вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
09.06.2022м. ДніпроСправа № 904/9104/21
Суддя Господарського суду Дніпропетровської області Панна С.П. при секретарі судового засідання Калюжній А.О., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів", 03124, м.Київ, вул.Миколи Василенка, буд.7-А, оф.3-08, код ЄДРПОУ 40903202
до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", 52210, м.Жовті Води, вул.Горького, 2, код ЄДРПОУ 14309787
про неналежне виконання грошових зобов'язань
Представники сторін:
від позивача: Єпік С.О.
від відповідача: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", в якій просить суд стягнути основний борг у розмірі 2 511 523,20грн., завдаток для забезпечення виконання договору у розмірі 50 344,25грн., пеню у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 33 033,02грн.
Також просить суд стягнути судовий збір у розмірі 38 923,50грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору № 417/13/245В про закупівлю товару від 24.06.2021р. в частині оплати за поставлений товар.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 10.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.01.2022 о 11:30год.
22.12.2021 до суду від Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити. Відповідач заперечує проти стягнення пені з огляду на не встановлення її розміру договором. На думку відповідача положення частини 6 статті 231 Господарського кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування стягнення пені, не є такою нормою, яка встановлює обов'язок сплати пені на законодавчому рівні. В підтвердження обраної правової позиції відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 05.09.2019 по справі № 908/1501/18. В частині стягнення завдатку для забезпечення виконання договору відповідач вважає, що вони є безпідставними та такими, що не відповідають п.8.1. п.8.3. Договору.
18.01.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій не погоджується з доводами відповідача, посилаючись на п.7.4. Договору.
07.02.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив в якій звертає увагу суду на те, що в позовній заяві позивач просить стягнути пеню у розмірі 33 033,02грн., а у відповіді на відзив - 52 578,64грн. Також у відповіді на відзив позивач просить стягнути 3 % річних у розмірі 15 073,37грн. та інфляційні втрати у розмірі 19 563,31грн., а заяву про збільшення позовних вимог до суду не надано.
Ухвалою суду від 07.02.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.03.2022.
Судове засідання, 01.03.2022р., не відбулось у зв'язку з введенням 24.02.2022р. воєнного стану.
Згідно Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 133/2022 від 14.03.2022р. “Про продовження дії воєнного стану в Україні" продовжено воєнний стан в Україні на 30 діб до 25.04.2022р.
Указом Президента України № 7300 від 19.04.2022р. “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено воєнний стан в Україні на 30 діб до 25.05.2022р.
Указом Президента України № 341/2022 від 17.05.2022р. “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" продовжено воєнний стан в Україні на 30 діб до 23.08.2022р.
Ухвалою суду від 19.05.2022р. призначено засідання по справі на 09.06.2022р.
06.06.2022р. до суду від позивача надійшла заява щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 20 000,00грн.
В судове засідання з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, про місце, день та час судового засідання був належним чином повідомлений шляхом направлення на його електронну адресу копії ухвали суду від 19.05.2022р.
В судовому засіданні, 09.06.2022р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши подані докази, заслухавши представника позивача, господарський суд
Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повного та своєчасного розрахунку за отриманий товар за договором поставки.
24.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів" (Постачальник) та Державним підприємством "Східний гірничо-збагачувальний комбінат" (Покупець) укладено Договір № 417/13/245В про закупівлю товарів.
Відповідно до п.1.1. Договору, Постачальник зобов'язується поставити Покупцеві Товар, зазначені в п. 1.2 Договору, а Покупець прийняти і оплатити такі Товари.
Згідно п.1.2 Договору, Постачальник зобов'язується поставити Магістралі, трубопроводи, труби, обсадні труби, тюбінги та супутні вироби, код ДК 021:2015-4416 (Труби Ст20) за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до Специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною Договору.
Відповідно до п.3.1 Договору, сума (ціна) Договору, відповідно до Специфікації № 1 становить 2 097 677,00грн., крім того податок на додану вартість 20% - 419 535,40грн. Загальна сума становить 2 517 212,40грн. з урахуванням ПДВ 20 %.
Пунктом 4.2 Договору визначено, що Покупець здійснює оплату отриманої партії Товарів по факту його поставки протягом 30-ти календарних днів.
Поставка Товару здійснюється на умовах DDP (склад Покупця, вул.Об'їзна, 9, м. Жовті Води, Дніпропетровська область) відповідно до Інкотермс 2010 (пункт 5.2 Договору).
Відповідно до пункту 5.4 Договору датою поставки Товару та переходу права власності на Товар буде вважатися дата фактичної поставки Товару на склад Покупця.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений Товар, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України. Відповідно до вимог ч.2 ст.265 Цивільного кодексу України сторони в цьому Договорі встановили інший розмір процентів, а саме 0 (нуль) процентів річних від простроченої суми.
Договір набирає чинності з моменту підписання його Сторонами і діє до 31.12.2021, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (пункт 12.1 Договору).
На виконання умов договору, позивач здійснив на адресу відповідача поставку товару на загальну суму 2 511 523,20грн. що підтверджується видатковими накладними № 408 від 09.08.2021р., № 415 від 12.08.2021р., № 551 від 04.10.2021р. та товарно-транспортними накладними №№ Р408 від 09.08.2021р., Р415 від 12.08.21р. та Р551 від 04.10.2021р.
Видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені відповідними печатками підприємств.
Доказів щодо наявності заперечень стосовно кількості, якості або вартості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять.
Отже, факт поставки товару визнається підтвердженим.
Станом на сьогоднішній день заборгованість за Договором № 417/13/245В про закупівлю товарів від 24.06.2021 складає 2 511 523,20грн., яка підлягає до стягненню і підтверджується матеріалами справи.
Доказів погашення заборгованості відповідно до п.4.2 вищезазначеного Договору відповідачем не надано.
Щодо нарахування пені у розмірі облікової ставки НБУ у розмірі 33 033,02грн. за період з 13.09.2021 по 17.11.2021, суд зазначає наступне.
Пунктом 7.4 Договору визначено, що за порушення строків оплати за поставлений Товар, передбачених Договором, Покупець сплачує Постачальнику штрафні санкції у розмірі, передбаченому статтею 231 ГК України.
Відповідно до положень статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
У сфері господарювання, згідно з частиною 2 статті 217 та частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За наведеними вище положеннями чинного законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією з форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас, за змістом статті 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Так, за пунктом 22 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Таким чином, тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
Стаття 231 Господарського кодексу України регулює розмір штрафних санкцій таким чином: «Законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);
за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених у частині другій цієї статті.
У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньогосподарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання - господарською організацією».
З аналізу положень статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, що мають імперативний характер (тобто, їх розмір не може бути змінений за згодою сторін та не залежить від їх волевиявлення), а також можливість законодавчого встановлення щодо окремих видів зобов'язань штрафних санкцій, розмір яких може бути змінений сторонами за умовами договору.
Так, частина друга статті 231 Господарського кодексу України визначає уніфікований розмір штрафних санкцій за певні види правопорушень (порушення вимог щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг), порушення строків виконання негрошового зобов'язання) у господарському зобов'язанні, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частина третя цієї статті передбачає можливість законодавчого встановлення розміру штрафних санкцій і за інші види правопорушень у окремих видах господарських зобов'язань, перелічених у частині другій статті 231 Господарського кодексу України.
Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов'язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Положення ж частини шостої статті 231 Господарського кодексу України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 Господарського кодексу України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим, за частиною другою статті 343 Господарського кодексу України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема, частиною першою статті 1 Закону України «Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій», частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України «Про державний матеріальний резерв», частиною другою статті 36 Закону України «Про телекомунікації».
За змістом наведених вище положень законодавства, розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.
Така сама правова позиція щодо застосування норм статті 231 Господарського кодексу України викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.
Так, в спірному договорі сторонами не обумовлено розмір та базу нарахування штрафних санкцій, а лише зазначено, що штрафні санкції нараховуються у розмірі, передбаченому статтею 231 Господарського кодексу України.
Як вбачається з наданого розрахунку, позивач здійснює нарахування штрафних санкцій, передбачених статтею 231 Господарського кодексу України, за порушення відповідачем виконання саме грошового зобов'язання, що суперечить приписам чинного законодавства.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 33 033,02грн. не підлягають задоволенню.
Стосовно суми завдатку для забезпечення виконання договору у розмірі 50 344,25грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до п.8.1. Договору постачальник вносить забезпечення виконання Договору про закупівлю у вигляді завдатку у розмірі 2 % вартості Договору про закупівлю.
Позивачем було перераховано відповідачу суму забезпечення виконання договору у розмірі 50 344,25грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3195 від 10.06.2021 (а/с 22).
Згідно пункту 8.3.1 договору, покупець повертає забезпечення виконання договору про закупівлю, зокрема, після виконання постачальником договору про закупівлю (договір про закупівлю вважається виконаним у повному обсязі після закінчення строку його дії та у разі належного виконання постачальником своїх договірних зобов'язань).
Як свідчать матеріали справи Постачальник належним чином виконав умови договору та поставив товар на суму 2 511 523,20грн.
На час прийняття рішення, доказів оплати товару та повернення суми забезпечення виконання договору у повному обсязі сторонами до матеріалів справи не надано.
Відтак, відповідно до пункту 8.3.1 договору у відповідача виникло зобов'язання щодо повернення позивачу суми забезпечення виконання договору у розмірі 50 344,25грн. Тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних в сумі 15 073,37грн., пені у розмірі облікової ставки НБУ в сумі 52 578,64грн. та інфляційних втрат у розмірі 19 563,31грн., викладених у відповіді на відзив на позовну заяву, судом до розгляду не приймається, оскільки до суду позивачем не було направлено заяви про уточнення позовних вимог.
Згідно з частинами 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:
- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;
- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у справі «Мантованеллі» проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» є право на змагальне провадження.
Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
З врахуванням вищевикладеного, позовні вимоги позивача за Договором № 417/13/245В про закупівлю товарів від 24.06.2021 підлягають частковому задоволенню, а саме по стягненню основного боргу у розмірі 2 511 523,20грн., суми завдатку для забезпечення виконання договору в сумі 50 344,25грн. В решті заявлених позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 38 428,01грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 201 643,03грн., суд зазначає наступне.
17.09.2019 між адвокатом Єпік Сергієм Олександровичем та ТОВ "Завод сталевих профілів" (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 1.1. договору, КЛІЄНТ замовляє та сплачує, а АДВОКАТ приймає на себе зобов'язання надати КЛІЄНТУ правову допомогу на умовах і в порядку, що визначені даним договором, та Клієнт зобов'язується сплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання даного договору.
Гонорар адвоката за даним договором, складає суму вартості всіх виконаних адвокатом дій. (п.2.1. договору)
Згідно п.2.2. договору, оплата правової допомоги адвоката здійснюється КЛІЄНТОМ відповідно до додаткової угоди за домовленістю сторін.
Юридична чинність Договору починається з моменту її підписання обома Сторонами і діє до моменту виконання сторонами вимог, передбачених п. 7.2. цього Договору. (п.7.1. договору)
Відповідно до п.7.2. договору, для сторін послуги вважаються наданими, а роботи виконаними після підписання акту наданих послуг або акту виконаних робіт по кожному завданню окремо або по всьому договору в цілому або актом звірки взаємних розрахунків.
15.01.2022 між адвокатом Єпік Сергієм Олександровичем та ТОВ "Завод сталевих профілів" (клієнт) укладено додаткову угоду № 1 до договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 17.09.2019р.
В п.1 даної додаткової угоди сторони внести зміни до п.2.1. договору про надання правничої допомоги від 17.09.2019 шляхом уточнення розміру гонорару, а саме визначити розмір гонорару успіху у розмірі 7% від вартості задоволених позовних вимог та вчинених дій у справі № 904/9104/21 в сукупності.
Сторони підтверджують, що будь-яких заперечень до укладання додаткової угоди не мають. (пункт 2 додаткової угоди)
Всі умови, що викладені в угоді погоджені і підписані та є невід'ємною частиною договору про надання правничої допомоги від 17.09.2019. (пункт 3 додаткової угоди)
Додаткова угода від 15.01.2022 до договору про надання правничої допомоги від
17.09.2019 складена у двох ідентичних примірниках, по одному примірнику для Адвоката та Клієнта, кожен з яких має однакову юридичну силу та є невід'ємною частиною Договору. (пункт 4 договору).
На виконання умов договору, адвокатом були надані послуги клієнту на загальну суму 201 643,03грн., що підтверджується підписаними обома сторонами акта прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 17.09.2019р., а саме:
- зустріч з клієнтом (90 хв.=1,5 год) - 2 000 грн.00коп.;
- вивчення матеріалів справи з визначенням судових перспектив та складання позовної заяви у справі № 904/9104/21(6 год.) - 10 000 грн.00;
- відповідь на відзив - (3 год) - 2 000 грн.00коп.;
- участь адвоката в судових засіданнях - 3 засідання - 6 000грн.00коп.;
- гонорар за прийняття судом рішення у справі № 904/9104/21 на користь Клієнта: задоволено позовні вимоги в повному обсязі - 7% від задоволеної суми - 181 643 грн.03коп.
Доказом повноважень адвоката на представництво інтересів позивача у справі є: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Єпік С.О. № 21/697 від 15.10.2010р., ордер на надання правової допомоги серії ДП № 1474/023 від 05.01.2022.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI, представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (ст.123 ГПК України).
За частиною першою статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Частина друга та третя статті 126 ГПК України передбачає, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено, що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див. також, рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Частина четверта статті 126 ГПК України передбачає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
За частиною п'ятою статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 126 ГПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Від відповідача не надходили заперечення проти заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.); суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).
Вирішуючи питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Господарський суд, розподіляючи витрати Товариства з обмеженою відповідальністю Завод сталевих профілів" на професійну правничу допомогу, дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Як вбачається зі змісту акту від 01.06.2022р. прийому-передачі наданої правової (правничої) допомоги до Договору про надання правової (правничої) допомоги № б/н від 17.09.2019р., а саме: зустріч з клієнтом (90 хв.=1,5 год) - 2 000 грн.00коп. та вивчення матеріалів справи з визначенням судових перспектив та складання позовної заяви у справі № 904/9104/21(6 год.) - 10 000 грн.00коп., то такий вказаний перелік по суті є складовою підготовкою та поданням позову по справі до суду.
Щодо гонорару за прийняття судом рішення у справі № 904/9104/21 на користь Клієнта - 7% від задоволеної суми - 181 643 грн.03коп., то в судовому засіданні судом було частково задоволено позовні вимоги позивача, а саме, у розмірі 2 561 867,45грн., то відповідно гонорар буде складати - 179 330,72грн. (2 561 867,45грн. х 7 %).
Суд звертає увагу на те, що згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.
За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвокатів, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини відповідача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг позивачем.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права принципу свободи договору. Відповідач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення з позивача вартості послуг адвоката по-суті є оплатою позивачем наданих відповідачеві послуг з правової допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг відповідачем не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22).
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов'язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
У рішенні ЄСПЛ від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов'язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).
З урахуванням наведеного вище не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату "гонорару успіху", у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.
За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п'ятої статті 27 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 9 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
За таких обставин, суд з урахуванням таких критеріїв як справедливість, добросовісність, розумність, принципи співмірності та розумності судових витрат, складність цієї справи, витрачений адвокатом час, який міг би витратити адвокат на вивчення матеріалів по справі та підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, незначний обсяг доказів у справі (до позовної заяви позивачем додано всього 14 додатків), вартості та співрозмірності заявлених до компенсації витрат на правничу допомогу; відсутність складних та будь-яких розрахунків в позовній заяві, ціну позову, наявність усталеної судової практики щодо розгляду спорів про стягнення заборгованості за поставлену продукцію, суд вважає за можливе не присуджувати на користь позивача заявлену суму повністю, а зменшити розмір витрат позивача на правову допомогу до 40 000,00грн.
Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Державного підприємства "Східний гірничо-збагачувальний комбінат", 52210, м.Жовті Води, вул.Горького, 2, код ЄДРПОУ 14309787 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод сталевих профілів", 03124, м.Київ, вул.Миколи Василенка, буд.7-А, оф.3-08, код ЄДРПОУ 40903202 основний борг у розмірі 2 511 523,20грн., суму завдатку для забезпечення виконання договору в сумі 50 344,25грн., судовий збір у розмірі 38 428,01грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00грн.
В решті заявлених позовних вимог - відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 09.06.2022
Суддя С.П. Панна