07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 420/10828/21
адміністративне провадження № К/990/13564/22
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 420/10828/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, позивач просив:
визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Одеській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , судді Біляївського районного суду Одеської області, суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням щомісячного обмеження її нарахування сумою 47320 грн, згідно частини третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом України № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року без застосування обмеження, встановленого ст.29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік";
допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати суддівської винагороди у межах суми за один місяць;
зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Одеської області, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України, шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України на користь ОСОБА_1 недоотриману суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року у розмірі 101193,89 грн. з бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", з обов'язковим утриманням податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2022 року касаційну скаргу повернуто скаржнику.
Державною судовою адміністрацією України подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що доводи касаційної скарги викладені у спосіб, який унеможливлює встановити по якій саме підставі оскаржується судові рішення в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо неналежного дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є неврахування судами попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень висновків Верховного Суду, викладених у постановах у справах №804/3790/17, №686/23445/17, 814/1274/17, 820/2462/17.
Підставою перегляду оскаржуваних судових рішень заявник, зокрема, зазначив про незастосування судами до спірних правовідносин висновків Верховного Суду щодо застосування положень статей 148, 149 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», частини першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пунктів 47 - 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845), сформованих у справах №№340/1916/20, 340/1727/20, 340/1901/20, 160/6740/20, які визначив, як подібні до спірних правовідносин.
Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного.
Так за приписами пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України відкриття касаційного провадження можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі.
Водночас застосовність висновків Верховного Суду повинно здійснюватися через призму норми права, яка діє у часі та впливає на врегулювання спірних правовідносин, а відповідно і вирішення спору.
Перевіряючи доводи Державної судової адміністрації України щодо неврахування висновку суду щодо застосування норм права, Верховним Судом установлено, що відповідачем у справах №№340/1916/200, 340/1727/20, 340/1901/20 був суд і висновок Верховного Суду щодо застосування певних норм сформовано саме з урахуванням цього суб'єктного складу сторін, що є відмінним від спірних правовідносин, де відповідачем визначено орган ДСА. Що стосується постанови Верховного Суду у справі №160/6740/20 про яку заявник також зазначив як приклад правильного застосування положень статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та пункту 47 Порядок №845, то під час перевірки змісту цього судового рішення установлено, що висновки Верховного Суду також сформовано з урахуванням суб'єктного складу сторін, так як ДСА України взагалі не було залучено до участі у справи №160/6740/20 на відміну від спірних правовідносин, де ДСА має статус відповідача.
Заявник лише обмежився цитатами із зазначених ним постанов Суду, зокрема, щодо виконання судових рішень на користь судів за рахунок відповідної бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень та послався на особливості процедури фінансування видатків, виділених на виплату суддівської винагороди.
Інші аргументи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, заявником процитовано положення Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України», Бюджетного кодексу України, інші нормативно-правові акти, з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020, проте ТУ ДСА в Запорізькій області не виклало ці мотиви у взаємозв'язку із обставинами справи та виключними підставами, передбаченими частиною четвертою статті 328 КАС України.
Частиною першою статті 341 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення, зокрема, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Проста констатація самого факту наявності або відсутності постанови Верховного Суду у справі з подібними правовідносинами не є достатньою підставою для обґрунтування касаційної скарги, оскільки вимагає визначення норми права, щодо якої наявний або відсутній висновок Верховного Суду та викладення обґрунтувань неправильного застосування/не застосування цієї норми права.
Суд зазначає, що таке формальне посилання на постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено чіткого переліку норм права, висновку Верховного Суду щодо застосування яких не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у справах, на які він посилається.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладу фактичних обставин справи із посиланням на нормативно-правові акти, однак без обґрунтованих посилань на відповідний підпункт частини четвертої статті 328 КАС України, що суперечить вимогам статті 330 КАС України та унеможливлює вирішення Судом питання про відкриття касаційного провадження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями) із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06 квітня 2022 року у справі № 420/10828/21 за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної судової адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк