31 травня 2022 року
м. Київ
cправа № 914/2546/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Берднік І. С.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства "Рисовський"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 (судді: Матущак О. - головуючий, Бойко С., Бонк Т.) у справі
за позовом Фермерського господарства "Рисовський"
до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області
про відшкодування шкоди
У жовтні 2020 року Фермерське господарство "Рисовський" (далі - ФГ "Рисовський") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом (з урахуванням змін) до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру) про стягнення 2 457 596,00 грн, з яких: 585 596,00 грн матеріальної шкоди та 1 872 000,00 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані завданням позивачеві матеріальної і моральної шкоди у заявлених до стягнення сумах у зв'язку із тривалою бездіяльністю відповідача щодо виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 у справі № 5/79, що встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 17.01.2020 у справі № 914/1109/19.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 (суддя Горецька З. В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ГУ Держгеокадастру на користь ФГ "Рисовський" 131 123,85 грн моральної шкоди. У задоволенні решти позову відмовлено.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про завдання позивачеві моральної шкоди внаслідок бездіяльності відповідача та, надавши оцінку розрахунку суми моральної шкоди, заявленої до стягнення, визнав обґрунтованим задоволення позову в частині стягнення з відповідача 131 123,85 грн моральної шкоди, розрахованої судом за період із 20.01.2012 по 05.05.2018. Водночас суд зазначив, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" позивачеві було відшкодовано 8 000,00 євро моральної шкоди, тому розрахунок моральної шкоди слід проводити саме з 20.01.2012, а кінцевою датою розрахунку є 06.06.2018 - дата підписання акта примання-передачі земель сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність за яким, ГУ Держгеокадастру передає із державної власності, а Солонківська сільська рада (Солонківська сільська об'єднана територіальна громада) приймає у комунальну власність земельні ділянки, у тому числі частину земельної ділянки, яка мала би бути передана позивачеві.
Відмовляючи у стягненні матеріальної шкоди у виді неодержаного доходу (упущеної вигоди), суд першої інстанції виходив із недоведеності позивачем підстав та розміру неодержаних доходів у заявленій до стягнення сумі. Суд визнав недоведеним причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача та матеріальною шкодою та зазначив, що наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання особою доходу ще не є підставою для його стягнення. Місцевий господарський суд також звернув увагу на те, що у матеріалах справи немає доказів, які би свідчили про ведення позивачем господарської діяльності, натомість позивач перебуває у стані припинення з 2008 року.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021, з урахуванням ухвали Західного апеляційного господарського суду від 18.11.2021 про виправлення описки у вступній частині зазначеної постанови (судді: Матущак О. - головуючий, Бойко С., Бонк Т.), рішення Господарського суду Львівської області від 30.03.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог у сумі 258 876,15 грн скасовано. Прийнято в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги у зазначеній частині задоволено. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ФГ "Рисовський" 390 000,00 грн моральної шкоди. В решті рішення залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в апеляційному порядку, погодився з висновком суду першої інстанції про завдання позивачеві шкоди бездіяльністю відповідача та здійснив перерахунок нарахованої моральної шкоди, визнавши обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 390 000,00 грн моральної шкоди за період із 20.01.2012 по 06.06.2018. При цьому апеляційний господарський суд звернув увагу на взаємосуперечливий характер висновків суду першої інстанції щодо періоду обчислення розміру моральної шкоди. Апеляційний господарський суд також не погодився із методикою обрахунку моральної шкоди, застосованою судом першої інстанції, погодившись з аргументами позивача у цій частині стосовно того, що у випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 468/901/17-ц).
Водночас суд апеляційної інстанції, надавши оцінку розрахунку суми матеріальної шкоди заявленої позивачем до стягнення, визнав недоведеними її підстави та розмір. Суд також погодився з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що можливість одержання доходів у наведеному випадку є припущенням позивача та не може бути підставою для їх стягнення; позивач не довів повного складу цивільного правопорушення, що є необхідною умовою для застосування такої міри відповідальності як відшкодування матеріальної шкоди.
ФГ "Рисовський" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою (з урахуванням її уточненої редакції), в якій просило скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 в частині відмови у відшкодуванні завданої матеріальної шкоди і моральної шкоди за період з 1994 року по 01.01.2012, та винести нове рішення, яким відшкодувати завдану матеріальну шкоду у сумі 585 596,00 грн та 780 000,00 грн моральної шкоди за період з 1994 року по 01.01.2012.
