Постанова
Іменем України
01 червня 2022 року
м. Київ
справа № 453/222/19
провадження № 61-2024св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: Опорецька сільська рада Сколівського району Львівської області, ОСОБА_2 ,
треті особи: Головне управління Держгеокадастру у Львівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року у складі судді Микитин В. Я. та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Опорецької сільської ради Сколівського району Львівської області (далі - Опорецька сільська рада), ОСОБА_2 , треті особи: Головне управління Держгеокадастру
у Львівській області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання незаконним рішення у частині передачі у власність земельної ділянки, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, усунення перешкод у користуванні проїздом.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що їй на праві власності належить домоволодіння та земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . Водночас відповідачеві ОСОБА_2 на праві власності належить домоволодіння та земельна ділянка за адресою:
АДРЕСА_1 . Між вказаними земельними ділянками спільна межа, а вздовж них з іншого боку - дорога, з котрої передбачено заїзд до земельної ділянки позивача, якою вона користувалась для проїзду (проходу), вигону худоби, проїзду гужовим транспортом тощо. Відповідач ОСОБА_2 час від часу перегороджував дорогу, проте такі його дії не носили триваючого характеру, при цьому існувала можливість знімати огорожу. У березні 2018 року ОСОБА_2 остаточно перекрив зазначену дорогу, перегородивши її дерев'яним парканом. Такі дії він мотивував тим, що земельна ділянка, на якій розміщено дорогу, передана йому
у приватну власність. Після цього відповідач перестав надавати можливість позивачу пройти або ж проїхати дорогою, через що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 постійно виникають конфлікти.
Позивач та треті особи у березні 2018 року звернулися до відповідача Опорецької сільської ради, де їм повідомили про те, що дійсно рішенням сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 відповідачеві ОСОБА_2 для обслуговування належного йому домоволодіння передано у власність земельну ділянку, у площу котрої увійшла й та, на якій розташована дорога. Позивач зазначала, що такі дії порушують її право на вільне користування проїздом, який належить до земель загального користування, а вказана земельна ділянка не могла бути передана у власність у порядку приватизації.
У квітні 2018 року спірне питання обговорювалося на сесії сільської ради, яка, усвідомивши допущену помилку під час передачі відповідачеві ОСОБА_2
у власність земельної ділянки, прийняла рішення від 11 квітня 2018 року № 272, яким зобов'язала його відновити можливість проїзду. Проте це рішення відповідач ОСОБА_2 не виконує.
Ураховуючи викладене ОСОБА_1 просила:
визнати незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня
2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » у частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га;
визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, для обслуговування житлового будинку у с. Опорець Сколівського району Львівської області, виданий на ім'я ОСОБА_2 ;
зобов'язати ОСОБА_2 усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою у вигляді дороги шляхом демонтажу дерев'яної огорожі та припинення конфліктів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого
2020 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від
01 грудня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданий Опорецькою сільською радою 06 листопада 2008 року на ім'я ОСОБА_2 , який посвідчує право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, розташовану
у селі Опорець Сколівського району Львівської області, із цільовим призначенням - обслуговування житлового будинку.
Зобов'язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні проїзною дорогою до належних їй житлового будинку та земельної ділянки, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 у спосіб демонтажу дерев'яної огорожі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з доведеності позовних вимог про визнання незаконним рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45
у частині передачі ОСОБА_2 безкоштовно у власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,20 га та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 451191, виданого 06 листопада 2008 року Опорецькою сільською радою на ім'я ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку площею 0,2091 га, кадастровий номер 4624584900:01:003:0041, оскільки у вказану земельну ділянку входить частина земельної ділянки загального користування села, яка не може передаватись у приватну власність.
Суд апеляційної інстанції також вважав не пропущеним строк позовної давності, оскільки про існування оскаржених рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку позивач довідалась лише у березні 2018 року, а дії відповідача ОСОБА_2 щодо перешкод у користуванні проїздом носять систематичний, триваючий характер. При цьому, з позовом до суду позивач звернулася протягом трирічного строку з часу, коли вона довідалась про порушення свого права та про особу, яка його порушила.
Суд апеляційної інстанції також звернув увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності ОСОБА_2 звернувся лише 12 березня 2020 року одночасно із поданням апеляційної скарги. Водночас ОСОБА_2 просив врахувати, що 11 лютого 2020 року судове засідання відбулося без його участі з постановленням оскаржуваного рішення, що призвело до порушення права на захист, оскільки він мав намір подати до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Апеляційний суд вказав, що під час розгляду справи в суді першої інстанції як особисто ОСОБА_2 , так і його представник ОСОБА_6 мали можливість до ухвалення рішення судом першої інстанції подати заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, зокрема подаючи відзив на позовну заяву, а також беручи участь безпосередньо у судових засіданнях. Проте до суду першої інстанції такої заяви не надано, тому відповідна заява подана одночасно з апеляційною скаргою, не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав спливу позовної давності. При цьому оцінку змісту заяви про застосування наслідків спливу позовної давності суд апеляційної інстанції не надавав.
Аргументи учасників справи
У лютому 2021 року представник ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій вона просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції не повідомив ОСОБА_2 та його представника про місце розгляду судової справи, розглянув справу за їхньої відсутності;
за наявності відповідного рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_2 , у нього виникли правомірні очікування мирно володіти майном, яке є об'єктом правового захисту згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав
і основоположних свобод людини та національного законодавства України;
на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно: житлові будинки із господарськими будівлями. Частина земельної ділянки, яку позивач та суди попередніх інстанцій вважають дорогою загального користування, є неспівмірно малою порівняно із площею усієї земельної ділянки, що передана у власність
ОСОБА_2 . Таким чином, для ОСОБА_2 є несправедливим та непропорційним до негативних наслідків визнання незаконним оскарженого рішення сільської ради та визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку;
ОСОБА_2 не чинив перешкод та не має жодних намірів перешкоджати в майбутньому позивачу чи іншим жителям села Опорець в проході чи проїзді, прогоні худоби спірною земельною ділянкою. Крім того, він погоджується встановити земельний сервітут на земельну ділянку під дорогу, тим самим забезпечивши позивачу та іншим жителям села право проходу та проїзду, прогону худоби через неї на безоплатній основі та безстроково. Посилаючись на викладене, вранці перед судовим засіданням апеляційного суду представник ОСОБА_2 подала до суду клопотання, у якому містилось прохання відкласти розгляд справи чи оголосити перерву у справі для надання можливості сторонам врегулювати спір у спосіб укладення мирової угоди. Проте це клопотання суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив, не надав оцінки наведеним у ньому доводам та обставинам, в тому числі щодо виділу ОСОБА_2 земельної ділянки під дорогу та його наміру встановити земельний сервітут;
суди попередніх інстанцій не дослідили наявні у справі докази та не надали їм належної юридичної оцінки, а встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, що в свою чергу стало причиною ухвалення незаконних судових рішень.
У квітні 2021 року від ОСОБА_1 надійшов відзив, в якому вона просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, ухвалили законні та обґрунтовані рішення;
ОСОБА_2 та його представник брали участь у судовому засіданні, вони не були позбавлені можливості реалізовувати свої процесуальні права,
у тому числі надати відповідні докази та заявляти клопотання;
заява ОСОБА_2 , подана 01 грудня 2020 року, про відкладення розгляду справи була розглянута судом, а у її задоволенні обґрунтовано відмовлено;
твердження ОСОБА_2 про його намір виділити частину земельної ділянки під дорогу чи встановити земельний сервітут не заслуговують на увагу, оскільки землі загального користування, зокрема вулиці, не можуть бути у власності окремих громадян. Це суперечить пункту «а» частини третьої статті
83 ЗК України;
Опорецька сільська рада як співвідповідач, територіальна громада якої є власником земель загального користування, визнавала пред'явлений позов. Крім того, позовні вимоги у цій справі підтримали й інші мешканці села, зокрема треті особи, які також користуються вулицею, частину якої отримав у власність відповідач ОСОБА_2 .
