Справа № 420/2678/22
08 червня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасишиної О.М., за участю секретаря судового засідання Любімової О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк» (місце проживання: 65014, м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 9; код ЄДРПОУ 38953542) до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вулю Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626) про скасування припису № 513/6.11.6 від 26.04.2021 року та постанови № 982/6.11.6 від 19.08.2021 року, -
До суду надійшла позовна Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк» (місце проживання: 65014, м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 9; код ЄДРПОУ 38953542) до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вулю Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626), в якій позивач просить:
скасувати припис Міністерства культури та інформаційної політики №513/6.11.6 від 26.04.2021 року щодо ТОВ «Лідер-парк»;
визнати протиправною та скасувати постанову Міністерства культури та інформаційної політики про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №982/6.11.6 від 19.08.2021 року про притягнення ТОВ «Лідер-парк» до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170000,00 грн.
Ухвалою від 14.02.2022 року Одеським окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.08.2021 року позивач отримав від відповідача постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №982/6.11.6 від 19.08.2021 року про притягнення ТОВ «Лідер-пар» до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170000,00 грн., яка прийнята на підставі акту про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 22.07.2021 року та припису №513/6.11.6 від 26.04.2021 року. Позивач не погоджується із вказаними приписами та постановою та вважає їх такими, що підлягають скасуванню, у зв'язку з чим звернувся до суду з даним позовом.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому, в обґрунтування правової позиції, зазначено, що останній діяв у межах наданих йому повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв'язку з чим, просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).
За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк» Одеському окружному адміністративному суду.
Як вбачається з позовної заяви, 26.08.2021 року позивач отримав від відповідача постанову про застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про охорону культурної спадщини №982/6.11.6 від 19.08.2021 року про притягнення ТОВ «Лідер-пар» до відповідальності у вигляді штрафу у розмірі 170000,00 грн., яка прийнята на підставі акту про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини від 22.07.2021 року та припису №513/6.11.6 від 26.04.2021 року.
За змістом статті 54 Конституції України культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходиться за її межами.
Закон України Про охорону культурної спадщини (далі також - Закон №1805-III) регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.
Згідно з цим Законом об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
За змістом статті 1 Закону № 1805-III:
- об'єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов'язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об'єкти (об'єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об'єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;
- пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України;
- предмет охорони об'єкта культурної спадщини - характерна властивість об'єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об'єкт визнається пам'яткою.
Згідно з частиною першою статті названого Закону пам'ятки, їхні частини, пов'язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.
Відповідно до частин першої-третьої статті 24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов'язані утримувати пам'ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.
Використання пам'ятки повинно здійснюватися відповідно до режимів використання, встановлених органами охорони культурної спадщини, у спосіб, що потребує як найменших змін і доповнень пам'ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо.
Забороняється змінювати призначення пам'ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Абзацом другим частини першої статті 26 Закону №1805-III передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам'яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.
Згідно з частиною четвертою статті 32 Закону №1805-III на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам'яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 35 Закону №1805-III проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території пам'ятки, охоронюваній археологічній території, в зонах охорони, в історичних ареалах населених місць, а також дослідження решток життєдіяльності людини, що містяться під земною поверхнею, під водою, здійснюються за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
Крім того, згідно з приписами частини третьої статті 37-1 Закону №1805-III проведенню містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об'єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні передує інформування Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Рекомендації Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО щодо проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на об'єкті всесвітньої спадщини, його території, в буферній зоні є обов'язковими для виконання при проведення таких робіт.
Аналіз викладених правових норм дає підстави суду стверджувати, що ремонт пам'ятки місцевого значення у місті Києві здійснюються за наявності письмового дозволу Київської міської державної адміністрацій відповідно до її компетенції, на підставі погодженої з нею науково-проектної документації. А проведення археологічних розвідок, розкопок, інших земляних робіт на території цієї пам'ятки, яка до того ж розташовується в зоні Центрального історичного ареалу міста Києва - здійснюється за дозволом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, що видається виконавцю робіт - фізичній особі, і за умови реєстрації цього дозволу у відповідному органі охорони культурної спадщини.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2019 №885 затверджено Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України. Відповідно до пункту 1 цього положення Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, та є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику, поміж іншого, у сфері охорони культурної спадщини.
Згідно з пунктами 1, 4-6, 9, 10, 13-17 частини першої статті 6 Закону №1805-III до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції належить:
- здійснення контролю за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини (пп.1);
- визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їхніх зон охорони (пп.4);
- встановлення режиму використання пам'яток місцевого значення, їхніх територій, зон охорони (пп.5);
- забезпечення захисту об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження (пп.6);
- погодження відповідних програм та проектів містобудівних, архітектурних і ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт, реалізація яких може позначитися на стані пам'яток місцевого значення, їх територій і зон охорони (пп.9);
- погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України (пп.10);
- надання дозволів на проведення робіт на пам'ятках місцевого значення (крім пам'яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони, на щойно виявлених об'єктах культурної спадщини, реєстрація дозволів на проведення археологічних розвідок, розкопок (пп.13);
- видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них (пп.14);
- надання відповідних дозволів на відновлення земляних робіт (пп.15);
- погодження відчуження або передачі пам'яток місцевого значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління (пп.16);
- укладення охоронних договорів на пам'ятки (пп.17).
Згідно з приписами статті 9 Закону №1805-III право безумовного доступу до об'єктів культурної спадщини з метою їх обстеження, ознайомлення зі станом зберігання, характером та способом використання, ведення реставраційних робіт, одержання відповідних даних, наукового вивчення мають особи, уповноважені на це органами охорони культурної спадщини.
Власник об'єкта культурної спадщини або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, виконавець реставраційних робіт зобов'язані допускати уповноважених органами охорони культурної спадщини осіб для виконання ними своїх обов'язків до об'єктів культурної спадщини та на їхню територію.
Частиною першою статті 30 вищевказаного Закону визначено, що органи охорони культурної спадщини зобов'язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам'ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини.
Пунктом 1 Положення про Департамент охорони культурної спадщини, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 07.03.2018 №381 (зі змінами, внесеними розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 29.05.2020 №771) визначено, що названий Департамент є структурним підрозділом виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), підпорядковується Київському міському голові, підзвітний та підконтрольний Київській міській раді, а з питань виконання функцій державної виконавчої влади - Міністерству культури України.
Основними завданнями Департаменту є, поміж іншого, забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини міста Києва, сприяння збереженню культурної спадщини (п.4.1 та 4.5 Положення).
Відтак, відповідач є органом охорони культурної спадщини в місті Києві, уповноваженим Київською міською державною адміністрацією виконувати надані їй Законом України Про охорону культурної спадщини повноваження.
Суд критично сприймає доводи позивача про те, що зазначений припис міг бути винесений Департаментом охорони культурної спадщини лише за наслідками перевірки, проведеної відповідно до вимог Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності , що обґрунтовується наступним.
Преамбулою Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності визначено, що цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).
За визначенням статті 1 вказаного Закону державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Таким чином, норми Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності підлягають застосуванню до правовідносин, що виникають у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням суб'єктами господарської діяльності вимог законодавства у відповідній сфері; предметом регулювання цього закону є повноваження органів державного нагляду (контролю) та їх посадових осіб, межі та порядок реалізації цих повноважень.
Згідно з преамбулою Закону №1805-III цей Закон регулює правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь. Об'єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Таким чином, під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади повинні керуватися у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону №1805-III, зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №826/12524/18, від 28.11.2019 у справі №826/2440/18.
В постанові від 16.03.2020 у справі №826/6522/15 Верховний Суд також виклав висновок, відповідно до якого під час здійснення охорони культурної спадщини уповноважені органи державної влади керуються у своїй діяльності приписами спеціального закону, а саме Закону України Про охорону культурної спадщини , зокрема, якщо предметом охоронних заходів є забезпечення збереження характерних властивостей об'єкта культурної спадщини. З огляду на це Верховний Суд погодився з висновком суду першої інстанції, що під час огляду пам'ятки архітектури відповідачем виконувалися повноваження щодо дотримання законодавства про охорону культурної спадщини та вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання пам'ятки, здійснювався огляд пам'ятки архітектури та перевірка належного утримання та використання пам'ятки архітектури, а не проводилася перевірка господарської діяльності позивача.
Оцінюючи правомірність оскаржуваного припису, суд виходить із наступного.
Земельна ділянка на Лідерсівському бульварі, 7, 9 у м. Одесі згідно з «Історико-архітектурним опорним планом, проектом зон охорони та визначення меж історичних ареалів м. Одеси», затвердженим наказом Міністерства культури і туризму України від 20.06.2008 року № 728/0/16-08, розташовується в межах Центрального історичного ареалу м. Одеси.
Листом від 22.03.2021 року № 01-12/1392 третьою особою повідомлено МКІП про те, що працівником Департаменту 04.03.2021 року проведено перевірку земельної ділянки за адресою Лідерсівський бульвар, 7, 9 у м. Одеса та прилеглої території і зафіксовано проведення земельних та будівельно-монтажних робіт.
За результатами опрацювання матеріалів, наданих Одеською обласною державною адміністрацією листом від 15.06.2021 року №4850/8/01-33/5212/2-21, зокрема акта огляду від 27.05.2021 року на Лідерсівському бульварі 7, 9, у м. Одесі, працівниками МКІП 22.07.2021 року складено акт про вчинення порушення законодавства про охорону культурної спадщини, який листом МКІП від 23.07.2021 року № 8626/6.11.6 надіслано ТОВ «Спорт-Сервіс» і ТОВ «Лідер-парк» та отримано 09.08.2021 року.
Постановою МКІП від 19.08.2021 року № 982/6.11.6 на ТОВ «Лдіер-Парк» накладено фінансові санкції за порушення законодавства про охорону культурної спадщини, яку було надіслано зазначеному товариству рекомендованим листом на юридичну адресу та отримано 26.08.2021 року.
Письмові повідомлення від позивача про сплату фінансових санкцій до відповідача не надходили.
У зв'язку з викладеним суд уважає, що Департамент охорони культурної спадщини обґрунтовано дійшов висновку про наявність ознак порушення позивачем чинного законодавства України.
У ході судового розгляду справи позивач не спростував доводи відповідача щодо необхідності дотримання вимог вказаних приписів законодавства.
Беручи до уваги вищевикладене, суд погоджується з доводами відповідача про правомірність оскаржуваного припису, у зв'язку з чим вимога позивача про визнання цього припису протиправним та його скасування задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною другою статті 30 Закону №1805-III приписи органів охорони культурної спадщини є обов'язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.
Згідно з частиною першою статті 44 Закону №1805-III відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт, такі фінансові санкції:
- за проведення будь-яких незаконних робіт, що можуть завдати або завдали шкоди пам'ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за недодержання вимог щодо захисту, збереження, утримання, використання, реставрації, реабілітації пам'яток, у тому числі тих вимог, що передбачені охоронними договорами, умисне доведення їх до стану руйнації - у розмірі від тисячі до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- за невиконання припису органів охорони культурної спадщини - у розмірі від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі статтею 45 названого Закону фінансові санкції, передбачені статтею 44 цього Закону, накладаються керівником, заступниками керівника центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, головою чи заступником голови обласної, районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, головою чи заступником голови відповідної місцевої ради після розгляду матеріалів, які засвідчують факт правопорушення.
Про вчинення правопорушення, зазначеного у статті 44 цього Закону, особою, уповноваженою органом охорони культурної спадщини, складається акт. Керівник юридичної особи, стосовно якої складено акт, протягом трьох днів з моменту отримання акта може подати письмові пояснення до нього. Акт разом з іншими документами, що стосуються справи, у десятиденний термін з моменту складення акта надсилається посадовій особі, яка має право накладати фінансові санкції.
Рішення про накладення фінансових санкцій приймається протягом 10 днів після отримання документів, зазначених у частині другій цієї статті. Рішення про накладення фінансових санкцій оформлюється постановою, що надсилається юридичній особі, на яку накладено фінансові санкції.
З аналізу наведеної норми вбачається, що процедура притягнення юридичної особи до відповідальності на підставі Закону №1805-III включає складання акта про вчинення правопорушення та розгляд посадовою особою, яка має право накладати фінансові санкції, матеріалів, що засвідчують факт правопорушення про порушення. При цьому, вказана процедура включає і право юридичної особи протягом трьох днів з моменту отримання акта подати письмові пояснення до нього.
З огляду на викладені обставини суд дійшов висновку, що Департамент обґрунтовано та в межах повноважень склав згаданий вище акт, який є підставою для прийняття уповноваженою особою відповідача рішення про накладення на позивача фінансових санкцій.
При цьому суд критично сприймає доводи позивача про правомірність виконання ним будівельних робіт на вищевказаній пам'ятці, вмотивовані тим, що декларацію про початок виконання відповідних будівельних робіт належним чином зареєстровано органами Держархбудконтролю, а правомірність їх виконання підтверджена рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.07.2018 у справі №826/11209/14, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.01.2019 та ухвалою Верховного Суду від 22.08.2019.
Наведене обґрунтовується тим, що відповідно до вимог законодавства відповідач не наділений повноваженнями щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, тобто заходів, спрямованих на дотримання замовниками, проектувальниками, підрядниками та експертними організаціями вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт. Зазначені повноваження віднесені до повноважень органів державного архітектурно-будівельного контролю. Відтак, питання дотримання позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт не було і не могло бути предметом перевірки Департаменту охорони культурної спадщини, яким здійснює контроль за виконанням Закону України Про охорону культурної спадщини та інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини. Отже, дотриманням позивачем вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт не є перешкодою для виявлення та встановлення відповідачем порушень у сфері охорони культурної спадщини.
Також позивач помилково вважає, що мав право здійснювати будівельні роботи, виконання яких зафіксовано в оскаржуваному приписі та акті про вчинення правопорушення, на підставі дефектних актів.
Беручи до уваги встановлені відповідачем порушення позивачем вимог законодавства щодо охорони культурної спадщини, Департамент охорони культурної спадщини в межах повноважень та обґрунтовано видав оскаржувану постанову про накладення на позивача фінансових санкцій за ці порушення.
За наведених обставин у суду відсутні підстави для визнання протиправною та скасування зазначеної постанови.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч.ч.1, 3 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-
У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Лідер-Парк» (місце проживання: 65014, м. Одеса, Лідерсівський бульвар, 9; код ЄДРПОУ 38953542) до Міністерства культури та інформаційної політики України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19; код ЄДРПОУ 43220275), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Департаменту культури, національностей, релігій та охорони об'єктів культурної спадщини Одеської обласної державної адміністрації (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вулю Канатна, 83; код ЄДРПОУ 40055626) про скасування припису № 513/6.11.6 від 26.04.2021 року та постанови № 982/6.11.6 від 19.08.2021 року - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.
Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.
Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2022 р.
Суддя О.М. Тарасишина
.