Справа № 307/34/22
Іменем України
08 червня 2022 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів МАЦУНИЧА М.В., СОБОСЛОЯ Г.Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу судді Тячівського районного суду Сас Л.Р. від 27 січня 2022 року, повний текст якої складено 27 січня 2022 року, про визнання неподаною та повернення заяви у справі № 307/34/22 за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Солум» і фірми «Р.Е. АНОДУС Лтд.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про скасування свідоцтва, державної реєстрації права власності та визнання правочину недійсним, -
встановив:
ОСОБА_1 оскаржив ухвалу судді Тячівського районного суду від 27.01.2022, якою визнано неподаною та повернуто йому позовну заяву у зазначеній справі. На думку апелянта, ухвалу постановлено з порушенням норм процесуального права виходячи з такого.
Позовну заяву було визнано неподаною та повернуто з двох підстав: оскільки позивач не виконав вимоги ухвали судді про необхідність перекладу на іноземну мову позовної заяви та доданих до неї документів зважаючи на те, що одним із відповідачів є нерезидент фірма «Р.Е. АНОДУС Лтд.» (кіпрська офшорна компанія) і оскільки не усунув недоліки клопотання про витребування доказів.
Тим часом, системний аналіз норм ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах вказує на неправильне тлумачення суддею процесуальних норм на стадії відкриття провадження в справі.
Відповідно до ст. 185 ч. 1 ЦПК України позовну заяву може бути залишено без руху в разі недодержання вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України. Норми цих статей Кодексу не містять такої підстави для залишення заяви без руху, а в подальшому - для визнання її неподаною та повернення, як ненадання заяви разом із перекладом на іноземну мову відповідача, якщо такий є іноземним елементом.
Судове доручення в порядку, передбаченому ст.ст. 498, 499 ЦПК України, ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», зокрема, з метою вручення відповідачу матеріалів позову, може бути надане судом через відповідний центральний орган (Міністерство юстиції України) на стадії розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження в ній. Угода між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах теж не покладає на позивача обов'язку здійснити переклад матеріалів позову на мову Республіки Кіпр або на англійську.
Питання участі перекладача в цивільному процесу врегульовані нормами ст.ст. 75, 139 ЦПК України.
Таким чином, жоден закон не покладає на позивача обов'язку надати разом із позовною заявою та доданими до неї документами їх переклад на мову запитуваної сторони, а ненадання таких документів при подачі позову не тягне за собою визнання заяви неподаною та її повернення.
Вимоги процесуального закону щодо клопотання про витребування доказів, передбачені ст.ст. 84, 177 ЦПК України, позивачем були додержані: клопотання було заявлене у призначеному для цього розділі позовної заяви, було належним чином обґрунтоване щодо неможливості самостійного отримання позивачем, який не був стороною оспореного правочину, документів, до яких він не має доступу. Недоліки клопотання, коли б такі й мали місце, не можуть слугувати підставами для залишення позовної заяви без руху та для визнання її неподаною, а єдиною підставою для відмови в розгляді клопотання є подання його з пропущенням передбаченого для цього строку.
Посилаючись на ці обставини апелянт просить ухвалу скасувати, матеріали позову направити до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження в справі.
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи апеляції, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Як убачається з наявних матеріалів справи, 10.01.2022 до Тячівського районного суду надійшов позов ОСОБА_1 до ТОВ «Солум» і фірми «Р.Е. АНОДУС Лтд.», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів Південно-Західне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ), про скасування свідоцтва, державної реєстрації права власності та визнання правочину недійсним, яким позивач просив:
скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 1078, видане ТОВ «Солум» приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Русин Н.І. 08.05.2012;
скасувати реєстрацію права власності ТОВ «Солум» на будинок АДРЕСА_1 , внесену 21.05.2012 (номер запису 365946) до Державного реєстру речових прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна;
визнати недійсним договір іпотеки, серія і номер 4291, 4292, укладений ТОВ «Солум» та «Р.Е. АНОДУС Лтд.» 13.12.2012 (реєстраційний номер іпотеки 13380705), посвідчений приватним нотаріусом КМНО Рвач Ж.В. щодо зазначеного об'єкта нерухомості;
скасувати державну реєстрацію вказаного договору іпотеки (держреєстр іпотек, реєстраційний номер 13380705) та державної реєстрації прав та їх обтяжень за даним правочином (реєстраційний номер обтяження 13379416), внесені державним реєстратором 13.12.2012 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с. 1-4).
Реквізити відповідача фірми «Р.Е. АНОДУС Лтд.» зазначені в позовній заяві так: «Відповідач № 2 Нерезидент України, Р.Е. АНОДУС ЛТД, Кіпр, 36 Гріва Діжені, Джорж і Талема Параскевадес Фундація, 1066, Нікосія ЄДРПОУ відсутній (нерезидент) номер телефону, електронної пошти, офіційного сайту - невідомі».
У тексті позовної заяви в розділі «Інші процесуальні аспекти позову» серед іншого заявлено і клопотання про витребування у відповідачів оригіналів або належно завірених копій свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів від 08.05.2012, серія і номер 1078, та договору іпотеки, серія і номер 4291, 4292 від 13.12.2012, укладеного відповідачами № 1 і № 2 щодо зазначеного в позові майна, які не можуть бути додані до позовної заяви, оскільки позивач не є стороною оспорюваного правочину.
Ухвалою судді Тячівського районного суду від 14.01.2022 позовну заяву залишено без руху та надано строк для виправлення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали (а.с. 6-13). Залишаючи заяву без руху в порядку, передбаченому ст. 185 ч. 1 ЦПК України, суддя суду першої інстанції виходив із того, що вона не відповідає вимогам ст.ст. 175 і 177 ЦПК України з таких підстав:
І. підсудність даного спору суду України є виключною, оскільки спір виник із приводу нерухомого майна, розташованого в Україні (ст. 30 ч. 1 ЦПК України, ст. 77 ч. 1 п. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право»);
зважаючи на те, що одним із відповідачів є фірма «Р.Е. АНОДУС Лтд.», яка є нерезидентом і знаходиться на територій Республіки Кіпр, питання вручення судових документів цьому відповідачу регулюються положеннями ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965) (Конвенція), Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, підписаною 06.09.2004, яка набула чинності 18.03.2006 (Угода);
відповідно до ст. 80 Закону України «Про міжнародне приватне право», п. 2.3. розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Мін'юсту України, ДСА України від 27.06.2008 № 1092/5/54 (реєстрація в Мін'юсті України від 02.07.2008 за № 573/15264):
якщо під час розгляду справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність, зокрема, у врученні документів за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України;
доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України; якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України;
документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову;
у відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи; це окремо визначається судом України у дорученні;
положення ст.ст. 1, 2, 3, 5 Конвенції встановлюють порядок вручення судових документів у цивільних справах в іноземній державі за посередництва відповідних Центральних органів держав, при цьому, якщо документ вручається Центральним органом запитуваної держави, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної держави, а відповідно до ст. 10 Конвенції в разі, якщо запитувана держава не заперечує, то Конвенція не обмежує можливості надсилати судові документи безпосередньо поштою особам, які перебувають за кордоном;
нотою від 05.01.1984 Уряд Кіпру зазначив, що не заперечує проти способів передачі документів, передбачених у ст. 10 Конвенції;
таким чином, з метою належного повідомлення нерезидента про час і місце розгляду справи, враховуючи положення ст.ст. 1-10 Конвенції, ст. 2 Угоди відправлення судових документів цьому відповідачу повинно здійснюватися через Центральний орган Республіки Кіпр, обов'язком якого є отримання прохань про вручення документів, а також безпосередньо за адресою цього відповідача;
відповідно до ст. 3 Угоди запити про надання правової допомоги та додатки до них складаються мовою запитуючої Договірної Сторони, до них також додаються завірені копії перекладу мовою іншої Договірної Сторони або англійською мовою; документи, отримані при виконанні запитів про надання допомоги, складаються мовою запитуваної Договірної Сторони;
у такому разі саме на позивача покладається обов'язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України;
відтак позивачу слід надати в двох примірниках належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави (грецьку мову) або англійською мовою для вручення їх відповідачу за місцем знаходження;
крім цього, проставлення на документах апостиля, запровадженого Гаазькою конвенцією 1961 року, скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів та уможливлює їх використання як в Україні, так і в Республіці Кіпр;
ІІ. позивачу необхідно сплатити судовий збір у сумі 3969,60 грн, оскільки такий з огляду на характер позовних вимог був ним неналежно обрахований;
ІІІ. позивач не виконав вимоги ст. 84 ЦПК України, оскільки у клопотанні про витребування доказів не зазначив заходи, які були вжиті ним для отримання доказів, або причини неможливості самостійно отримати докази та від кого саме з відповідачів слід витребувати докази;
заявивши в мотивувальній частині позовної заяви клопотання про витребування доказів позивач не сформулював відповідну вимогу в прохальній частині заяви;
ІV. у мотивувальній частині позовної заяви позивач зазначив, що одночасно з позовом подав заяву про забезпечення позову, однак, у прохальній частині це не вказав, а заява про забезпечення позову до суду не надходила, тоді як таку заяву він управі подати в порядку, встановленому ст.ст. 149-153 ЦПК України.
25.01.2022 до суду першої інстанції надійшла заява позивача ОСОБА_1 про усунення недоліків позовної заяви з оригіналом квитанції про сплату судового збору в сумі 3969,60 грн (а.с. 15-17). У заяві позивач пояснив, що заяву про забезпечення позову подав до суду окремо, стосовно підстав для залишення заяви без руху, що пов'язувалися з необхідністю подання до суду документів у перекладі іноземною мовою та проставлення на них апостилю, пояснив, що вимоги, покладені на нього законом для подання позовної заяви, він виконав, а виконання вищевказаних вимог суду є компетенцією державних органів, які надсилатимуть запит до компетентних органів Республіки Кіпр.
Ухвалою від 27.01.2022 суддя Тячівського районного суду на підставі ст. 185 ч.ч. 1, 3 ЦПК України визнав позовну заяву неподаною та повернув її позивачу (а.с. 18-21).
Приймаючи таке процесуальне рішення суддя суду першої інстанції виходив із того, що ухвалу про залишення заяви без руху в повній мірі позивач не виконав, оскільки лише сплатив судовий збір та подав окрему заяву про забезпечення позову, оплативши її судовим збором. Доводи позивача про те, що він не мав обов'язку подавати суду документи з перекладом на іноземну мову та з апостилем були визнані необґрунтованими, позаяк в разі складення судом доручення іноземному суду на проведення певних процесуальних дій, вручення документів тощо до доручення додаються документи в належному перекладі на іноземну мову, виконання якого не належить до компетенції державних органів, які виконуватимуть доручення, а питання про витрати позивача, пов'язані з перекладом документів, вирішується відповідно до положень ст. 139 ЦПК України. Крім цього, позивач не усунув недоліки заяви в частині клопотання про витребування доказів.
Погодитись із таким вирішенням процесуального питання не можна.
Конституцією України встановлено, що:
права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3);
державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6);
в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ст. 8);
державною мовою в Україні є українська мова; держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом (ст. 10);
правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством; органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19);
права і свободи людини і громадянина захищаються судом; кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань (ст. 55);
права і свободи, передбачені ст. 55 Конституції України, не можуть бути обмежені (ст. 64);
основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ст. 129).
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписана від імені України 09.11.1995 (Конвенція про захист прав людини), підписана від імені України 19.12.1996, у м. Страсбурзі, ратифікована Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у силу положень ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ч.ч. 2, 4 ЦПК України є частиною національного законодавства, Конвенція про захист прав людини, протоколи до неї та практика Європейського суду з прав людини застосовуються при розгляді справ як джерело права.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
ЦПК України включає до основних засад цивільного судочинства ті, що визначені Конституцією України, а також верховенство права, диспозитивність, пропорційність, неприпустимість зловживання процесуальними правами (ст. 2 ч. 3 п.п. 1, 5, 6, 11).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави; суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ч.ч. 1, 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ст. 3 ч.ч. 1, 3 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ст. 4 ч. 1 ЦПК України).
Здійснення цивільного судочинства та діловодства в суді державною мовою відповідно до ст. 10 Конституції України врегульоване Законами України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» (ст.ст. 1, 14), «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 12), а безпосередньо ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою; суди забезпечують рівність прав учасників судового процесу за мовною ознакою; суди використовують державну мову в процесі судочинства …; учасники судового процесу, які не володіють або недостатньо володіють державною мовою, мають право робити заяви, надавати пояснення, виступати в суді і заявляти клопотання рідною мовою або мовою, якою вони володіють, користуючись при цьому послугами перекладача, в порядку, встановленому ЦПК України (ст. 9 ч.ч. 1, 2, 3, 4).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (ст. 10 ч. 1 ЦПК України).
Провадження в справах за участю іноземних осіб здійснюється з урахуванням положень розділу ХІ ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право» (Закон № 2709-IV), також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Справи за позовами, що виникають із приводу нерухомого майна (включно з похідними вимогами щодо реєстрації майна, майнових прав, інших реєстраційних дій), пред'явленими до іноземних осіб, мають виключну підсудність і пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ст. 30 ч.ч. 1, 8, ст. 497 ч. 1 ЦПК України, ст. 75 ч. 1, ст. 77 ч. 1 п. 1 Закону № 2709-IV).
Вимоги до форми та змісту позовної заяви, а також щодо документів, які до неї додаються, встановлені ст.ст. 175, 177 ЦПК України, визначений цими нормами цивільного процесуального закону перелік указаних вимог є вичерпним і якщо законом прямо не передбачено інше виходячи з особливостей розгляду певних категорій справ, на стадії відкриття провадження в справі оцінюється відповідність позовної заяви і доданих до неї документів саме і тільки цим вимогам закону.
Позивач, звертаючись до суду, зобов'язаний виконати вимоги ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви та щодо документів, які до неї додаються, і, відповідно, не зобов'язаний виконувати для пред'явлення позову дії, вимоги, надавати документи тощо, обов'язок вчинення, надання яких на нього не покладений законом. Рівно як і суд (суддя) зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені передусім ЦПК України, а також іншими законами України.
Положення ст.ст. 175, 177 ЦПК України не передбачають обов'язку для позивача, який подав до суду позовну заяву та додані до неї документи, викладені державною мовою, подавати разом із ними документи в перекладі на мову країни місцезнаходження відповідача, якщо відповідачем (одним із відповідачів) є іноземна особа. Відсутність при пред'явленні відповідного позову таких перекладених іноземною мовою документів не може відповідно до цивільного процесуального закону кваліфікуватися недоліком заяви та слугувати підставою для залишення її без руху і, відповідно, підставою для визнання заяви неподаною та її повернення в разі ненадання позивачем перекладу документів (ст. 185 ч.ч. 1, 2, 3 ЦПК України).
Суд (суддя) не має передбачених законом підстав покладати на позивача, який із приводу нерухомого майна, розташованого в Україні, пред'явив позов до іноземної особи з місцезнаходженням її в іншій державі, обов'язок надати для цієї особи переклад відповідною іноземною мовою усіх матеріалів позову та пов'язувати відсутність такого перекладу з можливістю відкриття провадження в справі.
Щодо власне виконання позивачем вимог ЦПК України про подання до суду матеріалів позову, викладених державною мовою, суддя суду першої інстанції на недоліки заяви не вказував.
Питання, пов'язані із судовим дорученням про надання правової допомоги у зв'язку з необхідністю в процесі розгляду справи вручення документів, отримання доказів, проведення окремих процесуальних дій на території іншої держави вирішуються після відкриття провадження в справі в порядку, передбаченому, зокрема, 498, 499 ЦПК України, ст. 80 Закону № 2709-IV, Інструкцією про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженою наказом Мін'юсту України, ДСА України від 27.06.2008 № 1092/5/54 (реєстрація в Мін'юсті України від 02.07.2008 за № 573/15264). Саме на стадії розгляду справи, тобто, після відкриття провадження в ній, закон передбачає за наявності в тому потреби вирішення судом питань стосовно доручення про надання правової допомоги.
Не вирішивши питання про відкриття провадження в справі суддя суду першої інстанції в будь-якому разі передчасно обґрунтовував свої процесуальні рішення обставинами, що пов'язуються з дорученням про надання правової допомоги, позаяк на цій стадії ще невідомо, чи виникне процес як такий і чи буде необхідність у направленні судового доручення. Не може виключатися й ситуація, коли, до прикладу, іноземна особа матиме на території України представника та в змозі буде забезпечити свою участь у процесі. Тобто суд залишив заяву позивача без руху, а в подальшому визнав її неподаною та повернув із недопустимих на цій стадії процесу підстав.
Відтак суддя суду першої інстанції необґрунтовано виходив із необхідності до вирішення питання про відкриття провадження в справі виконання положень Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, підписаної в Гаазі 15.11.1965, до якої Україна приєдналася Законом від 19.10.2000 № 2052-ІІІ, Угоди між Україною та Республікою Кіпр про правову допомогу в цивільних справах, підписаної 06.09.2004 та ратифікованої Законом України від 22.09.2005 № 2910-IV, Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаної в Гаазі 05.10.1961, до якої Україна приєдналася Законом від 10.01.2002 № 2933-ІІІ, статті 80 Закону № 2709-IV, Інструкції, затвердженої наказом Мін'юсту України, ДСА України від 27.06.2008 № 1092/5/54 (реєстрація в Мін'юсті України від 02.07.2008 за № 573/15264).
Питання про допуск за заявою учасника справи до процесу перекладача, про переклад документів, компенсацію витрат, пов'язаних із залученням перекладача (ст. 75 ч.ч. 1, 2, ст. 139 ч.ч. 4, 5, 7 ЦПК України) також вирішуються в процесі після відкриття провадження в справі. Позивач, який ініціює процес із іноземною особою та у власних інтересах повинен його підтримувати і проявляти зацікавленість у ньому, не маючи обов'язку подати матеріали позову в перекладі іноземною мовою водночас не позбавлений права подати такі документи, а також може запропонувати суду кваліфікованого перекладача, надати в подальшому належно виконаний і оформлений переклад документів тощо, відповідні процесуальні рішення з цього приводу приймаються судом.
Питання щодо витребування доказів і забезпечення позову (зокрема, ст.ст. 84, 149, 151 ЦПК України) не пов'язуються цивільним процесуальним законом власне з формою та змістом позовної заяви і попри те, що відповідні клопотання, заяви можуть бути відображені також і в тексті позовної заяви, вирішуються окремим процесуальним порядком. Подання сторонами доказів за відповідних умов не виключається і після відкриття провадження в справі (ст. 83 ч.ч. 4, 5, 8, ст. 84, ст. 177 ч. 5, ст. 197 ч. 2 п. 7, інші норми ЦПК України).
Окрім цього, важливими для справи є передусім зміст, суть і прохання відповідної заяви, що уможливлює її розгляд і вирішення, і якщо клопотання міститься в тексті позовної заяви, яка, своєю чергою, містить всі необхідні реквізити, то місце в тексті, в якому викладене клопотання, не має істотного значення. Суду належить виходити із мети та завдання цивільного судочинства і за відсутності ознак зловживання стороною процесуальними правами не допускати надмірного формалізму на шкоду з'ясуванню та перевірці обставин, які реально мають значення для руху справи.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.12.1997 № 9-зп сформулював висновок, згідно з яким відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.
У світлі Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
У рішенні від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України» (Menshakova v. Ukraine) (заява № 377/02), ЄСПЛ вкотре повторив, що:
пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру; таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (п. 52);
право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням; у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (п. 53).
Позиція Європейського суду з прав людини в багатьох справах свідчить, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Виходячи з наведеного, суддя суду першої інстанції припустився помилки в застосуванні норм процесуального права та без належних для того підстав, за відсутності легітимного обмеження права позивача на суд залишив без руху, а потім визнав неподаною і повернув позивачу заяву. Тому беручи до уваги, що вирішення процесуальних питань, які випливають із факту подання позовної заяви, належить до компетенції суду першої інстанції (ст.ст. 23, 184-187 ЦПК України), на підставі ст. 379 ч. 1 п. 4 цього Кодексу апеляцію слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати, справу для продовження розгляду питання про відкриття провадження направити до суду першої інстанції.
Керуючись ст. 374 ч. 1 п. 6, ст. 379 ч. 1 п. 4, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд -
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити, ухвалу судді Тячівського районного суду від 27 січня 2022 року скасувати, справу для продовження розгляду питання про відкриття провадження направити до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, який є днем складення повного судового рішення, і оскарженню не підлягає.
Судді