06 червня 2022 року ЛуцькСправа № 140/15839/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - відповідач, ГУ НП у Волинській області) про визнання протиправною бездіяльності щодо відмови зарахувати до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України;
зобов'язання зарахувати до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач в період з 24.10.2006 по 03.11.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України. Вислуга років на момент звільнення з даної служби становила в календарному обчисленні 21 рік 07 місяців 19 днів, а у пільговому - 26 років 03 місяці 22 дні.
Наказом ГУ НП у Волинській області від 28.04.2021 №127 о/с «По особовому складу» позивача з 28.04.2021 прийнято на службу в поліції та призначено поліцейським відділення №2 взводу №2 конвойної служби ГУНП. Однак наказом ГУ НП у Волинській області від 05.11.2021 №416 о/с «По особовому складу» до стажу служби в поліції, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, станом на 01.11.2021, зараховано вислугу років 08 років 01 місяць 13 днів.
Позивач вказує, що звернувся до відповідача із відповідною заявою щодо зарахування до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України та просив здійснити перерахунок стажу служби в поліції. Проте відповідач листом від 30.11.2021 №262-с/05/12/7-2021 відмовив у перерахунку такого стажу.
Позивач вважає такі дії відповідача щодо обчислення стажу роботи, яка дає право на надбавку за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки, протиправними, оскільки особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України проходять службу в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ. Тому служба у Державній кримінально-виконавчій службі за своєю суттю є службою в органах внутрішніх справ України. На підставі наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 22.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами (а.с.31).
У поданому до суду відзиві на позовну заяву (а.с.34-35) відповідач позовні вимоги ОСОБА_1 не визнав та вказав, що частина друга статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» містить вичерпний перелік видів служби та періодів роботи у відповідних органах, який зараховується поліцейським до стажу служби в поліції. Цей перелік не містить службу в Державній кримінально-виконавчій службі, яка не входила до складу органів внутрішніх справ, а тому відсутні правові підстави для зарахування вказаного періоду служби до стажу служби в поліції. При обчисленні стажу служби в поліції позивачу ГУ НП у Волинській області було дотримано вимоги статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» та зараховано до цього стажу навчання в Київському інституті внутрішніх справ при НАВСУ, однак не зараховано вислугу років у Державній кримінально-виконавчій службі, оскільки це суперечить вимогам законодавства України. З наведених підстав відповідач просить у задоволенні позову відмовити.
У відповіді на відзив позивач підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві (а.с.46-49).
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 в період з 24.10.2006 по 03.11.2020 проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 (а.с.11-12).
Наказом начальника Державної установи «Ковельська виховна колонія» від 21.10.2020 №75/ОС/-20 старшого прапорщика внутрішньої служби ОСОБА_1 з 03.11.2020 звільнено зі служби згідно з п.4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку зі скороченням штатів) (а.с.13).
Відповідно до вищевказаного наказу вислуга років позивача на день звільнення складає: у календарному обчисленні - 21 рік 07 місяців 19 днів; у пільговому обчисленні - 26 років 03 місяці 22 дні; для нарахування вихідної допомоги - 14 років 00 місяців 09 днів. Служба в ДКВС України становить 14 років 00 місяців 09 днів.
Наказом ГУ НП у Волинській області від 28.04.2021 №127 о/с «По особовому складу» позивача з 28.04.2021 прийнято на службу в поліції та призначено поліцейським відділення №2 взводу №2 конвойної служби ГУНП (а.с.14).
Відповідно до наказу відповідача від 05.11.2021 №416 о/с «По особовому складу» встановлено позивачу стаж служби в поліції, що дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки станом на 01.11.2021 - 08 років 01 місяць 13 днів (а.с.21).
На звернення позивача щодо перерахунок стажу служби в поліції з врахуванням до стажу служби в поліції вислуги років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у органах Державної кримінально-виконавчої служби України ГУ НП у Волинській області листом від 30.11.2021 №262-С/05/12/7-2021 повідомило про те, що відповідно до статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» проходження служби у Державній кримінально-виконавчій службі України не зараховується до стажу служби в поліції, тому здійснити перерахунок вислуги років немає підстав (а.с.19).
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Час проходження служби в поліції зараховується до страхового стажу, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Правовий статус персоналу кримінально-виконавчої системи врегульовано Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 №2713-IV (далі - Закон України №2713-IV).
Відповідно до частини другої статті 14 Закону України №2713-IV служба в Державній кримінально-виконавчій службі України є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України.
Статтею 18 Закону України №2713-IV визначені права та обов'язки посадових і службових осіб органів і установ виконання покарань, зокрема, забезпечувати дотримання прав людини і громадянина; забезпечувати правопорядок; забезпечувати безпеку громадян, які перебувають на території установ виконання покарань та слідчих ізоляторів; припиняти адміністративні правопорушення; запобігати вчиненню кримінальних правопорушень та дисциплінарних проступків в органах і установах виконання покарань та слідчих ізоляторах; приймати і реєструвати заяви та повідомлення про кримінальні правопорушення і події, своєчасно приймати щодо них рішення; виявляти, припиняти кримінальні правопорушення, вчинені в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах, брати участь в їх розкритті у порядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України; брати участь у боротьбі з тероризмом у межах своїх повноважень; здійснювати інші повноваження, передбачені законом, а також проводити огляд інших осіб та їх речей, транспортних засобів, які знаходяться на територіях установ виконання покарань; у разі здійснення заходів щодо розшуку та затримання засуджених і осіб, узятих під варту, які вчинили втечу, або засуджених, які ухиляються від відбування покарання, у місцях, де імовірна їх поява: входити безперешкодно в будь-який час доби на територію і в приміщення підприємств, установ і організацій, а за згодою власників - також у жилі та підсобні приміщення громадян і перебувати в них; зупиняти та проводити огляд транспортних засобів; перевіряти у громадян документи, що посвідчують їх особу; затримувати і доставляти до правоохоронних органів осіб, які розшукуються; проводити особистий огляд затриманих осіб та речей, що знаходяться при них, застосовувати і використовувати фізичну силу, спеціальні засоби і зброю на підставах і в порядку, передбачених Законом України «Про Національну поліцію» та іншими законами України; здійснювати оперативно-розшукові заходи згідно із законами України, складати протоколи про адміністративні правопорушення, здійснювати адміністративне затримання і застосовувати інші заходи, передбачені законодавством про адміністративні правопорушення тощо.
Відповідно до статті 19 Закону України №2713-IV особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби під час виконання завдань з виконання кримінальних покарань у межах повноважень, визначених цим Законом, мають право в порядку і випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, Законом України «Про Національну поліцію» та іншими законами України, застосовувати фізичну силу, використовувати службових собак, а також зберігати, носити спеціальні засоби і зброю, використовувати і застосовувати їх самостійно або у складі підрозділів.
Частиною п'ятою статті 23 Закону України №2713-IV передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про Національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, у попередніх редакціях даного Закону визначено, що на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист, визначений Законом України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Аналіз зазначених вище норм права дає підстави для висновку, що служба у Державній кримінально-виконавчій службі за своєю суттю є максимально прирівняною зі службою в органах внутрішніх справ України. Крім того, під час проходження служби у кримінально-виконавчій системі особам рядового і начальницького складу присвоюються спеціальні звання, вони мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, використання відзнак, службових чи спеціальних посвідчень, знаків (жетонів) тощо.
При цьому присвоєння спеціальних звань та інші питання проходження служби в кримінально-виконавчій системі регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29.07.1991 №114.
Згідно з частинами першою-третьою статті 78 Закону України «Про Національну поліцію» стаж служби в поліції дає право на встановлення поліцейському надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.
До стажу служби в поліції зараховуються: 1) служба в поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду; 2) військова служба в Збройних Силах України, Державній прикордонній службі України, Національній гвардії України, Управлінні державної охорони, Цивільній обороні України, внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до закону, Службі безпеки України, Службі зовнішньої розвідки, Державній спеціальній службі транспорту; 3) служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу з дня призначення на відповідну посаду; 4) час роботи у Верховній Раді України, місцевих радах, центральних і місцевих органах виконавчої влади із залишенням на військовій службі, на службі в органах внутрішніх справ України або на службі в поліції; 5) час роботи в органах прокуратури і суді осіб, які працювали на посадах суддів, прокурорів, слідчих, а також служба у Службі судової охорони; 6) дійсна військова служба в Радянській Армії та Військово-Морському Флоті, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, в органах державної безпеки та інших військових формуваннях колишнього СРСР, а також служба в органах внутрішніх справ колишнього СРСР.
Під час обчислення стажу служби в поліції враховуються тільки повні роки вислуги років без округлення фактичного розміру вислуги років у бік збільшення.
Отже, до стажу служби в поліції зараховується служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а також служба в самій поліції на посадах, що заміщуються поліцейськими, з дня призначення на відповідну посаду.
Крім того, відповідно до пункту п'ятого Прикінцевих положень Кримінально-виконавчого кодексу України до законодавчого врегулювання питань проходження служби персоналом органів і установ виконання покарань та його соціального захисту на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи поширюються дія статей 22 і 23 Закону України «Про міліцію», а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для працівників органів внутрішніх справ.
Суд звертає увагу на ту обставину, що служба в Державній кримінально-виконавчій службі України здійснювалась в порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, тобто має такий же правовий статус, як і служба в органах внутрішніх справ України на посадах начальницького і рядового складу, а відтак повинна зараховуватись до стажу служби в поліції на підставі пункту третього частини другої статті 78 Закону України «Про Національну поліцію».
Враховуючи те, що ГУ НП України не врахувало періодів служби позивача в системі кримінально-виконавчої служби України до стажу служби в поліції, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, відтак суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом прийняття рішення про визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частинами першою, третьою статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України” від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, пункт 268; рішення у справі «Баришевський проти України», заява № 71660/11, пункт 95; рішення у справі «Двойних проти України», заява №72277/01, пункт 80; рішення у справі «Меріт проти України», заява №66561/01, пункті 88). Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, слід дійти висновку про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому надані послуги повинні бути обґрунтованими, а доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним чи необґрунтованим щодо іншої сторони спору.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до договору про надання правової допомоги від 06.12.2021№04/06-12, додаткової угоди до договору про надання правової допомоги №04/06-12 від 15.12.2021, квитанції від №04/06-12 від 15.12.2021 позивач сплатив адвокату ОСОБА_2 кошти в загальній сумі 2500,00 грн за надання правової допомоги, яка відповідно до акту здачі-прийняття виконаних робіт (наданих послуг) №04/06-12 від 15.12.2021 складається з: консультування клієнта з приводу спору, вивчення та аналіз документів, узгодження правової позиції - 500 грн; підготовка та подання адміністративного позову про визнання протиправною бездіяльність суб'єкта владних повноважень та зобов'язання вчинити дії - 2000 грн (а.с.22-29).
За загальним правилом зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Разом із тим, частина дев'ята статті 139 КАС України визначає критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат та виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру залежно від конкретних обставин справи. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
При вирішенні питання щодо розподілу витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, суд враховує те, що дана справа є спором немайнового характеру, незначної складності, а тому підготовка позовної заяви та збір доказів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи. Також такі послуги як консультація клієнта з приводу спору, вивчення та правовий аналіз документів, узгодження правової позиції включається до витрат, пов'язаних зі складанням адміністративного позову.
Тому суд, виходячи із критеріїв, визначених частиною дев'ятою статті 139 КАС України, вважає, що з огляду на зміст наданих послуг, кількість затраченого адвокатом часу, наявні підстави обмежити розмір витрат на правничу допомогу та на користь позивача необхідно стягнути витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Таким чином за рахунок бюджетних асигнувань відповідача слід стягнути на користь позивача судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 908,00 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 2000,00 грн.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції у Волинській області щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу служби в поліції наявну на момент переходу на службу у Національну поліцію України вислугу років з 24.10.2006 по 03.11.2020 у Державній кримінально-виконавчій службі України.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2908,00 грн (дві тисячі дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Волинській області (43000, Волинська обл., м.Луцьк, вул.Винниченка, 11, код ЄДРПОУ 40108604).
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій