справа № 380/2722/22
провадження № П/380/2731/22
07 червня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) звернувся з позовною заявою до Державної фіскальної служби України (місцезнаходження: пл. Львівська, 8, м.Київ, 04053, код ЄДРПОУ 39292197), в якій просить:
- визнати бездіяльність Державної фіскальної служби України щодо нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати Державну фіскальну службу України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний календарний рік служби, встановленої ч.2 ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунку загальної вислуги ОСОБА_1 16 років, 3 місяці та 29 днів».
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що відповідачем протиправно при звільненні не виплачено позивачу одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, передбачену ч. 2 ст. 15 Закону України від 20121991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», що є складовою грошового забезпечення. Вказує, що його представник звертався до відповідача з заявою щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вказаної допомоги, однак отримав відмову. Зазначає, що відмова відповідача мотивована тим, що календарна вислуга років позивача становить 07 років 03 місяці 09 днів, при необхідних 10 років, а тому відсутні підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Разом з тим, позивач вказує, що відповідач не враховав пільгову вислугу років ОСОБА_1 , яка в сукупності з календарними роками становить, на його думку 16 років 3 місяці 29 днів. Відтак, вважає протиправною бездіяльність відповідача, щодо не виплати вищевказаної допомоги та просить позов задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою судді від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Даною ухвалою також надано відповідачу строк на подання відзиву.
Від відповідача відзив на позовну заяву на адресу суду не надходив.
Розглянувши матеріали адміністративної справи та дослідивши докази, суд встановив наступне.
Наказом Державної фіскальної служби України від 21.09.2021 №0069-о/д «Про звільнення працівників податкової міліції» старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_1 - старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу міжрегіонального відділу оперативного документування управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС у Львівській області, звільнено з 24.09.2021 з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил за пунктом 64 підпунктом «г» (через скорочення штатів).
Як видно з наявного в матеріалах справи, витягу із Наказу Державної фіскальної служби України від 21.09.2021 №0069-о/д «Про звільнення працівників податкової міліції» вислуга років позивача на 24.09.2021 складає: 07 років 03 місяці 09 днів - в календарному обчисленні та 09 років 00 місяців 20 днів - в пільговому обчисленні.
Крім того, у вищевказаному Наказі не зазначено про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, яка передбачена ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом та заявою від 23.11.2021, в яких просив надати інформацію про нарахування та виплату вищевказаної допомоги позивачу та здійснити виплату такої відповідно.
Листом від 01.12.2021 №5297/6/99-99-09-02-15 відповідач повідомив представника позивача про те, що відповідно до Наказу ДФС від 21.09.2021 №0069-о/д вислуга років позивача на день звільнення складає 07 років 03 місяці 09 днів в календарному обчисленні, а тому згідно з ст. 9 Закону підстави для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби відсутні.
Вважаючи неправомірною бездіяльність відповідача щодо не виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» за кожен пільговий рік служби, позивач для захисту своїх прав звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Водночас, порядок та умови нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби регулюється розділом ХХХІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Так, відповідно до п.2 розділу ХХХІІ Порядку №260, у разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби виплачується в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги десять календарних років і більше.
Суд зазначає, що застосовуючи порядок як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, слід враховувати пріоритетність законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Слід зауважити, що частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-XII Міністру оборони України надано повноваження визначати лише порядок виплати грошового забезпечення. Водночас, питання права військовослужбовців на отримання грошового забезпечення чи різного виду допомог можуть бути визначені лише законодавцем.
Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20 та від 21.04.2021 у справі №380/2427/20.
Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини другої статті 15 Законі №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону №2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».
Відтак, суд дійшов висновку, що така допомога нараховується за кожний повний календарний рік служби, а пільгова вислуга років застосовується лише для визначення права позивача на призначення такої допомоги, у разі, якщо у нього немає 10 і більше років календарної вислуги.
Водночас, як вже було встановлено судом вище, відповідно до Наказу ДФС від 21.09.2021 №0069-о/д на час звільнення позивача зі служби вислуга років останнього становила 07 років 03 місяці 09 днів - в календарному обчисленні та 09 років 00 місяців 20 днів - в пільговому обчисленні.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» (далі - Порядок №393) передбачено можливість зарахування вислуги років для визначення розміру пенсії особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови на пільгових умовах, зокрема у певних випадках один місяць служби за три місяці, один місяць служби за два місяці, один місяць служби за півтора місяця, один місяць служби за сорок днів.
Згідно з п. 4 Порядку №393 строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.
Аналізуючи вищенаведене, суд зазначає, що поняття «вислуга років в пільговому обчисленні», використане відповідачем в Наказі ДФС від 21.09.2021 №0069-о/д слід розуміти як загальну вислугу років позивача, розраховану відповідно до Порядку №393 на пільгових умовах, тобто, для прикладу, один місяць служби за три місяці або ж один місяць служби за два місяці чи один місяць служби за півтора місяця, один місяць служби за сорок днів.
Таким чином, вислуга років позивача в пільговому обчисленні (так звана «загальна вислуга років») - 09 років 00 місяців 20 днів вже включає в себе як календарну вислугу років позивача (07 років 03 місяці 09 днів) так і зараховану на її основі та додану до неї пільгову вислугу років (1 рік 9 місяців 11 днів), зазначене підтверджується й відомостями з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 .
Відтак, суд вважає помилковими твердження представника позивача про те, що загальна вислуга років ОСОБА_1 становить 16 років 3 місяці 29 днів, оскільки при такому розрахунку, він фактично ототожнює поняття «вислуга років в пільговому обчисленні» (так звана «загальна вислуга років») та «пільгова вислуга років» (виключно вислуга, яка зарахована на пільгових умовах, без врахування календарної вислуги), що є різними за своєю суттю та змістом. Суд зазначає, що таким чином позивач фактично бажає двічі зарахувати до його загальної вислуги років календарну вислугу, що не відповідає фактичним обставинам проходження ним служби та вимогам законодавства.
Отже, оскільки станом на дату звільнення ОСОБА_1 зі служби, його загальна вислуга років в пільговому обчисленні становила 09 років 00 місяців 20 днів, відтак умова про наявність 10 і більше років вислуги не дотримана позивачем, а тому суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частинами 1 та 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
у задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна