09 червня 2022 року
м. Київ
справа № 380/19825/21
адміністративне провадження № К/990/13174/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року
у справі №380/19825/21 за позовом ОСОБА_1 до Сколівського районного відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив:
- поновити строк звернення з адміністративним позовом до суду, пропущений з поважних причин;
- визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шулопати Ірини Миколаївни;
- зобов'язати даного державного виконавця або іншого державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) винести постанову про опис та арешт транспортного засобу марки AUDI , моделі А6, зняти арешт з транспортних засобів марки FORD , марки ВАЗ, та з коштів, які належать боржнику ОСОБА_1 .
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатського області від 12 січня 2022 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність головного державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) Шулопати Ірини Миколаївни щодо неналежного виконання постанови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 05 лютого 2021 року у справі №308/10556/20;
- зобов'язано державного виконавця Сколівського відділу державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Шулопату Ірину Миколаївну винести постанову про опис та арешт транспортного засобу марки AUDI, моделі А6.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі скаржник з посиланням на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
Дослідивши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Відповідно до частини третьої статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
У свою чергу, статтею 287 КАС України передбачено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.
З матеріалів касаційної скарги та текстів оскаржуваних судових рішень вбачається, що спір у цій справі виник з приводу дій/бездіяльності органу державної виконавчої служби.
За такого правового врегулювання та обставин справи, оскарження рішення суду апеляційної інстанції в касаційному порядку можливе лише у випадку, якщо розгляд такої скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм.
Оскаржуючи судові рішення заявник переконує, що оскаржувані судові рішення є такими, що постановлені з порушенням норм матеріального і процесуального права. У тексті, касаційної скарги, серед іншого, зазначено про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 62 Закону України «Про виконавче провадження», частини першої статті 541 Митного кодексу України та Порядку взаємодії органів державної виконавчої служби та митниць Державної фіскальної служби під час передавання майна, конфіскованого за рішеннями судів, та розпорядження ним, затвердженого спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 23 березня 2018 року №892/379 (пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Також, обґрунтовуючи необхідність касаційного перегляду судових рішень заявник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики в частині виконання рішення суду про конфіскацію транспортного засобу у випадку неправильного оформлення документів митною службою.
Суд зазначає, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо.
Так, заявником не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що справа №380/19825/21 має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
З огляду на викладене, наведені скаржником обґрунтування необхідності скасування судових рішень, не є достатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі та не дають підстав для висновку, що справа №380/19825/21 має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
На підставі викладеного суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Проаналізувавши встановлені судами обставини справи, предмет спору та обраний заявником касаційної скарги спосіб захисту його прав, доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено, що рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду цієї касаційної скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики у цій категорії адміністративних справ.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження на підставі частини третьої статті 333 КАС України, оскільки рішення касаційного суду за наслідками розгляду цієї скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 13, 257, 287, 328, 330, 333 КАС України, Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2022 року у справі №380/19825/21.
Копію даної ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду