ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"08" червня 2022 р. справа № 300/973/22
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Державної фіскальної служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій, -
Представник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної податкової служби України (далі - відповідач 1), Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 2) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із призначенням позивачу інвалідності ІІІ групи, отриманої внаслідок проходження служби в органах податкової поліції, та зобовязання відповідача розглянути, погодити, затвердити матеріали про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника податкової міліції, передбаченого наказом ДФС від 12.12.2015 №973 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання» (зі змінами) та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі 158 900,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що видано висновок про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .. Проте, у встановлений строк даний висновок не розглянуто, не затверджено та одноразова грошова допомога не виплачена. Вважає таку бездіяльність відповідачів протиправною, у зв'язку з чим просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22.02.2022 даний позов залишено без руху у зв'язку з невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, а позивачу надано строк для усунення недоліків. Представник позивача у вказаний строк усунув недоліки.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 28.02.2022 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Представником позивача 20.04.2022 подано клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача Державну фіскальну службу України.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 залучено до участі у справі №300/973/22 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій як другого відповідача Державну фіскальну службу України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) та розпочато розгляд адміністративної справи спочатку.
Відповідач 1 скористався правом на подання відзиву на адміністративний позов, згідно якого вказав, що вимога про відновлення порушених прав та інтересів колишніх працівників податкової міліції повинна бути направлена до ДФС. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.
У встановлений судом строк відповідач 2 відзив на позовну заяву не надав. Копію ухвали від 21.04.2022 отримав 31.05.2022, що підтверджується звітом про доставку електронного листа.
Так, частиною 4 статті 159 КАС України визначено, що подання заяв по суті справи є правом учасників справи.
Водночас, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
З огляду на те, що відповідачем у встановлений судом строк (з урахуванням часу на пересилання поштової кореспонденції) не надано суду відзив на позов та не повідомлено суд про причини за яких такий відзив не може бути подано, суд кваліфікує неподання відповідачем відзиву на позов, як визнання позову.
Суд, розглянувши праву за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази, встановив наступне.
Згідно наказу Головного управління ДФС в Івано-Франківської області від 24.09.2021 №119-о підполковника податкової міліції ОСОБА_1 , завідувача сектору організації оперативно-розшукової діяльності Управління боротьби з фінансовими злочинами Головного управління ДФС в Івано-Франківській області, звільнено 24.09.2021. Строк календарної служби для виплати одноразової грошової допомоги становить 25 років 01 місяць 22 дні (50% за кожний повний календарний рік служби) (а. с. 10).
Обласною МСЕК (м. Івано-Франківськ) у позивачу визначено ступінь втрати професійної працездатності, що становить 50%, причина втрати професійної працездатності: захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках від 25.10.2021 серії АГ №0011752 (а. с. 9).
На підставі акта огляду МСЕК №999, ОСОБА_1 встановлено інвалідність ІІІ групи, а причиною інвалідності зазначено «захворювання, так, пов'язане з проходженням військової служби», що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 25.10.2021 серії 12 ААВ №414102 (а. с. 8).
ОСОБА_1 25.10.2021 звернувся до Головного управління ДФС в Івано-Франківській області із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги, у зв'язку із визначенням йому інвалідності ІІІ групи, отриманої внаслідок проходження служби в органах податкової поліції у відповідності до наказу ДФС від 12.12.2015 №973 «Про порядок організації бухгалтерського обліку та про деякі фінансові питання» (зі змінами) (а. с. 4).
Згідно висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ОСОБА_1 нараховано одноразову грошову допомогу в розмірі 158 900,00 грн (а. с. 11).
Листом Державної фіскальної служби України від 09.12.2021 за №4604/7/99 99-08-03-17 заяву позивача залишено без розгляду з огляду на те, що на виконання Закону України від 28.01.2021 «Про Бюро економічної безпеки України», постанов Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Бюро економічної безпеки України», Порядку здійснення заходів пов'язаних з утворення, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 року №1074, Державна фіскальна служба України втратила повноваження та припинила виконувати свої функції. Працівники звільнені зі служби, що унеможливлює проводити розгляд, погодження та затвердження матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги (а. с. 12).
Вважаючи таку відмову відповідача протиправною та такою, що порушує права позивача, представник ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Діяльність податкової міліції регулюється Розділом XVIII-2 Податкового кодексу України.
Статтею 356 Податкового кодексу України передбачено, що держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».
Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України «Про міліцію» у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.
07.11.2015 втратив чинність Закон України «Про міліцію» від 20.12.90 №565-XII та набрав чинності Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII.
Пунктом 15 Розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію», зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію».
Суд враховує, що наявність зв'язку між захворюванням позивача, внаслідок якого останнім втрачено працездатність та встановлено інвалідність, та проходженням військової служби не заперечується відповідачем та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції.
Пунктом 2 цього Порядку передбачено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13 лютого 2015 року №208-VIII Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року N 707.
Згідно з пунктом 2 Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707 (далі - Порядок №707) одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.
У зв'язку із прийняттям Закону України від 13.02.2015 «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» Кабінет Міністрів України постановою від 21.10.2015 №850 затвердив Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівників міліції (далі - Порядок №850).
Відповідно до підпункту 2 пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі, зокрема, 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Отже, на час встановлення позивачу III групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби в органах податкової міліції, чинними є обидва Порядки (№707 і №850), які регулюють однопредметні правовідносини щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію». При цьому, Порядок №850 прийнятий у зв'язку із внесенням Законом України від 13.02.2015 до вказаної статті 23 Закону змін в частині розміру одноразової грошової допомоги.
Конституційний Суд України у пункті 3 рішення від 03.10.97 №4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України) зазначив, що звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 09.02.99 N 1-рп/99).
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 №850, якою затверджений Порядок №850, встановлено, що особам, які до набрання чинності Законом України від 13.02.2015 №208-VIII «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2007 №707.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку №850 днем виникнення права на отримання грошової допомоги у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності є дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Таким чином, призначення та виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України «Про міліцію», здійснюється відповідно до Порядку, під час дії якого встановлена втрата працездатності.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 28.03.2018 по справі №813/3091/16 (провадження №К/9901/30166/18).
Отже, призначення одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №707 можливе лише за умови, що особа набула право на отримання такої допомоги до 12.03.2015. Позивач набув таке право у жовтні 2021 року, тобто після 12.03.2015, а тому розмір допомоги має бути призначений відповідно до Порядку №850.
Фактичною підставою для відмови позивачу у призначенні одноразової допомоги слугувало переконання відповідача 2 щодо втрати повноважень та припинення виконання своїх функцій.
Однак, як встановлено судом, пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 «Про утворення Державної податкової служби України та Державної митної служби України» утворено Державну податкову службу України та Державну митну службу України, реорганізувавши Державну фіскальну службу шляхом поділу.
Установлено, що ДФС України продовжує здійснювати повноваження та виконувати функції у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики у сфері державної митної справи, державної політики з адміністрування єдиного внеску, державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску до завершення здійснення заходів з утворення Державної податкової служби, Державної митної служби та центрального органу виконавчої влади, на який покладається обов'язок забезпечення запобігання, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, об'єктом яких є фінансові інтереси держави та/або місцевого самоврядування, що віднесені до його підслідності відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України «Питання Державної податкової служби» від 21.08.2019 №682-р Кабінет Міністрів України погодився з пропозицією Міністерства фінансів України щодо можливості забезпечення здійснення Державною податковою службою України покладених на неї Постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227 «Про затвердження положень про Державну податкову службу України та Державну митну службу України» функцій і повноважень Державної фіскальної служби України, що припиняється, з реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до Наказу ДПС України «Про початок діяльності Державної податкової служби України» від 28.08.2019 №36 розпочато виконання ДПС України функцій і повноважень ДФС України, що припиняється.
17.05.2019 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено записи про державну реєстрацію ДПС України як юридичної особи, та про внесення рішення засновників (учасників) ДФС України щодо припинення такої як юридичної особи в результаті реорганізації.
Проте, запис про припинення ДФС України та Головного управління у Реєстрі на момент вирішення судом даного спору відсутній.
Отже, Постанова Кабінету Міністрів України від 18.12.2018 №1200 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №82-р свідчать про компетенційне адміністративне (публічне) правонаступництво ДПС України. Тобто, про перехід до ДПС України функцій ДФС України у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску.
Водночас, спір у цій справі виник у відносинах публічної служби і не стосується публічно-владних функцій у сфері реалізації державної податкової політики, державної політики з адміністрування єдиного внеску чи інших функцій, що були передані ДПС України відповідно до даних нормативно правових актів.
Аналіз статті 104 ЦК України дають підстави для висновків, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
В свою чергу суд звертає увагу, що публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов'язків одного суб'єкта права іншому. При цьому обов'язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов'язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до висновків викладених Верховним Судом у постановах від 10.09.2020 у справі № 420/5772/18, від 06.10.2020 у справі № 804/958/17, від 10.10.2020 у справі № 804/958/17, від 03.12.2020 у справі № 805/2173/16-а, від 30.12.2020 у справі 805/4361/17-а, Верховних Судом зазначено, що у випадку, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб'єкта владних повноважень до іншого, а не факту державної реєстрації припинення вибувшого з публічних правовідносин суб'єкта владних повноважень як юридичної особи .
Суд приходить до переконання, що саме Державна фіскальна служба України повинна проводити розгляд, погодження та затвердження матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника податкової міліції.
Воднораз, суд звертає увагу на підвищені гарантії соціальної захищеності осіб, що перебувають на службі в органах внутрішніх справ, з боку держави, що повинні бути реалізованими у комплексі заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби в органах внутрішніх справ, так і після звільнення у запас або відставку (Рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень статті 5 Закону України «Про статус ветеранів військової служби і ветеранів органів внутрішніх справ та їх соціальний захист»).
У рішенні по справі «Budchenko v. Ukraine» від 24.07.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що відмова у задоволенні законного права заявника через відсутність механізму його реалізації, становить втручання у право власності згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а через нездатність забезпечити реалізацію такого права заявника в розумні терміни, держава поклала на нього надмірний та неспіврозмірний тягар, порушивши таким чином свої зобов'язання за статтею 1 Першого протоколу.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності.
Таким чином, суд вважає, що позивач, як працівник податкової міліції, має право на отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до статті 23 Закону України «Про міліцію» у розмірі, визначеному Порядком №850.
Сторонами не оспорюється, що позивач звернувся до голови комісії з реорганізації ГУ ДФС в Івано-Франківській області із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з установленням інвалідності та надав ГУ ДФС в Івано-Франківській області всі документи, визначені пунктом 7 Порядку №850.
Згідно з пунктом 8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги.
Таким чином, на керівника органу, у якому проходив службу працівник податкової міліції покладено обов'язок подання висновку щодо виплати грошової допомоги.
Суд зазначає, що отримавши відповідну заяву позивача та додані до неї документи, керуючись пунктом 8 Порядку №850, ГУ ДФС в Івано-Франківській області направило до центрального органу фіскальної служби України висновок щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням групи інвалідності внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в податковій міліції, та інші документи, перелік яких визначений Порядком №850, для прийняття рішення.
Як свідчать матеріали справи, Державною фіскальною службою України жодне рішення за результатами розгляду матеріалів від 01.11.2021 №791/8/09-97-07 щодо прийняття рішення про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності та втратою працездатності колишньому працівнику податкової міліції ГУ ДІС в Івано-Франківській області ОСОБА_1 не приймалося.
За таких обставин, належним способом відновлення порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача 2 щодо нерозгляду та неприйняття рішення по заяві позивача щодо нарахування одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, як інваліда ІII групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в податковій міліції та зобов'язання Державну фіскальну службу України розглянути заяву позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності, як інваліда IІI групи внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням служби в податковій міліції та прийняти рішення за наслідком такого розгляду з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №712/1645/17.
Щодо вимоги про зобов'язання Державної фіскальної служби України здійснити призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, у зв'язку із захворюванням отриманим під час виконання службових обов'язків, що привело до встановлення третьої групи інвалідності, то суд вважає, що вказана вимога не підлягає задоволенню, так як суд не може підміняти орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади, враховуючи, що виплата та проведення розрахунку має проводитися після розгляду матеріалів та відповідно до результатів рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги Державної фіскальної служби України.
Такі висновки відповідають правовій позиції викладеній у постанові Пленуму Верховного суду України від 24.10.2008 №13, постанові Верховного Суду України від 18.03.2014 у справі №21-11а14.
Відповідно до положень частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зауважує, що відповідачі як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем частково доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 частину сплаченого судового збору в розмірі 794,50 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, що підтверджується квитанцією від 10.02.2022 №2997-6035-9190-8536 (а.с. 1).
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5 статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну допомогу адвоката надано такі документи: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.12.2013 №1/13, Ордер від 14.02.2022 серії АТ №1006774, акт виконаних робіт від 12.01.2022, квитанцію до прибуткового касового ордера від 12.01.2022 №12/01/22 на суму 16 000,00 грн.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що розгляд цієї справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, оскільки дана справа є справою незначної складності. Підготовка позовної заяви у даній справі не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, усі документи, необхідні для складання і подання до суду позовної заяви були у позивача в наявності, або ж могли бути ним безперешкодно отримані, а предмет спору в даній справі не є складним та не потребував вивчення великого обсягу фактичних даних.
Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 16 000,00 грн є неспівмірною із складністю цієї справи та надмірною з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим часом на надання таких послуг.
Отже, беручи до уваги принцип співмірності, напрацьовану правову позицію щодо аналогічних відносин, а також виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, суд вважає, що співмірними і обґрунтованими є витрати на правову допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Державної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393), Державної фіскальної служби України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання до вчинення дій - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Державної фіскальної служби України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) щодо нерозгляду та неприйняття рішення по матеріалах про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення третьої групи інвалідності.
Зобов'язати Державну фіскальну службу України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) розглянути матеріали про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) у зв'язку із захворюванням, отриманим під час виконання службових обов'язків, що призвело до встановлення третьої групи інвалідності та прийняти відповідне рішення за наслідками такого розгляду з урахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) частину сплаченого ним судового збору в розмірі 794 (сімсот дев'яносто чотири) гривні 50 копійок.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ - 39292197) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3 000 (три тисячі) грн 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.
Рішення складене в повному обсязі 08 червня 2022 р.