Постанова
Іменем України
06 червня 2022 року
м. Київ
справа № 725/2114/20-ц
провадження № 61-2494св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом)- Чернівецька міська рада Чернівецької області,
відповідач (позивач за зустрічним позовом)- ОСОБА_1 ,
відповідач за зустрічним позовом- відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2020 року у складі судді Нестеренко Є. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Височанської Н. К., Литвинюк І. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2020 року Чернівецька міська рада Чернівецької області звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 лютого 2020 року № 202102116, на підставі ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 грудня 2005 року за адресою: будинок АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 було зареєстровано право власності на приміщення складу літ. «Б» площею 247,0 кв. м, приміщення складу літ. «Г» площею 60,3 кв. м, виробничі приміщення в літ. «Е» площею 471,9 кв. м. Дата реєстрації - 31 травня 2007 року.
20 лютого 2008 року на підставі рішення Чернівецької міської ради Чернівецької області від 27 грудня 2007 року № 480 (пункт 28.6) між Чернівецькою міською радою Чернівецької області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 4547, згідно з яким останньому надано в орендне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1201 га, кадастровий номер 7310136300:31:001:0087 для обслуговування виробничих будівель до 01 січня 2012 року.
Чернівецька міська рада Чернівецької області зазначала, що реєстрація зазначеної вище земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відбулась 09 квітня 2008 року. Право власності на цю земельну ділянку за Чернівецькою міською радою Чернівецької області зареєстровано 08 лютого 2014 року.
На підставі рішення Чернівецької міської ради Чернівецької області від 23 лютого 2012 року № 427 та додатковим договором від 19 березня 2012 року договір оренди поновлений до 23 лютого 2017 року.
У подальшому, у зв'язку із незгодою ОСОБА_1 та припиненням його підприємницької діяльності, договір оренди землі від 20 лютого 2008 року № 4547 поновлений не був.
Чернівецька міська рада Чернівецької області зазначала, що відповідач у період з 24 лютого 2017 року по 25 лютого 2020 року не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, унаслідок чого зберіг у себе майно - грошові кошти, які підлягають стягненню відповідно до статей 1212-1214 ЦК України у судовому порядку.
Ураховуючи викладене, Чернівецька міська рада Чернівецької області, просила суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради Чернівецької області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у сумі 206 587,87 грн, а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до Чернівецької міської ради Чернівецької області та відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно юридичного управління Чернівецької міської ради про скасування запису про реєстрацію права комунальної власності та вилучення його з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Зустрічний позов мотивовано тим, що право комунальної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 зареєстровано державним реєстратором з порушенням положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року № 1952-IV.
ОСОБА_1 зазначав, що підставою для внесення запису про право власності № 4612949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, який підтверджує право комунальної власності Чернівецької міської ради Чернівецької області на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , є рішення 20 сесії VI скликання Чернівецької міської ради Чернівецької області від 23 лютого 2012 року № 427.
Проте, відповідно до зазначеного вище рішення сесія Чернівецької міської ради Чернівецької області вирішувала питання щодо надання юридичним особам та підприємцям земельних ділянок в оренду та внесення змін у рішення міської ради з цих питань.
Вказане рішення органу місцевого самоврядування, на думку ОСОБА_1 , не вирішувало питань, пов'язаних з правом власності на земельну ділянку площею 0,1201 га, кадастровий номер 7310136300:31:001:0087, з цільовим призначенням для обслуговування виробничих будівель, що розташована по АДРЕСА_1 .
У зв'язку із цим позивач за зустрічним позовом вважав, що запис з номером № 4612949 про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1201 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7310136300:31:001:0087, вчинено державним реєстратором на підставі документу, який не надавав змоги встановити відповідність заявленого права документу, що його посвідчує.
Разом із цим, зазначав, що товариство з обмеженою відповідальністю «Чернівецький фурнітурно-механічний завод» (далі - ТОВ «Чернівецький фурнітурно-механічний завод») на підставі договору купівлі-продажу від 30 грудня 1993 року № КП-13 набуло у приватну власність нерухоме майно (будівлі і споруди) разом із земельною ділянкою державного підприємства «Чернівецький фурнітурний завод» (далі - ДП «Чернівецький фурнітурний завод»). Єдиний майновий комплекс ДП «Чернівецький фурнітурний завод» разом із земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , на якій він знаходився, було набуто в процесі малої приватизації державного майна ТОВ «Чернівецькій фурнітурно-механічний завод» шляхом викупу у відповідності до положень статті 3 Закону України від 06 березня 1992 року № 2171-XII.
24 листопада 2000 року на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В., за реєстровим № 2918, майно ТОВ «Чернівецький фурнітурно-механічний завод» перейшло у спільну часткову власність по 25/100 ідеальної частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 кожному.
ОСОБА_1 зазначав, що ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівці від 20 грудня 2005 року у цивільній справі № 2-36/2005 було поділено в натурі нерухоме майно по АДРЕСА_1 між співвласниками та припинено право спільної часткової власності.
Разом із цим, зазначав, що спірна земельна ділянка, на якій знаходиться належне йому на праві власності нерухоме майно, не належить до земель комунальної власності територіальної громади м. Чернівців, оскільки право на постійне користування цією земельною ділянкою державної власності перейшло внаслідок приватизації державного майна до ТОВ «Чернівецький фурнітурно-механічний завод», та в подальшому у відповідності до положень статті 30 ЗК України (у редакції від 12 липня 2000 року) внаслідок переходу права власності на будівлі перейшло і право постійного користування землею до нього та інших співвласників нерухомого майна, а саме ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , просив суд скасувати у Державному реєстрі речових прав та майно запис від 08 лютого 2014 року № 4612949 про реєстрацію права комунальної власності за Чернівецькою міською радою Чернівецької області на земельну ділянку площею 0,1201 га по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 7310136300:31:001:0087 та вилучити його з державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог Чернівецької міської ради Чернівецької області відмовлено у повному обсязі. У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано відсутністю правових підстав для задоволення позовних вимог Чернівецької міської ради Чернівецької області, оскільки ОСОБА_1 , як власник об'єкта нерухомості, законно користується земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти нерухомого майна, тому підстави для стягнення з нього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що реєстратором дотримано вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» й встановлено відповідність заявлених прав та поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року апеляційну скаргу Чернівецької міської ради Чернівецької області задоволено. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 12 листопада 2020 року у частині відмови у задоволенні позову Чернівецької міської ради Чернівецької міської ради Чернівецької області скасовано і в цій частині ухвалено нове судове рішення, яким позов Чернівецької міської ради Чернівецької області задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Чернівецької міської ради Чернівецької області безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати у розмірі 206 587,87 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач, як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, не уклавши відповідного договору оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку із цим, на думку суду апеляційної інстанції, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог Чернівецької міської ради Чернівецької області щодо стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Разом із цим, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог щодо скасування запису про реєстрацію права комунальної власності та вилучення його з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки реєстратором дотримано вимоги частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, оскільки вказана земельна ділянка належить до комунальної власності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У касаційній скарзі, поданій у лютому 2021 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні його зустрічного позову, ухвалити нове судове рішення про задоволення зустрічного позову, а також скасувати постанову суду апеляційної інстанції у частині задоволення первісного позову Чернівецької міської ради Чернівецької області та залишити в силі рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними, необґрунтованими й такими, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.
На думку ОСОБА_1 , суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 та від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16.
Також заявник вважає, що запис № 4612949 про реєстрацію права комунальної власності на земельну ділянку площею 0,1201 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:31:001:0087, вчинено на підставі документу, який не надавав змоги державному реєстратору встановити відповідність заявленого права документу, що його посвідчує. Рішення 20 сесії VІ скликання Чернівецької міської ради Чернівецької області від 23 лютого 2012 року № 427 не є документом, що посвідчує право комунальної власності позивача на спірну земельну ділянку.
На думку ОСОБА_1 , висновок суду першої та апеляційної інстанцій про дотримання державним реєстратором вимог Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при реєстрації права комунальної власності на спірну земельну ділянку не відповідає фактичним обставинам, матеріалам справи та письмовим доказам, що досліджувались у судовому засіданні.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи № 725/2114/20-ц із Першотравневого районного суду м. Чернівців. Зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року.
У червні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2021 року до Верховного Суду надійшов відзив Чернівецької міської ради Чернівецької області на касаційну скаргу у якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27 лютого 2020 року № 202102116 на підставі ухвали Першотравневого районного суду м. Чернівців від 20 грудня 2005 року, 31 травня 2007 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на приміщення складу літ. «Б» площею 247,0 кв. м, приміщення складу літ. «Г» площею 60,3 кв. м, виробничі приміщення літ. «Е» площею 471,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 28.6 рішення Чернівецької міської ради Чернівецької області від 27 грудня 2007 року № 480 приватному підприємцеві ОСОБА_1 надано в оренду земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1201 га до 01 січня 2012 року для обслуговування виробничих приміщень.
20 лютого 2008 року на підставі рішення Чернівецької міської ради Чернівецької області від 27 грудня 2007 року № 480 між Чернівецькою міською радою Чернівецької області та приватним підприємцем ОСОБА_1 укладено договір оренди землі № 4547, згідно з яким, останньому надано в орендне користування земельну ділянку по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1201 га, кадастровий номер 7310136300:31:001:0087 для обслуговування виробничих будівель до 01 січня 2012 року.
Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 20 грудня 2019 року № НВ-7305122152019 реєстрація зазначеної вище земельної ділянки в Державному земельному кадастрі відбулась 09 квітня 2008 року.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 22 квітня 2020 року № 207304693 право власності на зазначену вище земельну ділянку за Чернівецькою міською радою Чернівецької області зареєстровано 08 лютого 2014 року.
Рішенням Чернівецької міської ради Чернівецької області від 23 лютого 2012 року № 427 та додатковим договором, укладеним 19 березня 2012 року між Чернівецької міською радою Чернівецької області та ОСОБА_1 , договір оренди поновлений до 23 лютого 2017 року.
Листом Департаменту містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради від 03 січня 2017 року ОСОБА_1 було повідомлено щодо наміру повідомлення ним про продовження договору оренди земельної ділянки.
Договір оренди землі від 20 лютого 2008 року № 4547 поновлений не був.
Відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 1201 кв. м, кадастровий номер 7310136600:13:001:0087, що розташована на АДРЕСА_1 , становить 2 291 556,000 грн.
Згідно з розрахунком безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю, який здійснений департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради, недоотримана Чернівецькою міською радою Чернівецької області сума орендної плати за фактичне користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,1201 га за період з 24 лютого 2017 року по 25 лютого 2020 року становить 206 587,87 грн.
У зв'язку із неоформленням ОСОБА_1 права користування земельною ділянкою на правах оренди, що потягнуло за собою фактичне безоплатне використання земельної ділянки, виконавчим органом Чернівецької міської ради Чернівецької області - департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин міської ради було спрямовано землекористувачу листа від 02 березня 2020 року № 04/1-08/3-04/4/604 з пропозицією сплатити кошти за її використання.
Згідно з договором купівлі-продажу від 24 листопада 2000 року, посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Скутар С. В. за реєстровим № 2918, майно ТОВ «Чернівецький фурнітурно-механічний завод» перейшло у спільну часткову власність по 25/100 ідеальної частки ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 кожному.
Відповідно до листа від 12 лютого 2018 року Департаментом агропромислового розвитку Чернівецької обласної державної адміністрацією у період з 15 липня 2016 року і по 12 лютого 2018 року рішення про передачу у комунальну власність територіальній громаді м. Чернівців земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не приймалось.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Судом установлено, що ОСОБА_1 на праві власності належать нежитлові будівлі, які розташовані на спірній земельній ділянці.
У статті 657 ЦК України передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (тут і далі у редакції, чинній на час укладення зазначеного договору) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що після укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель і державної реєстрації нотаріусом права власності на них у відповідача, як покупця, могло б виникнути право користування земельною ділянкою, на якій розташовані відповідні будівлі.
Незважаючи на те, що нежитлові будівлі не можуть бути відокремлені від земельних ділянок, на яких вони розташовані, вказаними положеннями закону було врегульовано правовий режим нерухомого майна і правовий режим земельних ділянок, на яких воно розташовано, а отже, користувач земельної ділянки зобов'язаний сплачувати за користування нею певну плату, що відповідає положенням статті 206 ЗК України, та оформити право користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Верховний Суд звертає увагу на те, що до правовідносин, які виникли між сторонами безпосередньо у цій справі, щодо виникнення прав у відповідачки на земельну ділянку, має застосовуватися спеціальна норма закону, а саме стаття 120 ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу, в якій не передбачалося необхідності формування земельної ділянки, як об'єкта цивільних прав при придбанні нежитлових будівель.
Таким чином, необхідність встановлення сформованості земельної ділянки, як об'єкта оренди, визначення її меж, кадастрового номера, внесення інформації до Державного земельного кадастру залежить від конкретних обставин справи.
Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.
Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.
Відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно з частиною першою статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (пункт 4 частини третьої статті 1212 ЦК України).
За змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов'язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, - яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі від початку правовідношення, - та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Якщо тлумачити приписи статті 1212 ЦК України телеологічно, тобто згідно з їхніми цілями, то до випадків безпідставного набуття та збереження майна належить також збереження особою без достатніх правових підстав у себе виплати, яку вона відповідно до закону мала віддати (перерахувати) іншій особі згідно з покладеним на неї за законом обов'язком (зменшення обов'язку).
Аналогічні за змістом правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 12 жовтня 2021 року у справі № 910/17324/19, провадження № 12-12гс21, від 09 листопада 2021 року у справі № 9051680/20, провадження № 12-48гс21, а також у постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 646/4738/19 (провадження № 61-17197сво20).
Ураховуючи викладене, суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 , як покупець нерухомого майна, яке розташовано на спірній земельній ділянці, кадастровий номер 7310136600:13:001:0087, не уклавши відповідного договору оренди з її власником та не здійснивши державної реєстрації такого права, фактично користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави, у зв'язку із цим обґрунтовано задовольнив позовні вимоги Чернівецької міської ради Чернівецької області про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати.
Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, до яких відноситься право постійного користування та право оренди земельної ділянки. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
У пункті 12 Порядку «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 визначено, що розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на таке майно, відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями, а також наявність підстав для проведення державної реєстрації прав, зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав. Під час розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор використовує відомості Державного реєстру прав, зокрема його невід'ємної архівної складової частини, а також Державного земельного кадастру, Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів (далі - Єдиний реєстр документів), а також відомості інших реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, держателем (розпорядником, володільцем, адміністратором) яких є державні органи, шляхом безпосереднього доступу до них чи у порядку інформаційної взаємодії з Державним реєстром прав.
Встановивши, що 08 лютого 2014 року державним реєстратором зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 1201 кв. м, кадастровий номер 7310136600:13:001:0087, що розташована по АДРЕСА_1 , за Чернівецькою міською радою Чернівецької області, суд першої інстанції з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано вважав, що реєстратором дотримано вимог частини другої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Реєстратором встановлено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, оскільки зазначена земельна ділянка належить до комунальної власності.
Із урахуванням встановлених обставин цієї справи суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 щодо скасування запису про реєстрацію права комунальної власності та вилучення його з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 та від 05 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16, на які заявник посилається у касаційній скарзі, є необґрунтованими, а висновки суду не суперечать зазначеним висновкам Верховного Суду.
Інші доводи касаційної скарги не спростовують законність та обґрунтованість судового рішення, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції.
З огляду на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у нескасованій частині після апеляційного перегляду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Щодо зупинення виконання постанови
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Враховуючи те, що ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2021 року було зупинено виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року до закінчення касаційного провадження, тому виконання судового рішення на підставі частини третьої статті 436 ЦПК України підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 12 листопада 2020 року у нескасованій після апеляційного перегляду частині та постанову Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Чернівецького апеляційного суду від 13 січня 2021 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ф. Хопта
Є. В. Синельников
В. В. Шипович