вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"07" червня 2022 р. Справа № 910/113/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 про повернення позовної заяви
у справі № 910/113/22 (суддя Босий В.П.)
за позовом керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"
про стягнення 91 200,00 грн
Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону (далі також - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - Міноборони, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - ПрАТ "Айбокс Банк", відповідач) про стягнення 91 200,00 банківської гарантії у зв'язку із неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог Трейдінг" умов укладеного з позивачем договору від 02.04.2019 № 286/3/19/111 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/113/22 позовну заяву та додані до неї матеріали повернуто Київській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Постановляючи вказану ухвалу, суд виходив з недоведеності прокурором наявності підстав для звернення з даним позовом до суду саме прокурором, оскільки Міністерство оборони України наділено процесуальною дієздатністю та, як сторона укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "Пролог Трейдінг" договору, має право самостійно звернутися до суду з відповідним позовом про стягнення суми банківської гарантії. Більше того, твердження прокурора про те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює відповідні повноваження без доведення цього відповідними доказами не є підставою для представництва прокурором інтересів держави. Крім того, судом встановлено, що у період з 29.12.2021 по 30.12.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли 17 позовних заяв Міністерства оборони України до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" про стягнення сум банківських гарантій, що свідчить про спроможність Міноборони самостійно ініціювати подання відповідних позовів без необхідності представництва його інтересів органами прокуратури. Відтак, беручи до уваги предмет позову, наявність процесуальної дієздатності Міністерства оборони України, суд першої інстанції дійшов висновку, що у наведеному випадку немає передбачених законом виключних підстав для звернення прокурора до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України, а наявності правових підстав для представництва прокурор не підтвердив.
Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, Керівник Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник посилався на те, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права. Прокурор зазначає, що з метою встановлення наявності підстав для захисту інтересів держави він звертався з листами від 08.10.2021 № 16/2094вих.21 та від 14.12.2021 № 16/2749вих.21 до Міноборони щодо вжиття претензійно-позовних заходів за банківською гарантією від 01.04.2019 № 1603-0319/PTR15v, надаючи вказаному органу можливість відреагувати на порушення інтересів держави шляхом звернення до суду. Водночас, як вбачається з листів № 298/5/3139 від 01.11.2021 та № 298/5/3746 від 20.12.2021, вказаних заходів вжито не було. Крім того, прокурор зазначає, що Міноборони не вживався захист інтересів держави, оскільки з моменту пред'явлення вимоги від 17.09.2019 № 286/8/5918 щодо сплати суми банківської гарантії пройшло більше двох років.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 поновлено Київській спеціалізованій прокуратурі у військовій та оборонній сфері Центрального регіону пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/113/22; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою; розгляд апеляційної скарги Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; ПрАТ "Айбокс Банк" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу; витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/113/22.
Відповідач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, відповідач вказував на те, що прокурором не доведено належними та допустимими доказами наявності підстав для звернення з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Міноборони. Як вказує відповідач, прокурором не долучено до матеріалів позовної заяви доказів на підтвердження накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в Міноборони, та які не виконують покладені на них повноваження щодо захисту інтересів держави. Прокурором не доведено, що інтереси держави потребували невідкладного захисту. Крім того, за твердженням відповідача, Міноборони самостійно зверталося до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Трейдінг" про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору від 02.04.2019 № 286/3/19/111. На думку відповідача, прокурором не обґрунтовано спричинення державі шкоди. Звернення Міноборони у період з 29.12.2021 по 30.12.2021 до Господарського суду міста Києва з 17 позовними заявами про стягнення сум банківських гарантій свідчить про спроможність Міноборони самостійно ініціювати подання відповідних позовів без необхідності представництва його інтересів органами прокуратури.
Частиною 2 ст. 273 ГПК України встановлено, що апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про повернення заяви позивачеві (заявникові).
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин 3,4 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Так, згідно з п. 4 ч. 5 ст. 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.
Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.
Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру», відповідно до ч. 3 ст. 23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.
Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
У кожній окремій справі, суд зобов'язаний з'ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.
Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.
«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. «Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. «Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, а тому суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру).
У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, суд не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною 7 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Відтак, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.
Відтак, колегією суддів відхиляються доводи апелянта про неподання прокурором доказів на підтвердження накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в Міноборони, та які не виконують покладені на них повноваження щодо захисту інтересів держави.
Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.
Колегія суддів звертає увагу, що невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 Господарського процесуального кодексу України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті.
Водночас, якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України (залишення позову без розгляду, висновки, викладені у пунктах 44 - 48, 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
Як свідчать матеріали справи, на виконання частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частин 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор при зверненні з позовом до суду обґрунтував неналежне, на його думку, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України. Прокурор вказував, що внаслідок дій Міністерства оборони України щодо зволікання із зверненням до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за гарантією від 01.04.2019 № 1603-0319/PTR15v було порушено економічні інтереси держави.
Колегія суддів зазначає, що прокурор навів підстави для звернення з позовом до суду в інтересах держави та визначив орган, до компетенції якого віднесено повноваження здійснювати захист у спірних правовідносинах - позивача у справі: Міністерство оборони України. Окрім того, на підтвердження повідомлення позивача про таке звернення прокурором долучено до позову повідомлення в порядку частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Так, Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави зверталася до Міноборони з листами від 08.10.2021 № 16/2094вих.21 та від 14.12.2021 № 16/2749вих.21 щодо вжиття претензійно-позовних заходів, надаючи вказаному органу відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема шляхом вжиття заходів для звернення до суду з відповідним позовом.
Водночас з листів Міноборони від 01.11.2021 № 298/5/3139 та від 20.12.2021 № 298/5/3746 вбачається, що вказаних заходів позивачем не вжито.
Отже, апеляційним господарським судом встановлено, що Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону звернулася з цим позовом лише після того, як отримала від Міністерства оборони України листа від 20.12.2021 № 298/5/3746, в якому позивач повідомив, що з позовом про стягнення з ПрАТ "Айбокс Банк" коштів за гарантією він не звертався.
Більше того, неотримання від відповідача задоволення вимоги від 17.09.2019 № 286/8/5918 про сплату суми банківської гарантії свідчить про бездіяльність Міноборони щодо вжиття заходів для звернення до суду з даним позовом.
Доводи апелянта про те, що прокурором не доведено, що інтереси держави потребували невідкладного захисту, відхиляються колегією суддів, оскільки вимога позивача про сплату суми банківської гарантії складена 17.09.2019 за № 286/8/5918.
Самостійне звернення Міноборони до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог Трейдінг" про стягнення штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору від 02.04.2019 № 286/3/19/111 не свідчить про відсутність підстав для звернення прокурора до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Мінборони, у зв'язку із встановленням бездіяльності останнього.
Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України не вчиняло жодних дій для захисту інтересів держави, як і не мало наміру їх вчиняти після отримання відповідного повідомлення прокурора.
Разом з тим, місцевим господарським судом не було надано оцінки діям прокурора та долученим до позовної заяви листам.
За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що оскільки Міністерство оборони України, будучи обізнаним про порушення відповідачем інтересів держави у вигляді невиплати сум банківської гарантії від 17.09.2019 № 286/8/5918, протягом розумного строку не вживало заходи щодо стягнення з банку грошових коштів, право на отримання яких виникло у позивача у зв'язку з недотриманням умов договору про поставку, то такі дії були правомірно визначені прокурором як бездіяльність. Наведене, на переконання колегії суддів, є підставою для висновку про наявність виключних підстав для представництва прокурором інтересів держави у даному спорі.
Висновки суду першої інстанції про недоведення прокурором у цій справі підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді є помилковими, оскільки прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, а відсутність в матеріалах справи доказів вчинення уповноваженим органом дій із захисту інтересів держави впродовж розумного строку з моменту, коли особі стало відомо про таке порушення підтверджує виникнення у прокуратури права на звернення до суду з відповідним позовом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає висновки суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви без розгляду на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України помилковими.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Частиною 3 ст. 271 ГПК України встановлено, що у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону є обґрунтованою та підлягає задоволенню, а ухвала Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/113/22 прийнята з порушенням норм процесуального права щодо наявності підстав для повернення позовної заяви без розгляду, внаслідок чого підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд до Господарського суду міста Києва.
У зв'язку з передачею справи на розгляд суду першої інстанції, розподіл сум судового збору, пов'язаного з розглядом апеляційної скарги, має бути здійснений судом першої інстанції в подальшому, за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами статті 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу керівника Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону на ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/113/22 задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 11.01.2022 у справі № 910/113/22 скасувати.
3. Матеріали справи № 910/113/22 передати на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз