м. Вінниця
07 червня 2022 р. Справа № 120/3050/22
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід О.С., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу:
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-подільського району Віницької області (вул. Соборна, б. 45, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 23400)
про: визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача, оформленого протоколом 17 сесії 8 скликання від 06.12.2021 року, та зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., кадастровий номер земельної ділянки 0522886200:03:003:0443.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., кадастровий номер земельної ділянки 0522886200:03:003:0443. Відповідач, за наслідками розгляду заяви позивача, рішенням 17 сесії 8 скликання від 06.12.2021 року, оформленого протоколом голосування, відмовив у задоволенні заяви відповідача, так як проект рішення про надання дозволу позивачеві на розробку проекту землеустрою земельної ділянки не був підтриманий більшістю голосів депутатів. На переконання позивача, таким рішення відповідач створив перешкоди у реалізації конституційного права позивача на отримання земельної ділянки безоплатно у власність. Це й стало причиною звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою від 04.04.2022 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
03.05.2022 року за вх. № 25285/22 відповідачем подано відзив на адміністративний позов. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що 31.08.2022 року на адресу відповідача надійшло клопотання позивача щодо надання у власність у межах норм безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки площею 2,0 га, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443 та надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки. Зазначена в клопотанні позивача земельна ділянка з кадастровим номером 0522886200:03:003:0443 не включена в перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення комунальної власності, які визначені для безоплатної передачі громадянам України для ведення особистого селянського господарства в межах території Мурованокуриловецької селищної ради, відповідно до рішення 11 сесії Мурованокуриловецької селищної ради 8 скликання від 25.06.2021 року № 398. Проект рішення про надання дозволу позивачеві на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту с.Рівне був винесений на розгляд 17 сесії Мурованокуриловецької селищної ради 8 скликання, яка розпочалась 26.11.2021 року. На пленарному засіданні 06.12.2021 року за наслідками голосування зазначене рішення було відхилене. Проект рішення про відмову позивачеві щодо надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не був включений в порядок денний 17 сесії 8 скликання. Одночасно відповідач заперечував проти вимог про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, вказуючи на дискреційність повноважень щодо вирішення цього питання.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
27.08.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443 та надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки. До заяви позивач додав графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.
06.12.2021 року на розгляд 17 сесії 8 скликання внесений проект рішення ради «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту с.Рівне», що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 0 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 19, "не голосували" - 0, «відсутні» - 8. Рішення не прийнято.
Підсумки голосування відображено у відомості про поіменне голосування від 06.12.2021 року.
05.01.2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою «Щодо розгляду заяви про виділення землі», в якій просив надати інформацію щодо розгляду проекту рішення ради «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту с.Рівне».
Відповідач, за наслідками розгляду цієї заяви, листом «Про розгляд звернення» від 04.02.2022 року за вих. № 02-13/С-3 повідомив, що проект рішення ради «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту с.Рівне» було направлено на розгляд 17 сесії 8 скликання відповідача, яка відбулась 06.12.2021 року, проте останнє за результатами голосування не було прийнято.
Відтак за захистом своїх прав та законних інтересів позивач звернувся до суду з цим позовом.
Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, ЗК України.
Відповідно до ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Ч. 6 ст. 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів (п. б ч. 1 ст. 121 ЗК України).
Згідно абз. 1 ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Системний аналіз наведених норм доводить, що громадяни можуть набувати право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності виключно за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. Для цього такі громадяни мають звернутись з відповідним клопотанням до уповноважених органів. До клопотання додають визначені документи. Суб'єкт владних повноважень розглядає таке клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Водночас аналіз вищенаведених норм вказує на те, що законодавцем визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, який розширеному трактуванню не підлягає.
Як вже зазначалось, в силу положень ч. 7 ст. 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у місячний строк розглядає клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Отже, ч. 7 ст. 118 ЗК України чітко не визначено, в якій саме правовій формі має прийматися відповідне рішення.
Втім, суд наголошує, що при вирішенні питання про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою відповідач здійснює владно-управлінські функції на підставі закону та від імені держави вирішує питання щодо передачі земельних ділянок у власність або користування громадянам.
Тобто, відповідне рішення є актом організаційно-розпорядчого характеру, що видається органом державної влади в процесі здійснення ним виконавчо-розпорядчої діяльності з метою виконання покладених на нього завдань та здійснення функцій відповідно до наданої компетенції з основної діяльності, прийнятий (виданий) на основі Конституції та інших актів законодавства України та спрямований на їх реалізацію.
Від так за своєю юридичною природою рішення про надання або відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, яке приймається відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України, має відповідати формі розпорядчого документа.
Правовий статус відповідача визначає ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".
Ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад.
Так, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, серед іншого, відповідно до закону питання регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні").
Згідно ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.
Аналізуючи у комплексі норми ч. 6 ст. 118 ЗК України та ч. 1, 2 ст. 59 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" суд зазначає, що при вирішенні клопотання позивача про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою у Ради виникає обов'язок, по - перше розглянути клопотання у місячний строк і по - друге - прийняти одне із двох рішень, а саме: 1) про надання дозволу на розроблення документації або 2) про відмову у його наданні.
Конституційний Суд України в рішенні від 01.04.2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що положення пунктів "а", "б", "в", "г" статті 12 ЗК України в частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень.
Як встановлено судом, 27.08.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою про надання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443 та надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки. До заяви позивач додав графічний матеріал, на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, копію паспорта та ідентифікаційного коду.
06.12.2021 року на розгляд 17 сесії 8 скликання внесений проект рішення ради «Про надання дозволу гр. ОСОБА_1 на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за межами населеного пункту с.Рівне», що підтверджується відповідним витягом з протоколу сесії ради.
За результатами голосування за вказаний проект проголосували "за" - 0 депутатів, "проти" - 0, "утримались" - 19, "не голосували" - 0, «відсутні» - 8. Рішення не прийнято.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Суд наголошує на тому, що протокол 17 сесії 8 скликання з поіменним голосуванням не є рішенням органу місцевого самоврядування, яке мало бути прийняте за результатом розгляду заяви позивача.
У даній справі, за наслідками розгляду заяви позивача, в силу вимог ЗК України та ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідач був зобов'язаний прийняти відповідне управлінське рішення.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що дані обставини підтверджують протиправну бездіяльність відповідача.
При прийнятті рішення у даній частині позовних вимог, суд враховує правові висновки Верховного Суду, висловлені у постанові від 23.11.2021 року у справі № 580/704/21.
Крім цього, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові № 800/304/17 від 27 лютого 2020 року під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що радою були здійснені юридично значимі й обов'язкові дії на користь позивача: відповідний проект рішення був винесений для розгляду на пленарне засідання селищної ради, проте за результатами голосування останній був відхилений.
Суд критично ставиться до вищевказаного, як на доказ того, що відповідачем не допущено бездіяльності, оскільки за наслідком розгляду клопотання не прийнято ані позитивного рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, ані мотивованої відмови у його наданні.
При цьому, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові № 454/160/17 від 09.07.2021 року, які полягають у тому, що результати голосування не відображують мотивів прийняття того чи іншого рішення, які б дозволяли скористатись можливістю його оскарження та не містять і не відповідають поняттю акту органу місцевого самоврядування.
Не вирішення відповідачем заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою; не голосування частини депутатів попри їх присутність за будь-який із можливих варіантів (за, проти, утримався); не прийняття відповідного рішення відповідачем "за" чи "проти" по заяві позивача у визначений законом строк, свідчить про протиправну бездіяльність.
Таким чином, у даних правовідносинах суб'єкт владних повноважень не може утриматись від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції.
У свою чергу, утримання від прийняття рішення не є законним способом поведінки органу, а результати поіменного голосування, не містять чіткого та однозначного рішення про відмову, а отже не можуть вважатися відмовою у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
В свою чергу, відсутність належним чином оформленого рішення суб'єкта владних повноважень про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою чи відмову у його наданні, свідчить про те, що відповідач в межах наданих йому повноважень не прийняв жодного відповідного рішення.
Разом з тим, суд враховуючи, зміни, що відбуваються у зв'язку із дінамічною судовою практикою у цьому питанні, вважає, що у даному випадку, невірно обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів у сфері публічно-правових відносин не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, оскільки така відмова у наданні судового захисту не буде узгоджуватися із завданнями адміністративного судочинства та принципом верховенства права.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у справі "Рисовський проти України", № 29979/04, рішення від 20 жовтня 2011 року, пункти 70, 71, Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), n. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, п. 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див. зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Відтак за обставин, коли позивач дотримався встановленої законом процедури та подав відповідну заяву, а відповідач, будучи уповноваженим органом влади, без наведення жодних мотивів, не прийняв відповідне рішення, то, на переконання суду, негативні наслідки від такої поведінки органу влади не можуть перекладатися на фізичну особу.
Згідно з ч. 2 ст. 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як роз'яснив Верховний Суд України у п. 3 постанови Пленуму № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення", вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. З цього випливає, що вихід за межі позовних вимог можливий за наступних умов:
- лише у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, оскільки лише в цьому випадку відбувається захист прав та інтересів позивача;
- повний захист прав позивач неможливий у спосіб, про який просить позивач; повнота захисту полягає в ефективності відновлення його прав;
- вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав, щодо яких подана позовна заява.
З огляду на викладене та враховуючи очевидність протиправної поведінки відповідача, якою порушуються основоположні права позивача, суд вважає можливим вийти за межі пред'явлених позовних вимог з метою ефективного захисту прав позивача у спірних публічно-правових відносинах.
Відповідно наявні підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо розгляду заяви позивача про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, розташовану за адресою с.Рівне, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., кадастровий номер земельної ділянки 0522886200:03:003:0443, суд зазначає наступне.
Судом встановлено, що відповідач при розгляді клопотання позивача не надав йому належної оцінки на предмет відповідності вимогам ст. 118 ЗК України.
Тому вказане клопотання позивача підлягає розгляду по суті уповноваженим органом влади, яким є відповідач, а суд на цьому етапі позбавлений процесуальної можливості приймати рішення в умовах не перевірки, не надання оцінки та не встановлення певних обставин суб'єктом владних повноважень з цього питання. Адже прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 2 ст. 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У відповідності до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Виходячи із обставин цієї справи, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с. Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд зазначає, що згідно ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 454 грн. 00 коп..
Керуючись Конституцією України, Земельним кодексом України та ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області щодо розгляду заяви ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443.
Зобов'язати Мурованокуриловецьку селищну раду Могилів-Подільського району Вінницької області розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га із площі, яка розташована за адресою: с.Рівне, Могилів-Подільського р-ну, Вінницької обл., кадастровий номер 0522886200:03:003:0443 та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Мурованокуриловецької селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 грн. 00 коп..
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
Відповідач - Мурованокуриловецька селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області (вул. Соборна, б. 45, смт. Муровані Курилівці, Могилів-Подільський р-н., Вінницька обл., 23400)
Повний текст рішення складено та підписано суддею 07.06.2022 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна