08 червня 2022 року 320/4804/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років у відповідності до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалим внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 18.01.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем незаконно відмовлено у призначенні йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) зі зниженням пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796) з підстав ненадання документів, які підтверджують його проживання або роботу у зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993, та неналежного оформлення у трудовій книжці запису про період роботи позивача з 11.04.1996 по 31.12.1996.
Позивач не погоджується зі спірним рішенням та вважає, що ним було надано всі необхідні документи, які підтверджують його проживання та роботу в зоні посиленого радіологічного контролю до 01.01.1993 не менше 4 років, у тому числі, і посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_1 , та свідчать про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796.
Окрім того, позивач зазначив, що у трудовій книжці наявний відповідний запис про його роботу у вказаний період, який був зроблений на підставі відповідного наказу, що є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи, необхідного для призначення пенсії. При цьому позивач стверджує, що неналежне оформлення роботодавцем записів у трудовій книжці не може бути підставою для позбавлення позивача права на їх зарахування до стажу.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що надані позивачем документи не підтверджують факт його проживання або роботи в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років до 01.01.1993, а тому відповідач вважає, що спірне рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку було прийнято правомірно та обґрунтовано.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.05.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.07.2021 зупинено провадження у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2022 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим Білоцерківським МВ Управління ДМС України в Київській області 04.02.2014.
20.08.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіологічного контролю у 1986 р. (категорії 4) серії НОМЕР_1 .
04.02.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, однак за результатом розгляду документів відповідачем були прийняті рішення про відмову у призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку від 10.02.2021 №104250007276 та від 18.03.2021 №104250007276.
У вказаних рішеннях зазначено, що за записами трудової книжки підтверджено проживання заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 - 2 роки 8 місяців 14 днів, тобто не виконується умова проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 роки до 01.01.1993.
Окрім того, у вказаних рішеннях зазначено, що за записами трудової книжки до страхового стажу позивача не зарахований період роботи з 11.04.1996 по 31.12.1996, оскільки записи внесені з порушенням Інструкції ведення трудових книжок від 29.07.1993 №58, а саме запис про працевлаштування має виправлення. Документи, передбачені п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, позивачем не надавалися.
Згідно документів, наданих для призначення пенсії, страховий стаж позивача становить 33 роки 10 місяців 3 дні.
У зв'язку з зазначеним, відповідач дійшов висновку, що відсутнє право позивача на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
У спірних рішеннях відповідач зазначив, що право на призначення пенсії ОСОБА_1 набуде по досягненню 60-річного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Вважаючи такі рішення відповідача неправомірними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до статті 55 Закону №796 особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - вік знижується на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Згідно з приміткою до вказаної статті початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року.
Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
З матеріалів пенсійної справи вбачається, що страховий стаж позивача для розрахунку пенсії складає 33 роки 10 місяців та 3 дні.
Оскільки позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , пенсія за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до положень статті 55 Закону №796, у разі підтвердження права на таке зниження, може бути призначена при досягненні ним 55 років, тобто з 16.01.2021.
Частиною першою статті 44 Закону №1058-IV обумовлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної; політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Підпунктом 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління ПФУ від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").
Згідно зі статтею 9 Закону №796 (в редакції Закону, яка була чинна на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_1 від 20.08.1994) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до статті 11 Закону №796 до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать: особи, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років.
Статтею 14 Закону №796 передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Згідно з частинами третьою-четвертою статті 15 Закону №796 підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - місцевими Радами народних депутатів на цих територіях.
Відповідно до пункту 6 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (який був чинний на момент видачі позивачу посвідчення категорії 4 серії НОМЕР_1 від 20.08.1994), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.
Згідно з пунктом 10 Порядку видача посвідчень провадиться: народним депутатам України, керівним і відповідальним працівникам Секретаріату Верховної Ради України, Адміністрації Президента України, Верховного Суду України, Генеральної Прокуратури, Вищого Арбітражного Суду, Кабінету Міністрів, а також керівникам центральних органів державної виконавчої влади, представникам Президента України в областях і містах Києві та Севастополі, працівникам підприємств і організацій, розташованих в зоні відчуження - Міністерством у справах захисту населення від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; іншим потерпілим і учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС - Радою Міністрів Республіки Крим, обласним, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій за місцем проживання.
З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користування пільгами, встановленими Закону №796, є відповідне посвідчення.
Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 21.11.2019 у справі №572/47/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 85804084) та від 15.01.2021 у справі №520/7846/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 94171730).
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Таким чином посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986 р. надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, у тому числі, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку.
Як було вказано раніше, 20.08.1994 Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зон посиленого радіоекологічного контролю у 1986 р. (категорії 4), серії НОМЕР_1 .
Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доказів визнання недійсним цього посвідчення як на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії, так і на момент розгляду даної справи.
У спірних рішеннях відповідач, відмовляючи у призначенні позивачу пенсії, зазначив, що за записами трудової книжки підтверджено проживання заявника у зоні посиленого радіоекологічного контролю до 01.01.1993 - 2 роки 8 місяців 14 днів, тобто не виконується умова проживання або роботи у зоні посиленого радіоекологічного контролю 4 роки до 01.01.1993.
Проте, суд зазначає, що документом, який підтверджує, що документом, який підтверджує факт проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю протягом не менше 4 років до 01.01.1993 є саме посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зон посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4), серії НОМЕР_1 , яке, як було вказано вище, видавалося лише за умови, що станом на 1 січня 1993 року такий громадянин прожив у цій зоні не менше чотирьох років.
Окрім того, як вбачається з військового квитка серії НОМЕР_3 від 20.10.1984, ОСОБА_1 у період з 13.11.1984 по 17.11.1986 перебував на дійсній строковій службі, у період з 24.11.1986 по 10.04.1991 пуребував на обліку в Рокитнянському військкоматі, а у період з 18.04.1991 по 16.03.2017 - у Білоцерківському військкоматі.
Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_4 від 21.09.1987, позивач, зокрема, працював:
- з 14.09.1987 по 19.04.1989 - електрозварювальником в Київській механізованій колоні №1 (смт. Рокитне);
- з 04.08.1989 по 29.06.1990 - учнем слюсара та слюсарем на Заводі ім. 1 Травня в м. Біла Церква;
- з 01.08.1990 по 01.03.1991 - будівельником в Кооперативі "Декор" Рокитне;
- з 11.04.1991 по 22.06.1992 - вантажником в Білоцерківській міжрайбазі ОПС;
- з 26.12.1992 по 04.07.1995 - вантажником в магазині №101 Учбово-комерційного і торгового центру, яке перейменоване в ТОВ "Учбово-торговельний центр".
Крім того, судом встановлено, що 11.07.1987 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, про що свідчить витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 02.04.2021 №00030191784.
У витязі у графі "орган державної реєстрації актів цивільного стану, що склав актовий запис" вказано Рокитнянський районний відділ ЗАГС Київської області, а у графі "місце проживання ОСОБА_1 " вказано АДРЕСА_1 .
За вказаною адресою у 1988 році позивачу приходила поштова кореспонденція, про що свідчить копія вітальної листівки.
З матеріалів справи вбачається, що в Рокитнянській центральній ощадній касі №2883 на ім'я позивача був відкритий рахунок № НОМЕР_5 , на який в період з 15.09.1990 по 07.03.1991 він вносив та отримував грошові вклади, що підтверджується копією ощадної книжки.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української СРС від 23.07.1993 №106 "Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи" смт. Рокитне Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Отже, подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796 за умови досягнення ним 55 років.
Щодо посилань відповідача на не зарахування періоду роботи з 14.09.1987 по 19.04.1989 з огляду на те, що даний період роботи не підтверджений документом, який зазначає про період проживання та роботи на забруднених територіях, та з 11.04.1996 по 31.12.1996, з огляду на те, що запис про працевлаштування має виправлення, суд зазначає таке.
Відповідно до трудової книжки серії НОМЕР_4 від 21.09.1987, позивач, зокрема, працював у період з 14.09.1987 по 19.04.1989 електрозварювальником в Київській механізованій колоні №1 (смт. Рокитне), а у період з 11.04.1996 по 31.12.1996 слюсарем-наладчиком в Філії-виробництво "Полімер".
Трудова книжка містить записи про реквізити розпорядчих документів, на підставі яких він був прийнятий в Київську механізовану колону №1 (смт. Рокитне) (наказ від 01.09.1987 №191) та звільнений (наказ від 12.04.1999 №34-к) з цієї посади.
Також, трудова книжка містить записи про реквізити розпорядчих документів, на підставі яких він був прийнятий в Філію-виробництво "Полімер" (наказ від 16.04.1996 №13) та звільнений (наказ від 01.01.1997 №42) з цієї посади.
Запис про прийняття на роботу в Філію-виробництво "Полімер" містить виправлення.
За правилами статті 62 Закону №1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, наявність трудового стажу підтверджується у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за №110, трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.1 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 2.14 Інструкції №58 у графі 3 розділу "Відомості про роботу" як заголовок пишеться повне найменування підприємства.
Під цим заголовком у графі 1 ставиться порядковий номер запису, що вноситься, у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу.
У графі 3 пишеться: "Прийнятий або призначений до такого-то цеху, відділу, підрозділу, на дільницю, виробництво" із зазначенням його конкретного найменування, а також роботи, професії або посади і присвоєного розряду. Записи про найменування роботи, професії або посади на яку прийнятий працівник, виконуються для робітників та службовців відповідно до найменування професій і посад, зазначених у "Класифікаторі професій".
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 визначено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Отже, трудова книжка позивача містить записи про його роботу в Київській механізованій колоні №1 (смт. Рокитне) у період з 14.09.1987 по 19.04.1989 та в Філії-виробництво "Полімер" у період з 11.04.1996 по 31.12.1996.
При цьому, запис про прийняття позивача на роботу слюсарем-наладчиком в Філії-виробництво "Полімер" дійсно містить виправлення.
Однак, суд зазначає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність посилання чи неточність записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанов від 21.02.2018 у справі №687/975/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366973) та від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -88814807).
Так, Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72028704) зазначив, що в силу постанови Кабінету Міністрів №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.
У постанові від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72608654) Верховний Суд зауважив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Крім того, у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 92787211) Верховний Суд звернув увагу на те, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. При цьому витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу.
На підставі викладеного, суд вважає, що трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу у спірний період, а ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивачки.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду доказів того, що ним вчинялися дії з метою з'ясування відповідності записів про роботу позивача електрозварювальником в Київській механізованій колоні №1 (смт. Рокитне) у період з 14.09.1987 по 19.04.1989 та слюсарем-наладчиком в Філії-виробництво "Полімер" у період з 11.04.1996 по 31.12.1996 (з метою усунення сумнівів щодо дійсності цього факту), зокрема, шляхом направлення запитів до колишнього роботодавця позивача або архівних установ задля перевірки обґрунтованості відповідних записів.
У зв'язку з цим, суд вважає, що подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо ані щодо його проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, ані щодо його роботи у період з 14.09.1987 по 19.04.1989 та з 11.04.1996 по 31.12.1996.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Отже, "ефективний засіб правого захисту" у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
З матеріалів справи вбачається, що позивач на момент звернення до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із заявою про призначення пенсії досяг віку, необхідного для такого призначення - 55 років (дата досягнення віку - 16.01.2021).
У зв'язку з цим, суд, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єкта владних повноважень, приймаючи до уваги встановлення під час розгляду справи ознак протиправності відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.02.2021 №104250007276 та від 18.03.2021 №104250007276 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає таке.
Дія - активна поведінка суб'єкта владних повноважень (органу чи посадової особи). Об'єктом оскарження може бути як одноразова, так і триваюча дія, яка порушує права чи інтереси позивача.
Суд зазначає, що права позивача, порушені у зв'язку з прийняттям відповідачем рішень про відмову в призначенні пенсії від 10.02.2021 №104250007276 та від 18.03.2021 №104250007276, підлягають захисту виключно шляхом оскарження таких актів індивідуальної дії, а окремих дій щодо відмови у призначенні пенсії, окрім прийняття вказаних рішень, відповідач в даному випадку не вчиняв.
Зважаючи на те, що судом визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.02.2021 №104250007276 та від 18.03.2021 №104250007276, у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку слід відмовити.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку згідно статті 55 Закону №796 з 18.01.2021, суд зазначає таке.
Так, згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Відповідно до частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: 1) пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Таким чином, оскільки позивач досягнув пенсійного віку (55 роки) 16.01.2021, необхідного для призначення пенсії за віком, тримісячний строк для подання заяви про таке призначення почав свій перебіг з 17.01.2021.
Матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернувся 04.02.2021, тобто протягом трьохмісячного строку, передбаченого для подання заяви про призначення пенсії, внаслідок чого пенсія має бути призначена з дня, що слідує за днем досягнення позивачем пенсійного віку, тобто з 17.01.2021, а не з 18.01.2021, як просить позивач.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Втім, відповідачем належних доказів, які б спростовували твердження позивача, до суду не надано.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.
Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 1816,00 грн., що підтверджується квитанціями від 19.04.2021 №1057657888 на суму 908,00 грн. та від 29.04.2021 №1058523416 на суму 908,00 грн.
Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 10.02.2021 №104250007276 та від 18.03.2021 №104250007276 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 з 17 січня 2021 року пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 1816 (тисяча вісімсот шістнадцять) грн. 00 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Балаклицький А. І.