№ справи: 761/18287/18
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/1319/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Кондратенко О.О.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
02 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Лащевська Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року,
встановив:
у травні 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень (заява про зміну предмету позову від 29 лютого 2020 року (а.с. 137-147) просив стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 12 650 дол. США та відсотки за користування позикою за період з 07 липня 2018 року по 29 лютого 2020 року в розмірі 4 178, 56 дол. США, посилаючись на те, що відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року позовні вимоги було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 16 828, 56 дол. США, яка складається з 12 650 дол. США суми позики та 4 178,56 дол. США відсотків.
Не погоджуючись з рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_4 просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на те, що 06 липня 2017 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого він надав відповідачу в борг 15 000 дол. США строком до 06 липня 2018 року зі сплатою 20% річних за користування коштами. Вказував, що 08 травня 2018 року відповідачем було складено розписку, у якій останній підтвердив, що станом на момент написання розписки розмір його заборгованості становив 12 650 дол. США, яку він зобов'язався повернути до 06 липня 2018 року. Також позивач просив стягнути з відповідача на його користь 20% річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року позовні вимоги було задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 16 828, 56 дол. США, яка складається з 12 650 дол. США суми позики та 4 178,56 дол. США відсотків.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сторони досягли згоди щодо істотних умов договору позики, відповідач отримав грошові кошти, однак у встановлений домовленістю строк їх не повернув. Також судом було встановлено наявність підстав для стягнення відсотків за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 20% річних. Однак, з таким висновком суду першої інстанції у повному обсязі погодитись неможливо, оскільки він зроблений із порушенням норм матеріального права та не відповідає встановленим у справі обставинам.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлений договором.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, слід виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання.
З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 травня 2018 року відповідачем ОСОБА_2 позивачу ОСОБА_1 було видано розписку, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 06 липня 2017 року отримав в борг від ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 15 000 дол. США під 20%, які складають 3 000 дол. США, та зобов'язався повернути 18 000 дол. США до 06 липня 2018 року щомісячно частинами. Зі змісту вказаної розписки також вбачається, що станом на момент написання розписки, а саме 08 травня 2018 року розмір заборгованості відповідача перед позивачем становив 12 650 дол. США, яку ОСОБА_2 зобов'язувався повернути до 06 липня 2018 року.
Оригінал вказаної розписки міститься в матеріалах справи (а.с.63)
З висновку експертів за результатами проведеної за клопотанням відповідача судової почеркознавчої експертизи вбачається, що підпис від імені ОСОБА_2 і розписці виконано ОСОБА_2 .
У своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано те, що 06 липня 2017 року між сторонами було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_2 отримав не 15 000 дол. США, як стверджує позивач, а 10 000 дол. США, які частково ним були погашені. Скаржник зазначав, що відсутність у позивача оригіналу розписки саме від 06 липня 2017 року свідчить про недоведеність позовних вимог. Однак, вказані доводи апелянта є необґрунтованими та не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення позики, оскільки зміст виданої ним 08 травня 2018 року розписки щодо правовідносин, які склались між сторонами, спростовано не було.
Згідно з частинами 1, 4 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов'язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Будь-яких доказів на підтвердження виконання відповідачем зобов'язань щодо повернення позивачу грошових коштів у розмірі 12 650 дол. США, зафіксованому у розписці від 08 травня 2018 року, до суду надано не було.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом було порушено норми процесуального права та розглянуто справу за відсутності відповідача та його представника без врахування поважності причин неявки та клопотання про відкладення розгляду справи, спростовуються матеріалами справи.
03 березня 2021 року судом за участі представника відповідача ОСОБА_3 було закрито підготовче провадження у справі та призначено справи до розгляду в судовому засідання на 24 травня 2021 року 13 год. 00 хв., про що повідомлено ОСОБА_3 під розписку (а.с.181).
Матеріали справи містять клопотання ОСОБА_3 про відкладення розгляду справи, яке було отримане судом електронною поштою 24 травня 2021 року та отримано секретарем 24 травня 2021 року о 13 год. 50 хв., тобто вже після закінчення розгляду справи (а.с.191). Також суд звертає увагу на те, що вказане клопотання про відкладення розгляду справи не було підтверджене належними доказами.
За таких обставин підстави вважати, що судом було допущено порушення норм процесуального права, відсутні.
Разом з тим, вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення відсотків судом було допущено порушення норм матеріального права.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).
За змістом ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (ч. 2 вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (ч. 3 цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (ч. 4 ст. 631 ЦК України).
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє іншу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Зі змісту наданої до суду розписки вбачається, що сторони погодили сплату 20% річних за користування коштами та встановлено строк виконання зобов'язання - 06 липня 2018 року.
Разом з тим, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за позикою припиняється після спливу строку його дії. Відповідний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12).
За таких обставин підстави для стягнення з відповідача 20 % річних за період з 07 липня 2018 року по 29 лютого 2020 року, як зазначено в розрахунку позивача, відсутні.
Поряд з цим, судом першої інстанції не було взято до уваги те, що позивач, заявляючи вимоги про стягнення відсотків, посилався не на положення ст. 1048 ЦК України, а на положення ст. 625 ЦК України, якими передбачена відповідальність боржника за прострочення виконання зобов'язання.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В даному випадку зі змісту наданої до суду розписки вбачається, що сторонами було погоджено сплату відсотків у розмірі 20% річних саме за користування коштами в межах строку дії позики - з 06 липня 2017 року по 06 липня 2018 року. Доказів про те, що сторонами було погоджено розмір відсотків за прострочення виконання зобов'язання на рівні 20% річних, матеріали справи не містять.
Враховуючи те, що судом встановлено порушення відповідачем строку повернення позики, з нього на користь позивача підлягають стягненню 3% річних за прострочення виконання зобов'язання за період з 07 липня 2018 року по 29 лютого 2020 року в розмірі 626,78 дол. США.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення відсотків за користування коштами скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Також слід змінити рішення суду в частині стягнення судового збору та з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги зменшити його розмір пропорційно до задоволених вимог позову та апеляційної скарги до 3 014 грн. 45 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 травня 2021 року в частині вирішення вимог про стягнення відсотків скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення відсотків задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відсотки за прострочення виконання зобов'язання в розмірі 626,78 дол. США.
Рішення суду в частині стягнення судового збору змінити та визначити розмір судового збору, який підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , в сумі 3 014 грн. 45 коп.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 06 червня 2022 року.
Головуючий
Судді