79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.06.2022 Справа № 914/2468/20 (914/1220/21)
Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря Х.Гусак розглянувши за позовом: ОСОБА_1 , м. Львів
до відповідача: Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635)
про визнання трудових відносин припиненими; зобов'язання належним чином оформити звільнення; стягнення заборгованості по заробітній платі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки; стягнення моральної шкоди
в межах провадження у справі № 914/2468/20
за заявою: Головного управління Державної податкової служби у Львівській області, м. Львів
про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635)
представники сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
06.05.2021 на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, в якій просить: визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством “Виробничо-сервісний центр у Львівській області припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року; зобов'язати Державне підприємство “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з лютого 2020 по 12 квітня 2021 у сумі 58 362 грн 97 коп; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 13.04.2021 по 05.05.2021 у розмірі 2 963 грн 33 коп; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.04.2021 по 05.05.2021 у розмірі 2 963 грн 33 коп; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на користь позивача компенсацію за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 4 466 грн 27 коп.; стягнути з Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на користь позивача моральну шкоду у розмірі 40 000 грн 00 коп.
Відповідно до Протоколу передачі судової справи від 06.05.2021 справу № 914/2468/20(914/1220/21) передано на розгляд судді Чорній Л.З. на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, в провадженні якої перебуває справа № 914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Ухвалою суду від 12.10.2020 відкрито провадження у справі про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” (79003, м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635); визнано грошові вимоги Головного управління Державної податкової служби у Львівській області до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” у розмірі 5 493 720,06 грн, з яких: 5 247 836,15 грн - основного боргу (безспірні), 159 567,83 грн - штрафних санкцій та 86 316,08 грн - пені, а також, 21 020,00 грн. судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”; введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” строком на сто сімдесят календарних днів до 31.03.2021 та призначити розпорядником майна арбітражного керуючого Оберемка Романа Анатолійовича (свідоцтво № 1936 від 18.12.2019 р., адреса: АДРЕСА_1 ).
Офіційне оприлюднення оголошення про порушення провадження у справі №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” розміщено на веб-сайті Вищого господарського суду України 12.10.2020 року.
Справа №914/2468/20 про банкрутство Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” перебуває на стадії розпорядження майном.
Ухвалою суду від 11.05.2021 у задоволенні клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору відмовлено; залишено позовну заяву ОСОБА_1 до Державного підприємства “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” про визнання трудових відносин припиненими; зобов'язання належним чином оформити звільнення; стягнення заборгованості по заробітній платі; стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; стягнення компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки; стягнення моральної шкоди без руху; надати позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви в 10 (десять) днів з дня вручення цієї ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду письмової заяви, яка буде містити докази сплати судового збору.
19 травня 2021 року на адресу суду позивачем подано заяву за вх.№ 11775/21 про усунення недоліків, а саме надано квитанцію про сплату судового збору на суму 4 540,00 грн.
27 травня 2021 року на адресу суду позивачем подано заяву за вх.№ 12532/21 про усунення недоліків, а саме надано квитанцію про сплату судового збору на суму 2 270,00 грн.
Ухвалою суду від 28.05.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розгляд справи призначено на 23.06.2021.
В судове засідання від 23.06.2021 позивачка з'явилася, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Просила розглянути та задовольнити клопотання про витребування доказів, саме: довідку про суму заборгованості із виплати заробітної плати ОСОБА_1 ; оригінал трудової книжки ОСОБА_1 ; довідку- розрахунок відпускних, нарахованих та виплачених ОСОБА_1 ; відомості про нарахування та виплату заробітної плати з 01.02.2020 ОСОБА_1 по даний час; інформаційну довідку про розмір середньої заробітної плати ОСОБА_1 за останні повні два місяці роботі на посаді оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів відповідно до “Порядку обчислення середньої заробітної плати” (Постанова КМУ № 100 від 08.02.1995); наказ від 06.04.2020 №17-В Про надання відпустки ОСОБА_1 (зареєстрований в журналі, копію якого до позовної заяви додано) тривалість відпустки - 12 днів; наказ від 01.03.2021 №1-В Про надання відпустки Загайкевич І.Й., тривалість відпустки - 17 днів; наказ від 22.03.2021 Про надання відпустки ОСОБА_1 , тривалість відпустки - 19 днів. Судом клопотання зодоволено.
В судове засідання від 14.07.2021 позивач з'явилася, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Представник відповідача в судове засідання з'явився, усно повідомив про причини не виконання вимог ухвали суду, просить розгляд справи відкласти з метою виконання вимог ухвали суду від 23.06.2021.
В судове засідання від 08.09.2021 представники сторін не з'явились.
Адвокат ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” подав клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
Також 08.09.2021 адвокатом ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” на електронну адресу суду подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідачем вживаються заходи усунення вказаних перешкод у доступі до власних приміщень, вилучення документів підприємства та проведення інвентаризації товарно-матеріальних цінностей, що перебувають на балансі підприємства. На даний час ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” позбавлений можливості надати витребувані документи та надати докази, спростування чи підтвердження фактів, на які посилається позивач.
В судове засідання від 07.10.2021 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Відповідачем вимог ухвали суду від 23.06.2021 не виконано.
В судове засідання від 27.10.2021 позивач в судове засідання з'явилась, повідомила суд про наміри звернення до засновника ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, а саме Державної фіскальної служби України у зв'язку із тим, що ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” не виконали вимог ухвали суду від 23.06.2021.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Причин неявки не повідомив.
Ухвалою суду від 27.10.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі № 914/2468/20 (914/1220/21) на 30 днів. Підготовче засідання відкладено на 11.11.2021.
В судове засідання від 11.11.2021 позивачка з'явилася, через канцелярію суду подала клопотання про витребування доказів (оригіналів документів) у ДФС у Львівській області, яке буде вирішуватися в наступному судовому засіданні.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав.
В судове засідання від 01.12.2021 позивачка з'явилася, через канцелярію суду 16.11.2021 подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме копію відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утримання податків станом на 15.11.2021( за період з 1 кварталу 2019 року по 2 квартал 2021 року.
Ухвалою суду від 01.12.2021 підготовче провадження по справі закрито та призначено справу до судового розгляду на 11.01.2022.
В судовому засіданні 11.01.2022 оголошено перерву до 27.01.2022.
В судове засідання 27.01.2022 представники сторін не з'явились.
На електронну адресу суду відповідачем подано відзив в якому ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” просить поновити строк на подання відзиву та прийняти дані пояснення у відзиві.
У віздиві відповідач посилається на те, що пропустив встановлений судом строк на подання вказаного відзиву через обставини, які від нього не залежали. Через відмову ГУ ДПС України у допуску посадових осіб ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” до приміщень, які належать відповідачу за адресою: вул.Стрийська 35, м.Львів, 79000. Заходи, що вживались відповідачем долучені до матеріалів справи №914/2468/20 про банкрутство ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Суд дійшов висновку поновити відповідачу строк на подання доказів та прийняти поданий відзив до матеріалів справи.
У відзиві відповідач заперечує щодо заявлених позовних вимог, а саме щодо визнання трудових відносин позивача з відповідачем припиненими та зобов'язання оформити звільнення позивача, щодо стягнення заробітної плати, невикористаної відпустки та середнього заробітку на час вимушеного прогулу, моральної шкоди тощо.
В судове засідання від 23.02.2022 позивач з'явився.
03 лютого 2022 на адресу суду подано клопотання про залишення без розгляду відзив на позов ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” у зв'язку із зловживанням відповідачем процесуальними правами.
Через канцелярію суду 23.02.2022 позивачем подано відповідь на відзив яким викладені у відзиві обставини заперечує в повному обсязі.
В судове засідання від 16.03.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Відповідачем вимог ухвали суду від 23.02.2022 не виконано.
В судове засідання від 27.04.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Відповідно до Указу Президента України за №259/2022 “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” затвердженого Законом України №2212-ІХ від 21.04.2022, воєнний стан продовжується строком на 30 діб із 25 квітня.
Ухвалою суду від 28.04.2022 розгляд справи відкладено на 18.05.2022.
У судове засідання 18.05.2022 представники сторін не з'явились. Причин неявки не повідомили.
На адресу суду від сторін заяв, клопотань чи пояснень не надходило.
Підстави відкладення розгляду справи викладено в ухвалі суду від 18.05.2022, розгляд справи відкладено на 02.06.2022.
Позиції сторін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилається на те, що 24.03.2021 засобами поштового зв'язку на ім'я в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» направлено заяву про звільнення з 12 квітня 2021 на підставі ст. 38 КЗпП України з вимогою нарахувати компенсацію всіх днів невикористаної щорічної відпустки. Позивачка зазначає, що процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана з вини роботодавця, що порушує права позивача. Позивачка просить стягнути з відповідача суми нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 72 500,58 грн, а з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору 58 362,97 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у загальному розмірі 5 926,66 грн з вирахуванням податків і зборів, компенсацію за дні невикористаної відпустки у розмірі 4 466,27 грн. Також, позивачка просить стягнути з відповідача 40 000,00 грн моральної шкоди.
Відповідач щодо позовних вимог заперечує посилаючись на те, що з квітня 2020 року підприємство фактично припинило господарську діяльність, оригіналу трудової книжки чи будь-яких інших доказів, що підтверджують перебування позивачки у трудових відносин з відповідачем після березня 2020 року не має, у фактичних трудових відносинах позивачка з квітня 2020 року з відповідачем не перебувала, відомості загальнообов'язкового страхування та ПФУ вказують на припинення нарахування заробітної плати з квітня 2020 року, позивачка жодних заходів щодо захисту своїх трудових прав до квітня 2021 року не здійснювала. Відповідач вважає, що вимоги щодо визнання трудових відносин позивачки з відповідачем припиненими, зобов'язання оформити звільнення позивача, стягнення заробітної плати та виплат пов'язаних з заробітною платою, моральної шкоди є безпідставними.
Сторони у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
01.06.2022 на електронну адресу суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивує тим, що представник боржника адвокат Міла-Поляков Д.П. не має можливості прийняти участь в даній справі через участь в іншій справі №352/741/21/5423/2022, що слухається Тисменицького районного суду Івано-Франківської області та призначена на той самий день о 12:00 год. Проте, як вбачається з копії судової повістки, яка долучена до клопотання, справа №352/741/21/5423/2022 призначена на 01.06.2022 на 12:00 годину, а судове засідання у даній справі призначено на 02.06.2022 на 15:00 год.
Дослідивши подане адвокатом відповідача клопотання, суд зазначає, що в ньому не наведено обставин, які є перешкодою для подальшого розгляду справи без участі представника відповідача. А зазначені у клопотанні підстави для відкладення судового засідання, не є підставою, визначеною нормами відповідної статті ГПК України. Крім цього, господарський суд, з урахуванням обставин конкретної справи, може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участі в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що клопотання адвоката відповідача про відкладення розгляду не підлягає задоволенню.
Обставини справи.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 24.03.2021 засобами поштового зв'язку на ім'я в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» Кінаша В.В. Загайкевич І.Й. направила заяву про звільнення з 12 квітня 2021 на підставі ст. 38 КЗпП України з вимогою нарахувати компенсацію всіх днів невикористаної щорічної відпустки, а саме 32 календарні дні за періоди з 03.03.2019 по 02.03.2020 - 1 день, з 03.03.2020 по 03.03.2021 - 28 днів, з 03.03.2021 по 12.04.2021 - 3 дні.
Позивачкою долучено до позовної заяви копію заяви про звільнення від 24.03.2021 з описом вкладення, накладною та фіскальним чеком АТ «Укрпошти» про направлення вказаної заяви на адресу відповідача 24.03.2021. Також, до позовної заяви долучено копію відстеження поштового відправлення за трек-номером 7903104487179 з офіційного сайту ПАТ “Укрпошта” (https://ukrposhta.ua/) з його вбачається, що відправлення вручено 30.03.2021.
Позивачка посилається на те, що в.о. директора ДП «Виробничо-сервісного центру у Львівській області» Кінаш В.В. на направлену належним чином заяву не відреагував та не видав відповідний наказ. Трудову книжку, яка зберігається на підприємстві, не повернув.
На думку позивачки, трудові відносини з відповідачем фактично припинені з 12.04.2021, проте процедура розірвання трудового договору відповідно до законодавства України про працю не виконана з вини роботодавця. Також, позивачка вказує на те, що відсутність запису в трудовій книжці про звільнення є перешкодою для влаштування її на іншу роботу.
01.03.2021 працівники ДП «ВСЦ у Львівській області», в тому числі і позивачка, направили заяву директору підприємства з вимогою виплатити заборгованість по заробітній платі, компенсувати втрату частини заробітної плати в зв'язку з порушенням строків її виплати з урахуванням індексу зростання цін.
Заявою від 21.12.2020 працівники ДП «ВСЦ у Львівській області» звертались до начальника ГУ Держпраці у Львівській області з повідомленням про невиплату заробітної плати з лютого 2020 року, невиплату відпускних, несплату єдиного соціального внеску, неналежне оформлення простою у зв'язку з карантинними заходами. Листом ГУ Держпраці у Львівській області від 28.12.2020 за № 20876/4/14-04 викладено рекомендацію звертатися до суду за вирішенням трудового спору.
Також, до матеріалів справи долучено колективну заяву працівників до ГУ Держпраці у Львівській області від 06.08.2020 щодо проведення інспекції з метою належного оформлення звільнення та отримання розрахункових витрат.
На вказану заяву отримано відповідь, в якій зазначено, що станом на 12.08.2020 посадовими особами підприємства ДП «ВСЦ у Львівській області» не надано головному державному інспектору документів, необхідних для проведення інспекційного відвідування. При спробі провести інспекційне відвідування за адресою: АДРЕСА_2 не виявлено посадових осіб підприємства.
Позивачка вказує на те, що станом на час звернення до суду роботодавець невиплатив заробітну плату за період з лютого 2020 року, що підтверджується інформацією з Пенсійного фонду України. Доказом відсутності сум заробітку для нарахування пенсії на користь позивачки з квітня 2020 до дня звернення до суду з боку страхувальника - ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» є довідка форми ОК-5 сформована станом на 12.04.2021. Позивачка зазначає, що довідку про суму заборгованості з виплати заробітної плати відповідач не надав.
Позивачка просить стягнути з відповідача суми нарахованої, але не виплаченої за лютий-квітень 2020 та суми не нарахованої та не виплаченої заробітної плати за період з квітня 2020 по дату звільнення - 12 квітня 2021 у розмірі 72 500,58 грн, а з вирахуванням податків на доходи фізичних осіб та військового збору 58 362,97 грн.
Також, позивачка просить стягнути з відповідача 3 681,16 грн розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 3 861,16 грн розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з вирахуванням податків та зборів позивачка просить стягнути 5 926,66 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 11 березня 2020 року про поділ щорічної основної відпустки на частини ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 16 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року. Наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 01 березня 2021 року № 1-В ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів з 02 березня року по 19 березня 2021 року. Наказом ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 22 березня 2021 року № -В ОСОБА_1 надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 22 березня року по 09 квітня 2021 року. Копії вказаних наказів долучено до матеріалів справи.
Позивачка просить стягнути з відповідача суму компенсації за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 03.03.2019 по 02.03.2020 (1 день), за період з 03.03.2020 по 02.03.2021 (28 днів), за період з 03.03.2021 по 12.04.2021 (3 дні) на суму 4 466,27 грн.
Також, позивачка просить стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 40 000,00 грн. Позивачка обгрунтовує вказану вимогу тим, що невиплата відповідачем заборгованості по заробітній платі за більш ніж рік часу та компенсації за невикористані дні щорічної відпустки призвела до катастрофічного погіршення матеріального стану її родини, залишення її без засобів до існування, спричинило порушення нормальних життєвих зв'язків, і правомірних очікувань отримувати щомісячну зарплатню на мінімальному рівні.
У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує щодо позовних вимог з наступних підстав. Відповідач зазначає, що позивачка посилається на існування трудових відносин з відповідачем з 03 березня 2012 року. В підтвердження даної обставини надано копії трудової книжки НОМЕР_1 на ім'я позивачки, де внесено запис про прийняття ОСОБА_1 на посаду палітурника відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів. Останній запис від 20.12.2018 про переведення позивачки на посаду оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів. Відповідач вказує на те, що з наданих позивачкою відомостей з Пенсійного фонду України вбачається, що в квітні 2020 року позивачці нараховано заробітної плати 585,63 грн, після чого нарахування заробітної плати було припинено.
Відповідач повідомляє, що через створені перешкоди з боку ГУ ДПС України у доступі до приміщень ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області», де зберігаються кадрові документи, підтвердити факт перебування позивачки в трудових відносинах з відповідачем до дати звернення із даним позовом до суду не є можливим. Також, відповідач не підтверджує відповідності копій трудової книжки позивачки, що долучені нею до матеріалів справи оригіналу.
Відповідач звертає увагу, що з квітня 2020 року підприємство фактично припинило господарську діяльність через припинення повноважень виконуючого обов'язки директора ОСОБА_2 , а персонал цього підприємства було фактично звільнено. Лише у лютому 2021 року призначено нового виконуючого обов'язки директора ДП «Виробничо - сервісний центр у Львівській області» Кінаша В.В. Сама позивачка факт відсутності трудової діяльності на ДП «Виробничо - сервісний центр у Львівській області» з квітня 2020 року не заперечує, а також не може надати інформацію і докази того, що здійснювала трудову діяльність на ньому.
Оцінка суду.
Частинами 1, 2 ст. 43 Конституції України закріплено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.
Трудові відносини всіх працівників регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).
Згідно з приписами ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
У ч. 2 ст. 22 КЗпП України встановлено, що відповідно до Конституції України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Підстави припинення трудового договору встановлені у ст. 36 КЗпП України.
Однією із визначених ст. 36 КЗпП України підстав припинення трудового договору є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (ст. ст. 38, 39 КЗпП України).
За змістом ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до ч. 2 ст. 38 КЗпП України якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.
Згідно з п. 10 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» місцезнаходження юридичної особи фіксується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців і громадських формувань та є обов'язковими відомостями при реєстрації юридичної особи.
Статтею 93 ЦК України визначено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
З інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що місце знаходженням відповідача ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” є адреса: м. Львів, вул.Стрийська, буд. 35.
Судом встановлено, що 24 березня 2021 року на зазначену адресу місцезнаходження відповідача позивачка ОСОБА_1 направила рекомендованим листом з оголошеною цінністю та описом вкладення поштою заяву про звільнення за власним бажанням з 12 квітня 2021 року на підставі ст. 38 КзПП України та нарахування компенсації всіх днів невикористаної щорічної відпустки. Тобто позивачка висловила своє бажання щодо припинення роботи у ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”.
Враховуючи зазначені норми закону, позивачка ОСОБА_1 належним чином, у визначеному законом порядку повідомила відповідача ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” за місцем знаходження юридичної особи за вказаною адресою про намір припинити трудові відносини та звільнитися з роботи за власним бажанням, про що направила відповідачу відповідну заяву.
У подальшому ОСОБА_1 роботу на посаді оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації друкованої продукції не продовжила та вимагає розірвати укладений між нею і ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” трудовий договір.
Проте, відповідач ДП “Виробничо-сервісний центр у Львівській області” всупереч вимогам закону та у порушення прав позивача на припинення трудових відносин та звільнення з роботи з ініціативи працівника за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України, жодних дій не вчинило, наказ про звільнення останньої з роботи не видано, трудову книжку не повернуто.
Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний нею спосіб захисту направлений на відновлення трудових прав, гарантованих їй Конституцією України. Суд дійшов висновку визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року.
Щодо зобов'язання Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку.
За приписами ст. 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» встановлено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше. Трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб'єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, якою визначено, що при влаштуванні на роботу працівники зобов'язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. На підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок. У разі одержання трудової книжки у зв'язку із звільненням працівник розписується у особистій картці і у книзі обліку.
З наведених нормативно-правових положень вбачається, що трудові книжки працівників юридичних осіб зберігаються на підприємствах, в установах й організаціях як документи суворої звітності. Обов'язок ведення трудових книжок та видачі належно оформленої працівнику в день звільнення покладено саме роботодавця. Безпосередньо у працівника мають зберігатися лише трудові книжки найманих працівників фізичної особи підприємця.
Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» є юридичною особою, а тому трудова книжка ОСОБА_1 повинна зберігатися на підприємстві та у день звільнення видана ОСОБА_1 належним чином оформлена.
Відповідач у відзиві посилається на те, що копії трудової книжки позивачки не відповідають оригіналу, проте відповідачем не надано доказів для підтвердження вказаних фактів.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем з його вини порушено, передбачений законодавством обов'язок щодо ведення трудових книжок, трудова книжка ОСОБА_1 на день звернення до суду належним чином не оформлена, а тому суд вважає обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню вимогу позивача щодо зобов'язання відповідача належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості щодо заробітної плати за період з лютого 2020 по 12 квітня 2021 у розмірі 58 362,97 грн, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Статтею 110 КЗпП України передбачено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати.
Судом встановлено, що 20.12.2018 ОСОБА_1 переведена на посаду оператора електронного складання та вертання відділу виробництва та реалізації друкованої продукції та канцтоварів ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» згідно з наказом №78-0 від 20.12.2018.
Позивачка посилається на те, що станом на час звернення до суду з боку роботодавця має місце невиплата заробітної плати за період з лютого 2020 року (нарахована, але не виплачена за період з лютого по березень 2020, не нарахована та не виплачена протягом усього наступного періоду).
Вказані обставини позивачка підтверджує інформацією з електронного кабінету Пенсійного фонду України станом на 10.04.2021, з яких вчабається не нарахування заробітної плати з квітня 2020 (в квітні 2020 нараховано заробітної плати 586,92 грн), страховий стаж також за 2020 рік дорівнює 0 років, 0 місяців, 0 днів. Позивачка стверджує, що за лютий, березень 2020 заробітна плата відображається як нарахована, проте не виплачувалася.
Дані обставини також позивачка підтверджує випискою за формою ОК-5, яка сформована 12.04.2021 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України з індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, позивачка зверталась до в.о. директора ДП «ВСЦ у Львівській області» з заявою від 09.03.2021 про надання довідки про суму заборгованості із виплати заробітної плати, проте така довідка роботодавцем не надана.
Ухвалами суду витребовувались докази у відповідача, зокрема, довідка про нараховану але не виплачену заробітну плату позивачу. Однак, відповідач вимог, викладених в ухвалах суду не виконав. Відтак, судом встановлено розмір заборгованості на підставі виписки за формою ОК-5 Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України.
Крім того, з даної виписки за формою ОК-5 вбачається, що ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» не за всі періоди нарахування заробітної плати сплачено внески до Пенсійного фонду України, тобто були нараховані працівнику кошти без утримання податків та обов'язкових платежів.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№1058) застрахована особа має право звернутись із заявою до територіального органу Пенсійного фонду про уточнення відомостей, внесених до персональної облікової картки в системі персоніфікованого обліку та Державному реєстрі загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто отримати довідку форми ОК-5, ОК-7.
Довідки ОК-5 - це сформовані індивідуальні відомості про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб. Довідка формується за будь-який період, починаючи з 2000 року, та містить, зокрема, дані щодо суми заробітку для нарахування пенсії, страхового стажу, сплачених страхових внесків. Ця довідка використовується органами Пенсійного фонду для призначення пенсії, а також при розрахунку лікарняних (довідка ОК-7). Також, на підставі цієї довідки особа може проаналізувати свій страховий стаж та заробітну плату, яка в майбутньому буде використана при призначенні пенсії.
Згідно роз'яснень п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести у рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині.
Позивачка при розрахунках заборгованості з заробітної плати виходила з показників мінімальної заробітної плати станом на періоди прострочення з індексацією, оскільки заробітну плату до початку порушення строків та порядку її виплати отримувала на рівні мінімальної заробітної плати.
Враховуючи, що відповідач не розрахувався із працівником і на даний час, тому згідно положень ст. 116 КЗпП України, позовні вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період лютий-квітень 2020 року та не нарахованої та не виплаченої за період з квітня 2020 до 12 квітня 2021 року підлягають задоволенню у розмірі 72 500,58 грн, а з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 58 362,97 грн.
Також, позивачкою заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні на загальну суму 7 362,32 грн, з яких 3 681,16 грн - розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 13.04.2021 до 05.05.2021) та 3681,16 грн. - розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (з 13.04.2021 до 05.05.2021), що вирахуванням необхідних податків та зборів становить 5 926,66 грн. Щодо вказаних позовних вимог суд зазначає, наступне.
Згідно з ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 №13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з правовою позицією Верховного суду України в справі за № 6-76 цс 14 (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02.07.2014 року), передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність вини роботодавця в невиплаті працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від обов'язку сплатити зазначені кошти.
Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати.
Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
Абзацом 4 ч. 2 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Пунктами 5, 8 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Позивачем у позовній заяві визначено середньоденну заробітну плату за лютий-березень 2021 року в розмірі 262,94 грн та суму компенсації за вимушений прогул за період з 13.04.2021 до 05.05.2021 (в якому 42 робочих дні) у розмірі 3 691,16 грн, а також з 13.04.2021 до 05.05.2021 (в якому 42 робочих дні) у розмірі 3 691,16 грн.
Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 2 963,33 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 2 963,33 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з вирахуванням податків та інших обов'язкових платежів вже враховуючи утримання прибуткового податку з громадян й інших обов'язкових платежів.
Також, позивачка просить стягнути з відповідача компенсацію за дні невикористаної щорічної відпустки за період з 03.03.2019 по 02.03.2020 (1 день), за період з 03.03.2020 по 02.03.2021 ( 28 днів), за період з 03.03.2021 по 12.04.2021 (3 дні) на загальну суму 5 548,16 грн, а з вирахуванням податку на доходи фізичних осіб та військового збору 4 466,27 грн. У розрахунку позивачем розраховано сукупний заробіток за розрахунковий період 12 місяців з квітня 2020 року до березня 2021 року та середньоденну заробітну плату у розмірі 173,38 грн.
До матеріалів справи долучено копії наказу ДП «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» від 11 березня 2020 про надання позивачці частини щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів з 16 березня по 03 квітня 2020 року; наказу від 01 березня 2021 року № 1-В про надання позивачці частини щорічної основної відпустки тривалістю 17 календарних днів з 02 березня по 19 березня 2021 року; наказу від 22 березня 2021 року №-В про надання позивачці частини щорічної основної відпустки тривалістю 19 календарних днів 22 березня по 09 квітня 2021 року.
Згідно ст.83 КзпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що вимога позивачки про стягнення з відповідача 4 466,27 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 03.03.2019 по 02.03.2020 (1 день), за період з 03.03.2020 по 02.03.2021 (28 днів), за період з 03.03.2021 по 12.04.2021 (3 дні), з врахуванням утримання податків та інших обов'язкових платежів, підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 40 000,00 грн, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до вимог ч. 1 і п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Пунктом 13 зазначеної постанови передбачено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
У судовому засіданні встановлено, що неправомірними діями відповідача, а саме порушенням встановленого законом порядку про звільнення, порушенням термінів здійснення розрахунку при звільненні, порушено, гарантоване ст. 43 Конституції України, право позивачки на звільнення з роботи за власною ініціативою, своєчасне одержання винагороди за працю, що призвело до моральних страждань позивачки, яка тривалий час працювала на Державному підприємстві “Виробничо-сервісний центр у Львівській області”, а наслідком невиплати при звільненні всіх сум стало погіршення матеріального становища позивачки та порушення нормальних життєвих зв'язків.
Тому, суд, виходячи з міркувань розумності, виваженості та справедливості, розглядаючи справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача в порядку відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн, що буде цілком еквівалентним завданим моральним стражданням.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Статтею 168 Податкового кодексу України передбачено порядок нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету. 168.1. Оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. 168.1.1. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України. 168.1.2. Податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету.
Відповідно до ч. 5 п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Таким чином, роботодавець має виконати функції податкового агента щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з доходу у вигляді середнього заробітку, нарахованого на підставі рішення суду за час затримки розрахунку при звільненні.
При зазначенні в резолютивній частині рішення висновку про оподаткування присуджених до стягнення сум, суд враховує, що позивач у позовній заяві просить стягнути заборгованість вже з врахуванням відрахувань податків та інших обов'язкових платежів.
Судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Судовими витратами у даній справі є витрати позивача щодо сплати судового збору за позов, який відповідно до приписів статті 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог у розмірі 5 743,10 грн.
Докази про сплату сторонами інших судових витрат чи докази судових витрат, які сторона має сплатити у зв'язку з розглядом даної справи, суду не надано, і такі в матеріалах справи відсутні.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати трудові правовідносини між ОСОБА_1 та Державним підприємством «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» припиненими, шляхом розірвання трудового договору на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, починаючи з 12 квітня 2021 року.
3. Зобов'язати Державне підприємство «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» належним чином оформити звільнення ОСОБА_1 з посади оператора електронного складання та верстання відділу виробництва та реалізації з 12 квітня 2021 року на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України та внести відповідний запис про звільнення до трудової книжки.
4. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) 58 362,97 грн заборгованості по заробітній платі; 2 963,33 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу; 2 963,33 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні; 4 466,27 грн компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з врахуванням утримання податків та інших обов'язкових платежів.
5. Стягнути з Державного підприємства «Виробничо-сервісний центр у Львівській області» (79003, м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, код ЄДРПОУ 22380635) на користь користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) 20 000,00 грн моральної шкоди та 5 743,10 грн судового збору.
Накази видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.
6. У решті позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складений 09.06.2022.
Суддя Чорній Л.З.