У квітні 2021 року від Славської селищної ради Стрийського району Львівської області (далі - Славська селищна рада) надійшов відзив, в якому селищна рада просить касаційну скаргу задовольнити. Крім того, у відзиві викладено клопотання про залучення Славської селищної ради як правонаступника Опорецької сільської ради.
У травні 2021 року від ОСОБА_1 надійшло доповнення до відзиву, в якому зазначено, що відповідач ОСОБА_2 визнав факт приватизації частини вулиці загального користування. Зокрема, у матеріалах справи є клопотання ОСОБА_2 щодо вирішення спору у цій справі в спосіб залишення частини приватизованої ним вулиці у його власності та встановлення сервітуту щодо користування цією частиною приватизованої ним вулиці. Крім того, ОСОБА_1 зазначила, що позиція Славської селищної ради щодо касаційної скарги суперечить нормам законодавства.
У червні 2021 року від представника ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення. У цих поясненнях вказано, що він не вчиняв жодних протиправних дій та набув у власність земельну ділянку в порядку, визначеному законодавством. Також наголошував, що доводи ОСОБА_1 про визнання ним факту приватизації частини вулиці загального користування є помилковими.
У червні 2021 року від ОСОБА_1 надійшли заперечення на письмові пояснення ОСОБА_2 , які за своєю суттю є відзивом на касаційну скаргу. У вказаних запереченнях позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення,
а оскаржені судові рішення - без змін.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року залишено без розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання Славської селищної ради про її залучення до справи як правонаступника Опорецької сільської ради відмовлено.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції
в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України (неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права). Зазначено, що судове рішення ухвалено з порушенням пунктів 5 частини першої, 1, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки площею 0,1517 га, наданої для їх обслуговування, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13 серпня 2009 року серії НОМЕР_1 , витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13 серпня 2009 року
№ 23575866, а також витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 грудня 2018 року № 151166667.
ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,2091 га, наданої для обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яка суміжна із земельною ділянкою, що належить ОСОБА_1 . Це підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 06 листопада 2008 року серії ЯД № 451191.
Згідно із інформацією виконавчого комітету Опорецької сільської ради генеральний план села Опорець не розроблявся.
Рішенням Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 » передано відповідачу безкоштовно у власність земельну ділянку для обслуговування будинку площею 0,2000 га, а фактично передано на основі цього рішення земельну ділянку площею 0,2091 га.
У технічній документації із землеустрою щодо видачі відповідачеві
ОСОБА_2 державного акта на право власності на земельну ділянку від
06 листопада 2008 року серії ЯД № 451191, міститься рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 », яке є іншим за змістом, ніж рішення Опорецької сільської ради від 27 серпня 2005 року № 45 «Про передачу
у власність земельну ділянку у с. Опорець ОСОБА_2 », що міститься
у протоколі сесії сільської ради за 27 серпня 2005 року.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів дійшла висновку про задоволення касаційної скарги з таких мотивів.
Відповідно до статті 40 ЗК України (тут і далі в редакції станом на серпень
2005 року) громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватись безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені
в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва
і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.
У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.
До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо) (пункт а) частини третьої статті 83 ЗК України).
Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам
та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані
з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною;
г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).
Вимоги про визнання незаконними та скасування рішення органу місцевого самоврядування щодо земельної ділянки можуть бути заявлені особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цієї особи. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі № 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року в справі № 543/765/17 (провадження № 61-14083св20) зазначено, що «установивши, що спірна земельна ділянка не виділялась позивачу у власність чи у користування та належала територіальній громаді, яка у відповідності із чинним законодавством передала її у власність відповідачу, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю порушених її прав передачею органом місцевого самоврядування спірної земельної ділянки ОСОБА_2 . Позивачем у справі не надано суду належних та допустимих доказів, що оскаржуваними рішеннями Лазірківської сільської ради Оржицького району Полтавської області від
21 травня 2015 року порушено її право та зменшено розмір земельної ділянки, що належить їй на праві власності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що позивачкою не доведено належними та допустимими докази, що спірним рішенням сільської ради порушено права та інтереси останньої, а це є її процесуальним обов'язком».
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 зазначила про порушення її прав унаслідок передачі Опорецькою сільською радою у власність
ОСОБА_2 частини землі загального користування. Через протиправні дії сільської ради вона втратила можливість вільного користування частиною дороги до належного їй домоволодіння за адресою:
АДРЕСА_1 . При цьому позивач стверджувала, що рішення органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність прийняте всупереч нормам земельного законодавства.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У спірних правовідносинах предметом доказування є наявність або відсутність порушень органом місцевого самоврядування вимог земельного законодавства при переданні земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , з огляду на посилання позивача, що до складу земельної ділянки увійшла вулиця, тобто земельна ділянка загального користування, яка згідно з вимогами законодавства не може передавитися у приватну власність.
У справі, що переглядається:
суди не звернули увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази про те, що частина спірної земельної ділянки, переданої
у власність ОСОБА_2 на підставі рішення Опорецької сільської ради від
27 серпня 2005 року № 45, належить до земель загального користування;
наявна у матеріалах справи план - схема меж земельних ділянок та ситуаційний план села (т. 1, а. с. 161 - 162) не є належними документами, на підставі яких встановлюється межі земель загального користування (вулиць, доріг, тощо). Згідно з нормами статей 12, 13 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» такими документами є детальний план території; генеральний план населеного пункту, згідно з яким розробляється детальний план територій;
суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, посилався як на доказ існування спірної вулиці (проїзду) на план належної ОСОБА_1 земельної ділянки (т. 1, а. с. 12 - 16), до якої нібито передбачено заїзд з вулиці (межа від точки «А» до точки «Б» - землі Опорецької сільської ради), хоча документи, які є у матеріалах справи на вказаних аркушах не містять графічного підтвердження такої інформації;
суди посилались як на доказ існування спірної вулиці (проїзду) на «Схему розміщення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку
і ведення особистого сільського господарства гр. ОСОБА_2
с. Опорець» (т. 1, а. с. 18 - 19). Проте ці схеми та креслення не можуть вважатися належними доказами існування спірної вулиці (проїзду), оскільки з них неможливо встановити місцерозташування будь-яких земельних ділянок,
у прив'язці вулиці (проїзду) до них;
Таким чином, суди не встановили обставин, за яких мали би підстави дійти висновку про існування вулиці (проїзду) до належної позивачу земельної ділянки через земельну ділянку, яка надана у приватну власність ОСОБА_2 .
За таких обставин передчасним є висновок про наявність підстав для часткового задоволення позову, а тому рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові рішення в частині позовних вимог про визнання недійним акта про право власності на земельну ділянку та усунення перешкод у користуванні землею загального користування (проїздом), підлягають скасуванню оскільки такі вимоги є похідними від вимог про скасування рішення органу місцевого самоврядування.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Водночас аргумент касаційної скарги щодо неповідомлення апеляційним судом ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи спростовується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, який наявний у матеріалах справи (т. 2, а. с. 79).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права викладеного у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі
№ 592/10260/16 (провадження № 61-5017св19), від 10 червня 2021 року в справі № 543/765/17 (провадження № 61-14083св20) колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити; рішення суду першої та апеляційної інстанцій скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_5 , задовольнити.
Рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року та постанову Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року скасувати.
Справу № 453/222/19 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Сколівського районного суду Львівської області від 11 лютого 2020 року та постанова Львівського апеляційного суду від 01 грудня 2020 року втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. І. Крат
Судді:Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук