16 лютого 2022 р.Справа № 520/7901/19
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Дуднєва М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2021, головуючий суддя І інстанції: Зінченко А.В., м. Харків, повний текст складено 29.09.21 по справі № 520/7901/19
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління Держпраці у Харківській області
про визнання протиправним та скасування постанови про накладення штрафу,
У серпні 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області (далі - ГУ Держпраці у Харківській області, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову ГУ Держпраці в Харківський області від 06.06.2019 року № ХК6101/298/НП/АВ/П/ТД/-ФС про накладення штрафу на ФОП ОСОБА_1 у розмірі 1 377 090,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає рішення відповідача необґрунтованим, прийнятим не у відповідності до норм чинного законодавства, на підставі позапланової перевірки, проведеної без законних підстав, без вжиття вичерпних заходів для з'ясування фактичних обставин під час перевірки, висновки щодо обставин, викладені в оскаржуваній постанові, не відповідають фактичним правовідносинам, без дотримання відповідачем повноти, об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю), взагалі без повідомлення позивача про розгляд справи про накладення штрафу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що лист вх. №27/6147 від 15.04.2019, на який посилається позивач як на підставу проведення перевірки, не розглядався контролюючим органом як звернення в розумінні норм Закону України «Про звернення громадян» на предмет дотримання обов'язкових реквізитів, а оцінювався з точки зору інформації отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, за наслідком аналізу якої проведена додаткова верифікація інформації з загальнодоступних джерел, яка й слугувала підставою для проведення інспекційного відвідування. Відповідач здійснив всі можливі заходи для повідомлення позивача про розгляд справи та пасивна поведінка з боку позивача в отриманні повідомлення за офіційною адресою не надає йому можливість вважати порушеним своє право бути присутнім під час прийняття рішень, що стосуються його інтересів. Під час судового розгляду справи встановлено фактичний допуск без належного оформлення трудових відносин 11 осіб, які виконували роботи з продажу непродовольчих товарів, консультування покупців в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якому здійснює підприємницьку діяльність ФОП ОСОБА_1 , відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Верховний Суд постановою від 16.07.2021 скасував рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.12.2019 та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 08.07.2020, а справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції та направравляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд погодився із висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необґрунтованості доводів позивача про відсутність підстав для проведення інспекційного відвідування.
Водночас, Верховний Суд звернув увагу на необхідність дослідження обставин справи та перевірки їх доказами в частині дотримання відповідачем процедури проведення інспекційного відвідування та прийняття оскаржуваного рішення.
Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.
При новому розгляді справи Хорківським окружним адміністративним судом 23.09.2021 ухвалено рішення, яким у задоволенні позову ФОП ОСОБА_1 відмовлено.
Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу , вважає, що судом неправильно встановлено обставини у справі та застосовано норми матеріального права. Вказує, що у відповідача були відсутні законні та обґрунтовані підстави для проведення інспекційного відвідування позивача на підставі анонімного звернення.
Також посилається на те, що Управління провело позапланову перевірку (інспекційне відвідування у формі перевірки) за відсутності правових підстав, які встановлені Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Доказів вручення позивачу направлення в день інспекційного відвідування у формі перевірки 10.05.2019 відповідачем до суду не надано, матеріали справи не містять таких доказів. Суд першої інстанції не врахував, що під час допиту в якості свідка позивач чітко зазначив про те, що враховуючи те, що йому не було надано жодних документів, про проведення інспекційного відвідування, він не сприймав це як перевірку, що, в свою чергу, потягло за собою порушення його права на захист (виклик адвоката), а також права на недопуск до проведення перевірки з подальшим оскарженням наказу на її проведення. Вважає, що суд першої інстанції ухвалив своє рішення на підставі неналежних та недопустимих доказах, адже в оскаржуваній постанові відповідача зазначено перелік осіб, які на думку уповноваженої особи допущені до роботи без оформлення трудового договору, але анкетних або паспортних даних таких осіб встановлено не було, в деяких осіб взагалі не з'ясували прізвище або/та по-батькові, що свідчить про неналежність доказів відповідача.
Також стверджує, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку щодо укладених договорів цивільно-правового характеру, не беручи до уваги показання свідка, який під час допиту в суді повідомив, що він працював за договором підряду (договору цивільно-правового характеру), що в повному обсязі відповідає вимогам діючого законодавства до договорів цивільно-правового характеру.
В апеляційній скарзі позивач висловив свою позицію про те, що неповідомлення в установленому порядку податківців про прийняття працівника на роботу до початку його роботи не свідчить про те, що між працівником і роботодавцем не оформлено трудовий договір.
Крім іншого, вважає висновки суду першої інстанції про належне та своєчасне повідомлення позивача про проведення перевірки у вигляді інспекційного відвідування, витребування документів, складання акту, розгляд справи та винесення постанови про накладення адміністративного стягнення, безпідставними
Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, вказуючи на безпідставність доводів апеляційної скарги.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні.
Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти вимог апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції правомірним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 залишити в силі.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 10.05.2019 інспекторами праці ГУ Держпраці у Харківській області проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 , під час якого опитано осіб, котрі на момент інспекційного відвідування здійснювали певні роботи, зокрема: продаж непродовольчих товарів з прийняттям готівки від покупців, консультування покупців в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
10.05.2019 за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , інспекторами праці встановлено фактичний допуск без належного оформлення трудових відносин 11 осіб, які виконували роботи з продажу непродовольчих товарів, консультування покупців в магазині Munira Style одяг із Європи.
У зв'язку з неможливістю суб'єкта господарювання надати необхідні документи для проведення інспекційного відвідування, складено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування № ХК6101/298/НП від 10.05.2019 та Вимогу про надання документів № ХК6101/298/НД від 10.05.2019. Строк інспекційного відвідування було зупинено до 17 травня 2019 року, зазначені документи були направленні засобами поштового зв'язку № 6102228429936.
До 17.05.2019 суб'єктом господарювання до ГУ Держпраці у Харківській області не було надано запитуванні документи.
На підставі встановлених фактів інспекторами праці складено Акт інспекційного відвідування № ХК6101/298/НП/АВ від 17.05.2019, який направлено засобами поштового зв'язку № 6102228462879 у зв'язку з неможливістю особистого вручення.
Відповідачем направлено позивачу повідомлення про розгляд справи про накладання штрафу № 0712 від 24.05.2019 рекомендованим листом № 6102228227721 та винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ХК6101/298/НП/АВ/ТД-ФС від 06.06.2019, якою застосовано до ФОП ОСОБА_1 штраф у розмірі 1 377 090 грн.
Не погоджуючись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач провів інспекційне відвідування у відповідності до вимог чинного законодавства, а встановлені контролюючим органом обставини підтверджені належними та достатніми доказами, правовідносини між позивачем та опитаними громадянами носять ознаки трудових відносин між роботодавцем та найманим працівником, що в сукупності свідчить про правомірність прийнятої постанови.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 19 Конституції України зокрема передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно абзацу другого та третього статті 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 №877-V (далі - Закон №877-V) державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Загальні вимоги до здійснення державного нагляду (контролю) визначено статтею 4 Закону №877-V, відповідно до частин 1, 4 якої державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.
Частиною 4 статті 2 цього Закону передбачено, що заходи контролю здійснюються, серед іншого, органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 у справі №805/430/18-а дійшла висновку, що спеціальним законом, який відповідно до частини четвертої статті 2 Закону № 877-V повинен враховуватися органами Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), є КЗпП України, зокрема, Глава XVIII «Нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю».
У подальшому такий висновок був підтриманий Верховним Судом у постанові від 24.06.2021 у справі № 200/5877/19-а.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 259 Кодексу Законів про працю України (далі також - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною четвертою статті 2 Закону № 877-V передбачено, що заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
У цьому випадку таким нормативно-правовим актом є Порядок № 295, до якого відсилає стаття 259 КЗпП України, що визначає порядок проведення контролю за дотриманням законодавства про працю.
Згідно з пунктом 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку № 295 інспекційне відвідування проводиться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятими за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел не заборонених законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.
З матеріалів справи судом встановлено, що у наказі про проведення заходу державного контролю №829 від 06.05.2019 підставою проведення інспекційного відвідування визначено рішення керівника органу контролю про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин.
Лист вх. №27/6147 від 15.04.2019, на який посилається позивач як на підставу проведення інспекційного відвідування, не розглядався контролюючим органом як звернення в розумінні норм Закону України «Про звернення громадян» на предмет дотримання обов'язкових реквізитів, а оцінювався з точки зору інформації отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством , за наслідком аналізу якої проведена додаткова перевірка інформації з загальнодоступних джерел, яка й слугувала підставою для проведення інспекційного відвідування.
Отже, безпідставним є посилання позивача в апеляційній скарзі на відсутність у відповідача підстав для призначення інспекційного відвідування, яке обгрунтовує неналежністю форми звернення, за яким виданий наказ.
Колегія суддів також враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 постанову Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування Україні» від 26.04.2017 №295 визнано нечинною.
Водночас за змістом частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 у справі №826/8917/17 не містить жодних застережень з цього приводу, то постанова Кабінету Міністрів України Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування Україні від 26.04.2017 №295 вважається такою, що втратила чинність з дня набрання законної сили цим судовим рішенням, тобто 14.05.2019.
Наказ про проведення заходу державного контролю №829 від 06.05.2019 видано відповідачем до набрання законної сили рішенням суду про скасування Порядку №295; інспекційне відвідування розпочато 10.05.2019, тобто у період, коли Порядок №295 був чинним.
Враховуючи викладене, доводи позивача про відсутність підстав для проведення інспекційного відвідування спростовуються фактичними обставинами у справі та наданими учасниками справи доказами.
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 11 Порядку № 295 інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право: під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об'єкта відвідування, в яких використовується наймана праця; ознайомлюватися з будь-якими книгами, реєстрами та документами, ведення яких передбачено законодавством про працю, що містять інформацію/відомості з питань, які є предметом інспекційного відвідування, невиїзного інспектування, з метою перевірки їх відповідності нормам законодавства та отримувати завірені об'єктом відвідування їх копії або витяги.
Пунктами 12, 16, 18 Порядку № 295 передбачено, що вимога інспектора праці про надання об'єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов'язковою для виконання.
У разі створення об'єктом відвідування перешкод у діяльності інспектора праці (відмова у допуску до проведення відвідування (ненадання інформації, необхідної для проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування; перешкода в реалізації інших прав, передбачених пунктом 11 цього Порядку), відсутності об'єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцезнаходженням (адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, інших документах, що стали підставою для проведення відвідування), відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, складається акт про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування із зазначенням відповідних причин, який за можливості підписується керівником об'єкта відвідування або іншою уповноваженою особою.
У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об'єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.
З матеріалів справи судом встановлено, що у зв'язку з неможливістю позивача надати необхідні документи для проведення інспекційного відвідування, складено Акт про неможливість його проведення № ХК6101/298/НП від 10.05.2019 та Вимогу про надання документів № ХК6101/298/НД від 10.05.2019. Строк інспекційного відвідування зупинено до 17.05.2019, зазначені документи направлені позивачу засобами поштового зв'язку № 6102228429936. До 17.05.2019 суб'єктом господарювання до ГУ Держпраці у Харківській області не було надано запитувані документи.
Позивач заперечує отримання ним від ГУ Держпраці у Харківській області Вимоги про надання документів № ХК6101/298/НД від 10.05.2019.
Відповідач до матеріалів справи не надав доказів вручення ФОП ОСОБА_1 .
Таким чином, за відсутності відомостей про вручення позивачу вимоги, відповідач дійшов необгрунтованого висновку про ненадання ФОП ОСОБА_1 у встановлений строк витребуваних документів.
В свою чергу, для позивача невручення йому Вимоги, мало наслідком позбавлення останнього можливості реалізувати право подати документи, які мали визначальне значення для розгляду суб'єктом владних повноважень справи про притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності.
Колегія суддів також зазначає, що частиною першою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення визначається Порядком №509.
Так, відповідно до абзацу 1 п. 2 Порядку №509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі - уповноважені посадові особи)
Абзацом 4 пункту 2 Порядку №509 передбачено, що штрафи можуть бути накладені на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об'єднаної територіальної громади.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 509 уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі - справа). Відповідно до пункту 4 Порядку № 509 справа розглядається у п'ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.
Згідно з пунктом 6 Порядку № 509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.
Аналіз вищевказаних норм права дає підстави дійти висновку, що на державний орган покладено обов'язок повідомляти особу, яка притягується до відповідальності, про час та місце розгляду справи, а також правові наслідки неповідомлення.
При цьому, з положення пункту 6 Порядку № 509 вбачається, що зміст цього обов'язку не вичерпується надсиланням тексту відповідного повідомлення, оскільки саме лише надсилання, без доказів його отримання, не свідчить про поінформованість особи про час та місце розгляду справи, а отже робить це право недієвим.
Множинність способів повідомлення про час та місце розгляду справи (рекомендований лист, телеграма, телефакс, телефонограма, особисте вручення повідомлення представникам) дозволяє уповноваженій посадовій особі обрати один або декілька способів, які забезпечують поінформованість особи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
Насамперед, колегія суддів звертає увагу на те, що штраф у розмірі 1377090,00 грн., який було застосовано до позивача оскаржуваною постановою, є суттєвим.
Особі, до якої застосовуються такі санкції відповідальності, повинно бути забезпечено право завчасно знати про час та місце розгляду справи. Це право є гарантією реалізації інших прав - на участь в засіданні, висловлення заперечень, надання доказів, захист тощо.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.06.2019 у справі №813/3415/18.
Відповідно до пункту 7 Порядку 509 справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.
Отже, саме на уповноважену посадову особу покладається також обов'язок з'ясувати чи поінформовано особу. У разі неналежного поінформування особи, яка притягується до відповідальності, уповноважена особа не може розпочинати розгляд справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів наголошує на тому, що обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п'ять днів до дати розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Таке тлумачення пункту 6 Порядку № 509 відповідає завданням адміністративного судочинства та принципу верховенства права, оскільки має наслідком ефективний захист права та інтересів фізичних та юридичних осіб.
Як вбачається з матеріалів справи, повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу від № 0712 від 24.05.2019 направлено на адресу позивача рекомендованим листом № 6102228227721. Розгляд справи призначено на 06.06.2019 о 10 год. 20 хв.
Відповідно до роздруківки з офіційного веб-сайту «Укрпошта» зазначене поштове відправлення № 6102228227721 надійшло на адресу позивача 28.05.2019. У той же день відбулася невдала спроба вручення поштового відправлення з відміткою «з інших причин». Фактично повідомлення вручено позивачу 07.06.2019, тобто після розгляду справи відповідачем.
Колегія суддів приходить до висновку, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач здійснив всі залежні від нього та можливі заходи для повідомлення позивача про розгляд справи, є помилковими та не відповідають фактичним обставинам справи.
Так, пунктом 114 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі також - Правила, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), передбачено, зокрема, одержувач може відмовитися від одержання поштового відправлення, про що на поштовому відправленні, бланку поштового переказу або повідомленні про надходження поштового відправлення, поштового переказу робиться відповідна позначка, яка засвідчується його підписом. Підпис представника юридичної особи, уповноваженого на одержання пошти, скріплюється печаткою (за наявності) цієї юридичної особи. Такі поштові відправлення, поштові перекази повертаються за зворотною адресою.
Згідно з пунктом 117 Правил поштові відправлення, поштові перекази повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.
Водночас, як причину невручення позивачу поштового відправлення 28.05.2019 працівниками відділення поштового зв'язку зазначено «інші причини», доказів того, що відправлення не вручено 28.05.2019 через відмову позивача матеріали справи не містять. Відповідачем доказів протилежного суду не надано, як і не надано доказів повідомлення ФОП ОСОБА_1 у інший спосіб, передбачений пунктом 6 Порядку № 509 з метою належного доведення до відома позивача інформації про розгляд його справи, відповідач також не надав.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів щодо отримання завчасно позивачем Вимоги про витребування документів та повідомлення про розгляд справи про накладення штрафу, що свідчить про те, що відповідачем не виконані вимоги пункту 12 Порядку № 295 та пункту 7 Порядку №509 щодо належного інформування суб'єкта господарювання про розгляд справи.
Проте обов'язок уповноваженої посадової особи письмово повідомляти суб'єктів господарювання та роботодавців про дату та час розгляду справи про накладення штрафу вважається виконаним, якщо особа, яка притягується до відповідальності, знає (поінформована) про час та місце розгляду справи за п'ять днів до дати розгляду справи. Обов'язок доказування цієї обставини несе уповноважена посадова особа.
Відповідач не довів, що про час розгляду справи про накладення штрафу позивач був поінформований своєчасно. Недотримання строку повідомлення про розгляд справи не є формальним, оскільки призвело до позбавлення позивача права приймати участь у розгляді справи та порушенню принципу рівності.
Таким чином, з огляду на недотримання відповідачем порядку проведення перевірки (незабезпечення права позивача подати документи) та порядку накладення штрафів, позивач був позбавлений можливості брати участь в розгляді зазначеної справи, захистити свої права та обов'язки, бути вислуханим, надати заперечення, своєчасно здійснити захист своїх порушених прав, пред'явити факти й наводити аргументи та докази, які могли бути враховані ГУ Держпраці у Харківській області тощо. Участь позивача в розгляді справи про накладення штрафу, подання ним відповідних доказів могло вплинути на прийняття відповідних рішень відповідачем.
Таким чином, неналежне повідомлення позивача про проведення відповідачем розгляду справи є самостійною підставою для скасування оспорюваної постанови відповідача про накладення штрафу на позивача.
Аналогічного висновку про скасування постанов про накладення штрафу на суб'єктів господарювання/роботодавців у випадку недотримання органом, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю Порядку №509 в частині належного повідомлення уповноваженими посадовими особами суб'єктів господарювання/роботодавців про розгляд справи про накладення штрафу дійшов Верховний Суд у постановах від 12.06.2019 у справі №813/3415/18 та від 15.01.2021 у справі № 1340/3731/18, від 04.03.2021 у справі № 160/8027/18, від 17.03.2021 у справі №160/9340/18, від 01.06.2021 у справі №160/294/19, від 15.07.2021 у справі №320/1400/19.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2021 по справі № 520/7901/19 скасувати.
Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці в Харківський області від 06.06.2019 р. № ХК6101/298/НП/АВ/П/ТД/-ФС про накладення штрафу на Фізичну особу -підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у розмірі 1 377 090, 00 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) А.М. Григоров Н.С. Бартош
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст постанови складено 07.06.2022 року