вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"06" червня 2022 р. Справа№ 910/6138/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Попікової О.В.
Корсака В.А.
за участю:
секретаря судового засідання: Звершховської І.А.,
представників сторін:
від позивача: Донченко Н.С.,
від відповідача: Тополь О.М.,
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши апеляційну скаргу
Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України
на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 (повний текст складено 05.10.2021)
у справі № 910/6138/20 (суддя Андреїшина І.О.)
за позовом Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Південної філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України»
до Державної служби морського та річкового транспорту України (перейменована на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України),
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,
про спонукання укласти договір, -
Короткий зміст і підстави позовних вимог.
У квітні 2020 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП «АМПУ») в особі Південної філії ДП «АМПУ» (далі - ПФ ДП «АМПУ») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державної служби морського та річкового транспорту України про спонукання укласти договір.
Позовні вимоги мотивовані наявністю підстав для спонукання відповідача до укладення з позивачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у зв'язку з необхідністю забезпечення виконання покладених державою на позивача функцій.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20 позов задоволено повністю. Визнано укладеним між Державною службою морського та річкового транспорту України та ПФ ДП «АМПУ» (адміністрації морського порту Південний) договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у запропонованій позивачем редакції.
Місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність позовних вимог ДП «АМПУ», зокрема, в частині визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у запропонованій позивачем редакції.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 29.09.2021, Державна служба морського та річкового транспорту України звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального права, що призвело до прийняття невірного рішення.
Скаржник вважає передчасними, необґрунтованими та такими, що винесені з порушенням норм матеріального права висновки суду першої інстанції про те, що Державна служба морського та річкового транспорту України, на яку відповідно до п. 5.10 договору оренди покладено обов'язок укласти спірний договір, всупереч його умовам та нормам законодавства, не підписав отриманий проект договору, а за наявності заперечень щодо окремих умов договору не склав протокол розбіжностей та у двадцятиденний строк не надіслав його другій стороні разом з підписаним договором, як це передбачено ч. 4 ст. 181 ГК України, у зв'язку з чим пропозиції позивача вважаються прийнятими. Відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди (п. 5.10 договору оренди), які є обов'язковими для виконання відповідно до положень ст. 629 ЦК України, так і виходячи з норм чинного законодавства (п. 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774, та чинним у новій редакції відповідно до наказу Фонду державного майна України від 09.08.2007 №1329)».
На думку апелянта фактично між сторонами у даній справі договору про відшкодування витрат на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який би охоплював період, зокрема, з 01.01.2020 по 31.12.2020 у добровільному порядку не укладено, оскільки не було досягнуто згоди щодо істотних умов (вартості зазначених витрат). Також позовною заявою не доведено законодавчо обґрунтоване право позивача в односторонньому порядку встановлювати ціни та тарифи при укладенні договорів.
Державна служба морського та річкового транспорту України зазначає, що зі змісту преамбули договору оренди нерухомого майна від 21.11.2019 №20984091165, що належить до державної власності, вбачається, що сторонами цієї угоди є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Державна служба морського та річкового транспорту України (орендар). Проте наведений правочин не містить положень, якими закріплено права та обов'язки балансоутримувача як сторони спірних правовідносин. Разом із тим, відповідно до п. 9.4 договору оренди, у разі неукладення орендарем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання об'єкту оренди та надання комунальних послуг орендарю, орендодавець (третя особа у справі) має право вимагати розірвання договору оренди та (або) відшкодування збитків.
Скаржник зазначає, що вчиняв активні дії з укладення договору шляхом надання своєї пропозиції про договір (вих. №768/06/14-20 від 24.06.2020), а тому вважає необґрунтованими твердження позивача про Служби ухилення від укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги.
Також апелянт вважає, що наказ начальника адміністрації морського порту Південний від 02.12.2019 №345-ОД/27 є локальним актом позивача та не може в односторонньому порядку встановлювати обов'язки для інших суб'єктів господарювання без надання останнім відповідного погодження.
Державна служба морського та річкового транспорту України під час апеляційного провадження надала додаткові пояснення до апеляційної скарги, у яких зазначило, що представником позивача під час засідання в судах першої та апеляційної інстанцій було означено, що розрахунок витрат на утримання 1 кв. м адміністративно-побутового корпусу 601 та прибудинкової території для орендованих приміщень, що перебувають у господарському віданні ДП «АМПУ», було проведено на підставі наказу начальника адміністрації морського порту Південний від 02.12.2019 №345-ОД/27 та на підставі розрахунків за аналогічні орендовані об'єкти нерухомого майна. До того ж даний розрахунок за утримання корпусу 601 містить 3 показники, які не повинні до нього включатися, а саме: п. 3 Інші витрати (6% до заробітної плати), п. 9 Ремонт (із розрахунку площі загального користування) та п. 13 Рентабельність (5%), міркування про хибність включення зазначених показників детально розкрито у відзиві на позовну заяву та апеляційній скарзі Морської адміністрації. Однак внутрішній наказ позивача № 345-ОД/27, яким було визначено розрахунок витрат на утримання спірного об'єкта нерухомого майна, жодних зобов'язань для Морської адміністрації не несе та не може бути застосований до спірних правовідносин.
Скаржник звертає увагу, що судом вже досліджувалось питання у господарській справі №910/5656/21, учасниками якого були ті ж самі сторони. В рішенні Господарського суду міста Києва від 18.06.2021 у справі №910/5656/21 судом зроблено висновок про те, що наказ №345-ОД/27 є локальним актом позивача та не може в односторонньому порядку встановлювати обов'язки для інших суб'єктів господарювання, зокрема, відповідача, без надання останнім відповідного погодження. Рішення набрало законної сили 13.10.2021.
Північний апеляційний господарській суд постановою від 13.10.2021 у справі №910/5656/21 підтвердив обґрунтованість висновків суду першої інстанції, яку позивач не оскаржив у встановленому законом порядку, а отже погодився з нею.
Позиції учасників справи.
ПФ ДП «АМПУ» (Адміністрація морського порту Південний) надало відзив на апеляційну скаргу, у якому не погоджується з доводами апеляційної скарги Державної служби морського та річкового транспорту України, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству та наявним в матеріалах справи доказам. ПФ ДП «АМПУ» зазначає, що скаржник не вказує у чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права або їх порушення. На думку позивача, висновок суду, з яким не погоджується скаржник, є лише констатацією факту того, що відповідачем не здійснені відповідні дії. Позивач вважає таку позицію відповідача власною суб'єктивною думкою останнього, яка, в свою чергу, не відповідає обставинам справи та позиції Верховного Суду у цій справі.
ПФ ДП «АМПУ» щодо тверджень скаржника про те, що сума відшкодування на утримання орендованого майна відповідно до розрахунку Адміністрації є значно завищеною, оскільки до цього розрахунку безпідставно включені певні пункти витрат, зазначає, що такі твердження є власного суб'єктивною думкою відповідача, яка не підтверджена ані жодним нормативно-правовим актом, ані жодним доказом. Протягом усього часу розгляду справи у судах всіх інстанції відповідач не надав детального обґрунтування та не підтвердив належними доказами свої твердження у цій частині, не пояснив чому саме ці пункти (з поміж усіх інших, зазначених у додатку до листа від 04.03.2020 №789/27-02-03/вих./27) є «безпідставно включеними». При цьому, наведення п. 5.6 спірного договору як такого, що є суперечливим п. 9 розрахунку, також не відповідає дійсності, оскільки під час розгляду справи у суді першої інстанції, Адміністрацією роз'яснювалось відповідачу, що п. 5.6 спірного договору стосується виключно ремонту орендованого Морською адміністрацією приміщення, тоді як п. 9 розрахунку відноситься до загального ремонту будівлі, у якій таке приміщення знаходиться, та, відповідно, входить до розрахунку вартості утримання будівлі та прибудинкової території. Тому вважає такі пояснення скаржника у цій частині безпідставними та необґрунтованими, які ніяким чином не свідчать про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
Щодо тверджень скаржника про відсутність факту ухилення останнього від укладення спірного договору, оскільки відповідач здійснив активні дії щодо укладення договору шляхом надання своєї пропозиції договір в редакції відповідача (вих. №768/06/14-20 від 24.06.2020), позивач зазначає, що даний договір було направлено йому скаржником вже після відкриття провадження у даній справі. До моменту винесення Господарським судом міста Києва ухвали від 12.05.2020 про відкриття провадження у цій справі жодних «активних» дій з метою укладення договору відповідач не здійснював. Таким чином позивач вважає, що відповідні твердження відповідача не відповідають фактичним обставинам справи та жодним чином не обґрунтовують неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції під час винесення оскаржуваного рішення.
Щодо тверджень скаржника, що наказ начальника адміністрації морського порту Південний від 02.12.2019 №345-ОД/27 є локальним актом позивача та не може в односторонньому порядку встановлювати обов'язки для інших суб'єктів господарювання без надання останнім відповідного погодження, зазначає, що предметом спірного договору є забезпечення балансоутримувачем утримання будівлі з прибудинковою територією, яке орендоване відповідачем за договором оренди, та здійснення відшкодування орендарем витрат балансоутримувача, які понесені у зв'язку із таким утриманням. У даному випадку Адміністрація не отримує прибутку від орендарів державного нерухомого майна, що знаходиться на її балансі, а тариф, визначений у наказі від 02.12.2019 №345-ОД/27, розрахований виходячи із прямих витрат, які несе Адміністрація у зв'язку з утриманням будівель та прибудинкових територій, які обліковуються у неї на балансі. При цьому зазначений тариф на відшкодування є однаковим для усіх орендарів, що орендують державне нерухоме майно у будівлі корпусу №601 (інв. №1140). Позивач акцентує увагу, що впродовж дії договору оренди орендовані відповідачем приміщення перебували виключно у його користуванні, при цьому їх утримання забезпечувалось Адміністрацією, тобто позивач, який є державним підприємством, ніс певні витрати на утримання такого майна.
Окремо ДП «АМПУ» звертає увагу, що у своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає: «Пункт 5.10 договору оренди … не містить конкретних умов, розміру, строків та порядку сплати орендарем витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, а лише декларативно встановлює такий обов'язок відповідача. У той же час другим реченням цього пункту розкривається вміст наведеного обов'язку, який полягає в необхідності укладення орендарем протягом 15 робочих днів після підписання цього договору з балансоутримувачем орендованого майна відповідного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю…» (абз. 5 стор. 6 апеляційної скарги). Отже, на думку позивача, відповідач погоджується з наявністю у нього обов'язку щодо укладення спірного договору з позивачем, тобто фактично визнає позовні вимоги.
Щодо тверджень скаржника, що договір оренди не містить положень, якими закріплено права та обов'язки балансоутримувача, позивач зазначає, що такі твердження відповідача не є правомірними оскільки договір оренди визначає права та обов'язки орендодавця та орендаря, тобто відповідача у цій справі, а отже, положення такого договору оренди в силу приписів чинного законодавства України є обов'язковими для виконання зі сторони відповідача.
Зокрема, у п. 5.10 договору оренди прямо передбачений обов'язок відповідача здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, а також щодо укладення з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Отже, виходячи зі змісту цього пункту договору, чітко вбачається, що п. 5.10 договору є підставою для виникнення додаткових договірних відносин між відповідачем та Адміністрацією, яка є балансоутримувачем орендованого відповідачем майна. Таким чином, оскільки договір оренди впливає на права та інтереси Адміністрації в частині отримання відшкодування від відповідача за утримання орендованого манна, то саме Адміністрація є належним позивачем у даній справі.
Підсумовуючи наведене у відзиві на апеляційну скаргу, позивач вважає, що викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, які викладені в оскаржуваному рішенні. Окрім цього, твердження апелянта про наявність неправильного застосування норм матеріального права є недоведеними та непідтвердженими, а усі пояснення відповідача у дій частині вже підлягали неодноразовому розпаду та оцінці, нових доказів або пояснень скаржником не надано.
ДП «АМПУ» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.11.2021, апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України передано на розгляд колегії суддів у складі: Мартюк А.І. - головуюча суддя; судді - Алданова С.О., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 910/6138/20 залишено без руху. Державній службі морського та річкового транспорту України було надано строк 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків шляхом надання до Північного апеляційного господарського суду доказів сплати судового збору в сумі 3 405,00 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2021 задоволено клопотання про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 910/6138/20 та поновлено Державній службі морського та річкового транспорту України зазначений строк. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі № 910/6138/20. Розгляд справи призначено на 19.01.2022. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20. Витребувано з Господарського суду міста Києва справу №910/6138/20.
22.12.2021 матеріали справи №910/6138/20 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.01.2022 справа №910/6138/20 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Владимиренко С.В., Попікова О.В. (у зв'язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 21.12.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.01.2022 прийнято апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20 до провадження у визначеному складі суду. Розгляд апеляційної скарги призначено на 09.02.2022.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2022 у задоволенні клопотання представника ПФ ДП «АМПУ» - Донченко Н.С. про проведення судового засідання 09.02.2022 у справі №910/6138/20 в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 клопотання представника ПФ ДП «АМПУ» - Донченко Н.С. про участь у судовому засіданні, призначеному на 09.02.2022 о 12 год 20 год, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.02.2022 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Попікова О.В., Корсак В.А. (у зв'язку з відпусткою судді Владимиренко С.В.).
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2022 прийнято апеляційну скаргу Державної служби морського та річкового транспорту України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20 до провадження у визначеному складі суду.
У судовому засіданні, яке відбулось 21.02.2022, було оголошено перерву до 09.03.2022.
В Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан (Указ Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ) та продовженням строку дії воєнного стану (Укази Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 затверджений Законом України від 15.03.2022 № 2119-IX, №259/2022 від 18.04.2022, затверджений Законом України від 21.04.2022 № 2212-IX).
Наказом голови суду від 03.03.2022 №10 зупинено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
Наказом голови суду від 31.03.2022 №11 відновлено здійснення судочинства Північним апеляційним господарським судом.
З 04.04.2022 по 22.04.2022 включно головуючий суддя Євсіков О.О. перебував на лікарняному.
Ухвалою від 03.05.2022 розгляд справи було призначено на 06.06.2022.
26.05.2022 від ДП «АМПУ» надійшло клопотання про зміну назви та відомостей відповідача, у якому заявник просить змінити відомості щодо відповідача у справі №910/6138/20, а саме: замінити назву та відомості про Державну службу морського та річкового транспорту України (код ЄДРПОУ 41886120, місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. ІІреображенська, буд. 25, IBAN: UA518201720343140001000053925, номер засобу зв'язку: (044) 294-60-00; 294-60-16, 294-60-14, адреса електронної пошти: offsce@marad.gov.ua) на назву та відомості про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України (код ЄДРПОУ 41886120, місцезнаходження: 01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14, номер засобу зв'язку (044) 351-44-06) та врахувати надану інформацію під час винесення рішення у цій справі.
У поданому клопотанні ДП «АМПУ» вказує, що відповідачем у цій справі є Державна служба морського та річкового транспорту України (код ЄДРПОУ 41886120). 06.03.2022 Кабінет Міністрів України виніс постанову №212 «Деякі питання оптимізації функціонування центральних органів виконавчої влади у сферах морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства», якою постановлено перейменувати Державну службу морського та річкового транспорту України на Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України та розмістити її у м. Києві по просп. Перемоги, 14. Зміна назви та адреси відповідача підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру підприємства та організацій України, що сформований за допомогою електронного сервісу Опендатабот (https://opendatabot.ua/c/41886120). Окрім цього, в системі «Електронний Суд» за кодом ЄДРПОУ 41886120 також наразі зазначені відомості про Державну службу морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України.
ДП «АМПУ» надало суду зміни, що відбулись у відповідача (відповідно до наявної у Адміністрації інформації):
Попередні відомості:
найменування: Державна служба морського та річкового транспорту України; місцезнаходження: 03110, м. Київ, вул. Преображенська, буд. 25; Код ЄДРПОУ: 41886120 ІВАN: UA518201720343140001000053925; номер засобу зв'язку: (044) 294-60-00; 294-60-16, 294-60-14; адреса електронної пошти: office@rnarad.gov.ua
Актуальні відомості:
найменування: Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України; місцезнаходження: 01135, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 14; код ЄДРПОУ: 41886120; IBAN: не відомий; номер засобу зв'язку: (044) 351-44-06; адреса електронної пошти: не відома.
Заявник зазначив, що оскільки код ЄДРПОУ відповідача не змінився, а відбулась лише зміна найменування та місцезнаходження, то Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України є коректним відповідачем у цій справі.
Розглянувши заявлене ДП «АМПУ» клопотання, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про необхідність зміни найменування особи відповідача (скаржника) з «Державна служба морського та річкового транспорту України» на «Державна служба морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України».
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
21.11.2019 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі - ФДМУ, орендодавець) та Державна служба морського та річкового транспорту України (орендар) уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №20984091165 (далі - договір оренди).
За умовами п. 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: ДК 021:2015-70220000-9 «Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості», а саме: нежитлові приміщення в будівлі корпусу №601 (далі - майно), інв. №1140, загальною площею 59,10 кв. м, за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, буд. 11, що обліковується на балансі ПФ ДП «АМПУ» (адміністрація, балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з Актом оцінки нерухомого майна балансоутримувача від 22.08.2019 та становить 215 325,55 грн.
Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна (п. 2.1 договору оренди).
Згідно з п. 5.10 договору оренди орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства.
Відповідно до п. 10.1 договору оренди цей договір укладено терміном на 1 (рік), який діє з моменту підписання його сторонами.
Умовами п. 10.4 договору оренди передбачена можливість його пролонгації у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.
21.11.2019 сторони договору оренди підписали акт приймання-передавання державного нерухомого майна.
На виконання п. 5.10 договору оренди позивач (балансоутримувач) та відповідач (користувач) уклали договір про відшкодування витрат за надані послуги від 20.12.2019 №152-П-ПВФ-19 (далі - договір про відшкодування витрат), який з урахуванням ч. 3 ст. 631 ЦК України діяв з 21.11.2019 до 31.12.2019 (п. п. 8.1, 8.2).
Листом від 21.01.2020 вих. №105/07/14-20 відповідач повідомив позивача про реквізити для укладення нового договору на 2020 рік, а також довів до відома граничні суми витрат на комунальні послуги на 2020 рік.
Листом від 29.01.2020 вих. №335/27-01-05 позивач на адресу відповідача направив 2 примірника (підписаних зі сторони позивача) договору на відшкодування витрат за надані послуги на 2020 рік.
Листом від 13.02.2020 №911/07/15-20 відповідач просив позивача додатково надати перелік послуг, що входять до складу утримання орендованого державного майна, плата за які становить 5 962,60 грн (без ПДВ) на місяць.
Листом від 04.03.2020 №789/27-02-03/Вих/27 позивач повідомив відповідача, що відшкодування витрат за надані послуги, які надаються Адміністрацією, відбуваються за відповідними тарифами (тарифи наведені у зазначеному листі), а також повідомив, що зменшення витрат на відшкодування наданих послуг може здійснюватися за рахунок: зменшення площ орендованих приміщень; зменшення кількості працівників, що знаходяться в орендованих приміщеннях, зменшення кількості електропобутових приладів, оргтехніки, тощо. Також позивач просив відповідача підписати договір в найкоротший термін.
Звертаючись з вимогою про спонукання відповідача укласти договір про відшкодування витрат за надані послуги на підставі п. 5.10 договору оренди, позивач вказує, що станом на день звернення до суду з цим позовом відповідач не повернув підписаний зі свого боку примірник договору про відшкодування витрат за надані послуги.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Рішення суду мотивовано тим, що сторони у справі не ухиляються від укладення договору в цілому, а лише не погоджуються з окремими його умовами, а тому, за висновками суду, спір у справі фактично зводиться до врегулювання розбіжностей між сторонами стосовно вартості послуг, ціни договору (тарифів на послуги), що не підлягають державному регулюванню; оскільки тарифи на послуги, зазначені в договорі, не підлягають державному регулюванню, а взаєморозрахунки між сторонами за ці послуги проводяться на договірних засадах, зважаючи на встановлений ст. ст. 6, 627 ЦК України) принцип свободи договору, сторони мають право на реалізацію свого волевиявлення щодо вказаних питань і не можуть бути зобов'язані приймати та виконувати відповідні умови в примусовому порядку, а тому підстави для задоволення позову відсутні.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 апеляційну скаргу ПФ ДП «АМПУ» на рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/6138/20 залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 у справі №910/6138/20 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції даної постанови.
Постанова суду мотивована зокрема тим, що матеріалами справи підтверджується наявність порушеного права позивача, проте останнім обрано неправильний спосіб захисту для відновлення свого порушеного права, тому колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити саме з цих підстав.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.05.2021 касаційну скаргу ПФ ДП «АМПУ» задоволено частково; рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.02.2021 у справі №910/6138/20 скасовано, справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про помилковість доводів суду першої інстанції щодо непогодження сторонами лише окремих умов договору, що не свідчить про ухилення/відмову від укладення договору в цілому.
Верховний Суд зазначив: суд першої інстанції не врахував, що відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди (п. 5.10 договору оренди), які є обов'язковими для виконання відповідно до положень ст. 629 ЦК України, так і виходячи з норм чинного законодавства (п. 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом ФДМУ від 23.08.2000 №1774 та чинним у новій редакції відповідно до наказу ФДМУ від 09.08.2007 №1329).
Так, відповідно до п. 5.10 договору оренди орендар (відповідач) зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Аналогічні положення викладено у п. 5.13 наведеного Типового договору.
Як вбачається зі змісту мотивувальної частини постанови апеляційного суду, його висновки про відмову в позові ґрунтуються на тому, що обраний позивачем спосіб захисту його порушених прав або законних інтересів шляхом подання позову з вимогою про зобов'язання відповідача укласти договір не є ефективним та не сприятиме відновленню порушеного права позивача, а належним способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним.
Касаційний господарський суд з цього приводу вказав, що у справі, яка розглядається, вимога позивача спонукати відповідача укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у редакції, викладеній у позовній заяві, відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Якщо у договорі не міститься посилання на типові умови, такі типові умови можуть застосовуватись як звичай ділового обороту, якщо вони відповідають вимогам ст. 7 цього Кодексу.
Договір, щодо укладення якого між сторонами виник спір, за своєю правовою природою є договором оренди, правовідносини за яким підпадають під правове регулювання Глави 58 ЦК України, Глави 30 ГК України.
За визначенням ч. 1 ст. 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 759 ЦК України.
Від імені та в інтересах держави право власності здійснюють відповідно органи державної влади (ч. 2 ст. 326 ЦК України). Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами (ч. 3 ст. 326 ЦК України).
Згідно зі ст. 4 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» від 21.09.2006 №185-V суб'єктами управління об'єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку; міністерства та інші органи виконавчої влади; Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об'єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації; Національна академія наук України, галузеві академії наук. Державна керуюча холдингова компанія має статус уповноваженого органу управління щодо об'єктів управління державної власності, що передані до її статутного капіталу та статутного капіталу її корпоративних підприємств.
Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).
Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття (ч.1 ст. 641 ЦК України).
За змістом ч. ч. 1-7 ст. 181 ГК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.
У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст. 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору (ч. 3 ст. 184 ГК України).
При укладенні господарських договорів сторони, серед іншого, можуть визначати зміст договору на основі примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст (ч. 4 ст. 179 ГК України).
Примірні та типові договори є інструментами державного регулювання договірних відносин у сфері господарювання, які застосовуються для спрощення процесу укладання конкретних господарських договорів та визначення бажаної, з точки зору держави, моделі договірних зобов'язань. Як примірні, так і типові договори являють собою затверджені уповноваженими державними органами зразки відповідних договорів.
Наказом Фонду державного майна України «Про затвердження договорів оренди» від 23.08.2000 №1774 затверджено Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який міг бути використаний сторонами при визначені умов відповідного проекту договору.
Оскільки між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з оренди державного майна, які регулюються нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна», згідно з ч. 2 ст. 17 якого методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 затверджено Методику розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, згідно з п. п. 3, 11 якої до плати за оренду індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладених угод зобов'язуються надавати орендарю державне підприємство, організація, господарське товариство, на балансі яких перебуває це майно. Витрати на утримання нерухомого майна, зданого в оренду одночасно кільком підприємствам, організаціям, і прибудинкової території, розподіляються між ними залежно від наявності, кількості, потужності, часу роботи електроприладів, систем тепло- і водопостачання, каналізації за спеціальними рахунками, а в неподільній частині - пропорційно розміру займаної підприємствами, організаціями загальної площі.
Таким чином, на законодавчому рівні розмежовано нарахування, пропорції та розподіл орендної плати і витрат на утримання орендованого майна, що підлягають сплаті на підставі відповідних типових договорів, укладених з орендарем окремо щодо оренди та щодо витрат на утримання майна і надання комунальних послуг.
Крім того, обов'язок відповідача щодо здійснення витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна та укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, у т.ч. договорів з відповідними комунальними службами щодо надання комунальних послуг, передбачений п. 5.10 Договору оренди. Вказаний пункт договору нарівні з іншими його умовами погоджений сторонами, що не спростовано відповідачем, жодних змін або доповнень до цього пункту протягом строку дії Договору оренди не вносилось, у судовому порядку договір недійсним не визнавався, у зв'язку з чим він є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно зі ст. 187 ГК України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі, якщо це передбачене угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання (ч. 3 ст. 179 ГК України).
Встановлено, що позивач звертався до відповідача з пропозицією укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг із направленням відповідного проекту договору; відповідач, в свою чергу, ухилявся від укладення такого договору і лише листом від 24.06.2020 №768/06/14-20 (тобто після звернення ДП «АМПУ» з позовом у справі, що розглядається) направив позивачеві свій проект договору.
Так, відповідач, на якого умовами п. 5.10 договору оренди покладено обов'язок укласти спірний договір, всупереч його умовам та наведеним вище нормам законодавства, не підписав отриманий проект договору, а за наявності заперечень щодо окремих умов договору не склав протокол розбіжностей та у двадцятиденний строк не надіслав його другій стороні разом з підписаним договором, як це передбачено ч. 4 ст. 181 ГК України, у зв'язку з чим пропозиції позивача вважаються прийнятими.
При цьому відповідний договір мав бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного сторонами договору оренди (п. 5.10 договору оренди), які є обов'язковими для виконання відповідно до положень ст. 629 ЦК України, так і виходячи з норм чинного законодавства (п. 5.13 Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 №1774 та чинним у новій редакції відповідно до наказу Фонду державного майна України від 09.08.2007 №1329).
Зокрема, за умовами п. 5.10 договору оренди орендар (відповідач) зобов'язався здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна; протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Аналогічні положення викладено у п. 5.13 наведеного Типового договору.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
З огляду на наведене та положення ч. 1 ст. 16 ЦК України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, позивач, внаслідок відмови відповідачів від укладення додаткової угоди до договору оренди у запропонованій ним редакції, викладеній відповідно до вимог чинного законодавства, набув право на звернення до суду із цим позовом з метою захисту своїх майнових прав та охоронюваних законом інтересів.
Колегія суддів з огляду на доводи апеляційної скарги про те, що сторонами договору оренди є ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях (орендодавець) та Державна служба морського та річкового транспорту України (орендар) і цей правочин не містить положень, якими закріплено права та обов'язки балансоутримувача як сторони спірних правовідносин, зазначає, що Верховний Суд у прийнятій ним постанові від 25.05.2021 у цій справі вказав, що у справі, яка розглядається, вимога позивача спонукати відповідача укласти договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у редакції, викладеній у позовній заяві, відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України.
Господарський суд першої інстанції з цього приводу доцільно вказав, що у п. 5.10 договору оренди прямо передбачений обов'язок відповідача здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна, а також щодо укладення з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю; договір оренди визначає права та обов'язки орендодавця та орендаря, а отже, положення такого договору оренди в силу приписів чинного законодавства України є обов'язковими для виконання відповідачем.
Колегія суддів погоджується з наданою господарським судом першої інстанції оцінкою доводів відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів на підтвердження наявності у нього заборгованості з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна за період з 01.01.2020 по 10.12.2020, а також документів, які свідчать про обґрунтованість та дійсний розмір такої заборгованості, оскільки договір про відшкодування витрат позивача на утримання орендованого нерухомого майна сторонами у справі ні в добровільному, ні в судовому порядку укладений не був, тоді як тарифи на послуги з утримання майна не підлягають державному регулюванню та повинні зазначатися у відповідному договорі, а взаєморозрахунки між сторонами за зазначені послуги проводяться на договірних засадах з урахуванням встановленого законом принципу свободи договору.
Так, місцевий господарський суд вказав, що матеріали справи не містять документів щодо наявності заборгованості та також обґрунтування її розміру, оскільки предметом позову є спонукання відповідача до укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у редакції, зазначеній у позовній заяві.
Господарський суд першої інстанції також надав належну оцінку доводам відповідача щодо недійсності основного договору оренди та неможливості укладення договору про компенсацію витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна. Зокрема, суд зазначив, що наявний у матеріалах справи договір оренди не є нікчемним та не визнаний судом недійсним; разом з тим, договір оренди на підставі п. 10.1 та п. 10.10 вважається припиненим з моменту підписання орендарем та орендодавцем акта приймання-передавання, тобто з 10.12.2020, і ця обставина не заперечується обома сторонами.
Суд визнав помилковим твердження відповідача про те, що припинення договірних відносин між орендарем і орендодавцем унеможливлює укладення договору про відшкодування витрат балансоутримувача орендованого майна, що є предметом даного спору, зазначивши, що договір оренди наразі припинив свою дію, але зобов'язання відповідача щодо здійснення витрат, пов'язаних з утриманням орендованого майна, не є виконаним.
Щодо доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає таке.
Встановлено, що у зв'язку із закінченням строку дії договору №152-П-ПВФ-19 від 2012.2019 позивач у січні 2020 року звертався до відповідача з пропозицією укласти договір на відшкодування витрат за надані послуги на 2020 рік та направив відповідачеві 2 примірники відповідного договору.
Відповідач, у свою чергу, просив позивача додатково надати перелік послуг, що входять до складу утримання орендованого державного майна, плата за які становить 5 962,60 грн (без ПДВ) в місяць.
У березні 2020 року позивач повідомив відповідача, що відшкодування витрат за надані послуги, які надаються Адміністрацією, відбуваються за відповідними тарифами (тарифи наведені у зазначеному листі), а також повідомив, що зменшення витрат на відшкодування наданих послуг може здійснюватися за рахунок: зменшення площ орендованих приміщень; зменшення кількості працівників, що знаходяться в орендованих приміщеннях, зменшення кількості електропобутових приладів, оргтехніки, тощо. Також позивач просив відповідача підписати договір в найкоротший термін.
Відповідач підписаний з його боку примірник договору позивачеві не повернув; у двадцятиденний строк протокол розбіжностей разом з підписаним договором (в порядку ч. 4 ст. 181 ГК України в редакції станом на час спірних правовідносин) позивачеві не направив.
У зв'язку з неотриманням від відповідача станом на 29.04.2020 (дата звернення до суду з позовом, що розглядається) підписаного з його боку примірника договору позивач звернувся з позовом у цій справі та просив суд спонукати відповідача укласти договір про відшкодування витрат за надані послуги на підставі п. 5.10 договору оренди.
Доводи відповідача про вчинення ним активних дій щодо укладення договору шляхом надання своєї пропозиції договору в редакції Морської адміністрації (вих. №768/06/14-20 від 24.06.2020) колегія суддів оцінює критично, оскільки, як вбачається з дати цього листа, він був направлений відповідачем позивачеві після відкриття провадження у цій справі Господарським судом міста Києва ухвалою від 12.05.2020. Також направлений з цим листом договір є власним проектом договору, складеним Морською адміністрацією, яка, за змістом листа, вважає направлений їй ДП «АМПУ» договір неукладеним.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що наказ начальника адміністрації морського порту Південний від 02.12.2019 №345-ОД/27 є локальним актом позивача та не може в односторонньому порядку встановлювати обов'язки для інших суб'єктів господарювання без надання останнім відповідного погодження, колегія суддів зазначає, що відповідач не був позбавлений права скласти протокол розбіжностей до договору, про що зробити обґрунтовані застереження (в т. ч. з власними розрахунками, що могли б базуватися на відповідних методиках, нормативах тощо), та у двадцятиденний строк (від дати отримання направленого йому позивачем договору) надіслати два його примірники позивачеві разом з підписаним договором. У матеріалах справи відсутні належні докази щодо вчинення відповідачем таких дій. Крім того відповідачем не доведена неправомірність (незаконність) цього наказу, необґрунтованість визначених ним тарифів.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог ДП «АМПУ», зокрема, в частині визнання укладеним між позивачем та відповідачем договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна у запропонованій позивачем редакції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають до застосування у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення місцевого господарського суду у цій справі є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається; підстави для задоволенні апеляційної скарги - відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України на рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 у справі №910/6138/20 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на апелянта.
4. Справу №910/6138/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.06.2022.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді О.В. Попікова
В.А. Корсак