07 червня 2022 р. Справа № 120/19823/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач), яка подана її представником - адвокатом Грабиком В.В., (далі - адвокат Грабик В.В., представник позивача), до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - Липовецька міська рада, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач звернулася до Липовецької міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, додавши до такої заяви усі необхідні документи.
Однак, рішенням 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 відповідач відмовив позивачу у наданні вказаного дозволу у зв'язку з тим, що бажана земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.
На думку позивача, відповідачем порушено норми ст. 118 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою. Позивач зазначає, що жодного законного підтвердження виставлення спірної земельної ділянки на земельні торги відповідачем не надано. Вказує, що така земельна ділянка не є сформованою, тобто не має кадастрового номеру, не визначені межі земельної ділянки та її площа, не внесена інформація щодо неї до Державного земельного кадастру.
Позивач переконана, що включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права на які буде виставлено на земельні торги, не є підставою для відмови їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою
З огляду на наведене, на думку позивача, її порушене право підлягає захисту шляхом: визнання протиправним та скасування рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області; зобов'язання відповідача повторно розглянути та задовольнити заяву позивача про надання такого дозволу.
Ухвалою від 10.01.2022 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення. Цією ж ухвалою суд витребував у Липовецької міської ради усі докази (в належним чином завірених копіях), які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення від 29.09.2021 за №540 в частині, що стосується позивача, в тому числі докази включення спірної земельної ділянки до переліку земельних ділянок, права на які виставляються на земельні торги.
03.02.2022 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та витребувані судом докази. Так, заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що бажана для позивача земельна ділянка включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які реалізовуються на конкурсних основах (у формі аукціону), що підтверджується рішенням 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 441 від 06.08.2021, та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування. Відповідач погоджується із позивачем, що включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на торги, не передбачено серед підстав для відмови, визначених у ч. 7 ст. 118 ЗК України, проте звертає увагу, що така підстава відмови передбачена у ст. 136 ЗК України. Додатково відповідач акцентує увагу суду на тому, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок комунальної власності належить до виключних повноважень органу місцевого самоврядування, у зв'язку з чим суд не може втручатися в ці дискреційні повноваження відповідного органу. З огляду на викладене, відповідач просить відмовити у задоволені вимог адміністративного позову в повному обсязі.
15.02.2022 від сторони позивача надійшли додаткові письмові пояснення по суті даного позову, в додатках до яких долучено докази на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, а саме: копія договору про надання правової допомоги від 01.12.2021, детальний опис робіт № ГВ-000011 від 11.02.2022 та фіскальний чек від 11.02.2022.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Дослідивши наявні у справі докази та надавши їм юридичну оцінку суд встановив, що ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою (клопотанням) від 31.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної форми власності, сільськогосподарського призначення, орієнтовною площею 2,00 га, для ведення особистого селянського господарства, яка розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області.
До заяви позивач додала копії свого паспорта громадянина України та реєстраційного номеру облікової картки платника податків, а також графічні матеріали із зазначенням місця розташування бажаної земельної ділянки.
За наслідком розгляду вказаної заяви (клопотання) рішенням 20-ої сесії 8 скликання Липовецької міської ради від 29.09.2021 за № 540 "Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердженні документації із землеустрою" (пункт 33 цього рішення) позивачу відмовлено у наданні відповідного дозволу на розробку проекту із землеустрою з тієї підстави, що вказана в клопотанні земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги (аукціон), та до завершення торгів така земельна ділянка не може відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися у користування.
Про прийняте рішення відповідач повідомив позивача листом від 29.09.2021 № 1340.
Вважаючи зазначене рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним відносинам суд враховує, що суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України від 25.10.2001 № 2768-III та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.
Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать і землі сільськогосподарського призначення.
Згідно з частиною 1 статті 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
За змістом п. "б" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
За приписами частини першої статті 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Отже, законом гарантовано право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, не більше як 2,0 гектара.
Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу ЗК України.
Так, згідно зі ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
За приписами ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 59 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі також Закон № 280/97-ВР) рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад. Такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради (ст. 26 Закону №280/97-ВР).
Отже, аналізуючи вказані норми права, суд робить висновок, що процедура одержання громадянином безоплатно у власність земельної ділянки із земель комунальної власності розпочинається із подання громадянином відповідного клопотання, до якого додаються графічні матеріали; і лише після отримання клопотання разом із необхідними документами таке клопотання розглядається на пленарному засіданні відповідною місцевою радою, яка дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
При цьому, суд наголошує, що чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України, а тому відмова у вирішенні клопотання на будь-яких інших підставах, які не передбачені вказаною нормою, суперечить вимогам закону.
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 25.02.2020 у справі за № 723/1964/14-а, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 15.04.2020 у справі за № 638/15764/17, від 22.04.2020 у справі за № 818/1707/16, від 14.05.2020 у справі за №360/536/17-а, та інших.
Як уже зазначалося, пунктом 33 оспорюваного рішення Липовецької міської ради від 29.09.2021 № 540 ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою у зв'язку із тим, що бажана для позивача земельна ділянка включена до переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, право оренди на які виставляються на земельні торги (аукціон) та до завершення торгів не може відчужуватися, передаватися у заставу, надаватися у користування.
Розпорядчим актом, за яким така земельна ділянка була включена до Переліку земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги є рішення Липовецької міської ради № 441 від 06.08.2021, копію якого (з додатком) відповідач долучив до свого відзиву.
Оцінюючи наведені підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.
Так, процедура продажу земельних ділянок державної та комунальної власності та прав на них на земельних торгах передбачена главою 21 Земельного кодексу України “Продаж земельних ділянок або прав на них на конкурентних засадах” (статті 134-139).
Згідно вказаних норм можна виділити наступні етапи земельних торгів:
- добір земельних ділянок для продажу;
- підготовка лотів до земельних торгів;
- проведення торгів та встановлення їх результатів;
- оприлюднення інформації про проведені торги.
Згідно із положеннями ч. 4 ст. 136 ЗК України, проведення земельних торгів щодо земельних ділянок або прав на них здійснюється за рішенням організатора земельних торгів, у якому зазначаються: а) виготовлення, погодження та затвердження у встановленому законодавством порядку документації із землеустрою у випадках, визначених цим Кодексом; б) стартова ціна лота; в) строк, інші умови користування земельною ділянкою у разі набуття права користування нею на земельних торгах, обмеження у використанні земельної ділянки; г) відомості про особу, уповноважену організатором земельних торгів на укладення (підписання) договору купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки, яка або право на яку виставляється на земельні торги; ґ) проект договору купівлі-продажу, оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки.
Відповідно до ч. 5 ст. 136 ЗК України, земельні ділянки, включені до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності, або права на них, виставлені на земельні торги, не можуть відчужуватися, передаватися в заставу, надаватися в користування до завершення торгів.
Із аналізу вказаних норм слідує, що заборона відчужувати та надавати у користування земельні ділянки розпочинає свою дію не з моменту включення цієї ділянки до переліку земельних ділянок, а саме з моменту, коли конкретна земельна ділянка або права на неї вже виставлені на земельні торги.
Таким чином, суд доходить висновку, що сам лише факт прийняття рішення про включення земельної ділянки в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги, не є самостійною підставою для заборони її відчужувати та надавати у користування.
Системне тлумачення закріплених у частинах 1-4 статті 136 ЗК України норм дозволяє дійти до висновку про те, що частина 5 статті 136 ЗК України, на яку посилається відповідач, може бути застосована як самостійна підстава для відмови у наданні особі дозволу на розробку проекту землеустрою лише у тому разі, якщо земельні ділянки/права на них включені до переліку земельних ділянок, які фактично вже виставлені на земельні торги, тобто знаходяться в активній стадії процедури земельних торгів/аукціону, і, що важливо, такі ділянки є сформованими.
Суд звертає увагу на відмінність понять "земельні ділянки/права на них, які виставлені на земельні торги" та "земельні ділянки/права на них, які виставляються на земельні торги".
У першому випадку йдеться про доконаний факт, який свідчить про прийняте організатором торгів рішення запропонувати конкретну земельну ділянку, яка має індивідуальний кадастровий номер, місце розташування, площу, цільове призначення та інші суттєві характеристики для продажу/оренди.
Натомість, у другому випадку йдеться про намір виставити певну земельну ділянку для продажу/оренди у майбутньому у разі оголошення відповідної конкурентної процедури.
З наданих відповідачем документів слідує, що Липовецька міська рада відповідно до рішення від 06.08.2021 №441 лише здійснила намір виставити у майбутньому певні земельні ділянки для продажу/оренди на земельних торгах, у тому числі і земельну ділянку орієнтовною площею 7,00 га, розташованою за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади, на частину з якої претендує позивач.
У той же час, суду не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що спірна земельна ділянка виставлена на земельні торги (аукціон).
Окремо суд звертає увагу і на те, що при включенні земельних ділянок до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги, у відповідному переліку має бути обов'язково зазначено кадастровий номер земельної ділянки та її площа. При цьому суд зауважує, що земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Пунктом 26 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051), визначено, що ідентифікатором земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є її кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки не відображає її приналежність до будь-якої адміністративно-територіальної одиниці в межах державного кордону.
Відповідно до пунктів 27, 29 Порядку № 1051 обліковим номером об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється об'єкту Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) під час внесення відомостей про нього до Державного земельного кадастру і зберігається за ним протягом усього часу існування.
Обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру присвоюється з використанням програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Інформація про облікові номери об'єктів Державного земельного кадастру зберігається у Державному земельному кадастрі постійно.
Обліковий номер об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) складається з таких структурних елементів:
КГО : ВОК : ПНО,
де КГО - тризначне число, яке є кодом групи об'єктів Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) згідно з додатком 2;
ВОК - шестизначне число, яке є позначенням виду об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) певної групи згідно з додатками 1, 3-6;
Значення ВОК для масиву земель сільськогосподарського призначення встановлюється з урахуванням номера поля (за наявності), визначеного у відповідних проектах формування території і встановлення меж сільських, селищних рад;
ПНО - десятизначне число, яке є порядковим номером об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельних ділянок) (максимальна кількість об'єктів Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) з однаковим кодом та позначенням виду становить 9999999999), а для відомостей про межі адміністративно-територіальних одиниць порядковий номер об'єкта Державного земельного кадастру відповідає коду Класифікатора об'єктів адміністративно-територіального устрою України ДК 014-97.
Структурні елементи облікового номера об'єкта Державного земельного кадастру (крім земельної ділянки) відокремлюються один від одного двокрапкою.
Кадастровим номером земельної ділянки є індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.
Кадастровий номер земельної ділянки присвоюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру.
Кадастровий номер присвоюється земельній ділянці незалежно від форми власності. У разі переходу права власності на земельну ділянку від однієї особи до іншої, виникнення інших, крім права власності, речових прав на земельну ділянку, зміни речових прав на земельну ділянку, інших відомостей про неї кадастровий номер не змінюється.
У разі поділу чи об'єднання земельній ділянці присвоюється новий кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки складається з таких структурних елементів:
НКЗ : НКК : НЗД,
де НКЗ - номер кадастрової зони, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НКК - номер кадастрового кварталу, який визначається згідно з пунктом 34 цього Порядку;
НЗД - чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу (максимальна кількість земельних ділянок у межах кадастрового кварталу становить 9999).
Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки відокремлюються один від одного двокрапкою.
Структурні елементи кадастрового номера земельної ділянки визначаються на підставі:
індексної кадастрової карти (плану);
даних, що містяться у Державному земельному кадастрі;
відомостей про координати поворотних точок меж земельної ділянки, зазначених у документації із землеустрою та відповідному електронному документі.
Таким чином, якщо земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, така земельна ділянка вважається сформованою. Відповідно, у разі прийняття рішення щодо включення земельної ділянки до переліку земельних ділянок державної чи комунальної власності та/або прав на них, які виставляються на земельні торги окремими лотами, серед іншого, в переліку обов'язково має бути зазначено кадастровий номер та площа земельної ділянки, а також умови її продажу.
Поряд з цим, як видно з наданої відповідачем до суду копії рішення 18 сесії 8 скликання Липовецької міської ради № 441 від 06.08.2021 "Про включення земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності в перелік земельних ділянок, право оренди на які виставляється на земельні торги" до Переліку земельних ділянок включено земельну ділянку сільськогосподарського призначення комунальної власності площею 7,00 га, яка розташована на території Липовецької територіальної громади (за межами с. Війтівці) Вінницького району Вінницької області за кадастровим номером 0522281000:04:000:__. Тобто, така ділянка не є сформованою та кадастровий номер їй не присвоєний (відсутній чотиризначний номер земельної ділянки в межах кадастрового кварталу).
Отже, із цього слідує, що відсутність кадастрового номеру земельної ділянки вказує на те, що бажана для позивача земельна ділянка не може вважатися включеною до числа тих, права на які виставляються на земельні торги. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19.02.2019 у справі № 815/905/17.
Відтак, суд вважає, що відповідач не довів тієї обставини, що на час прийняття оспорюваного рішення земельна ділянка, щодо якої позивачем було подано заяву (клопотання), у визначеному законом порядку була виставлена на земельні торги.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що рішення Липовецької міської ради № 540 від 29.09.2021 в частині відмови у наданні гр. ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (п. 33 цього рішення) є протиправним, а тому підлягає скасуванню.
В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача зобов'язального характеру, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
Вказані вимоги відповідають повноваженням суду при вирішенні справи. Так, згідно з п.п. 2, 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Крім того, із ч.ч. 3, 4 ст. 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Виходячи з принципу "належного врядування", суб'єкт владних повноважень повинен сам виправляти свої помилки і відновлювати права осіб, що звернулися до нього, і щодо яких мали місце порушення. Тим більше після того, як неправомірність рішення (дії, бездіяльності) встановлено судом.
У даному випадку, відповідачем при розгляді клопотання позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою не досліджено усіх обставин та умов, необхідних для надання такого дозволу, визначених ст. 118 ЗК України, позаяк оскаржувана відмова обґрунтовувалася зовсім іншими підставами.
Виходячи із обставин цієї справи суд встановив, що оскаржуване рішення не містить повного аналізу обставин, з'ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою. При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному рішенні є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку документації із землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Саме такий правовий висновок із подібного питання був зроблений Верховним Судом у постанові від 03.12.2019 року по справі № П/811/2541/17.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву (клопотання) позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою та прийняти мотивоване рішення з урахуванням висновків суду за результатами розгляду цієї справи.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Отже, у зв'язку з частковим задоволенням позову, судові витрати позивача зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 605,34 грн., тобто пропорційно розміру задоволених вимог (2/3 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн., то суд зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги.
Судом встановлено, що в підтвердження понесення витрат на правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги від 01.12.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Грабиком Володимиром Віталійовичем, ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН № 198433 від 28.12.2021, фіскальний чек від 11.02.2022 про оплату позивачем на користь адвоката 2000 грн., а також детальний опис робіт (наданих послуг) № ГВ-000011 від 11.02.2022.
У відповідності до статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року N 5076-VI N 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
Відтак, проаналізувавши структуру витрат на надання правничої допомоги та враховуючи критерії їх обґрунтованості та доцільності суд вважає, що такі витрати в сумі 2000 грн. дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально. При цьому розмір витрат на оплату послуг адвоката у даній адміністративній справі є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), їх обсягом та значенням справи для сторони. Окрім того суд додатково враховує, що заперечень відносно заявленої до відшкодування суми витрат на правничу допомогу від відповідача не надходило.
Разом із тим, оскільки позов задоволено частково, тому виходячи із положень ч. 3 ст. 139 КАС України, відшкодуванню на користь позивача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно задоволеним вимогам в сумі 1333 грн. (2/3 задоволених вимог) за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Таким чином, за результатами розгляду справи на користь позивача належить стягнути понесені ним витрати зі сплати судового збору в сумі 605,34 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1333 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73- 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення 20 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області від 29.09.2021 № 540 в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність (пункт 33 цього рішення).
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області повторно розглянути заяву (клопотання) ОСОБА_1 від 31.08.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства (01.03), орієнтовною площею 2,00 га, що розташована за межами с. Війтівці Липовецької територіальної громади Вінницького району Вінницької області, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області понесені судові витрати зі сплати судового збору в сумі 605,34 грн. (шістсот п'ять гривень тридцять чотири копійки) та витрати на правничу допомогу в сумі 1333 грн. (одна тисяча триста тридцять три гривні).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 07.06.22
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 );
Відповідач: Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 4, м. Липовець, Вінницький район, Вінницька область, 22500, код ЄДРПОУ 04325957).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович