Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
08 червня 2022 року № 520/28366/21
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Зоркіна Ю.В., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн. НОМЕР_1 )до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) (61002, м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, 16, ЄДРПОУ 43315445) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
установив
Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом, у якому з урахуванням заяви від 31.01.2022 просить суд: стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у період з 27 листопада 2020 року до дня фактичного розрахунку 26 листопада 2021 року у розмірі 67080 грн.; стягнути судові витрати.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, що вона з 27.11.2020 звільнена у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби проте з нею е проведено остаточного розрахунку. На виконання рішення суду їй виплачена компенсація за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи проте при виплаті означених компенсаційних виплат управлінням не нараховано та не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в порядку ст.116,117 КЗпП України, що обумовило звернення до суду.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов, у якому проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначивши, що дійсно згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення, при цьому Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) як правонаступником проведені усі заходи для виплати колишнім працівникам, в тому числі, недоплачених коштів. Враховуючи наведене, затримка розрахунку при звільнені позивача здійснена відповідачем з поважних причин, у зв'язку із чим управління просить суд при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні застосувати принцип співмірності.
Судовим розглядом встановлено, що наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.11.2020 № 116/1 ОСОБА_1 , начальника управління персоналу Головного територіального управління юстиції у Донецької області, звільнено з займаної посади з 27 листопада 2020 року у зв'язку з ліквідацією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, згідно п. 11 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу», з припиненням державної служби.
Вказаним наказом визначено виплатити компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 27.12.2019 по 27.11.2020 у кількості 28 календарних днів, компенсацію за невикористану додаткову відпустку за 36 років стажу державної служби у кількості 15 календарних днів та вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
Відповідно до донарахування суми заробітної плати для сплати працівникам, поновленим за рішенням суду, після сплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, позивачці донараховано компенсацію при звільненні у розмірі 80151,03 грн.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20 вересня 2021 у справі №200/8558/21 стягнуто зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 недоплачену при звільненні суму в розмірі 80151.03 грн. Вказані кошти списані зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) на користь позивачки 26.11.2021 згідно меморіальних ордерів № 234-236, копії яких містяться у матеріалах справи.
По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 16 вересня 2021 року по справі № 440/413/20 ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.
Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган. Ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їхньої передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.
Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема, на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.
Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.
Відповідно до пункту 1 постанови №870 вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1.
Згідно з пунктом 2 постанови №870 вирішено утворити як юридичні особи публічного права міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2.
Відповідно до пункту 3 постанови №870 територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції; здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції; міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, зокрема: Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Головного територіального управління юстиції у Луганській області, Головного територіального управління юстиції у Харківській області.
Таким чином, в даному випадку мала місце саме реорганізація, а не ліквідація юридичної особи публічного права.
Відповідно, Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) має аналогічний правовий статус, що й, зокрема, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області, продовжило виконання його функцій та є його правонаступником.
Аналогічну позицію викладено Верховним Судом у справі № 140/90/20 (постанова від 26 травня 2021 року), № 400/144/20 (постанова від 28 травня 2021 року).
Відтак, саме Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) має відповідати за зобов'язаннями Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Суд зауважує, що ст. 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Оцінивши добуті по справі докази, суд доходить до переконання про те, що подія несвоєчасного розрахунку при звільненні має місце у спірних правовідносинах, оскільки публічна служба позивача припинена 27.11.2020р., а грошові кошти у сумі 80151,03 грн. в якості компенсації за невикористані дні відпустки виплачені 26.11.2021. Відповідачем ці обставини не спростовані.
Водночас чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 118113,29 грн, з яких: вихідна допомога та компенсація за відпустку 37962,26 (32,14%) та компенсація за відпустку за рішенням суду 80151,03 грн (67,86 %).
Тривалість затримки у розрахунку при звільненні, з урахуванням приписів листів Міністерства соціальної політики України від 29 липня 2019 року № 1133/0/206-19 "Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2020 рік" , від 12.08.2020 № 3501-06/219 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2021 рік» кількість робочих днів у період 27 листопада 2020 року по день фактично виплаченої вихідної допомоги при звільненні (26 листопада 2021 року) становить 249 робочих дні, враховуючи те, що календарний день припинення служби та день виплати компенсації не підлягають включенню до періоду існування невиконаного зобов'язання.
Визнаний відповідачем показник середньоденної заробітної плати складає 393,02 грн., отже, підсумкова загальна сума компенсації середнього заробітку за час затримки у розрахунку при звільненні в 249 днів дорівнює 97861,98 грн.
Суд зазначає, що з огляду на положення ст. 117 КЗпП України та наявність обов'язку суду визначати розмір належного до стягнення середнього розміру за час затримки розрахунку при звільненні, належним способом захисту прав позивача буде саме стягнення визначених судом сум середнього розміру за час затримки розрахунку при звільненні.
Виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 66409,14 гривень як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (67,86% від 97861,98 грн.).
Згідно з частиною 1,2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), надав оцінку усім юридично значимим факторам, доводам та обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 КАС України, суд вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 66409 (шістдесят шість тисяч чотириста дев'ять ) грн. 14 коп.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 898 (вісімсот дев'яносто вісім) грн.92 коп.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати виготовлення повного судового рішення).
Суддя Зоркіна Ю.В.