Як свідчить зміст касаційної скарги, підставою касаційного оскарження є положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме ухвалення судом апеляційної інстанції постанови у справі без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20, від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19 стосовно процесуального обов'язку суду здійснити перевірку розрахунку при встановленні розміру неотриманих доходів (упущеної вигоди). Скаржник наголошує на обґрунтованості та доведеності розміру заявлених ним до стягнення сум матеріальної і моральної шкоди.
Від ГУ Держгеокадастру надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач вважав незаконними оскаржені судові рішення.
Ухвалою Верховного Суду від 18.02.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 914/2546/20 за касаційного скаргою ФГ "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у цій справі, призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 15.03.2022.
У зв'язку з введенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 воєнного стану в Україні розгляд справи № 914/2546/20 15.03.2022 не відбувся.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2022 визначено такий склад колегії суддів у цій справі: Дроботова Т.Б. - головуючий суддя, Багай Н. О., Берднік І.С.
Згідно з ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 було постановлено здійснити розгляд справи № 914/2546/20 за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у судовому засіданні 31.05.2022.
Як свідчать матеріали справи та установили суди попередніх інстанцій, спір у цій справі виник у зв'язку з порушенням прав позивача внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо виконання наказу суду від 13.10.1994 № 5/79, виданого на виконання рішення арбітражного суду Львівської області від 13.10.1994 (з урахуванням ухвали від 04.09.1996) у справі № 5/79, згідно з яким зобов'язано Зубрянську сільську раду народних депутатів до 13.11.1994 виділити ФГ "Рисовський" 4 га землі із ділянки 17 га землі, яку додатково відведено Зубрянській сільській раді в запас земель із заготхудобовідгодівельного господарства "Львівське".
У подальшому згідно з ухвалою Господарського суду Львівської області було замінено відповідача із Зубрянської сільської ради на її правонаступника Пустомитівську районну державну адміністрацію.
09.04.2013 ухвалою Господарського суду Львівської області здійснено заміну сторони відповідача з Пустомитівської РДА її правонаступником - Головним управлінням Держземагентства у Львівській області (далі - ГУ Держземагентства).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 17.08.2016 замінено боржника - ГУ Держземагентства на його правонаступника - ГУ Держгеокадастру у виконавчому провадженні щодо примусового виконання дублікату наказу від 13.10.1994 у справі № 5/79.
Попередні судові інстанції установили та свідчать матеріали справи, що предметом позову у справі, що розглядається, є стягнення матеріальної шкоди за період із 2010 по 2016 рік на суму 585 596,00 грн і моральної шкоди за період із 1994 року по 2020 рік на суму 1 872 000,00 грн.
Місцевий господарський суд задовольнив цей позов частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 131 123,85 грн моральної шкоди, та відмовивши у решті позову. Водночас, здійснюючи апеляційний перегляд справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача 390 000,00 грн моральної шкоди, як обґрунтованої та доведеної, скасувавши судове рішення місцевого господарського суду у відповідній частині та залишивши без змін в іншій частині рішення суду про відмову у решті позову.
Задовольняючи вимоги про стягнення моральної шкоди у сумі 390 000,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідно до частини 1 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт порушення прав позивача бездіяльністю відповідача достеменно встановлений рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/1109/20, яке набрало законної сили 16.02.2020, і ці обставини не підлягають повторному доведенню в силу частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України. За таких обставин, зважаючи на доведеність факту заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру внаслідок бездіяльності відповідача, що призвело, зокрема, до позбавлення можливості реалізації позивачем прав та планів, невиправданих затрачених матеріальних ресурсів, порушення і втручання у право власності, зниження престижу та довіри до діяльності фермерського господарство та інших його немайнових прав, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог щодо відшкодування позивачеві моральної шкоди.
Водночас, переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції здійснив перевірку обґрунтованості розрахунку заявлених до стягнення сум, що є його (суду) процесуальним обов'язком, зокрема перевірив вихідні дані, відповідно до яких позивач обчислив розмір шкоди, період, за який вона нарахована, виклавши відповідні висновки в судовому рішенні.
Так, апеляційний господарський суд визнав обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 390 000,00 грн моральної шкоди за період із 20.01.2012 по 06.06.2018, наголосивши на взаємосуперечливості висновків суду першої інстанції стосовно періоду обчислення розміру моральної шкоди, оскільки місцевий господарський суд обчислив розмір моральної шкоди за період із 20.01.2012 по 05.05.2018, хоча сам суд у судовому рішенні визначив, що кінцевою дату для обрахунку має бути 06.06.2018 - дата, з якої частина земельної ділянки, яка мала бути передана позивачу, вже не перебуває у віданні ГУ Держгеокадастру, позаяк передана із державної у комунальну власність Солонківської сільської ради.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що у випадку коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, то суд має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати громадян, що діють на час розгляду справи (правовий висновок Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 468/901/17-ц), у зв'язку з чим апеляційний господарський суд погодився з відповідними аргументами позивача та з огляду на це визнав помилковими висновки суду першої інстанції про застосування відповідного розміру мінімальної заробітної плати у період із 20.01.2012 по 05.05.2018, а не на час розгляду справи, який становив 5 000,00 грн відповідно до статті 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
Водночас суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди за період із 1994 року по 20.01.2012, оскільки за цей період моральна шкода вже відшкодована позивачеві (згідно з рішенням ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі "Рисовський проти України" Рисовському І. Г. було відшкодовано 8 000,00 євро моральної шкоди).
Поза тим, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди (неодержаних доходів), суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (стаття 1173 Цивільного кодексу України).
Відповідно до положень статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Отже, у розумінні наведених положень, необхідною умовою для стягнення шкоди, завданої внаслідок неправомірних рішень органу місцевого самоврядування, є факт неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. У разі відсутності хоча б одного з наведених елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не настає.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
При цьому, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Урахувавши наведені положення законодавства, дослідивши розрахунок суми матеріальної шкоди, заявленої позивачем до стягнення, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем її підстав та розміру.
За встановлених судами обставин цієї справи позивач не довів, а суди не встановили причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними діями (бездіяльністю) відповідача та завданою позивачу матеріальною шкодою; отримання позивачем земельної ділянки, як зазначили суди, ще не гарантує отримання прибутку за наслідками її використання; у матеріалах справи немає документів, які би свідчили про ведення позивачем господарської діяльності, натомість згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ФГ "Рисовський" перебуває у стані припинення з 2008 року; можливість одержання доходів є припущенням позивача та у наведеному випадку не може бути підставою для стягнення заявленої суми матеріальної шкоди у виді неодержаних доходів.
Як уже зазначалося, позивач звернувся до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою на постанову апеляційного господарського суду у справі, обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою позивача, яке було відкрите на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції не приймає і не розглядає доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, які пов'язані з переоцінкою доказів та встановленням обставин справи.
У касаційній скарзі скаржник обґрунтував наявність підстави для касаційного оскарження, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, і таке обґрунтування полягає у неврахуванні судом апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
При цьому слід виходити також із того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду, а саме постановах Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 908/2445/20, від 02.12.2020 у справі № 910/14341/18, від 11.02.2021 у справі № 910/18996/16, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, від 08.09.2020 у справі № 926/1904/19 (стосовно процесуального обов'язку суду здійснити перевірку розрахунку при встановленні розміру неотриманих доходів), оскільки зазначені постанови Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права в яких посилається скаржник у касаційній скарзі, були прийняті, виходячи з інших підстав позову, за іншої, ніж у цій справі (№ 914/2546/20) фактично-доказової бази, хоча й у спорах, пов'язаних із відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди, але за інших обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, і за іншими поданими сторонами та оцінених судами згідно з вимогами процесуального закону доказами, залежно від яких й прийнято судове рішення, тобто зазначені справи і ця справа, в якій подано касаційну скаргу, є відмінними за істотними правовими ознаками. У вказаних справах Верховний Суд, за результатами розгляду справи в касаційному порядку, скасував судові рішення у справі/постанову суду апеляційної інстанції, а справи направив на новий розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, зокрема, у зв'язку із недослідженням судами зібраних у справі доказів, невстановленням обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, ненадання належної оцінки доводам сторін.
Колегія суддів звертає увагу на те, що посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Як уже зазначалося, переглядаючи справу в апеляційному порядку на підставі положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції дослідив обставини справи та подані сторонами докази, надав оцінку аргументам обох сторін, здійснив перевірку розрахунку заявлених до стягнення сум матеріальної і моральної шкоди за визначений позивачем період, установивши, що у наведеному випадку стягненню на користь позивача підлягає моральна шкода у сумі 390 000,00 грн та відсутні правові підстави для стягнення заявленої суми матеріальної шкоди у виді неодержаного доходу як необґрунтованої та недоведеної позивачем. Доводи касаційної скарги позивача стосуються перевірки вже здійсненого судом апеляційної інстанції перерахунку спірних сум та спрямовані на переоцінку поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, що, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
З огляду на зазначене підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу, не знайшла підтвердження.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ФГ "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 914/2546/20.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Фермерського господарства "Рисовський" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 07.10.2021 у справі № 914/2546/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
І. С. Берднік