06 червня 2022 року
Київ
справа №460/6887/20
касаційне провадження №К/990/11712/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І.,
суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області (далі - Управління) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2022 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Колор С.І.М.» (далі - Товариство) до Головного управління ДПС у Рівненській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Управління 12.05.2022 звернулося до Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду із касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2022. Також скаржник порушив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
При вирішенні питання про відповідність касаційної скарги вимогам Кодексу адміністративного судочинства України судом встановлено наступне.
Відповідно до частини четвертої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до касаційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Проте, всупереч цим вимогам скаржником до касаційної скарги не додано документа про сплату судового збору у визначеному законом розмірі.
Відповідно до підпункту 3 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до адміністративного суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду, розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, але не більше 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (з 01.01.2022 - не більше 49620,00 грн).
Згідно з підпунктом 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній на день подання позову до суду) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2102,00 грн.) і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (21020,00 грн.); немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позов у цій справі заявлено юридичною особою у 2020 році, який містить вимоги майнового характеру на загальну суму 1827922,00 грн., відповідно, сплаті при поданні позовної заяви підлягав судовий збір, обмежений максимальним розміром, в сумі 21020,00 грн.
З огляду на наведене, за подання касаційної скарги у цій справі скаржник мав сплатити судовий збір у сумі 42040,00 грн. (21020,00 грн. * 200%).
Разом з цим, Управління у касаційній скарзі порушило клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги. Вказане клопотання мотивоване введенням воєнного стану в Україні та відсутністю у ДПС України можливості здійснювати видатки на сплату судового збору, що, думку скаржника, є поважною причиною неможливості сплати судового збору.
Разом з тим, на підтвердження доводів викладених у вказаному клопотанні, відповідачем не надано належних доказів на їх підтвердження.
Надаючи оцінку доводам викладеним у вказаному клопотанні, суд виходить з наступного.
Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 133 КАС України, які кореспондуються з приписами частини першої та другої статті 8 Закону України «Про судовий збір» єдиною підставою для зменшення розміру належних для оплати судових витрат, звільнення від їх оплати, відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи.
Статтею 8 Закону України «Про судовий збір» встановлено умови за яких суд своєю ухвалою може відстрочити або розстрочити сплату судового збору, зменшити його розмір або звільнити від сплати такого на певний строк за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Проте, на підтвердження доводів викладених у вказаному клопотанні, заявником не надано належних доказів на підтвердження того, що майновий/фінансовий стан ДПС України та, зокрема, Управління перешкоджає сплаті судового збору за подання касаційної скарги у даній справі у встановленому законодавством порядку та розмірі.
Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» «право на суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.
Згідно з положеннями Закону України «Про судовий збір» органам податкової служби не надано пільг щодо сплати судового збору.
Органи доходів і зборів є державними органами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та мають право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Статтею 330 КАС України передбачено обов'язок особи, яка подає касаційну скаргу, щодо одночасного надання документу про сплату судового збору.
Таким чином, особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.
Разом з тим, податковим органом не надано жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору у даній справі фінансування з Державного бюджету України.
З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень не є підставою для відстрочення сплати судового збору або продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.
Запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору, а питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника.
Таким чином, клопотання Управління про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, частиною першою якої передбачено залишення позовної заяви без руху із зазначенням її недоліків, способу та строку для їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, касаційну скаргу необхідно залишити без руху, встановивши строк для усунення її недоліків тривалістю десять днів з дня отримання копії ухвали, протягом якого скаржник має усунути вказані недоліки та надати суду касаційної інстанції документ про сплату судового збору.
Керуючись статтями 169, 248, 327, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Рівненській області про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги у справі №460/6887/20.
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Рівненській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 29.03.2022 залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення копії ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Л.І. Бившева
Р.Ф. Ханова
В.В. Хохуляк ,
Судді Верховного Суду