Справа №380/5215/22
07 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського державного університету внутрішніх справ із вимогами:
- визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету внутрішніх справ щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу ( ОСОБА_1 ) повного розміру заробітної плати (грошового забезпечення) із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу із урахуванням раніше отриманої доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 5% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по теперішній час; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по 28.09.2017 р. та 25% посадового окладу за період з 28.09.2017 р. по теперішній час, із урахуванням раніше отриманої доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по теперішній час;
- зобов'язати Львівський державний університет внутрішніх справ здійснити перерахунок та виплату позивачу ( ОСОБА_1 ) повної суми недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу із урахуванням раніше отриманої доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 5% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по теперішній час із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по 28.09.2017 р. та 25% посадового окладу за період з 28.09.2017 р. по теперішній час, із урахуванням раніше отриманої доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу, із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по теперішній час із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004;
- зобов'язати Львівський державний університет внутрішніх справ внести зміни у відповідні організаційно-розпорядчі та фінансові документи закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання щодо нарахування і виплати заробітної плати (грошового забезпечення) позивачу ( ОСОБА_1 ) у повному обсязі - із врахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу; доплати за вчене звання доцента у розмірі 25% посадового окладу; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу, - із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004.
Позов обґрунтований тим, що з 01.04.2016 року і по тепер позивачу виплачують заробітну плату (грошове забезпечення) в неповному обсязі за рахунок безпідставного не нарахування обов'язкових доплат (як основних складових заробітної плати науково-педагогічного працівника) у встановленому чинним законодавством розмірі, а саме: всупереч положень Закону України «Про вищу освіту» щомісячні надбавки за науковий ступінь кандидата наук та за вчене звання доцента позивачу виплачується у розмірі 5% посадового окладу, замість законодавчо встановленої щомісячної надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу, законодавчо встановленої щомісячної надбавки за вчене звання доцента у розмірі 25% посадового окладу. Позивач також вказав, що йому, як професору кафедри оперативно-розшукової діяльності, який станом на квітень 2016 р. мав вислугу науково-педагогічного працівника більше 10 років (менше 20 років), взагалі не виплачують надбавку за вислугу років науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу.
Позивач вважає, що відповідачем було протиправно відмовлено йому у нарахуванні та виплаті відповідних грошових надбавок, а відтак він звернувся до суду з метою їх виплати із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 44 від 15.01.2004 року.
Ухвалою судді від 14.03.2022 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків.
Ухвалою судді від 21.03.2022 року в справі було відкрито провадження в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами.
30.03.2022 року від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він щодо задоволення позову заперечив та вказав, що пп.5, 6 ч.5 постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», яка є спеціальним законом, що регулює спірні правовідносини, передбачено доплати, зокрема за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, - у розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу; за вчене звання у разі, коли особа займає посаду, що пов'язана з педагогічною або науковою діяльністю, і має вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), - у розмірі 5, професора - 10 відсотків посадового окладу.
Щодо надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу представник відповідача повідомив, що відповідно до статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Кабінету Міністрів України №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» був виданий наказ МВС України №260 від 06.04.2016 року «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських». Зі змісту статей вищевказаних нормативних актів, надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника не передбачено.
Враховуючи викладене, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову.
31.03.2022 року та 01.04.2022 року від позивача на адресу суду надійшли аналогічні за змістом відповіді на відзив на позовну заяву, якими він додатково обґрунтовує підставність позовних вимог.
Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
Згідно наказу Управління МВС України у Львівській області №288 о/с від 15.08.2006 року (по особовому складу) капітана міліції ОСОБА_1 /М-087055/, увільнивши його від посади оперуповноваженого відділу боротьби з організованими групами та злочинними організаціями в сфері економіки управління по боротьбі з організованою злочинністю УМВСУ, з 16 серпня 2006 року було відряджено в розпорядження Львівського державного університету внутрішніх справ.
Рішенням спеціалізованої вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка, на підставі прилюдного захисту дисертації, ОСОБА_1 присуджено науковий ступінь кандидата юридичних наук, що підтверджується копією диплому кандидата наук серії ДК №036939 (рішення президії Вищої атестаційної комісії України від 09 листопада 2006 року).
Рішенням атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України від 23.12.2008 року ОСОБА_1 присвоєно вчене звання доцента кафедри оперативно-розшукової діяльності, що підтверджується копією атестата доцента серії 12ДЦ №021159.
Згідно розрахункових листів про нарахування заробітної плати позивачу за період з грудня 2015 року по березень 2016 року здійснювалась доплата за науковий ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, за вчене звання в розмірі 25% від посадового окладу, а також надбавка за вислугу науково-педагогічного працівника в розмірі 10% від посадового окладу.
Згідно розрахункових листів про нарахування заробітної плати позивачу за період з квітня 2016 року по січень 2022 року здійснювалась доплата за науковий ступінь в розмірі 15% від посадового окладу, за вчене звання в розмірі 25% від посадового окладу. Надбавка за вислугу років науково-педагогічного працівника не здійснювалась.
17.01.2022 року позивач подав на адресу Львівського державного університету внутрішніх справ рапорт про перерахунок та виплату йому з 04.03.2016 року щомісячної надбавки за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% від посадового окладу, щомісячної надбавки за вчене звання доцента у розмірі 25% від посадового окладу та щомісячної надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника.
17.02.2022 року відповідач листом №19/307 повідомив позивача, що нарахування та виплата грошового забезпечення здійснюється відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак підстав для його перерахунку та виплати з урахуванням надбавок за наукову ступінь кандидата наук та вчене звання доцента немає.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо не перерахунку його грошового забезпечення з урахуванням відповідних надбавок позивач звернувся до суду.
Вирішуючи спір суд керується наступним.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлюються Законом України «Про вищу освіту» №1556-VII від 01.07.2014 року (далі - Закон №1556-VII, станом на момент спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №1556-VII законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України і складається із законів України «Про освіту», «Про наукову і науково-технічну діяльність», цього Закону та інших нормативно-правових актів, міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.
Згідно п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №1556-VII вищий військовий навчальний заклад (заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання) - це заклад вищої освіти державної форми власності, який здійснює на певних рівнях вищої освіти підготовку курсантів (слухачів, студентів), ад'юнктів для подальшої служби на посадах офіцерського (сержантського, старшинського) або начальницького складу з метою задоволення потреб Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції, Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Відповідно до п. 4 ст. 23 Закону №1556-VII державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до: 1) управління відповідним вищим військовим навчальним закладом (закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання), військовим навчальним підрозділом закладу вищої освіти; 2) діяльності та повноважень вченої ради; 3) кандидатів на посади керівників відповідних вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), їх структурних підрозділів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти та порядку їх призначення; 4) практичної підготовки осіб, які навчаються у відповідних вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 5) порядку заміщення вакантних посад командування і науково-педагогічних працівників; 6) реалізації прав і обов'язків наукових і науково-педагогічних працівників та осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 7) порядку відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих військових навчальних закладах (закладах вищої освіти із специфічними умовами навчання) чи військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти; 8) підготовки науково-педагогічних і наукових кадрів у військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти в аспірантурі (ад'юнктурі) та докторантурі відповідних закладів вищої освіти.
Акти, передбачені у пунктах 6 і 7 цієї частини, затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
З системного аналізу вказаних вище норм права вбачається, що законодавством передбачено створення вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання). Особливістю їх правового статусу є те, що державні органи, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади (заклади вищої освіти із специфічними умовами навчання), мають право своїми актами встановлювати особливі вимоги до реалізації прав і обов'язків наукових і науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання), які затверджуються за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Отже, основним нормативно-правовим актом, який регулює діяльність в тому числі вищих військових навчальних закладів (закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання) та яким передбачено гарантії науково-педагогічним і науковим працівникам закладів вищої освіти, в тому числі щодо матеріально-фінансового забезпечення, є Закон №1556-VII.
При цьому, законом надано право державним органам, до сфери управління яких належать вищі військові навчальні заклади, встановлювати особливості реалізації прав наукових і науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.
Пунктом 8 Розділу XV Прикінцеві та перехідні положення Закону №1556-VII передбачено, що науковий ступінь кандидата наук після набрання чинності цим Законом прирівнюється до наукового ступеня доктора філософії, а вчене звання старшого наукового співробітника - до вченого звання старшого дослідника.
Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону №1556-VII науково-педагогічним, науковим і педагогічним працівникам закладів вищої освіти встановлюються доплати за науковий ступінь доктора філософії та доктора наук у розмірах відповідно 15 та 25 відсотків посадового окладу, а також за вчене звання доцента і старшого дослідника - 25 відсотків посадового окладу, професора - 33 відсотки від посадового окладу. Заклад вищої освіти може встановити більший розмір за рахунок власних надходжень.
Отже, вказаними нормами передбачено встановлення доплат за науковий ступінь та за вчене звання в незалежності від того, чи є такий заклад вищим військовим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання чи вищим навчальним закладом, який належить до сфери управління Міносвіти України.
Згідно п.1.1. Положення про вищі навчальні заклади МВС, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України №62 від 14.02.2008 року (далі - Положення №62), вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС) є державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС, засновані і діють згідно із законодавством України, реалізовують відповідно до наданої ліцензії (ліцензій) освітньо-професійні програми підготовки фахівців за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечують навчання, виховання та професійну підготовку осіб з урахуванням нормативних вимог у галузі вищої освіти з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства і держави, а також здійснюють наукову і науково-технічну діяльність.
Пунктами 1.2. та 1.5. Положення №62 передбачено, що вищі навчальні заклади МВС у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про міліцію», «Про Національну гвардію України», «Про наукову та науково-технічну діяльність», іншими законодавчими актами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України, МВС, а також цим Положенням.
Вищі навчальні заклади є юридичними особами, мають власний статут.
Згідно пункту 3 Статуту Львівського державного університету внутрішніх справ Університет є державним закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання, який знаходиться у сфері управління МВС та є бюджетною установою.
Нормативно-правових актів, прийнятих МВС України, як державним органом, до сфери управління якого належить відповідач, погодженим з МОН України, яким би було встановлено особливості реалізації прав наукових і науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, не прийнято.
Як вбачається з матеріалів справи, Львівський державний університет внутрішніх справ, до якого був відряджений позивач, є вищим навчальним закладом зі специфічними умовами навчання.
З урахуванням вище викладених висновків, суд вважає, що матеріальне забезпечення позивача як наукового працівника такого закладу має здійснюватися з урахуванням вимог, в тому числі, статті 59 Закону №1556-VII.
В той же час, обґрунтовуючи правомірність встановлення позивачу доплати за науковий ступінь (кандидат наук) 5% та надбавки за вчене звання (доцент) також 5%, відповідач послався на те, що грошове забезпечення позивача як відрядженого поліцейського, визначається відповідно до норм постанови Кабінету Міністрів України №910 «Про грошове забезпечення поліцейських, відряджених до державних органів, установ та організацій» від 04.11.2015 року (далі - Постанова №910), постанови Кабінету Міністрів України №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» від 11.11.2015 року (далі - Постанова №988) та наказу Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 «Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських» (надалі - Порядок №260).
Згідно п. 1 Постанови №910 (в редакції Постанови КМУ №278 від 25.03.2016 - застосовується з 01.04.2016) установлено, що поліцейським, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується грошове забезпечення, виходячи з посадових окладів за посадами, які зазначені особи займають у державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, та інші види грошового забезпечення, визначені законодавством для поліцейських.
Згідно пп.5, 6 п.5 Постанови №988 доплату за науковий ступінь кандидата або доктора наук з відповідної спеціальності, якщо діяльність за профілем відповідає науковому ступеню, - у розмірі відповідно 5 і 10 відсотків посадового окладу; доплату за вчене звання у разі, коли особа займає посаду, що пов'язана з педагогічною або науковою діяльністю, і має вчене звання доцента (старшого наукового співробітника), - у розмірі 5, професора - 10 відсотків посадового окладу.
З огляду на наявні в матеріалах справи докази, позивачу встановлено відповідно до пп.5, 6 п.5 Постанови №988 доплати за науковий ступінь кандидата наук та вчене звання доцента в розмірі 5% відповідно.
В той же час суд вважає, що до спірних правовідносин за участю позивача, який є науковим працівником вищого навчального закладу зі специфічними умовами навчання, мають застосовуватися приписи Закону №1556-VII щодо розмірів доплати за науковий ступінь - не менше 15 відсотків посадового окладу, за вчене звання наукового співробітника - не менше 25 відсотків посадового окладу.
Та обставина, що позивач є поліцейським, відрядженим до державних органів, установ чи організацій із залишенням на службі в поліції, та на нього поширюються правові гарантії, передбачені Законом України «Про національну поліцію», не нівелює його право на отримання доплат за науковий ступінь та за вчене звання в розмірах, що встановлені статтею 59 Закону №1556-VII.
Посилання відповідача у відзиві на позов на те, що спеціальним законодавством, яким є Постанова №988 та Порядок №260, передбачено встановлення граничних розмірів доплат, які підлягають нарахуванню та виплаті поліцейським, суд відхиляє, адже по відношенню до науково-педагогічних працівників, які проходять службу у вищих навчальних закладах зі специфічними умовами навчання саме Закон №1556-VII є спеціальним та має застосовуватися при конкуренції правових норм.
Суд зауважує, що правила визначення доплат за науковий ступінь та за вчене звання, що встановлені пп.5, 6 п.5 Постанови №988 поширюються на всіх поліцейських, які мають такі наукові ступені та вчені звання, в той же час для тих поліцейських, які проходять службу у вищих навчальних закладах із специфічними умовами навчання, такі доплати мають встановлюватися з урахуванням мінімальних гарантій, що передбачені статтею 59 Закону №1556-VII.
До того ж встановлення науковим та науково-педагогічним працівникам в залежності від виду навчального закладу різних розмірів доплат за науковий ступінь та вчене звання розглядається судом як дискримінаційне ставлення до окремої категорії осіб, які маючи відповідні наукові ступені та звання та працюючи в закладах освіти зі специфічними умовами навчання, діяльність яких врегульована Законом №1556-VII, отримують доплати в менших розмірах, ніж працівники освіти, які працюють у вищих навчальних закладах освіти.
Таким чином, до спірних правовідносин повинна застосовуватись норма, яка міститься в ч.2 ст. 59 Закону №1556-VII, а не норми підзаконного акту - пп.5, 6 п.5 Постанови №988.
Ба більше суд наголошує, що Постанова №988 (п.4) уповноважує керівників органів, закладів та установ Національної поліції в межах затверджених для них асигнувань на грошове забезпечення вирішувати питання щодо встановлення грошового забезпечення поліцейським.
Водночас Львівський державний університет внутрішніх справ не входить до сфери управління Національної поліції, а є закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання та знаходиться в сфері управління МВС України. Відтак на позивача, який працює за основним місцем роботи у закладі вищої освіти із специфічними умовами навчання (ЛьДУВС) розповсюджуються гарантії для науково-педагогічних працівників, встановлені законодавчим актами, зокрема Законом України «Про вищу освіту», Законом України «Про освіту», проте аж ніяк не підзаконними нормативно-правовими актами (в частині встановлення та виплати надбавок за науковий ступінь чи вчене звання), на які посилається відповідач.
До аналогічних висновків дійшов суд і в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу, як науково-педагогічному працівнику, надбавки за вислугу років в розмірі 20% від суми посадового окладу.
Відповідно до положень ст. 61 Закону України «Про освіту» (№ 2145-VІІІ, прийнятий 05.09.2017 року, набрав чинності 28.09.2017 року) науково-педагогічним, науковим та педагогічним працівникам закладів освіти встановлюються доплати за наукові ступені та вчені звання відповідно до закону (ч. 3 вказаної статті); педагогічним і науково-педагогічним працівникам встановлюються щомісячні надбавки за вислугу років у розмірах: понад три роки - 10 відсотків; понад 10 років - 20 відсотків; понад 20 років - 30 відсотків посадового окладу (ч. 4 вказаної статті).
До 28.09.2017 року діяв Закон України «Про освіту» (№1060-ХІІ, прийнятий 23.05.1991, введений в дію 26.06.1991 р., втратив чинність 28.09.2017 на підставі Закону №2145-VІІІ), положення ст.57 «Гарантії держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів» якого гарантували виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам надбавок за вислугу років щомісячно у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків (ч. 1 абз.8).
Станом на 04.03.2016 вислуга років позивача як науково-педагогічного працівника (не поліцейського) становила понад 10 років (менше 20 років), що в комплексі підтверджується сукупністю документів, а саме: витягом з особової справи про педагогічну роботу доцента кафедри ЛьвДУВС кандидата юридичних наук ОСОБА_1 від 01.10.2007 року, послужним списком ОСОБА_1 .
Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників затверджений постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» від 14 червня 2000 р. №963 (далі - Перелік). Відповідно до Переліку до посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації входять крім інших посади завідувача кафедрою - професора, професора, доцента тощо. Серед зазначених посад в Переліці відсутня посада заступника начальника кафедри.
Проте посада заступника начальника кафедри передбачена наказом МВС України «Про затвердження Положення про вищі навчальні заклади МВС» від 14.02.2008 №62. Відповідно до згаданого нормативного документа (п. 1.1.) - вищі навчальні заклади Міністерства внутрішніх справ України є державними навчальними закладами, які підпорядковані МВС, засновані і діють згідно із законодавством України, реалізовують відповідно до наданої ліцензії (ліцензій) освітньо-професійні програми підготовки фахівців за певними освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечують навчання, виховання та професійну підготовку осіб з урахуванням нормативних вимог у галузі вищої освіти з метою задоволення освітніх потреб особи, суспільства держави, а також здійснюють наукову і науково-технічну діяльність; (п. 1.2.) Вищі навчальні заклади МВС у своїй діяльності керуються Конституцією України, Законами України «Про вищу освіту», «Про освіту», «Про міліцію», «Про Національну гвардію України», «Про наукову та науково-технічну діяльність», іншими законодавчими актами України, постановами Верховної Ради України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства освіти і науки України, МВС, а також цим Положенням; (5.2.) До науково-педагогічних (педагогічних) працівників ВНЗ належать особи, які обіймають посади науково-педагогічних (педагогічних) працівників. До посад науково-педагогічних працівників ВНЗ третього та четвертого рівнів акредитації, крім основних посад, визначених у статті 48 Закону України «Про вищу освіту» №2984-ІІІ (закон втратив чинність на підставі Закону №1556-VII від 01.07.2014) належать посади начальника ВНЗ, його заступників з навчальної (навчально-наукової, наукової) роботи, начальника інституту (факультету, кафедри) та його заступників.
Відповідно до положень діючого Закону України «Про вишу освіту» №1556-VII, стаття 13 визначає повноваження центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти.
Як зазначалось судом, Львівський державний університету внутрішніх справ є закладом вищої освіти із специфічними умовами навчання, знаходиться в сфері управління Міністерства внутрішніх справ України та не входить до сфери управління Національної поліції. На Львівський державний університет внутрішніх справ розповсюджується дія положень, прийнятих МВС як центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, інших органів, до сфери управління яких належать заклади вищої освіти. Відтак у своїй діяльності Львівський державний університету внутрішніх справ зобов'язаний враховувати положення наказу МВС України «Про затвердження Положення про вищі навчальні заклади МВС» від 14.02.2008 №62, зокрема в частині віднесення посади заступника начальника кафедри до науково-педагогічної посади.
Окрім цього, посада заступника начальника кафедри передбачена іншими нормативними документами, зокрема Порядком присвоєння вчених звань науковим і науково-педагогічним працівникам, який затверджено наказом Міністерства освіти і науки України 14.01.2016 №13 (Розділ II, ч.1, п.3; ч.3, п.3).
Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку щодо протиправності бездіяльності відповідача, яка полягала у нездійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 повного розміру заробітної плати (грошового забезпечення) із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу із урахуванням раніше отриманої доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 5% посадового окладу за період із 01.04.2016 р.; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р. по 28.09.2017 р. та 25% посадового окладу за період з 28.09.2017 р., із урахуванням раніше отриманої доплати за вчене звання доцента у розмірі 5% посадового окладу; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 р.
Щодо вимог позивача в частині нарахування та виплати йому надбавок за науковий ступінь, вчене звання та вислугу років із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (далі - Порядок № 44).
Згідно з пунктом 1 Порядку №44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).
Відповідно до пунктів 2-5 Порядку №44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.
Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Аналіз наведених вище норм Порядку № 44 дає підстави дійти висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, поліцейськими, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Як уже зазначав суд вище, компенсація втрати частини доходів, і як одна з основних державних гарантій щодо оплати праці підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
А отже, суд вважає, що нарахування та виплата позивачу надбавок за науковий ступінь, вчене звання та вислугу років має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд, зважаючи на висновок про протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування позивачу відповідних надбавок у передбачених Законом України «Про вищу освіту» та Законом України «Про освіту» розмірах, приходить до висновку про зобов'язання Львівського державного університету внутрішніх справ здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суми недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу за період із 01.04.2016 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року по 28.09.2017 року та 25% посадового окладу за період з 28.09.2017 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум.
Водночас суд враховує, що при обранні способу відновлення порушеного права позивача суд повинен виходити з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Відтак, з метою захисту порушеного права позивача та усунення можливості повторного звернення до суду за захистом своїх прав, суд вважає, що належним та ефективним способом захисту прав позивача буде також зобов'язання Львівського державного університету внутрішніх справ внести зміни у відповідні організаційно-розпорядчі та фінансові документи закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання щодо нарахування і виплати заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 у повному обсязі - із врахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу; доплати за вчене звання доцента у розмірі 25% посадового окладу; надбавки за вислугу науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи те, що позивачем звільнений від сплати судового збору, такий не підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Львівського державного університету внутрішніх справ щодо нездійснення перерахунку та виплати розміру заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу за період із 01.04.2016 року; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року по 28.09.2017 року та 25% розміру посадового окладу за період з 28.09.2017 року; надбавки за вислугу років науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року.
Зобов'язати Львівський державний університет внутрішніх справ (79007, м. Львів, вул. Городоцька, 26; ЄДРПОУ: 08571995) здійснити перерахунок та виплату заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 із урахуванням: доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу за період із 01.04.2016 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум; доплати за вчене звання доцента у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року по 28.09.2017 року та 25% розміру посадового окладу за період з 28.09.2017 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум; надбавки за вислугу років науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу за період із 01.04.2016 року із одночасною компенсацією при виплаті сум податку з доходів фізичних осіб та з урахуванням вже виплачених сум.
Зобов'язати Львівський державний університет внутрішніх справ (79007, м. Львів, вул. Городоцька, 26; ЄДРПОУ: 08571995) внести зміни у відповідні організаційно-розпорядчі та фінансові документи закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання щодо нарахування і виплати заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 із врахуванням доплати за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15% посадового окладу; доплати за вчене звання доцента у розмірі 25% посадового окладу; надбавки за вислугу років науково-педагогічного працівника у розмірі 20% посадового окладу.
Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Сасевич О.М.