07 червня 2022 року
м. Київ
справа № 300/1939/21
адміністративне провадження № К/990/12746/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просило скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Івано-Франківській області від 2 грудня 2020 року №004051/0713, №00/4033/0713, №00/4018/0713, №004072/0713, №004055/0713, вимог від 16 січня 2021 року №Ф-71029-17 та від 24 березня 2021 року №Ф-1673/0713, рішень від 24 березня 2021 року №001679/0713 та №001674/0713.
Івано-Франківський окружний адміністративний суд ухвалою від 27 травня 2021 року роз'єднав позовні вимоги в адміністративній справі №300/1939/21 та виділив у самостійне провадження позовні вимоги ОСОБА_1 щодо визнання протиправними та скасування вимог ГУ ДПС в Івано-Франківській області від 16 січня 2021 року №Ф-71029-17, від 24 березня 2021 року №Ф-1673/0713, рішень від 24 березня 2021 року за №001679/0713 та №001674/0713, та присвоєно вказаній справі інший порядковий номер № 300/2466/21
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року позов задоволено.
25 травня 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою Суд виходить з такого.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено основні засади (принципи) адміністративного судочинства, з-поміж яких забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом.
Згідно з частиною першою статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Таким чином, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Велика Палата Європейського суду з прав людини у своєму рішенні від 05 квітня 2018 року (справа "Зубац проти Хорватії" (Zubac v.Croatia), №40160/12) вказала, що право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. "Станєв проти Болгарії" (Stanev v. Bulgaria) [ВП], №36760/06, п. 230, ЄСПЛ 2012) (п. 78). Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (п. 82).
Відповідно до п. 83 вказаного вище рішення застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
Крім того, Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Відповідно, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього (рішення у справі "Добріч проти Сербії", п. 54) (п. 86).
9 жовтня 2018 року Європейський суд з прав людини постановив ухвалу щодо неприйнятності заяви №26293/18 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine), у якій зазначив, що застосування критерію малозначності справи у справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (п. 20-22).
Отже, за прецедентною практикою Європейського суду з прав людини обмеження доступу до Верховного Суду охоплюється загальновизнаною легітимною метою встановленого законодавством порогу ratione valoris для скарг, що подаються на розгляд Верховного Суду, яка полягає в тому, щоб забезпечувати розгляд у Верховному Суді, з огляду на саму суть його функцій, лише справ необхідного рівня значущості.
Згідно частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Категорії справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження і які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження, встановлені нормами частини четвертої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно статті 7 Закону України від 15 грудня 2020 року № 1082-ІХ "Про державний бюджет України на 2021 рік" станом на 1 січня 2021 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2270 гривень.
У цій справі оскаржуються податкові повідомлення-рішення Головним управлінням ДПС в Івано-Франківській області від 2 грудня 2020 року №004051/0713 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем військовий збір, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування, в загальному розмірі 6830,26 гривень, №004072/0713 - за платежем податок на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 77913,15 гривень, також рішеннями №00/4033/0713, №00/4018/0713 та №004055/0713 - за платежами єдиний податок з фізичних осіб, податок з доходів фізичних осіб та адміністративні штрафи та інші санкції застосовано штрафні санкції в розмірі 340 гривень, 340 гривень та 1020 гривень відповідно.
Зазначена сума не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а отже справа відноситься до категорії справ незначної складності.
Системний аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи характер правовідносин, з приводу прав і обов'язків сторін в яких виник спір, що є предметом судового розгляду у цій адміністративній справі, предмет доказування, обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також доводи касаційної скарги, ця адміністративна справа підпадає під критерії визначення справи незначної складності.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи та застосування законодавства на час спірних правовідносин, а також значення справи для сторін та суспільства, які дали можливість дійти висновку про малозначність справи.
Випадки, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутні. У касаційній скарзі таких застережень не міститься.
Доводи касаційної скарги фактично, зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, що виходить за межу касаційного перегляду, відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 12, 248, частиною п'ятою статті 328, пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС в Івано-Франківській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 квітня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування рішень.
Направити копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська
Судді: О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх