08 червня 2022 року м. Київ № 320/14977/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього
ОСОБА_2
до Боярського відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві
та Київській області
про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 з позовом до Бородянського районного відділу Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області, в якому з урахуванням уточненого позову просить суд:
- визнати протиправною викладену у листі від 20.10.2021 за вих. № 6597/6/8012-21/80.32.32/6914-21 відмову Боярського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нового паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта громадянина України у формі ID-картки, що підлягає обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
- зобов'язати Боярський відділ Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта громадянина України у формі ID-картки, що підлягає обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII без надання згоди на обробку персональних даних.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що після досягнення 14-річного віку її син отримав паспорт громадянина України у формі ID-картки. Однак, при видачі цього паспорта відповідач протиправно не повідомив позивачу про можливість оформлення та видачі паспорту зразка 1994 року у вигляді паперової книжечки. Вказала, що у подальшому вона звернулась в інтересах свого неповнолітнього сина до територіального підрозділу Центрального міжрегіонального УДМС України у місті Києві та Київській області - Києво-Святошинського відділу із заявою від 21.09.2021 про видачу йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року та заявою про відкликання згоди на обробку персональних даних та знищення їх в ЄДРСР. Додатково позивач зазначила про те, що 25.09.2021 вона звернулася до Боярського відділу ЦМУ ДМС із заявою про обмін паспорта громадянина України у зв'язку з непридатністю для подальшого використання паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID-1 №004475864 від 21.01.2020. Додатково просила оформити та видати її сину новий паспорт громадянина України у вигляді книжечки зразка 1994 року замість паспорта, що підлягає обміну відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Зауважила, що листом від 20.10.2021 відповідачем було відмовлено у видачі паспорта у формі паспортної книжечки її сину, чим порушено права неповнолітнього ОСОБА_2 , тому позивач звернулася до суду з даним позовом до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Крім того, вказаною ухвалою суду запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідач позов не визнав та подав до суду відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що відповідно до ч.4 ст. 21 Закону України «Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Згідно п.3 Постанови КМУ «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» №302 від 25.03.2015, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією Постановою, з 01.11.2016 припиняється. Враховуючи наведене, у органів міграційної служби відсутні законні підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України відповідно до постанови ВР України №2503-ХІІ. Таким чином, на думку відповідача, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, відтак просить відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь- якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Дніпропетровськ, про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 25.08.2005 року зроблено відповідний запис за № 33, батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 виданого 14.12.2005.
21.01.2020, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Дніпропетровськ Дніпропетровської області, було видано паспорт громадянина України у формі ІD-картки, зі строком дії до 21.01.2024 та повідомлено про присвоєння Унікального номеру запису в реєстрі № 20050815-00733.
21.09.2021 позивач звернувся до відповідача з заявою про відкликання згоди на обробку даних та знищення їх в ЄДДР, надану ним при отримання вищезазначеного паспорту, оскільки відповідач не повідомив її про мету обробку персональних даних, її наслідки, засоби обробки персональних даних, спосіб обробки персональних даних, який би відповідала цілям такої обробки, володільця (розпорядника) персональних даних, їх місцезнаходження.
Листом від 20.10.2021 Боярський відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області повідомив позивачу, що 08.01.2020 за результатами звернення позивача разом із законним представником до ЦНАП Києво-Святошинської РДА Київської області було сформовано заяву-анкету № 4347105, роздруковано її та надано позивачу для перевірки правильності внесених до неї даних. Власними підписами позивач надав ЦНАП Києво-Святошинської РДА Київської області згоду на обробку своїх персональних даних та підтвердив правильність внесених до заяви-анкети даних.
Зазначено про те, що в подальшому 21.01.2020 на ім'я ОСОБА_2 було виготовлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 терміном дії до 21.01.2024. Формування заяви-анкети на оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки відбувалося із урахуванням УНЗР, який був автоматично сформований під час виготовлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон Серії НОМЕР_3 , виданий 21.04.2016, орган видачі 8089.
Стосовно порушеного у зверненні питання про видалення присвоєного УНЗР повідомлено, що Положення Закону про ЄДДР, Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 року № 152 (зі змінами) та Порядку ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №784, не передбачають можливості та механізму скасування, видалення та знищення УНЗР.
Також, 25.09.2021 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 знову звернулися до відповідача з заявою про обмін паспорту громадянина України у формі ІD-картки для її знищення та видачу нового паспорту громадянина України у вигляді книжечки 1994 року замість паспорту, що підлягає обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Дана заява обґрунтована тим, що виданий паспорт є пошкодженим та може бути придатним для користування. До даної заяви позивач додав заяву про видачу паспорту ОСОБА_2 (Додаток 1 до Порядку оформлення і видачі паспорту громадянина України), дві фотокартки, копію свідоцтва про народження, квитанцію про сплату державного мита, пошкоджений паспорт громадянина України у вигляді ІD-картки, що підлягає обміну.
За результатами розгляду вказаної заяви, Боярський відділ Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області листом від 20.10.2021 №П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21 повідомив позивача про те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302» Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року. Розділом ІІІ п.1 Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, затвердженого Наказом МВС від 06.06.2019 №456, визначено перелік документів, де зазначено, що для оформлення паспорта особа, яка досягла 16-річного віку, або її законний представник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) свідоцтво про народження або документ, що підтверджує факт народження, виданий компетентними органами іноземної держави; 4) оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували (в) у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України). У разі відсутності таких документів або в разі, якщо батьки (чи один із батьків) такої особи на момент її народження були (був) іноземцями (ем) або особами (ою) без громадянства, або в разі набуття особою громадянства України на території України подається довідка про реєстрацію особи громадянином України; 5) дві фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см; 6) довідку про реєстрацію / зняття з реєстрації місця проживання особи.
Додатково відповідач зазначив, що згідно з розділом ІІІ п.1 «Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України» не надано не повний перелік документів, а саме: відсутні рішення: 1. Рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року; довідка про місце реєстрації місця проживання; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України.
Також відповідач наголосив, що позивачу відмовлено в оформленні та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки у зв'язку з подачею не в повному обсязі документів.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні ОСОБА_2 паспорту громадянина України у формі книжечки на підставі Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами суд виходить з наступного.
Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами ст.3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Так, Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі “Олександр Волков проти України” (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, суд звертає увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
З цього приводу суд враховує таке.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначені Законом України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон №5492-VI).
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №5492-VI документами, оформлення яких встановлено цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення, є документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яким є, зокрема, паспорт громадянина України.
Згідно зі ст.14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (ч.1 ст.21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з ч.3 ст.13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до п.3 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII (далі - Положення №2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 5, 6 Положення №2503-XII передбачено вигляд паспортної книжечки та відомості, які вносяться на кожній зі сторінок.
Згідно з п.8, 10 Положення №2503-XII термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі непридатності паспорта для користування провадиться його обмін, для чого особа подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм (п.16, 17 Положення №2503-XII).
Водночас, п.1 Постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
Пунктом 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог п.2 Положення № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 6 Постанови №302 визначено підстави для обміну паспорта, який здійснюється у разі:
зміни інформації, внесеної до паспорта (крім додаткової змінної інформації);
отримання реєстраційного номера облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (РНОКПП) або повідомлення про відмову від прийняття зазначеного номера (за бажанням);
виявлення помилки в інформації, внесеній до паспорта;
закінчення строку дії паспорта;
непридатності паспорта для подальшого використання (паспорт/фотокартка має пошкодження (та/або відсутня його/її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, власне ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дають змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, зокрема внесення змін до персональних даних особи / найменувань органу / штампа / печатки, пошкодження, які блокують можливість зчитування, а також внесення змін до інформації безконтактного електронного носія);
якщо особа досягла 25- чи 45-річного віку та не звернулася в установленому законодавством порядку не пізніше як через місяць після досягнення відповідного віку для вклеювання до паспорта зразка 1994 року нових фотокарток;
наявності в особи паспорта зразка 1994 року (за бажанням).
Пунктом 100 Постанови №302 визначено підстави для відмови в оформленні та видачі паспорта. Так, територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, зокрема, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (абз.5 п.3 Постанови № 302).
Так, Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 червня 2019 року № 456 затверджено «Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України» (далі - Тимчасовий порядок №456).
Отже законодавством передбачений порядок оформлення та видачі паспорту громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України №2503-ХІІ, зокрема обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах / печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа (п.1 розділу 4 Тимчасового порядку № 456).
Пунктом 2 розділу 4 Тимчасового порядку № 456 передбачено перелік документів, які подаються заявником для обміну паспорта, а саме заява; рішення суду; паспорт, що підлягає обміну; дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5x4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати, тощо.
У своїй відповіді Боярський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області від 20.10.2021 № П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21 лише наводить, що наказом МВС від 06.06.2019 №456, затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України. Водночас не вказує, відповідно до яких норм вказаного Порядку позивачу відмовлено в обміні непридатного для користування паспорта з електронним цифровим носієм.
Копія недійсного паспорту громадянина України у формі пластикової ID-картки від 21.01.2020 № НОМЕР_2 на ім'я ОСОБА_2 , надана позивачем, міститься в матеріалах справи.
При цьому суд враховує, що позивач не відмовляється від отримання паспорта взагалі, а просить здійснити обмін недійсного паспорта з електронним цифровим носієм на паспорт у вигляді книжечки.
Відмова в отриманні паспорта громадянина України, що містить безконтактний електронний носій позивачем обґрунтована виключно нормами діючого законодавства, що регулює дані питання, а саме: Конституцією України, Законом України від 18.01.2001 № 2235-ІІІ «Про громадянства України», Законом України від 01.06.2010 №2297-VІ «Про захист персональних даних», Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ «Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон».
Так, згідно зі ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.
Відповідно до ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Європейський суд з прав людини в своєму Рішенні від 01.07.2014 року по справі S.A.S. проти Франції (Заява № 43835/11) зазначив: … 125. Хоча релігійна свобода є передусім справою совісті кожної окремої людини, вона також означає право людини на свободу сповідувати свою релігію одноособово і приватно або спільно з іншими, прилюдно та у колі своїх одновірців. У статті 9 Конвенції перелічені різні форми, в яких людина може реалізовувати право на сповідування своєї релігії або переконань - це можуть бути богослужіння, вчення, а також виконання та дотримання релігійних обрядів (див., mutatis mutandis, рішення у справі Cha'are Shalom Ve Tsedek проти Франції [ВП], № 27417/95, §73, ECHR 2000-VII, і згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, § 105). Однак гарантії статті 9 не поширюються на кожну дію, на вчинення якої особу спонукає чи надихає релігія або переконання, і ця стаття не завжди гарантує особі право поводити себе у публічній сфері так, як приписує її релігія або переконання (див., наприклад, рішення у справі Arrowsmith проти Сполученого Королівства, № 7050/75, доповідь Комісії від 12.10.1978 року, DR 19; рішення у справі Kalac проти Туреччини від 01.07.1997 року, §27, Reports of Judgments and Decisions 1997-IV; та згадане вище рішення у справі Leyla Sahin, §§105 і 121). […] 161. Суд нагадує, що загальна політика або заходи, які призводять до непропорційно серйозних негативних наслідків для певної групи людей, можуть вважатися дискримінаційними, навіть якщо вони не спрямовані конкретно проти цієї групи і не мають дискримінаційної мети (див., серед інших джерел, рішення у справі D.H. та інші проти Чеської Республіки [ВП], № 57325/00, §§ 175 і 184-185, ECHR 2007-IV). Але дискримінаційного характеру така політика чи заходи набувають лише у випадку, якщо вони не мають під собою об'єктивних і достатніх підстав, тобто, якщо вони не служать досягненню легітимної мети або якщо не забезпечено належного пропорційного співвідношення між використовуваними засобами та поставленою метою (див. там само, § 196). ….
Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук виключно за згодою особи).
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні дані особи.
Судом встановлено, що у поданій заяві про видачу (обмін) паспорта громадянина України у формі книжечки замість недійсного у формі ID - картки позивач не давала своєї згоди на обробку та використання її персональних даних.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних», мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних»).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює не якість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Отже, з урахуванням зазначеного, позивач має право відповідно до положень Конституції України та чинного законодавства України отримати паспорт громадянина України без електронного носія.
Суд дійшов висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у формі книжечки, у зв'язку з відкликанням згоди на обробку персональних даних, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, суд звертає увагу, що наразі діє два нормативно-правових акти: постанова Верховної Ради України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» від 26.06.1992 №2503-ХІІ та Постанова №302, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України №302» державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу IX Тимчасового порядку №456 територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Як вбачається з листа від 20.10.2021 №П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21 Боярський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області фактично відмовив позивачу в оформленні паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з подачею позивачем не в повному обсязі документів, зазначив що відсутні: рішення суду, що набрало законної сили про зобов'язання Боярського відділу ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року; довідку про місце реєстрації місця проживання; оригінали документів, що підтверджують громадянство та посвідчують особу батьків (або одного з них), що на момент народження особи перебували у громадянстві України (для підтвердження факту належності особи до громадянства України).
Водночас, позивачем до заяви від 25.09.2021 про обмін непридатного для користування паспорту громадянина України від 21.01.2020 № НОМЕР_2 з електронним цифровим носієм на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, було додано всі необхідні документи, передбачені пунктом 17 Положення №2503-ХІІ, зокрема додано непридатну для використання ID-картку (оригінал), яка оформлена на ім'я ОСОБА_2 ; заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; дві фотокартки розміром 35 х 45 мм та копію квитанції про сплату мита.
Отже суд вважає доводи відповідача, викладені у листі від 20.10.2021 №П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21, безпідставними, оскільки пункт 3 Порядку № 302 визначає порядок дій, які повинен вчиняти територіальний орган Державної міграційної служби України, а не підстави, за наявності яких особі може бути відмовлено у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
За наведених обставин суд дійшов висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу у обміні непридатного для користування паспорту громадянина України від 21.01.2020 № НОМЕР_2 з електронним цифровим носієм на паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року, діяв не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією України.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Боярського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нового паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта громадянина України у формі ID-картки, що підлягає обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII, оформлену листом від 20.10.2021 №П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні (абзац 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
Для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати відповідача оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки у зв'язку з обміном замість пошкодженого та непридатного для користування паспорту громадянина України у формі пластикової ID-картки від 21.01.2020 № НОМЕР_2 , терміном дії до 21.01.2024, з проставленою відміткою місця проживання, без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки її персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Відповідно до вимог частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як встановлено судом, позивачем при зверненні до суду з даним позов судовий збір не сплачував, відтак судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Боярського відділу Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в місті Києві та Київській області в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нового паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта громадянина України у формі ID-картки, що підлягає обміну, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, оформлену листом від 20.10.2021 № П-6597/6/8012-21/80.3232/6914-21.
3. Зобов'язати Боярський відділ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки у зв'язку з обміном замість непридатного для користування паспорту громадянина України у формі пластикової ID-картки від 21.01.2020 № НОМЕР_2 , терміном дії до 21.01.2024 без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.