м. Вінниця
07 червня 2022 р. Справа № 120/3080/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Липовецька міська рада (вул. Героїв Майдану, 30, м.Липовець, Вінницька обл., 22500)
про: визнання протиправним та скасування рішення в частині, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування п. 27 рішення 28 сесії 8 скликання відповідача № 781 від 21.01.2022 року та зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами с.Нарцизівка Вінницького р-ну Вінницької обл..
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га, не сформованої, яка знаходиться за межами с. Нарцизівка Вінницького району Вінницької області. Відповідач п. 27 рішення № 781 28 сесії 8 скликання від 21.01.2022 року відмовив у наданні такого дозволу. Свою відмову мотивував невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, а саме ст. 45 Закону України "Про землеустрій". Таку відмову позивач вважає протиправною, оскільки мотиви, наведені в оскаржуваному рішенні не ґрунтуються на вимогах закону, адже підставою відмови у наданні такого дозволу згідно Земельного кодексу України може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Це й стало причиною звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою від 04.04.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
25.04.2022 року за вх. № 24091/22 відповідачем подано відзив на адміністративний позов, в якому останній з позовними вимогами не погоджується та у їх задоволенні просить відмовити. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що позивач звернувся про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення. Згідно протоколу 28 сесії відповідача від 21.01.2022 року позивачеві відмовлено у наданні дозволу на розроблення та затвердження документів із землеустрою у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме відповідно до ст. 45 ЗУ «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель. Заперечує відповідач й щодо вимог про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, вказуючи на дискреційність його повноважень у цій частині.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
03.08.2021 року позивач звернулася з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл..
Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, листом від 14.09.2021 року за вих. № 1134 повідомив позивача, що клопотання останньої було розглянуте на пленарному засіданні 19 сесії 8 скликання відповідача від 14.09.2021 року та за результатами відкритого поіменного голосування проект рішення «Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою» не прийнято.
13.12.2021 року позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила повторно розглянути на найближчій черговій чи позачерговій сесії відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл..
Відповідач, за наслідками повторного розгляду клопотання позивача, рішенням 28 сесії 8 скликання від 21.01.2022 року № 781 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою» п. 27 відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл. у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме відповідно до ст. 45 ЗУ «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
З матеріалів справи вбачається, що 03.08.2021 року позивач звернулася з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл..
Відповідач, за наслідками розгляду клопотання позивача, листом від 14.09.2021 року за вих. № 1134 повідомив позивача, що клопотання останньої було розглянуто та за результатами відкритого поіменного голосування проект рішення «Про відмову у наданні дозволу та затвердженні документації із землеустрою» не прийнято.
13.12.2021 року позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила повторно розглянути на найближчій черговій чи позачерговій сесії відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл..
Відповідач, за наслідками повторного розгляду клопотання позивача, рішенням 28 сесії 8 скликання від 21.01.2022 року № 781 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення та затвердження документації із землеустрою» п. 27 відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована за межами с.Нарцизівка Липовецької територіальної громади Вінницького р-ну Вінницької обл. у зв'язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме відповідно до ст. 45 ЗУ «Про землеустрій» для визначення перспективи щодо використання та охорони земель, підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо - розробляються схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.
Суд зазначає, що вказана відмова формально містить посилання відповідача на підставу відмови, передбачену діючим законодавством, але фактично відмова відбулась з підстав того, що відповідачем не розроблено схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель.
У цьому контексті суд вказує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік не передбачає виключень, розширеного тлумачення та є загальним для всіх. Відмова з інших, не передбачених у вказаному вище переліку, причин є незаконною.
Таким чином, суд вказує, що спірна відмова не передбачена вичерпним переліком, визначеним ст. 118 ЗК України, відповідно така відмова є незаконною. Між тим, чинним законодавством не передбачено й право суб'єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі № 545/808/17 та від 26.02.2019 року в справі № 802/721/18-а.
У свою чергу, зміст ст. 118, 122 ЗК України свідчить про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним, зокрема, першою стадією якого є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, що свідчить про відсутність у відповідача законних підстав для встановлення будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою іншій особі при дотриманні нею вимог вказаних статей Земельного кодексу України.
Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.
Аналогічна правова позиція міститься у висновках Верховного Суду від 23.01.2020 року у справі № 0840/2979/18.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що відповідач з формальних та непередбачених законом підстав відмовив позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. Це, в свою чергу, вказує на протиправність п. 27 рішення 28 сесії 8 скликання відповідача № 781 від 21.01.2022 року.
Що стосується позовної вимоги про скасування п. 27 рішення 28 сесії 8 скликання відповідача № 781 від 21.01.2022 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про визнання та скасування індивідуального акту чи окремих його положень.
Аналіз вищенаведеної норми свідчить про безпосередній взаємозв'язок визнання протиправним акту індивідуальної дії та його скасування у повному обсязі чи частково. Більш того, друга вимога є похідною та залежною від першої, адже внаслідок визнання акту індивідуальної дії протиправним, неминучим є його скасування в повному обсязі чи частково.
З огляду на те, що суд задовольнив позовну вимогу про визнання протиправним п. 27 рішення 28 сесії 8 скликання відповідача № 781 від 21.01.2022 року, відповідно позовна вимога про скасування вказаного рішення також підлягає задоволенню, як похідна.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами с.Нарцизівка Вінницького р-ну Вінницької обл., суд зазначає наступне.
Кожна особа, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 2 цієї ж статті захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Таким чином, суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень вчинити на користь позивача певні дії, якщо для їх вчинення виконані всі умови, визначені законом, і вчинення таких дій не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Крім цього, згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі повноваження щодо надання дозволу чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано ч. 6 ст. 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.11.2020 року у справі № 2240/3066/18, від 05.03.2019 року у справі № 2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року по справі № 814/2221/17, від 17 лютого 2021 року справа № П/811/397/18.
Водночас, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі № 0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.
При цьому, суд звертає увагу, що надання дозволу не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду № 32/563 від 04.12.2018 року).
Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах № 1140/2698/18 від 29 грудня 2020 року, № 820/2018/18 від 15 січня 2021 року.
У ч. 2 ст. 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами с.Нарцизівка Вінницького р-ну Вінницької обл..
Таким чином, позовні вимоги у цій частині також підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Додатково суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині рішення суду також зазначаються порядок і строк виконання судового рішення, надання відстрочення чи розстрочення виконання рішення.
У зв'язку з військовою агресією Російською Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
21.04.2022 року Верховна Рада прийняла Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 19.04.2022 року № 7300, за яким воєнний стан в Україні продовжують з 05:30 год. 25.04.2022 року строком на 30 діб, - до 25.05.2022 року.
Відповідно до Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 року № 341/2022 продовжується строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб (тобто до 23.08.2022 року).
Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12 травня 2015 року № 389-VIII.
Законом України від 24 березня 2022 року № 2145 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану», який набрав чинності 07 квітня 2022 року, внесені зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до ЗК України.
Так, вказаним законом р. X «Перехідні положення» ЗК України доповнено п. 27, згідно з яким під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей, зокрема, безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.
За таких обставин, до припинення (скасування) воєнного стану в Україні діє встановлена законом заборона на безоплатну передачу у приватну власність земель державної та комунальної власності, на надання уповноваженим органом виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, а також на розроблення відповідної документації.
З огляду на викладене, суд доходить висновку про існування обставин, що унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду в зобов'язальній частині, а тому відповідно до ч. 3 ст. 378 КАС України дають підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до усунення таких обставин.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 992 грн. 40 коп..
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення (в частині), зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати п. 27 рішення 28 сесії 8 скликання Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області № 781 від 21.01.2022 року.
Зобов'язати Липовецьку міську раду Вінницького району Вінницької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, розташованої за межами с.Нарцизівка Вінницького р-ну Вінницької обл..
Стягнути з Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп..
Відстрочити виконання рішення суду у зобов'язальній частині до припинення (скасування) воєнного стану в Україні.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Липовецька міська рада Вінницького району Вінницької області (вул. Героїв Майдану, 30, м.Липовець, Вінницька обл., 22500)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.06.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна