08 червня 2022 року № 320/7821/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо невиплати основної та додаткової пенсії за період з 2011 року згідно з статтями 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплатити позивачу пенсію по інвалідності з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком, додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, з розрахунку 75% мінімальної пенсії за віком, встановленої ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також щомісячну доплату до пенсії за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за період з 2011 року включно з урахуванням виплачених сум.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.07.2021 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу 10-денний строк з дня отримання копії ухвали суду, протягом якого позивачу необхідно було усунути недоліки позовної заяви, а саме: надати суду заяву про поновлення строку звернення до суду з позовною заявою та докази поважності причин пропуску такого строку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.09.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, - повернуто позивачеві.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2021 ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 21 вересня 2021 року скасовано в частині повернення позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії в частині позовних вимог за період з 22 грудня 2020 року.
Справу в частині позовних вимог за період з 22 грудня 2020 року направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Після надходження справи до Київського окружного адміністративного суду, згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим суддею для розгляду справи №320/7821/21 визначено суддю Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 прийнято до провадження адміністративну справу №320/7821/21.
Отже, в межах даної справи розглядаються виключно позовні вимоги за період з 22.12.2020 по теперішній час.
Ухвала Київського окружного адміністративного суду від 05.05.2022 надсилалась відповідачу за електронною адресою, що підтверджується повідомленням про вручення, наявним в матеріалах справи.
Отже, відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
У той же час, на час прийняття рішення у даній справі відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Суд, керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України вирішує справу за наявними матеріалами.
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона звернулася до відповідача із заявою, зокрема, про нарахування та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю та підвищення до пенсії, встановленого ст.39,50,54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII), враховуючи Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018. Проте, відповідач відмовив у здійсненні перерахунку пенсії встановленого ст. 39, 50, 54 Законом №796-XII.
Позивачка вважає, що відмовляючи їй у відповідному перерахунку, нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, встановлених ст. 39, 50, 54 Закону №796-XII Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області діяло всупереч нормам закону.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області, має статус особи, потерпілої від Чорнобильської катастрофи, категорії 1, серії А №121028 від 26.08.1997 та проживає в смт. Бородянка, яке до 01.01.2015 відносилося до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Позивачка звернулася до відповідача із заявою, про нарахування та виплату з 01.01.2014 по 02.08.2014 пенсії у відповідності до ст. 39, 50 ,54 Закону №796-ХІІ.
Однак, відповідач листом від 14.04.2021 повідомив про відсутність підстав для перерахунку пенсії.
Не погоджуючись з відмовою відповідача, позивачка звернулася з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ, у редакції чинній до 01.01.2015, передбачено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
28.12.2014 прийнято Закон №76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2015, пп. 7 п. 4 Розділу І якого внесено зміни до Закону №796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
04.02.2016 прийнято Закон №987-VIII «Про внесення зміни до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, яким включено до Закону №796-ХІІ статтю 39 наступного змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення пп. 7 п. 4 розділу І Закону №76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом ч. 2, 3 ст. 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена, встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Водночас Закон №796-ХІІ не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом України від 27.02.1991 № 791а-ХІІ «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 791а-ХІІ).
Частиною 1 ст. 2 Закону № 791а-ХІІ (у редакції чинній до 01.01.2015) визначено чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до ч. 2 - 3 ст.2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106. Відповідно до додатку 1 Переліку смт. Бородянка Київської області, де проживає позивачка, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у ст. 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абз.5 ч. 2 ст. 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015.
Отже, з 01.01.2015.зазначена стаття визначає такі категорії зон забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км-2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км-2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км-2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км-2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км-2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км-2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Отже, з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом № 791а-ХІІ.
Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, яке стало однією з підстав звернення до суду з даним позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, пп. 2, абз. 1, 2 пп. 3, пп. 4, абз. 1, 2 пп. 5, абз. 1-4 пп. 6, пп. 7 п. 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас жодні зміни внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ не визнавались неконституційними.
Отже, чинна на момент звернення до суду редакція ст. 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
При цьому судом встановлено, що до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 № 106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, смт. Бородянка Київської області згідно з вказаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із Закону № 791а-ХІІ .
Таким чином, незважаючи на відсутність змін щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю, внесених до Переліку, застосуванню підлягає саме № 791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Системно проаналізувавши вищевикладене, вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України, однак Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ .
Враховуючи викладене, судом дійшов висновку, що відновлення дії ст. 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 01.01.2015 не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Висновок суду повністю узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 31.03.2021 у зразковій справі №580/2371/20.
Відповідно до вимог ч. 5 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Підвищення пенсії, передбачене ст. 39 Закону №796-ХІІ є соціальною пільгою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду з даним позовом, смт. Бородянка Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.11.2011 № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Судом відхилено посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/4937/18 через фактичну відмінність спірних відносин та обставин справи, оскільки однією з ознак вказаної зразкової справи є проживання позивача на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, тоді як у даній справі вказана ознака на момент виникнення спірних правовідносин відсутня.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що у позивачки із 22.12.2020 не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі ст.39 Закону №796-ХІІ через відсутність проживання на території радіоактивного забруднення.
Отже, відмовляючи позивачу у нарахуванні та виплаті підвищення до пенсії, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, у неперерахунку пенсії відповідно до ст. 39 Закону №796-ХІІ є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивачки здійснити перерахунок основної пенсії у розмірі 8 мінімальних пенсій та додаткової пенсії з розрахунку 75% мінімальної пенсії, суд зазначає наступне.
Статтями 49, 50, 51, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Особам, віднесеним до категорії 1, призначається основана державна та щомісячна додаткова пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.
Підпунктами 9 та 13 пункту 4 Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" №76-VIII від 28.12.2014, який набрав чинності 01.01.2015, внесено зміни до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", змінено норми, щодо пенсії по інвалідності та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, дозволено порядок та виплату таких пенсій встановлювати Кабінету Міністрів України.
Відповідно до п. 26 розділу VI Бюджетного кодексу України, встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно постанови Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011, встановлено розмір мінімальної пенсії по інвалідності в залежності від групи інвалідності та статусу, а також встановлені розміри додаткової пенсії до прожиткового мінімуму в залежності від групи інвалідності та категорії особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що пенсія по інвалідності та додаткова пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виплачуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
У Рішенні №3-рп від 25.01.2012 Конституційний суд України зазначив, що надання Верховною Радою України права Кабінету Міністрів України встановлювати у випадках, передбачених законом, порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, пов'язується з його функціями, визначеними в пунктах 2, 3 статті 116 Конституції України. Отже, Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, відповідно до Конституції та законів України.
Суд вважає за необхідне вказати, що Конституційний Суд України визнав конституційним регулювання Кабінетом Міністрів України розміру соціальних виплат та допомог, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Суди загальної юрисдикції України під час вирішення справ щодо соціального захисту прав громадян повинні застосовувати нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання Бюджетного кодексу України, інших законів України, в тому числі закону про Державний бюджет України на відповідний рік.
Суд зазначає, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії можуть бути визначені як законами України, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема актами Кабінету Міністрів України. Порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України, регулюється Кабінетом Міністрів України відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, розмір пенсій для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи визначається постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №1210 від 23.11.2011. Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено та надано дозвіл для встановлення розміру пенсій Кабінету Міністрів України.
Таким чином, викладені вище норми свідчать про правомірність дій відповідача щодо нарахування додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначеної відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №1210 від 23.11.2011.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачка вважає, що з 01.01.2014 по 02.08.2014 має право на пенсію в розмірі, визначеному ст. 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ, водночас Шостим апеляційним адміністративним судом постановлено направити справу на продовження розгляду лише в межах позовних вимог за період з 22.12.2020.
З огляду на вказане, суду вважає за необхідне дослідити право позивачки на пенсію в розмірі, визначеному ст. 39, 50, 54 Закону №796-ХІІ за період з 22.12.2020.
Суд зазначає, що висновки, викладені у рішенні Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 у справі №1-11/2018 стосуються інших правовідносин та не стосуються розмірів основної та додаткової пенсії.
Крім того, норми, на підставі яких було призначено додаткову пенсію, на час виникнення спірних правовідносин є чинними, а тому доводи позивача є безпідставними.
Таким чином, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача, у неперерахунку пенсії відповідно до ст. 50, 54 Закону №796-ХІІ є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, що є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд в и р і ш и в:
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.