09 червня 2022 року Справа № 480/14266/21
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Прилипчука О.А.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/14266/21
за позовом Мінченка Олега Миколайовича
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення середнього заробітку,-
Мінченко Олег Миколайович звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій просить:
- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільнені у сумі 374 684,97 грн.
В обгрунтування позовних вимог зазначив, що позивач проходив службу за контрактом у Військовій частині 3051 Національної гвардії України до 07.06.2019. Відповідно до ст. 26 підпункту “а” пункту 2 частини п'ятої Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 07.06.2019 № 84 о/с позивача звільнено у запас та наказом від 07.06.2019 №143 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 07.06.2019. У день виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із закінченням строку контракту позивачу не було нараховано та виплачено в повному розмірі одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Фактично на день звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку з позивачем щодо виплати належних йому грошових сум.
На звернення позивача до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні в повному розмірі передбаченому законодавством, отримав відмову, яку оскаржив до суду.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.06.2021, яке залишено в силі постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2021, зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Розрахунок при звільненні позивача із військової служби в частині виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідачем був проведений лише 10.12.2021 (в загальній сумі 61066,45 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку з деталями операції), а відтак відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки.
Оскільки, у день звільнення позивача - 07.06.2019 відповідачем не було здійснено з позивачем остаточного розрахунку, а саме не було виплачено в повному розмірі одноразову грошову допомогу при звільненні, позивач вважає, що має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку/грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 28.12.2021 відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що положеннями ч. 4 ст. 2 Закону Україні "Про військовий обов'язок і військову службу" визначено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовці визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України та іншими нормативно-правовими актами. На відміну від зазначеного спеціального законодавства, КЗпП не регулює питання проходження військової служби. Зокрема, ст. 3 КЗпП визначає, що законодавство про працю регулює трудові відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. При цьому, положення Закону України"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації.
Крім цього, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 21-24).
Ухвалою суду від 24.01.2022 у задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про залишення без розгляду позовної заяви відмовлено.
У відповіді на відзив позивач не погодився з позицією відповідача та просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 27-29).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, позовну заяву та відзив, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.
Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 07.06.2019 № 143 Мінченка О.М., звільненого наказом командувача № 84-о/с від 31.05.2019, з 07.06.2019 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення (а.с. 8).
На дату закінчення проходження позивачем військової служби 07.06.2019 відповідачем не було нараховано та виплачено позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 08.06.2021 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не здійснення повного розрахунку з Мінченко Олегом Миколайовичем при звільненні з військової служби в частині виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Рішення після розгляду Другим апеляційним адміністративним судом 16.11.2021 набрало законної сили.
Виплата одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за вищевказаним рішенням суду відповідачем здійснено 10.12.2021 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку клієнта (а. с. 12).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 24 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу”) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Матеріалами справи підтверджено, що при звільненні відповідач не виплатив позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, яка була виплачена лише 10.12.2021.
Разом з тим, а ні Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу”, а ні Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за не отримані суми одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та індексації грошового забезпечення, встановленої Законом України "Про індексацію грошових доходів населення не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спор.
Відтак, враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказане узгоджується з висновком Верховного Суду викладеним у постанові від 31.10.2019 у справі № 2340/4192/18.
Згідно з пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.
Як встановлено судом, позивач був звільнений із служби з 07.06.2019, а кінцевий розрахунок з ним відповідач провів лише 10.12.2021.
Тобто вказані обставини свідчать про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.
При цьому, суд враховує, що як частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, так і частиною першою статті 1 Закону України “Про оплату праці” передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Конституційним Судом України у рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі №8-рп/2013 зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Тобто право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати (п.2.1).
Враховуючи вищевикладене, стягнення сум компенсації за щорічну та додаткову відспустки включаються до фонду заробітної плати і є невід'ємною його частиною, що узгоджується і з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18, які відповідно до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинні враховуватись судом.
За таких обставин позивач має право на виплату середнього заробітку за період затримки такого розрахунку у відповідності до приписів ст.117 КЗпП України. Відтак, наявні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку у розмірі 374684,97 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати" від 08.02.1995 № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Середньоденне грошове забезпечення позивача складає 500,54 грн., що не заперечувалось відповідачем. Несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07.06.2019 р. по 10.12.2021 р. складає 915 днів, що становить 457994,10 грн. (500,54 х 915).
Визначаючи такий розмір суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17.
Суд зауважує, що позивач у позовній заяві зазначив, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача до звільнення зі служби, відповідно до вимог розділу III Порядку № 100 розрахована наступним чином: грошове забезпечення за два останні місяці, які передують місяцю звільненню позивача за період з 01.01.2019 по 31.10.2019 складає 30533,22 грн (15266,61 грн + 15266,61 грн), сукупна кількість календарних днів за квітень та травень 2019 року складає - 61 день. Тобто, середньоденний розмір грошового забезпечень складає - 500,54 (30533,22/61). З урахуванням практики Верховного Суду (постанова від 23.12.2020 справа №825/1732/17, висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц) щодо застосування критерія зменшення розміру відшкодування визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та розміру прострочення заборгованості роботодавця, у даному випадку загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат згідно виписки по надходженням по рахунку складав 74640,22 грн., з яких: грошове забезпечення виплачене при звільненні 13573,77 грн = 13542,86 грошове забезпечення за червень 2019 року + індексація грошового забезпечення 30,91 грн. за червень 2019 року (18,19 %) та невиплачепа одноразова грошова допомога при звільнені 61066,45 грн (81.81 %). Обрахована відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, загальна сума середнього заробітку/грошового забезпечення за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні становить 457994,10 гривень (500,54 грн середньоденний розмір грошового забезпечення * 915 днів затримки виплати).
Виходячи з принципу пропорційності, позивач вважає належним і достатнім способом захисту порушених його прав - стягнення на його користь 374684,97 грн як середній заробіток/грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні (81,81 % від 457994,10 грн).
Суд не погоджується з вищезазначеним розрахунком та враховуючи правову позицію Великої Палати, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, а також постанови Верховного суду від 16.07.2020 по справі №812/1259/17 адміністративне провадження №К/9901/35854/18, від 04.09.2020 по справі № 260/348/19 адміністративне провадження №К/9901/26609/19, від 20 травня 2020 року у справі №816/1640/17, зазначає, що необхідно врахувати в даному випадку істотність суми заборгованості (61066,45 грн.) у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку (457994,10 грн.)
Враховуючи те, що сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні (457994,10 грн.) значно перевищує суму, яка підлягала виплаті позивачу при звільненні (61066,45 грн.), суд вважає за необхідне застосування принцип співмірності, та стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 61066,45 грн.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про часткове задоволення адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Мінченка Олега Миколайовича до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (вул. Плодова, 2, м. Суми, 40002, код ЄДРПОУ 08803773) на користь ОСОБА_1 (вул. Г.Кондратьєва, буд. 160-В, кв. 56, Суми, 40021, РНОКПП НОМЕР_2 ) 61066 (шістдесят одну тисячу шістдесят шість) грн. 45 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.А. Прилипчук