Україна
Донецький окружний адміністративний суд
06 червня 2022 року Справа№200/1770/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Михайлик А.С. розглянув в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом про визнання протиправними дій Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії з 01.03.2021, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити виплату пенсії з 01.03.2021, здійснити нарахування та виплату пенсії з 01.03.2021 по 01.01.2022, стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заборгованості з пенсії з 01.03.2021 по 01.01.2022.
Позивач зазначила, що є пенсіонером, внутрішньо переміщеною особою. Згідно з викладеним в позові припинення їй виплати пенсії є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідач 1 - Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відзив на позов суду не надало.
Відповідач 2 Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області у наданому до суду відзиві на позов зазначив про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог. Відповідач 2 вказав, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області. Виплату пенсії позивачу з 01.03.2021 зупинено на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». 17.12.2021 позивач звернулась за поновленням виплати пенсії, з 01.02.2022 виплату поточної пенсії їй продовжено. Заборгованість з 01.03.2021 по 31.01.2022 обліковується в пенсійному органі та буде виплачено за окремою програмою відповідно до Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165.
Ухвалою від 03.02.2022 відстрочено позивачу сплату судового збору та відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Ухвалою 06.06.2022 повернуто без розгляду заяву відповідача 2 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч. 5 ст. 250 цього Кодексу датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи, фактичним місцем проживання позивача у відповідності до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.11.2014 № 1426-6689 (діючою дотепер) є: АДРЕСА_1 . Позивач є пенсіонером, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькі області, що є відповідачем 2 у справі.
Листом від 10.01.2022 відповідача 2 повідомив представника позивача про те, що позивачу з 01.03.2021 припинено виплату пенсії через отримання інформації від АТ «Ощадбанк» на підставі п. 16 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.1999 № 1596, яким передбачено, що якщо суми пенсії та грошової допомоги одержуються за довіреністю більш як один рік або не одержуються з поточного рахунка більш як один рік, уповноважений банк зобов'язаний повідомити про це відповідному органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту населення не пізніше 28 числа місяця, у якому виникли такі обставини, а одержувач - подати нову заяву до органу Пенсійного фонду або органу соціального захисту. Рішення про припинення виплати пенсії не приймалось. Із заявою про поновлення виплати пенсії позивач звернулася 17.12.2021.
Згідно з наданою суду відповідачем 2 довідкою з березня 2021 року по січень 2022 року включно пенсія позивачу не виплачувалась, сума заборгованості складає 43 390,66 грн.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг передбачено Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI ( далі за текстом ЗУ № 1058).
Відповідно до частини 1 статті 47 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частини першої статті 49 ЗУ № 1058 виплата пенсії припиняється за рішеннями територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону. Зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 78 КАС України на відповідача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.
В матеріалах справи відсутні докази прийняття пенсійним органом рішення про припинення виплати пенсії, як це передбачено ст. 49 ЗУ 1058, відповідач 2 повідомив суд, що таке рішення не приймалось. Відтак, виплату пенсії припинено позивачу із порушенням встановленого вказаною статтею порядку та у не встановлений законом спосіб.
З 01.02.2022 виплату пенсії позивачу поновлено, водночас, заборгованість з 01.03.2021 по 31.01.2022 не сплачено.
Статтею 46 Закону № 1058 передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідач 2 як на підставу для невиплати позивачу пенсії з 01.03.2021 по 31.01.2022 посилається на Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165, відповідно до п.п. 2, 4 якого облік сум пенсійних виплат за минулий період ведеться територіальними органами Пенсійного фонду України, в яких особи перебувають на обліку як одержувачі пенсій, в базах даних одержувачів пенсій (електронних пенсійних справах) на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України про відновлення виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання); пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року.
Водночас, суд такі посилання до увагу не бере з огляду на наступне.
Право на виплати у сфері соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Європейський Суд з прав людини встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Підстави для такого висновку суд також вбачає із врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній, крім іншого і у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій визначено обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи, пов'язані з правом власності, визнав та утвердив у практиці принцип рівноправності, який випливає зі ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, така позиція Суду була закріплена у постанові ЄСПЛ у справі “Пайн Веллей Девелоупментс Лтд. та інші проти Ірландії” від 29.11.1991. Порушенням “мирного володіння майном”, яке належить фізичним та юридичним особам, є, по суті, будь-яке втручання у право власності зазначених осіб. Таке втручання може мати форму позбавлення можливості використовувати об'єкти, які належать на праві власності зазначеним особам, ненадання передбачених у законодавстві дозволів, інших форм перешкоджання реалізації права власності. Як правило, суб'єктами останніх форм втручання у право власності є державні органи та посадові особи.
Згідно з частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Таким чином, право позивача на отримання пенсії є беззаперечним і забезпечення цього права становить сутність взятих на себе державою зобов'язань.
До цього ж, згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основи соціального захисту.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Таким чином, відповідачем 2 не доведено правомірності нездійснення виплати пенсії позивачу.
Суд при цьому зазначає, що доказів перебування позивача на обліку у Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області матеріали справи не містять, позивач з 2014 року зареєстрована як внутрішньо-переміщена у м. Краматорськ, відповідач 2 зазначає, що позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Краматорську.
Таким чином, вимоги позивача саме до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області задоволенню не підлягають.
Щодо вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Постановою Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 № 925 передбачено проведення реорганізації деяких територіальних органів Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях шляхом приєднання до головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та Луганській областях за переліком згідно з додатком. У додатку визначено, зокрема, що як Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську, так і Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України у Донецькій області приєднано до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області.
Механізм здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів визначений Порядком здійснення заходів, пов'язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2011 № 1074.
Згідно із п. 6 зазначеного Порядку, у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу, права та обов'язки органів виконавчої влади переходять до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади.
Пунктом 8 Порядку № 1074 передбачено, що внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов'язки якого переходять його правонаступникам.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов'язки переходять до правонаступників.
За таких обставин, беручи до уваги, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області набуті права та обов'язки приєднаних до нього територіальних управлінь, суд дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області має відповідати за заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи вказані вимоги позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, а саме про зобов'язання поновити виплату пенсії з 01.03.2021, здійснити нарахування та виплату пенсії за період з 01.03.2021 по 01.01.2022, стягнення пенсії з 01.03.2021 по 01.01.2022 суд зауважує, що заявлені вимоги фактично дублюють одна іншу, оскільки є аналогічними, спрямованими на захист одного й такого самого порушеного права. Крім цього, поточні виплати з пенсії позивач отримує. Відтак, достатнім способом захисту порушеного права позивача суд вважає стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області заборгованості з пенсії.
Щодо визначення позивачем періоду виникнення такої заборгованості як період з 01.03.2021 по 01.01.2022 та не визначення її суми, то згідно з наявними в матеріалах справи документами судом встановлено, що заборгованість з пенсії позивачу не виплачена з березня 2021 року по січень 2022 року включно та складає 43 390,66 грн.
Отже, позов підлягає задоволенню частково.
Пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць, з огляду на що рішення про зобов'язання відповідача відновити виплату пенсії та сплатити заборгованість підлягає негайному виконанню в частині виплати пенсії за один місяць.
Відповідно до частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні суду. Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до ч. 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на таке, суд вважає за можливе покласти на відповідача 2 повністю судові витрати у цій справі.
При зверненні до суду позивачу відстрочено сплату судового збору.
Враховуючи вказане, судовий збір у сумі 992,40 грн підлягає стягненню на користь державного бюджету за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 2.
З огляду на викладене вище, на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 9, 12, 15, 19, 22, 25, 32, 72, 76, 77, 79, 139, 194, 205, 241-243, 245, 246, 291, 371 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення коштів, - задовольнити частково.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.03.2021 по 31.01.2022 у сумі 43390 (сорок три тисячі триста дев'яносто) грн 66 коп.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь Державного бюджету України збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення суду у межах суми виплати пенсії за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
ОСОБА_1 (позивач) - ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (відповідач 1) - код ЄДРПОУ 42172734, адреса: 84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35;
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (відповідач 2) - адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, 3, ЄДРПОУ 13486010.
Суддя А.С. Михайлик