним у такому випадку був застосований судами спосіб захисту порушеного права суд касаційної інстанції у межах своїх повноважень на цій стадії не міг. Для захисту порушеного права вимагалося з'ясувати додаткові обставини (як-от щодо обсягу фінансування потреб на виплату суддівської винагороди протягом спірного періоду, зокрема чи вносилися зміни до кошторису суду в цій частині і які, яким чином розпорядилися цими коштами) для того, щоб правильно визначити відповідача за позовом і належний спосіб захисту (адже інакше сама лиш констатація адміністративним судом порушення права судді на отримання суддівської винагороди без його (ефективного) захисту, зважаючи на завдання адміністративного судочинства, була б позбавлена сенсу).
68. У цій справі (280/136/21), задовольняючи позовні вимоги та зобов'язуючи ТУ ДСА в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що порушення прав позивача допустило саме ТУ ДСА в Запорізькій області.
69. Щодо належного відповідача за цим позовом і обраного способу захисту порушеного права, колегія суддів зазначає таке.
70. У постанові від 03 березня 2020 року в справі № 340/1916/20 Верховний Суд не висловлював правової позиції з приводу того, хто має бути відповідачем за позовом (у справі № 340/1916/20), позаяк цей аспект вказаної справи вимагав з'ясування додаткових обставин, у зв'язку з чим справу було направлено на новий розгляд.
71. Аналогічне питання стало предметом розгляду Верховного Суду також у низці справ за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин (наприклад, постанови від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20 та інш.).
72. Так, з метою запобігання неоднозначному розумінню чи двоякому підходу до вирішення означеної категорії справ Верховний Суд звертав увагу судів нижчих інстанцій на те, що відповідно до частин третьої, четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII ДСА здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА. Відповідно ж до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
73. У зв'язку з цим Верховний Суд зазначав, що виплата суддівської винагороди (відповідачем) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону № 294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду), що вочевидь свідчить про безпосередню участь ДСА у механізмі фінансування видатків на виплату суддівської винагороди, зокрема й до появи заборгованості з її виплати протягом квітня-серпня 2020 року.
74. Крім того, Верховний Суд у наведених справах зазначав, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. Враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону № 4901-VI списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.
75. Повертаючись до обставин цієї справи, нагадаємо, що у ній розглядаються вимоги позивачки, звернені до ТУ ДСА в Запорізькій області, яке згідно з вимогами чинного законодавства здійснює нарахування та виплату позивачці суддівської винагороди як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня.
76. У свою чергу, ДСА України, яка є співвідповідачем у справі, є головним розпорядником бюджетних коштів, несе відповідальність за належне фінансування судів, зокрема, й витрат на суддівську винагороду.
77. Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що у спірному періоді ТУ ДСА в Запорізькій області здійснювало нарахування суддівської винагороди позивачці у повному обсязі відповідно до статті 30 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII, однак виплату суддівської винагороди здійснював з урахуванням обмежень, встановлених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
78. Суди першої та апеляційної інстанцій також з'ясували, що зміни до кошторису ТУ ДСА в Запорізькій області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 "Заробітна плата" у 2020 році не вносилися.
79. Отже, у цій конкретній справі відсутні підстави для висновку, що порушення прав позивачки щодо отримання суддівської винагороди у повному розмірі відповідно до статті 30 Конституції України та статті 135 Закону № 1402-VIII обумовлено протиправними діями ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо зменшення обсягу бюджетних асигнувань на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).
80. У зв'язку з наведеним не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що судами попередніх інстанцій не було досліджено питання про те, чи могло ТУ ДСА в Запорізькій області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня виконувати свої зобов'язання по виплаті суддівської винагороди у повному обсязі, з огляду на відсутність у нього фінансових ресурсів на цю виплату.
81. За таких обставин справи та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції про наявність у позивачки права на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у встановленому Законом № 1402-VIII розмірі, але не виплаченої суддівської винагороди у спірному періоді.
82. Водночас, незважаючи на викладене, в оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд уважає за необхідне зазначити, що у згаданих вище постановах від 23 червня 2021 у справі №520/13014/2020, від 05 серпня 2021 року у справі № 160/6089/20, а також у низці інших постанов, Верховний Суд вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА України як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
83. У цій справі Верховний Суд також ураховує, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів", призначена саме для таких цілей. За правилами пункту 25 Порядку № 845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.
84. За таких обставин, на думку колегії суддів, наявні правові підстави для стягнення на користь позивачки суми невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів.
85. Таким чином, колегія суддів не може погодитися з висновком судів попередніх інстанцій щодо захисту порушеного права позивачки шляхом зобов'язання нарахувати і виплатити заборгованість, оскільки стягнення заборгованості і зобов'язання нарахувати і виплатити цю заборгованість - це два різні способи захисту порушеного права і передбачають відмінний механізм виконання судових рішень.
86. Крім того, суди попередніх інстанцій не досліджували суми наявної заборгованості, не здійснювали дослідження відповідних розрахунків, що має значення для правильного вирішення спору.
87. Статтею 2 КАС України метою адміністративного судочинства визначено ефективний захист прав. Сам лише формальний розгляд справи і ухвалення рішення, яке завідомо не може захистити особу, не узгоджується з метою правосуддя.
88. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
89. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
90. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
91. Ураховуючи принцип офіційного з'ясування обставин справи, суд першої інстанції може обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів; ( пункт 10 частина друга статті 245 КАС), якщо для цього є підстави. На думку колегії суддів, в такій площині суди попередніх інстанцій спірних правовідносин не розглядали вимоги про стягнення заборгованості. Це дає колегії суддів підстави стверджувати, що рішення судів попередніх інстанцій в частині зобов'язання ТУ ДСА нарахувати і виплатити заборгованість є передчасним.
92. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або <…>.
93. Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
94. Отже, в обсязі встановлених в цій справі обставин у зіставленні з правовим регулюванням спірних правовідносин, колегія суддів уважає передчасними висновки суду апеляційної інстанцій у частині визначення належного, повного та всебічного захисту порушеного права позивачки шляхом зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів, що відповідно до вимог частин другої та четвертої статті 353 КАС України є підставою для скасування оскаржуваного судових рішень судів попередніх інстанції і в цій частині направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
95. Окрім того, Суд зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2021 року зупинено виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року у справі № 280/136/21 в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплати недоотриманої частини з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів до закінчення касаційного провадження до закінчення перегляду рішення в касаційному порядку.
96. Водночас, зважаючи на те, що за результатами касаційного розгляду, вирішено скасувати рішення судів попередніх інстанцій в цій частині та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то Суд не вбачає підстав для поновлення їх виконання, у відповідності до частини третьої статті 375 КАС України.
VІІ. Судові витрати
95. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області задовольнити частково.
2. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 13 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 280/136/21 скасувати в частині зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати суддівську винагороду позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину з відрахуванням загальнообов'язкових податків та зборів, а справу у цій частині направити на новий розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
3. В іншій частині постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 280/136/21 залишити без змін.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Судді:Н. В. Шевцова Н. А. Данилевич В. Е. Мацедонська