Справа № 758/6597/15 Головуючий у І інстанції Петров Д.В.
Провадження №22-ц/824/4947/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
06 червня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів Писаної Т.О., Таргоній Д.О.,
розглянувши у в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування та захист прав споживачів,
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вказаним позовом посилаючись на те, що 29 травня 2014 року між сторонами було укладено договір страхування наземного транспорту №3690652, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Hummer H3» державний номерний знак НОМЕР_1 .
31 січня 2015 року за участю застрахованого транспортного засобу трапилась дорожньо-транспортна пригода по вул. Київській в с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району внаслідок чого застрахований транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Страховій компанії відповідно до умов договору було подано повідомлення про настання страхового випадку та заяву на виплату, а також документи, необхідні для отримання страхового відшкодування.
13 березня 2015 року позивач отримав лист від страхової компанії про відмову у виплаті йому страхового відшкодування, посилаючись на те, що за умовами договору страхування настало повне знищення автомобіля, а тому після проведених розрахунків виявилось, що розмір страхового відшкодування становить від'ємне значення.
Позивач, не погоджуючись із таким рішенням відповідача, вважав його безпідставним, оскільки страховою компанією всупереч умов договору та норм законодавства було встановлено факт повної загибелі транспортного засобу. На думку позивача вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу насправді не перевищує 70% його дійсної вартості на момент укладання договору. Позивач вказує, що докази, надані відповідачем на обґрунтування свого рішення, а саме звіт оцінювача та висновки експерта щодо вартості відновлювального ремонту, якими встановлено повну загибель застрахованого транспортного засобу, є неналежними, недопустимими та недостовірними з ряду причин, а тому не можуть братися судом до уваги.
В свою чергу, позивач посилався на звіт №808, складений на його замовлення суб'єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_2 , відповідно до якого вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Hummer H3» державний номерний знак НОМЕР_1 , становить 180 591,59 грн., що підтверджує відсутність факту повної загибелі транспортного засобу, а відтак свідчить про необхідність сплати страховиком вартості відновлювального ремонту за мінусом франшизи. З урахуванням визначеної Звітом № 808 вартості відновлювального ремонту (180 591,59 грн.) та розміру франшизи, передбаченої умовами договору страхування, (1 364,40 грн.), просив суд стягнути із відповідача на його користь страхове відшкодування в розмірі 179 227,19 грн. та витрати на проведення дослідження в розмірі 1 600,00 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 154741 грн. 79 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ПАТ «Страхова компанія «АРКС» подало апеляційну скаргу, посилаючись на те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В доводах апеляційної скарги скаржник зазначає, що не погоджується з висновками суду про неможливість проведення розрахунку суми страхового відшкодування на підставі Звіту №097/15 від 19 лютого 2015 року з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику застрахованого транспортного засобу, проведеного ФОП ОСОБА_3 , зробленого на замовлення відповідача.
Крім того, ПАТ «Страхова компанія «АРКС» не погоджується з висновком суду першої інстанції про неможливість проведення розрахунку суми страхового відшкодування на підставі Висновків експерта №060/18 від 12 лютого 2018 року та №060-1/18 від 13 лютого 2018 року. Дані висновки були проведені із дотримань вимог законодавства, а тому судом не обґрунтовано вказано, що дані докази є неналежними, не допустимими та не достовірними.
Також апелянт зазначає, що Звіт №808 від 24 березня 2015 року про оцінку автомобіля Hummer H3, д.н.з. НОМЕР_1 , який наданий позивачем, є недостовірним та недопустимим. Наданий висновок, не може бути підставою для перерахунку суми страхового відшкодування автомобіля, оскільки в калькуляції вартості відновлювального ремонту автомобіля ,яка була покладена в основу наданого висновку не включені всі позиції по ремонту автомобіля Hummer H3, д.н.з. НОМЕР_1 , які зафіксовані в актах огляду транспортного засобу від 02 лютого 2015 року та 10 лютого 2015 року, а також необхідність проведення яких передбачена заводом-виробником, вимогами безпеки руху та діючих норм ДСТУ. Крім того, в ремонтній калькуляції, яка є додатком до звіту №808 не вказано звідки взято дані щодо вартості запасних частин.
Не погоджується апелянт із висновком експерта КНДІСЕ Берегового С.В. №1265/16-54 від 31 травня 2016 року, в якому судовий експерт під час проведення авто товарознавчої експертизи, а саме при проведені розрахунку вартості відновлювального ремонту автомобіля HummerH3, д.н.з НОМЕР_1 використовував вартість запасних частин станом на грудень 2008 року, що підтверджується поясненнями експерта в судовому засіданні від 17 листопада 2021 року.
Також не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо ухилення відповідача від оплати додаткової автотоварознавчої судової експертизи.
На підставі викладеного в апеляційній скарзі, ПАТ «Страхова компанія «АРКС». просило суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та ухваленим з дотримання норм матеріального та процесуального права.
Додатково у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що відповідач так і не надав доказів того, що оцінювачем ОСОБА_3 дійсно проводився огляд застрахованого автомобіля 10 лютого 1015 року, за наслідком якого було складено відповідний акт огляду транспортного засобу № 097/15 від 10 лютого 2015 року, який в подальшому був покладений в основу усіх досліджень, на які посилається відповідач. Суд цим обставинам надав належну правову оцінку.
Також звертає увагу апеляційного суду на те, що відповідач не оплатив експертизу, яка була призначена судом першої інстанції, внаслідок чого ухвала суду про проведення повторної судової експертизи разом із матеріалами справи була повернута із КНДІСЕ без виконання, ухвалою суду від 24 травня 2017 року провадження у справі було відновлено, 13 липня 2017 року відбулось судове засідання, на якому відповідач пояснив неоплату проведення експертизи тим, що він не погоджується із питаннями, які поставив суд перед експертом.
На підставі викладеного у відзиві ОСОБА_1 просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно зі ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 06 червня 2022 року було відмовлено у задоволені клопотання про призначення у справі автотоварознавчої експертизи, відмовлено в задоволенні клопотання про відтворення технічного запису в судовому засіданні, відмовлено у задоволенні клопотання про виклик сторін в судове засідання, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін у справі.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що 29 травня 2014 року між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Страхування» як страховиком, та ОСОБА_1 , як страхувальником, було укладено Договір страхування наземного транспорту № 3690652/05АВ, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «Hummer НЗ» державний номерний знак НОМЕР_1 .
Відповідно до п.2 Заяви страхувальника на страхування від 29 травня 2014 року, яка є невід'ємною частиною договору страхування, дійсна вартість транспортного засобу на момент укладання договору становить 272 880 грн., та відповідно до п.11 договору страхова сума, визначена сторонами, дорівнює 272 880 грн.
Відповідно до 12.2. договору страхування франшизу за вказаним збитком визначено в розмірі 0,50% від страхової суми, тобто 1 364, 40 грн.
31 січня 2015 року по вулиці Київській у селі Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області за участю застрахованого транспортного засобу сталася дорожньо-транспортна пригода, у зв'язку з чим застрахований транспортний засіб отримав механічні пошкодження.
Того ж дня страховій компанії було подано повідомлення щодо пошкодження застрахованого транспортного засобу для реалізації права на отримання страхового відшкодування за договором страхування.
Листом від 13 березня 2015 року відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для сплати страхового відшкодування у зв'язку із тим, що після відповідного розрахунку воно становить від'ємне значення.
Таке від'ємне значення відбулося внаслідок визнання страховиком факту повної загибелі транспортного засобу позивача та відповідного у такому випадку розрахунку страхового відшкодування, а позивач, в свою чергу, спростовує такий факт, зазначаючи, що повної загибелі транспортного засобу не відбулося і що страхове відшкодування повинно бути розраховано в загальному порядку.
Згідно Звіту № 097/15, складеного ФОП ОСОБА_3 на замовлення відповідача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу станом на 19 лютого 2015 року становить 217 131,35 грн.
Згідно Звіту № 808, складеного оцінювачем ФОП ОСОБА_2 на замовлення позивача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу становить 180591, 59 грн.
За проведення оцінки позивач сплатив ФОП ОСОБА_2 кошти в розмірі 1 600 грн., що підтверджується договором на проведення оцінки майна №808 від 03 березня 2015 року та квитанцією №453 від 24 березня 2015 року.
Відповідно до рахунку ТОВ «ПКС» №19051 від 19 травня 2015 року та рахунку ТОВ «ПКС» № 19052 від 19 травня 2015 року, квитанції №467551 від 05 червня 2015 року та квитанції №467534 від 05 червня 2015 року, замовлення-наряду № 275 від 28 жовтня 2015 року у ФОП ОСОБА_4 , акту прийому виконаних робіт по Замовленню-наряду № 275, квитанції № 696715 від 13 листопада 2015 фактична вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу позивача, яка включає в себе вартість запчастин в розмірі 128606, 94 грн. та вартість робіт в розмірі 27499, 25 грн., загалом склала 156106, 19 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 14 січня 2016 року клопотання представника відповідача про призначення по справі судової автотоварознавчої експертизи задоволено та призначено відповідну експертизу.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи № 1265/16-54 від 31 травня 2016 року, складеного судовим експертом КНДІСЕ Береговим С.В., вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача станом на 19 лютого 2015 року становить 123 042, 17 грн.
Ухвалою Подільського районного суду м. Києва від 17 листопада 2016 року клопотання представника відповідача про призначення по справі додаткової судової автотоварознавчої експертизи задоволено та призначено відповідну експертизу.
22 травня 2017 року на адресу суду було повернуто матеріали справи разом із листом щодо залишення ухвали суду без виконання у зв'язку з невиконанням відповідачем попередньої оплати за проведення експертизи.
13 лютого 2018 року представником відповідача подано до суду відзив проти позову, до якого долучено висновки експерта, складених на замовлення відповідача.
Згідно висновку експерта № 060/18 від 12 лютого 2018 року, складеного судовим експертом Ковалем 1-М. на замовлення відповідача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача станом на 19 лютого 2015 року становить 347 068,93 грн.
Згідно висновку експерта № 060-1/18 від 13 лютого 2018 року, складеного судовим експертом Ковалем 1-М. на замовлення відповідача, вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача станом на 31 січня 2015року становить 213 728,81 грн.
Відповідно до рахунку ТОВ «ПКС» №19051 від 19 травня 2015 року та рахунку ТОВ «ПКС» № 19052 від 19 травня 2015 року, квитанції №467551 від 05 червня 2015 року та квитанції №467534 від 05 червня 2015 року, замовлення-наряду № 275 від 28 жовтня 2015 року у ФОП ОСОБА_4 , акту прийому виконаних робіт по замовленню-наряду № 275, квитанції № 696715 від 13 листопада 2015 року реальна фактична вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу позивача склала 156 106,19 грн., з яких придбані у ТОВ «ПКС» запчастини на суму 128 606,94 грн. та вартість проведених у ФОП ОСОБА_4 робіт на суму 27 499,25 грн.
Детально проаналізувавши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем доведено, що вартість відновлювального ремонту не перевищує 70% його дійсної вартості, висновок експерта за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи № 1265/16-54 від 31 травня 2016 року, яким визначено вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача станом на 19 лютого 2015 року у розмірі 123 042, 17 грн. не спростовано відповідачем іншими належними та допустимими доказами у справі, а тому судом взято уваги такий висновок, як додаткове підтвердження факту відсутності повної загибелі транспортного засобу, адже встановлена експертом вартість відновлювального ремонту транспортного засобу є значно меншою ніж 70% дійсної вартості транспортного засобу на момент укладання договору.
Суд першої інстанції також взяв до уваги докази проведення позивачем ремонту автомобіля і оплати такого ремонту у розмірі 156106,19 грн., як такі, що об'єктивно встановлюють реальну вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу, тобто значення, яке, зокрема, вимагає п. 24.2.8 договору страхування, відповідно якого повна загибель транспортного засобу - випадок, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує 70% його дійсної вартості на момент укладання договору.
Отже, реальна вартість відновлення транспортного засобу в розмірі 156 106,19 грн., яка доведена належними та допустимим доказами, складає 57,2% дійсної вартості транспортного засобу, що, в свою чергу, вказує на відсутність настання повної загибелі транспортного засобу.
При цьому, суд першої інстанції не взяв до уваги посилання страхової компанії на те, що ані ТОВ «ПКС», ані ФОП ОСОБА_4 не є станціями технічного обслуговування «На базі СТО на вибір Страховика» у відповідності до п.14.1, п. 20.11 договору страхування, адже позивачем було проведено відновлювальні роботи вже після відмови страхової компанії сплачувати страхове відшкодування, а відтак позивач об'єктивно був позбавлений можливості узгоджувати будь-які СТО із страховиком та приймати участь у складанні таким страховиком відповідного кошторису збитків.
Твердження відповідача, що страхова компанія буде позбавлена можливості гарантувати якість проведеного ремонту та що даний ремонт буде проведений відповідно до вимог заводу-виробника, вимогам безпеки руху та діючих норм ДСТУ, жодним чином не спростовує факт проведення таких робіт та їх вартість, що є визначальним для розрахунку страхового відшкодування, а обов'язком страховика в даному випадку є виключно здійснення страхового відшкодування страхувальнику, майнові інтереси якого були застраховані відповідно до умов договору страхування.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду, виходячи з такого.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин правовідносини, що виникли між сторонами і керувався такими нормами права.
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про страхування» та умовами договору страхування.
Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно п. 2 та п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові, а у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.
Тим же п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України встановлено, що страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. Страхова виплата за договором майнового страхування здійснюється страховиком у межах страхової суми, яка встановлюється у межах вартості майна на момент укладення договору.
Відповідно до ч.1 ст. 6 Закону України «Про страхування», добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання. Страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Згідно зі ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 2 та п.3 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику, а при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до п. 17.1 договору страхування страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки йому стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування, а при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та в строк згідно розділу 20 Договору.
Відповідно до п.19.2 договору страхування розмір завданих збитків визначається Страховиком, зокрема, на підставі документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків (кошторис, калькуляція СТО, автотоварознавча експертиза тощо).
Відповідно до п. 24.2.8 договору страхування повна загибель транспортного засобу - випадок, коли вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу перевищує 70% його дійсної вартості на момент укладання Договору.
Дійсна вартість транспортного засобу на момент укладання договору визначена страхувальником у заяві на страхування наземного транспорту, не оспорюється сторонами та складає страхову суму за договором страхування, яка визначена у п.11.1. - 272 880,00 грн., а отже для визнання факту повної загибелі транспортного засобу у відповідності до п.24.2.8. договору страхування та подальшого відповідного розрахунку розміру страхового відшкодування, через що виник спір між сторонами, вартість відновлення пошкодженого транспортного засобу повинна дорівнювати не менше ніж 191 016,00 грн.
Відповідно до п.20.10 договору страхування при пошкодженні транспортного засобу внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення транспортного засобу (Кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт.
Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого транспортного засобу на базі СТО на підставі рахунків СТО (згідно з умовами п.20.11 договору).
В окремих випадках, за згодою страховика та страхувальника (вигодонабувача), розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи або безпосередньо Страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром). Вартість частин та деталей береться в розрахунок Кошторису збитків за умови, що вони шляхом ремонту не можуть бути приведені в стан, придатний для подальшого використання, або витрати на такий ремонт перевищують витрати по їх заміні на нові. При настанні страхових випадків за межами України та необхідності здійснення ремонту на місці страхового випадку трудовитрати на відновлення відшкодовуються виходячи із розцінок, що діють в Україні.
Відповідно до п. 20.11 договору страхування при пошкодженні транспортного засобу розмір страхового відшкодування дорівнює розміру збитків, визначених в Кошторисі збитків, за вирахуванням встановленої в п.12 Договору франшизи по відповідному ризику, але не більше страхової суми, а у випадку відсутності документів компетентних органів, які підтверджують настання страхового випадку - не більше ліміту встановленого в п.19.4 Договору. При цьому, розмір збитків визначається з урахуванням наведених нижче і зазначених у п.14.1 Договору умов.
Відповідно до п.14.1. договору страхування умовами виплати страхового відшкодування зазначено «На базі СТО на вибір Страховика».
Аналізуючи наведені умови договору, суд першої інстанції правильно виходив з того, що хоча умовами договору страхування передбачено, що кошторис збитків складається виключно страховиком, в тому числі за цінами на базі СТО на вибір Страховика, проте, якщо страховик відмовляється складати такий кошторис, або складає його невірно, або відмовляється обирати СТО для відповідного відновлення автомобіля страхувальника у зв'язку із позицією відсутності такого обов'язку, то в такому випадку страхувальник не позбавлений права в суді довести реальний розмір збитків, який він зазнав і просити суд визначити такий розмір збитків (кошторис збитків) на підставі наданих доказів.
Оскільки Страхова компанія вважала, що не повинна сплачувати страхове відшкодування страхувальнику, отже вона не мала наміру обирати для страхувальника станцію технічного обслуговування, за цінами якого б склала відповідний кошторис збитків.
З врахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що придбання позивачем запасних частин у ТОВ «ПКС» та проведення відновлювальних робіт у ФОП ОСОБА_4 жодним чином не порушує умов договору страхування та підтверджує реальну вартість відновлення транспортного засобу та реальну вартість понесених позивачем збитків, з якої слід виходити і при розрахунку розміру страхового відшкодування. В той же час, автотоварознавчі дослідження та висновки експертів можуть встановлювати та припускати лише орієнтовну вартість відновлення транспортного засобу, використання значення якої, за наявності підтверджуючих документів, які чітко встановлюють відповідні фактичні дані, суперечило б об'єктивній дійсності.
Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в частині неправильності наведених висновків суду. Ці доводи є аналогічними тим доводам, які наводились відповідачем у відзиві на позов та проти наданих позивачем доказів і яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
Також суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач, не погодившись із висновком судової автотоварознавчої експертизи скористався своїм правом на проведення повторної експертизи. Однак ухвала суду була провернута без виконання у зв'язку з відсутністю оплати експертизи.
Колегія суддів перевірили матеріали справи в цій частині і встановила, що дійсно, 16 січня 2017 року на адресу суду надійшов лист, підписаний директором КНДІСЕ Рувіним О.Г., в якому зазначалось, що на адресу ПрАТ СК «АХА Страхування» надісланий рахунок на оплату експертизи. Також в цьому листі зазначалось, що суду направляється клопотання експерта. При цьому у листі зазначалось, що у разі незадоволення клопотання та не виконання оплати протягом 45-ти календарних днів ухвала суду про призначення експертизи буде повернута без виконання.
В клопотанні експерт просив суд надати дозвіл розрахувати вартість відновлювального ремонту станом на наступні дати, а саме:
1. 31 січня 2015 року - дата ДТП;
2. 19 лютого 2015 року - дата складання звіту № 097/15 від 19 лютого 2015 року;
3. 25 листопада 2015 року - дата подання в судове засідання усіх рахунків та квитанцій на оплату.
18 січня 2017 року суд першої інстанції своїм листом задовольнив клопотання експерта.
22 травня 2017 року ухвала Подільського районного суду м.Києва від 17 листопада 2016 року про призначення повторної судової авто товарознавчої експертизи була повернута без виконання у зв'язку із відсутністю оплати експертизи.
24 травня 2017 року провадження у справі було відновлено. В судовому засіданні, яке відбулось 13 липня 2017 року відповідач ставив під сумнів необхідність розширення кола питань, які поставив експерт у своєму клопотанні. При цьому, не дивлячись на те, що ухвала суду із КНДІСЕ була повернута без виконання і відповідачу про це було відомо, він більше не заявляв клопотання про повторне призначення експертизи.
Тому висновки суду про те, що відповідач не спростував висновки експерта, викладені у судовій автотоварознавчій експертизі № 1265/16-54 від 31 травня 2016 року, складеного судовим експертом КНДІСЕ Береговим С.В., що вартість відновлювального ремонту транспортного засобу позивача станом на 19 лютого 2015 року становить 123 042, 17 грн., є правомірними.
Також колегія суддів погоджується із судом першої інстанції в тому, що відповідач не скориставшись своїм правом на проведення повторної судової автотоварознавчої експертизи, разом із тим надав суду висновки експерта Коваля І.М. № 060/18 від 12 лютого 2018 року та №060-1/18 від 13 лютого 2018 року, виконані на замовлення відповідача більш ніж через 3 роки після настання страхового випадку та подані відповідачем під час розгляду справи в суді. Суд обґрунтовано виходив з того, що експерт виконував відповідні експертизи виключно на підставі наданих страховиком, як замовником експертиз, матеріалів страхової справи, а не матеріалів судової справи.
Більше того, судовий експерт Коваль І.М., встановлюючи перелік та обсяг пошкоджень транспортного засобу, керувався виключно викладеною оцінювачем ОСОБА_3 інформацією у Акті огляду транспортного засобу № 097/15 від 10 лютого 2015 року, оцінку якому суд надав у своєму рішенні як неналежному і недопустимому доказу.
Положення пункту 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, разом з тим, це положення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )
Аналогічні висновки містяться і в постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 465/3586/17, від 08 жовтня 2020 року у справі № 712/22134/12, від 05 жовтня 2020 року у справі № 347/637/18, від 27 жовтня 2020 року у справі №243/11349/18 тощо.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване судове рішення повною мірою відповідає вказаним вимогам та не може бути скасовано з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Так, відповідно до положень ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, яке ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з підстав, що зазначені в апеляційній скарзі, таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 82, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» залишити без задоволення.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 09 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування та захист прав споживачів залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді: