61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
09.06.2022 Справа №905/43/22
Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовною заявою: Державного підприємства «ПРОЗОРРО», м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Грандпроект Плюс”, с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область
про розірвання договору та стягнення грошових коштів в сумі 19795,50грн.
без виклику представників сторін
Позивач, Державне підприємство "ПРОЗОРРО" м.Київ, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандпроект Плюс", с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область про розірвання договору та стягнення грошових коштів в сумі 19795,50грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021 в частині поставки товару в обумовлений договором строк.
Ухвалою від 13.01.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з положеннями статті 248 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, ухвалу про відкриття провадження у справі отримано позивачем 17.01.2022.
Судом також були вчинені всі належні дії для своєчасного повідомлення відповідача про розгляд даної справи. Ухвала суду про відкриття провадження у справі була надіслана відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення на його юридичну адресу вказану як у позовній заяві, договорі так і в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Однак поштове відправлення (ухвала про відкриття провадження у справі) було повернуто до суду відділенням поштового зв'язку з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Ухвалу суду про відкриття провадження у справі також було надіслано відповідачу на його адресу електронної пошти, зазначену у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо підприємства відповідача у розділі «інформація для здійснення зв'язку».
Згідно з частиною 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, в тому числі, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
Суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також, суд зазначає, що ТОВ «Грандпроект Плюс» не внесено змін щодо своїх відомостей про реєстрацію (місцезнаходження).
Водночас, законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним зареєстрованим місцезнаходженням) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.
В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що неотримання ухвали суду у даній справі відповідачем та повернення її копії до суду з відповідною відміткою є наслідком діяння (бездіяльності) відповідача щодо її належного отримання, тобто його власною волею.
Крім того, направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку суду, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).
При цьому суд зазначає про неможливість повідомлення ТОВ «Грандпроект Плюс» про наявність судового провадження відносно нього телефонограмою, оскільки за номером телефону, який зазначений у відомостях в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців щодо підприємства відповідача у розділі «інформація для здійснення зв'язку» зв'язок не встановлено.
Отже, відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, свої пояснення стосовно позову до суду не подав. Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.
Згідно із частиною 9 статті 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до частині 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Частинною 3 статті 252 ГПК України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених статтями 42, 46 ГПК України, зважаючи на наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд
Через систему електронних торгів на офіційному веб-порталі уповноваженого органу з питань закупівель “Ргоzогго” - публічні закупівлі” сайті http://prozzoro.gov.ua (посилання на тендер на офіційному сайті - https://zakupki.prom.ua/gov/tenders/UA-2021-04-19-001016-a, опубліковано оголошення щодо закупівлі UA-2021-04-19-001016-a за предметом: код ДК 021:2015 - 39120000-9 - Столи, серванти, письмові столи та книжкові шафи (стіл керівника).
24.05.2021 між Державним підприємством «ПРОЗОРРО» (замовник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грандпроект Плюс» (постачальник, відповідач у справі) укладено договір поставки товару №00000351/Г (далі - договір), згідно з пунктом 1.1. якого постачальник зобов'язується виготовити зі своїх матеріалів та передати замовнику товар - меблі, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити його вартість.
Найменування, асортимент, кількість, ціна та вартість товару зазначені в специфікації до договору (Додаток №1), яка є його невід'ємною частиною (пункт 1.2. договору).
Згідно з пунктом 2.1. договору постачальник, зокрема, зобов'язується виготовити товар, доставити замовнику за вказаною ним адресою товар та змонтувати його.
Замовник зобов'язаний підготувати приміщення для здійснення послуг з монтажу і за відсутності заперечень прийняти виготовлений товар в обумовлений сторонами термін; сплатити вартість товару (пункт 2.3. договору).
Відповідно до пункту 3.1. договору сума договору складається із вартості товару зазначеного в специфікації.
Пунктом 3.2. договору визначені умови розрахунку:
- 70% - попередня оплата на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання рахунку-фактури;
- 30% - доплата на поточний рахунок постачальника протягом 5 (п'яти) робочих днів після доставки та монтажу товару та отримання рахунку-фактури.
Згідно з пунктом 3.3. договору у разі збільшення потреб замовника у товарі, сума договору може бути збільшена за згодою сторін.
Пунктом 4.1. договору сторони погодили, що строки виготовлення, доставки та монтажу товару складає 20 робочих днів з моменту здійснення попередньої оплати вартості товару відповідно до п.3.2. цього договору.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 червня 2021 року. Не дивлячись на закінчення терміну дії цього договору сторони зобов'язуються повністю завершити виконання взятих раніше зобов'язань, у тому числі по розрахунках (пункт 4.2. договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору приймання товару по кількості, якості та комплектності здійснюється на об'єкті замовника на підставі видаткової накладної, складеної постачальником.
У випадку прострочення виготовлення та постачання товару постачальник сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочки. Також постачальник додатково сплачує 7% штрафу від суми фактично не поставленого товару за прострочення понад 30 календарних днів (пункт 7.1. договору).
Договір підписаний представниками сторін, підписи засвідчені печатками юридичних осіб.
На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію (додаток №1) на поставку товару, в якій сторони визначили найменування, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю виміру, вартість товару. Загальна ціна товару (стіл керівника EVOLUTION ДСП) за специфікацією складає 20590,00грн.
В оголошенні про проведення закупівлі через систему електронних закупівель визначено місце поставки товару: 01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 22, ДП «ПРОЗОРРО».
На підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №1 від 24.05.2021 та на виконання умов пункту 3.2. договору позивачем як покупцем здійснено передоплату в сумі 14413,00грн., на підтвердження чого до позовної заяви додано платіжне доручення №389 від 25.05.2021 з призначенням платежу - передоплата за стіл керівника згідно договору №00000351/Г від 24.05.2021, без ПДВ.
Постачальник ТОВ «Грандпроект Плюс», у свою чергу, свої зобов'язання за укладеним договором не виконав, товар на вказану суму замовнику ДП «ПРОЗОРРО» не поставив.
У зв'язку з тим, що відповідач не здійснив поставку товару у визначений договором строк, претензією №206/18/1859/11 від 11.08.2021 замовник звернувся до постачальника з вимогою повернути грошові кошти, сплачені замовником за договором поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021 у розмірі 14413,00грн., розірвати договір поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021 шляхом укладання відповідної додаткової угоди, сплатити штрафні санкції за прострочення виконання взятих на себе договірних зобов'язань за договором поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021 у строк до 31 серпня 2021.
Відповідач вимоги претензії не виконав, грошові кошти позивачу не повернув.
Таким чином, внаслідок не виконання ТОВ «Грандпроект Плюс», як постачальником, своїх зобов'язань з поставки товару за договором поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору поставки товару №00000351/Г від 24.05.2021, стягнення з ТОВ «Грандпроект Плюс» не повернутих грошових кошти в сумі 14413,00грн., а також нарахованих неустойки в сумі 3726,79грн., штрафу у розмірі 7% від вартості невиконання зобов'язання в сумі 1441,30грн., 3% річних від простроченої суми за користування чужими грошовими коштами відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України в сумі 214,41грн.
Отже, предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов'язаних з укладенням договору, встановлення факту невиконання відповідачем умов договору в частині поставки товару та правомірності вимог позивача про повернення передоплати, стягнення неустойки, штрафу, 3% річних, а також розірвання договору.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного:
Відповідно до приписів статей 6, 11 Цивільного кодексу України, підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків є договори.
Приписами частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, визнається господарським зобов'язанням, а за змістом частини 2 цієї статті одним із видів господарського зобов'язання є майново-господарські зобов'язання.
Зокрема, відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зміст та умови договору, а також аналіз господарсько-договірних зобов'язань, свідчать, що між сторонами виникли правовідносини пов'язані із поставкою.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В свою чергу відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору (частина 1 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Згідно з частиною 2 статті 570 Цивільного кодексу України, якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі №910/12382/17.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Позивач виконав умови договору у частині оплати товару, платіжним дорученням №389 від 25.05.2021 перерахувавши відповідачу, як постачальнику, грошові кошти у розмірі 14413,00грн.
Відповідно до пункту 2.1. договору постачальник зобов'язується виготовити товар, доставити замовнику за вказаною ним адресою товар та змонтувати його.
Пунктом 4.1. договору встановлено, що строки виготовлення, доставки та монтажу товару складають 20 робочих днів з моменту здійснення попередньої оплати вартості товару відповідно до п.3.2. цього договору.
В оголошенні про проведення закупівлі через систему електронних закупівель визначено місце поставки товару: 01601, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 22, ДП «ПРОЗОРРО». Вказана адреса також відповідає реквізитам замовника, зазначеним у договорі.
З урахуванням пункту 4.1. договору щодо строків поставки товару, відповідач мав поставити товар, визначений у специфікації, загальною вартістю 20590,00грн. у строк до 23.06.2021 (включно).
Однак, товар на виконання умов договору відповідачем поставлено не було. Матеріали справи не містять доказів, які свідчили б про здійснення відповідачем поставки товару позивачу у строки та в порядку згідно договору. Доводи, наведені позивачем в обґрунтування позову в цій частині позовних вимог, відповідач не спростував.
Отже відповідач не здійснив поставку товару позивачу в обумовлений договором строк, а тому порушив взяті на себе договірні зобов'язання.
Вказане, зумовило надіслання 12.08.2021 відповідачу претензії від 11.08.2021 №206/18/1859/11, у якій зазначено: - вимогу про повернення попередньої оплати у сумі 14413,00грн., - вимогу про розірвання договору, - вимогу про сплату штрафних санкцій у строк до 31.08.2021.
Враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2020 у справі №918/631/19 суд дійшов висновку, що у зв'язку із фактичним закінченням строку поставки (останній день - 23.06.2021) у відповідача (постачальника) виникло зобов'язання повернути позивачу (замовнику) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України.
З часу настання строку поставки товару та направлення претензії жодних дій на виконання своїх зобов'язань за договором відповідачем не здійснено, після пред'явлення позову останній не висловлював наміру вчинити дії по виконанню своїх зобов'язань, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми передплати в розмірі 14413,00грн. є обґрунтованою.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт неповернення відповідачем у визначений термін (згідно вимог позивача та діючого законодавства) суми передоплати є доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.
Таким чином, оскільки позивачем підтверджено наявність боргу у відповідача у сумі 14413,00грн., однак всупереч вимогам позивача та приписам чинного законодавства, сума передоплати позивачу не повернута, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати у розмірі 14413,00грн. підлягає задоволенню.
Крім основного боргу позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку за несвоєчасну поставку товару у розмірі 3726,79грн., штраф у розмірі 7% від вартості невиконаного зобов'язання в сумі 1441,30грн., 3% річних від простроченої суми, за користування чужими грошовими коштами відповідно до частини 3 статті 693 ЦК України в сумі 214,41грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку з передачі товару не виконав, допустивши прострочення виконання зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 Цивільного кодексу України). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Заявляючи до стягнення неустойку за несвоєчасне виконання зобов'язань та штраф у розмірі 7% від вартості невиконаного зобов'язання, позивач посилається на положення частини 2 статті 231 Господарського кодексу України та пункт 7.1 договору, згідно з яким у випадку прострочення виготовлення та поставки товару постачальник сплачує замовнику неустойку у розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочки. Також постачальник додатково сплачує 7% штрафу від суми фактично не поставленого товару за прострочення понад 30 календарних днів.
За змістом частини другої статті 217 Господарського кодексу України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які в силу частини першої статті 230 Господарського кодексу України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Згідно з визначеним поняттям неустойки, що передбаченого статтею 549 Цивільного кодексу України, грошовою сумою, яку боржник повинен сплатити кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня. Таким чином, відповідач з посиланням на пункт 7.1 договору просить стягнути пеню в загальному розмірі 3726,79грн. за несвоєчасну поставку товару.
Можливості застосування до спірних правовідносин у даній справі частини другої статті 231 Господарського кодексу України, відповідає обставинам справи оскільки ця норма закону стосується випадків порушення не грошового зобов'язання, що має місце у цій справі (порушення відповідачем зобов'язання з поставки товару).
Позивачем пеня в сумі 3726,79грн. нарахована за період з 23.06.2021 по 20.12.2021. на суму 20590,00грн., яка згідно специфікації складає вартість товару, що поставляється за договором.
Перевіривши правильність нарахування пені, суд зазначає, що позивачем не вірно визначений початок періоду нарахування пені, оскільки як встановлено судом та зазначено вище кінцевий строк поставки товару - 23.06.2021 (включно), відповідно прострочення зобов'язання з поставки товару починається з 24.06.2021, а тому наданий розрахунок позивача є арифметично не вірним.
Провівши перерахунок пені за період з 24.06.2021 по 20.12.2021 судом встановлено, що її розмір складає 3706,20грн.
Таким чином позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково в сумі 3706,20грн.
За розрахунком позивача розмір штрафу як 7% від вартості невиконаного зобов'язання (20590,00грн.) складає 1441,30грн.
Перевіривши правильність нарахування штрафу в розмірі 7% від вартості невиконаного зобов'язання, суд зазначає, що проведений позивачем розрахунок є арифметично вірним.
Таким чином позовна вимога про стягнення штрафу у розмірі 7% від вартості невиконаного зобов'язання, що складає 1441,30грн., підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.
Статтею 536 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Правомірне ж користування чужими грошовими коштами може передбачати сплату процентів, розмір яких визначений договором або законом.
Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17.
Ключовим у застосуванні вказаних вище норм є визначення моменту, з якого особа користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов'язання. До цього моменту можливим є нарахування процентів у якості плати, після цього моменту - нараховуються відсотки річні відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України.
В даному випадку, моментом з якого відповідач користується чужими грошовими коштами неправомірно, тобто наступає прострочення виконання грошового зобов'язання, є 24.06.2021.
Провівши перерахунок 3% річних на суму боргу 14413,00грн. за період з 24.06.2021 по 20.12.2021 судом встановлено, що розмір цих вимог складає 213,23грн.
Таким чином вимога про стягнення 3% річних підлягає задоволенню частково в сумі 213,23грн.
Також позивач просить розірвати договір поставки товару від 24.05.2021 №00000351/Г.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в т.ч. розірвання договору.
Відповідно до частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.
Тобто, йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.
Оцінка порушення договору як істотного здійснюється відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини другої статті 651 Цивільного кодексу України.
Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.
Таким чином, предмет договору є істотною умовою договору поставки, а обов'язок з поставки товару є основним обов'язком постачальника. Отже, порушення постачальником обов'язку щодо поставки товару є істотним порушенням договору.
Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договором поставки товару від 24.05.2021 №00000351/Г не встановлено можливості розірвання договору в односторонньому порядку.
Разом з тим, відповідно до пункту 4.2. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 30 червня 2021 року. Не дивлячись на закінчення терміну дії цього договору сторони зобов'язуються повністю завершити виконання взятих раніше зобов'язань, у тому числі по розрахунках.
З наведеного слідує, що у випадку невиконання однією із сторін своїх зобов'язань за договором перед другою стороною, в цій частині договір діє до повного виконання.
Так як судом встановлено порушення та невиконання відповідачем договору перед позивачем в частині передачі товару за який останній розрахувався, то в частині такого обов'язку відповідача договір є чинний до повного виконання.
При цьому, суд враховує, що сторонами не було досягнуто згоди про розірвання договору, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2021 позивач направляв відповідачу претензію із вимогою про розірвання договору з додатковою угодою, які не були отримані відповідачем й повернуті на адресу позивача.
На переконання суду, факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції від позивача, яка повернулася до позивача у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і не звернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором, позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні вказаної угоди, а тому позовна вимоги позивача про розірвання договору поставки товару від 24.05.2021 №00000351/Г є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно з пунктом третім частини третьої статті 129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 4537,50грн. (2267,50грн. пропорційно до задоволеної вимоги майнового характеру + 2270,00грн. за вимогу немайнового характеру).
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позов Державного підприємства "ПРОЗОРРО" м.Київ до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Грандпроект Плюс", с.Дмитрівка, Слов'янський район, Донецька область про розірвання договору та стягнення грошових коштів в сумі 19795,50грн., задовольнити частково.
Розірвати договір поставки товару від 24.05.2021 №00000351/Г укладений між Державним підприємством «ПРОЗОРРО» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Грандпроект Плюс».
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Грандпроект Плюс» (84190, Донецька обл., Слов'янський р-н, село Дмитрівка(з), вул. Южна, будинок 7; код ЄДРПОУ 43895619) на користь Державного підприємства «ПРОЗОРРО» (01601, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 22; код ЄДРПОУ 02426097) основний борг в сумі 14413,00грн., пеню в сумі 3706,20грн., штраф в сумі 1441,30грн., 3% річних в сумі 213,23грн. та судовий збір в сумі 4537,50грн.
Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
В задоволені решти позовних вимог відмовити.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 09.06.2022.
Суддя М.О. Лейба