09 червня 2022 року Чернігів Справа № 620/1770/22
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність починаючи з 23.07.2021 урахуванням раніше виплачених сум підвищення до пенсії.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у зв'язку визнанням рішенням Конституційного Суду України № 3-р/2020 від 07.02.2020 неконституційним окремих положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, зміни внесені до Закону від 22.10.1993 № 3551-ХІІ Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 05.10.2005 № 2939-IV втратили силу і є недійсними, тобто підвищення пенсії учасникам бойових дій повинне дорівнювати 150% мінімальної пенсії за віком відповідно до норм Закону від 22.10.1993 № 3551-XII.
Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а підвищення в розмірі 150 процентів не встановлене жодним чинним нормативно-правовим актом.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 16.08.2012 серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (зворот а.с. 5).
Також позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Позивач звертався до відповідача з заявами про перерахунок та виплату підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність (мінімальної пенсії за віком), однак листами від 03.09.2021 № 12629-12386/Л-02/8-2500/21 та від 13.01.2022 № 652-20143/Л-02/8-2500/22 відповідач повідомив позивачу, що учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (а.с. 6-9).
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Так, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно абзацу другого статті 4 Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Статтею 12 Закону № 3551-XII, в редакції Закону України № 458/95 від 23.11.1995, було передбачено, що учасникам бойових дій пенсії підвищуються в розмірі 150 процентів мінімальної пенсії за віком.
Наведена редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІ була чинною до 01.07.2006.
Водночас, пунктом 2 Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV частину четверту статті 12 Закону № 3551-ХІІ викладено в наступній редакції: «Учасникам бойових дій пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».
Відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV, цей Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, крім пунктів 2 і 5, які набирають чинності з 1 липня 2006 року, та пункту 4, який набирає чинності з 1 січня 2007 року.
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин, редакція статті 12 Закону № 3551-ХІІ була зміненою, та передбачала, що учасникам бойових дій пенсія підвищується в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Пункт 2 Закону України від 05.10.2005 № 2939-IV в установленому законом порядку неконституційним не визнавався.
Таким чином, з 01.07.2006 частина четверта статті 12 Закону № 3551-ХІІ діє у новій редакції, яка передбачає підвищенням пенсії в розмірі 25 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
У пункті 2.1 Рішення від 26.12.2011 № 20-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави.
Конституційний Суд України в рішенні від 25.01.2012 № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян зокрема керуються принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, у тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України (пункт 4 мотивувальної частини). Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості (пункт 1 резолютивної частини).
Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави. Неприпустимим є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими не ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність починаючи з 23.07.2021 урахуванням раніше виплачених сум підвищення до пенсії.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постановах від 26.11.2020 по справі № 826/16982/18, від 04.03.2021 у справі № 628/2021/16-а.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідачка щодо не нарахування та невиплати позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 150% прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність починаючи з 23.07.2021 урахуванням раніше виплачених сум підвищення до пенсії. є необґрунтованими, оскільки Пенсійний орган, визначаючи розмір пенсії позивача, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством, врахувавши при цьому інформацію, надану йому уповноваженим на те органом.
У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (вул. П'ятницька, 83-А, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 21390940) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.06.2022.
Суддя Н.М. Баргаміна