09 червня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/1187/22
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області (далі також - відповідач) про визнання неправомірними дії відповідача в частині відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, на території Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області; визнати за позивачем право на виготовлення технічної документації на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00 га, згідно поданих графічних матеріалів без отримання відповідного рішення сесії Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки мотиви відмови не відповідають вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, а саме: віднесення земельної ділянки вказаної у графічних матеріалах, які додані до заяви позивача, до земель комунальної власності Лосинівської селищної ради для сінокосіння та випасання худоби з метою створення громадського пасовища, що розташоване на території Лосинівської селищної ради, не є підставою для відмови особі у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому позов не визнає, оскільки земельна ділянка відведена за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби, отже, у даному випадку, не може бути передана громадянам у власність. За таких обставин вважає відмову у прийнятті рішення правомірною.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
30.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0000 га, що розташована на території Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області для ведення особистого селянського господарства (а.с. 9). До заяви додано графічні матеріали з місцем розташування бажаної земельної ділянки, копії паспорта та ідентифікаційного номеру.
На засіданні 13 (позачергової) сесії 8 скликання від 19.10.2021 заява позивача розглянута, але рішення не прийнято, що підтверджується витягом з протоколу, наявного в матеріалах справи.
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 22.10.2021 № 3937 повідомив позивача про відмову у наданні земельної ділянки відповідно до п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України з підстав того, що земельна ділянка, вказана у графічних матеріалах, які додані до заяви, відноситься до земель комунальної власності Лосинівскої селищної ради для сінокосіння та випасання худоби з метою створення громадського пасовища, що розташована на території Лосинівскої селищної ради смт. Лосинівка (а.с.10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 3 Земельного кодексу України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно із частиною другою статті 4 Земельного України завданням земельного законодавства є регулювання відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Положеннями частини третьої статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Положеннями частини першої статті 121 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
За змістом положень статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади та порядок передачі земельних ділянок у власність громадянам встановлені статтями 118, 122 Земельного кодексу України.
Так, відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Частиною 7 вказаної норми передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Отже, Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав, за існування яких особі, яка звертається до відповідного суб'єкта із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, може бути відмовлено у її задоволенні, і чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Кодексу.
У свою чергу, відмова може бути визнана обґрунтованою (вмотивованою) лише тоді, коли компетентним суб'єктом владних повноважень встановлюється невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Вказана правова позиція відповідає усталеній практиці Верховного Суду у даній категорії справ.
При цьому на законодавчому рівні зобов'язано орган державної влади або орган місцевого самоврядування у випадках ухвалення рішення про відмову в наданні такого дозволу належним чином мотивувати причини цієї відмови, з посиланням на нормативно-правові акти.
Аналізуючи наведене можна зробити висновок, що обов'язковими умовами для акту індивідуальної дії у даному випадку є зазначення конкретних положень нормативно-правового акту, які передбачають підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою та мотиви відмови.
У свою чергу, відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - також Закон України №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом) вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.
Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Як встановив суд та визнається відповідачем, позивач, маючи на меті отримання у власність земельної ділянки, звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Водночас, за результатом розгляду вказаної заяви відповідачем не прийняте рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову у наданні такого дозволу.
Частиною другою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження: підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів (підпункт 1 пункту "а" частини першої); підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (підпункт 8).
Таким чином, прийняття рішень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність або про відмову у наданні такого дозволу, є повноваженням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих їм відповідним законодавством повноважень.
Відповідно до частини п'ятої статті 46 Закону України №280/97-ВР сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Суд звертає увагу, що відображення наслідків розгляду поданої позивачем заяви у протоколі засідання сесії не свідчить про виконання відповідачем покладеного на нього Земельним кодексом України обов'язку, оскільки він не є рішенням суб'єкта владних повноважень відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
При цьому відсутність належним чином оформленого рішення про надання дозволу або про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, після спливу встановленого законом місячного строку розгляду клопотання особи, свідчить про те, що відповідач не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен ухвалити за законом, що свідчить про протиправну бездіяльність.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що за статтею 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти до висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки.
Такий висновок також узгоджується з положеннями статті 50 Закону України «Про землеустрій», відповідно до якої проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.
Класифікація видів цільового призначення земель, затверджена наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року №548, визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.
У зазначеному Класифікаторі землі сільськогосподарського призначення поділяються, зокрема на землі, для ведення особистого селянського господарства та на землі для сінокосіння і випасання худоби.
Нормами частини другої статті 22 Земельного кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).
Відповідно до пункту «а» частини 3 статті 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно статті 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Таким чином, відповідно до вимог Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для сінокосіння та випасання худоби можуть бути переданні громадянам виключно на умовах користування (в оренду).
Так, позивач звернулася до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.
У відзиві відповідач вказує, що бажана земельна ділянка знаходиться на сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 7423355400:14:001:0090 та відведена за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.
Вказані доводи суд не приймає, оскільки згідно з частиною другою статті 34 Земельного кодексу України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.
Отже, орган місцевого самоврядування має право на створення на землях комунальної власності громадського пасовища. Проте, реалізація цього права має відбуватись у повній відповідності з вимогами Земельного кодексу України та інших законів з питань землеустрою.
Однак відповідачем не надано суду належних доказів, які б свідчили про створення на обраній позивачем земельній ділянці громадського пасовища. Так, матеріали справи не містять доказів розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з метою створення громадського пасовища, формування земельної ділянки з відповідним цільовим призначенням та відповідного рішення.
Посилання відповідача у відзиві на той факт, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 7423355400:14:001:0090 є комунальною власністю відведена за цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби та не може бути передана громадянам у власність, на підтвердження чого відповідач надає Витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 06.09.2017 № 96413500, суд відхиляє, оскільки відповідно до положень частини другої статті 77 КАС України, суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Щодо позовних вимог про визнання за позивачем права на виготовлення технічної документації на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтованою площею 2,00 га, згідно поданих графічних матеріалів без отримання відповідного рішення сесії Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, суд зазначає таке.
Згідно із абзацом 3 частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.
Аналіз положень абзацу 3 частини 7 статті 118 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що зацікавлена особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу протягом одного місяця від дня закінчення місячного строку з часу реєстрації клопотання у відповідному уповноваженому органі. Місячний строк, упродовж якого особа може реалізувати це право, є присічним. Відтак, нездійснення права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у цей строк призводить до припинення цього права.
Використання особою права замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу не позбавляє обов'язку відповідача розглянути заяву згідно із чинним законодавством та прийняти відповідне рішення.
Суд наголошує, що відповідно до статті 118 Земельного кодексу України відповідач зобов'язаний або надати дозвіл позивачу на розроблення проекту землеустрою, або відмовити у наданні такого дозволу, але на законних підставах.
Отже, у спірних правовідносинах, суд вважає безпідставними доводи позивача про визнання за ним права на виготовлення розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, тому в цій частині позову слід відмовити.
За встановлених у справі обставин належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути питання позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, згідно заяви від 30.06.2021 та графічного матеріалу, із прийняттям одного з передбачених земельним законодавством рішення.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем сплачений судовий збір в розмірі 992,40 грн, тому з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати в розмірі 496,20 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області щодо неприйняття мотивованого рішення за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 30.06.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області.
Зобов'язати Лосинівську селищну раду Ніжинського району Чернігівської області на найближчій сесії повторно розглянути питання щодо надання ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Лосинівскої селищної ради Ніжинського району Чернігівської області, згідно заяви від 30.06.2021 та графічного матеріалу, із прийняттям одного з передбачених земельним законодавством України мотивованого рішення.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лосинівської селищної ради Ніжинського району Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 496,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідач: Лосинівська селищна рада Ніжинського району Чернігівської області, вул. Шевченка, буд.2, смт.Лосинівка, Ніжинський район, Чернігівська область,16663, код ЄДРПОУ 04412461.
Повний текст рішення виготовлено 09 червня 2022 року.
Суддя Д.О. Виноградова