06 червня 2022 року м. Житомир
справа № 240/24742/21
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому (з урахуванням уточненої позовної заяви від 12.10.2021 за вх.№60949/21) просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення у вигляді повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області №15966-14122/с-02/8-0600/21 від 23.06.2021 в частині відмови у здійсненні перерахунку пенсії за період з 13.12.2019 по 03.03.2020;
- зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити перерахунок пенсії за період з 13.12.2019 по 03.03.2020, виходячи з грошового забезпечення з 06.09.2017 у сумі 37359,65 грн та визначено 90 % пенсійного забезпечення у сумі 33623,69 грн;
- зобов"язати Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області провести виплату однією сумою різницю в пенсії за період з 13.12.2019 по 03.03.2020, включно.
Також у прохальній частині позовної заяви позивач просить зобов'язати відповідача подати до суду в місячний термін, з дня набрання рішенням суду законної сили, звіт про його виконання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що має право на отримання заборгованості з пенсійних виплат за період з 13.12.2019 по 03.03.2020, оскільки після виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №240/10319/20, вказана заборгованість не виплачена.
Зазначає, що розмір його пенсії в період з 13.12.2019 по 03.03.2020 має бути визначений, враховуючи положення частини 20 статті 86 Закону України «Про прокуратур» №1697-VІІ та Закону України «Про прокуратуру» №1789-ХІІ з урахуванням підвищення заробітної плати працівників прокуратури.
Не погоджуючись із відмовою органу Пенсійного фонду України, щодо виплати різниці пенсії за минулий час за період з 13.12.2019 по 03.03.2020, позивач звернувся до суду за захистом свого права.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 01.11.2021 провадження у справі відкрито. Справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження надіслав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі №240/10319/20 позивачу саме з 04.03.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугою років відповідно до Закону України «Про прокуратуру», з урахуванням довідки про заробітну плату, яка видана Житомирською обласною прокуратурою №188-239 вих-20 від 02.03.2020.
Виплата заборгованості за період з 04.03.2020 по 31.05.2021 у сумі 175400,9грн, що утворилася внаслідок перерахунку за судовим рішенням буде проведена за наявності відповідного фінансування.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Житомирській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 у справі №240/10319/20, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області задоволено частково:
- визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо здійснення ОСОБА_1 перерахунку пенсії за вислугу років викладену в листі від 07 квітня 2020 року №0600-0308-8/10859;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії за вислугу років, без обмеження її граничного розміру, відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» № 1789-ХІ1 від 05.11.1991 р. в редакції, чинній на момент призначення пенсії, у зв'язку з прийняттям Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» виходячи з розміру 90 відсотків від суми заробітної плати за аналогічною посадою в розрізі відповідних складових, до якої прирівняна його посада, що складає 37 359, 65 грн., у тому числі, основний оклад - 7210 грн.; класний чин - 2400,00 грн.; вислуга років 2163 грн.; інші надбавки 8241,10 грн.; щомісячна премія 12008,46 грн., матеріальна допомога 5337,09 грн., починаючи з 04.03.2020 р. та здійснити відповідні виплати (а.с. 8-10).
В свою чергу, постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі №240/10319/20 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області задоволено частково:
- рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 в частині задоволення позовної вимоги про зобов"язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років без обмеження її граничним розміром, скасовано (а.с.11-13).
Після перерахунку пенсії на виконання рішення суду у справі №240/10319/20, в травні 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку пенсії і виплату різниці в ній з 13.12.2019 по день визначення кінцевого розміру (а.с. 14-16).
У вказаній заяві позивач зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №560/2120/20 суд дійшов висновку, що перерахунок пенсії пенсіонерам органів прокуратури належить здійснити з 13.12.2019 (а.с. 14-16).
Листом від 23.06.2021 Головне управління Пенсійного фонду України у Житомирській області повідомило позивачу, що на виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 16.12.2020 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.05.2021 у справі №240/10319/20 позивачу саме з 04.03.2020 проведено перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням довідки про заробітну плату, яка видана Житомирською обласною прокуратурою №188-239 вих-20 від 02.03.2020.
Виплата заборгованості за період з 04.03.2020 по 31.05.2021 у сумі 175400,90грн, що утворилася внаслідок перерахунку за судовим рішенням буде проведена за наявності відповідного фінансування (а.с. 17 - 17 зворот).
Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з ч.2 ст.5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Згідно ч. 1 ст. 55 Конституції України та п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 9-зп від 25.12.1997(справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
Пунктом 8 ч. 1 ст. 4 КАС України позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов'язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов'язків при вчиненні таких дій.
В даному випадку суд встановив, що позивач звернувся із позовом бо вважає, що неправомірними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області щодо здійснення йому перерахунку пенсії з 04.03.2020 на виконання рішення суду у справі №240/10319/20, однак без виплати різниці перерахованої пенсії з 13.12.2019 по 03.03.2020.
Тобто, позивач вважає, що має право на перерахунок пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» на виконання рішення суду у справі №240/10319/20 з урахуванням довідки про заробітну плату, яка видана Житомирською обласною прокуратурою №188-239 вих-20 від 02.03.2020 не з 04.03.2020, як вказано судом у рішенні від 16.12.2020, а з 13.12.2019, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №560/2120/20.
В свою чергу, позовні вимоги щодо зобов"язання Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області здійснити виплату різниці пенсії за минулий час за період з 13.12.2019 по 04.03.2020 були предметом позову в межах розгляду справи №240/10319/20, однак суд відмовив у їх задоволенні з підстав передчасності з їх зверненням (а.с. 8-10).
При цьому позивачем не надано суду доказів оскарження рішення суду від 16.12.2020 у справі №240/10319/20, в частині відмови у задоволенні позовних вимог.
Щодо позовних вимог заявлених й межах розгляду даної справи, а саме права на здійснення виплату однією сумою різниці в пенсії за минулий час за період з 13.12.2019 по 03.03.2020, суд вказує наступне.
Вирішуючи питання щодо порядку перерахунку пенсії за вислугу років колишнього працівника прокуратури, суд враховує, що: перерахунок пенсії проводиться за заявою особи, до якої додаються необхідні документи на підтвердження умов, що зумовлюють перерахунок пенсії. Відповідно до частини 20 статті 86 Закону №1697 перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.
Частина 20 статті 86 Закону № 1697-VII, як вже зазначено вище, набрала чинності з 13.12.2019, а відтак суд дійшов висновку, про непоширення дванадцяти місячного періоду або будь-якого іншого періоду в цьому випадку.
Отже, позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Суд звертає увагу, що права, свободи або законні інтереси особи підлягають судовому захисту в адміністративному суді за наявності наступних обов'язкових умов - безпосереднього порушення прав, свобод або законних інтересів особи, вчинення такого порушення законодавчо визначеним суб'єктом, а саме суб'єктом владних повноважень, та у разі порушення прав, свобод або законних інтересів особи у спосіб встановлений законодавством, а саме рішенням, дією чи бездіяльністю такого суб'єкта.
З цього приводу суд зазначає, що захист прав позивача шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії може відбуватись, виключно, внаслідок визнання відповідних рішення, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними.
Відповідно до ч. 2 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права, у зв"язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області відсутні.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись статтями 4, 6-9, 32, 77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул.О.Ольжича, 7, Житомир, 10003, код ЄДРПОУ 13559341) про визнання неправомірною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 06 червня 2022 року.
Суддя А.В. Горовенко