01 червня 2022 року
м. Київ
cправа № 912/642/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснова Є. В. - головуючого, Мачульського Г. М., Уркевича В. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Сєвєрянін" на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2021 (колегія суддів: Кощеєв І. М., Орєшкіна Е. В., Подобєд І. М.) та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2020 (суддя Бестаченко О.Л.) у справі
за позовом керівника Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області до відповідачів: 1) Мошоринської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, 2) Селянського (фермерського) господарства "Сєвєрянін" про визнання недійсними додаткових угод, зобов'язання повернути земельну ділянку, визнання недійсними пунктів рішення,
за участю представників:
Офісу Генерального прокурора - Голуб Є. В.,
позивача - не з'явилися,
відповідача-1 - не з'явилися,
відповідача-2 - Фомічов К. С.,
Короткий зміст позовних вимог
1. Керівник Знам'янської місцевої прокуратури Кіровоградської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - ГУ Держгеокадастру) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовом до Мошоринської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області (далі - Мошоринська сільрада) та Селянського (фермерського) господарства "Сєвєрянін" (далі - СФГ "Сєвєрянін") про визнання недійсною додаткової угоди від 26.06.2018, укладеної між ГУ Держгеокадастру та СФГ "Сєвєрянін" про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 загальною площею 21,1248 га, кадастровий номер 3522284200:02:000:9022, визнання недійсною додаткової угоди від 30.11.2019 щодо вищевказаної земельної ділянки; зобов'язання повернути зазначену земельну ділянку шляхом складання акта приймання-передачі; визнання недійсними пунктів 2, 3, 4 рішення Мошоринської сільради від 29.11.2019 № 600 "Про внесення змін до договору оренди землі СФГ "Сєвєрянін" в частині внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008, доручення підписання додаткової угоди сільському голові та зобов'язання СФГ "Сєвєрянін" зареєструвати додаткову угоду.
2. На обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що ГУ Держгеокадастру додаткову угоду від 26.06.2018 не укладало, наказів на продовження строку дії договору оренди землі від 19.12.2008 не видавало, тобто не мало волевиявлення на укладення додаткової угоди. Оскільки додаткова угода від 26.06.2018 є недійсною, договір оренди землі є припиненим з 19.12.2018, а відтак Мошоринська сільрада не мала права розпорядитися спірною земельною ділянкою у спосіб укладання додаткової угоди та внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008. На час укладення спірної додаткової угоди від 30.11.2019 сільський голова Мошоринської сільради не володів необхідним обсягом цивільної дієздатності на укладення спірного правочину, а територіальна громада, як власник землі, не мала волі на укладання вказаної угоди. За таких обставин земельна ділянка із кадастровим номером 3522284200:02:000:9022 підлягає поверненню Мошоринській сільраді.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. Між Знам'янською районною державною адміністрацією та СФГ "Сєвєрянін" 19.12.2008 укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 21,12 га у тому числі 21,12 га пасовищ із земель запасу Мошоринської сільради.
4. Договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
5. Договір оренди землі зареєстрований у Знам'янському міськрайонному відділі КРФ ДП "Центр ДЗК" 19.12.2008 за № 040837100703.
6. Відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру від 13.04.2018 № 11-1607/14-18-СГ "Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки" між ГУ Держгеокадастру та СФГ "Сєвєрянін" укладено додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі в частині збільшення орендної плати до 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
7. 26.06.2018 між ГУ Держгеокадастру та СФГ "Сєвєрянін" укладено додаткову угоду про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008, за умовами якої слова "на десять років" замінено на слова "на сімнадцять років з дати реєстрації договору, до 19.12.2025 року"; замінено орган державної влади, який виступає орендодавцем, із Знам'янської районної державної адміністрації на ГУ Держгеокадастру. Додаткова угода від 26.06.2018 з боку ГУ Держгеокадастру підписана в.о. начальника Рибаком І. Ф.
8. 08.10.2018 зміни до договору оренди землі, внесені додатковою угодою від 26.06.2018, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно індексний номер рішення 43403534.
9. 29.10.2018 ГУ Держгеокадастру звернулося до Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області зі скаргою № 11-11-0.1-8352/2-18 на рішення про державну реєстрацію змін до іншого речового права від 08.10.2018 № 43403534, прийнятого Державним реєстратором Великосеверинівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області Зарубіною Оленою Володимирівною.
10. 21.12.2018 Міністерство юстиції України наказом № 4719/7 відмовило у задоволенні скарги ГУ Держгеокадастру від 29.10.2018 № 11-11-0.1-8352/2-18 у зв'язку з тим, що скарга не містить обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
11. 15.01.2019 ГУ Держгеокадастру звернулося до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області з повідомленням № 10-11-0.14-351/2-19, в якому вказало, що моніторингом діючих договорів оренди землі виявлено факт наявності зареєстрованих 08.10.2018 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно змін до іншого речового права: поновлення СФГ "Сєвєрянін" договору оренди землі на підставі додаткової угоди від 26.06.2018. Однак, ГУ Держгеокадастру 26.06.2018 не укладало додаткових угод про поновлення договорів оренди землі із СФГ "Сєвєрянін", а наказ від 26.06.2018 № 11-4091/14-18-СГ видавався гр. ОСОБА_1 і стосувався затвердження документації із землеустрою та передачі йому у власність земельної ділянки площею 2 га для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Новогригорівської сільської ради Маловисківського району Кіровоградської області.
12. 24.01.2019 у Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано кримінальне провадження 12019120160000131 за повідомленням Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області .
13. Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у період з 18.06.2018 по 02.07.2018 на в.о. начальника ГУ Держгеокадастру Рибака І. Ф. покладено виконання обов'язків начальника на період відпустки Зінченка І. І. (наказ від 12.06.2018 № 216-к). Станом на 26.06.2018 в.о. начальника ГУ Держгеокадастру мав повноваження на прийняття наказів про поновлення договорів оренди землі та укладання додаткових угод до договорів оренди землі та мав право підпису.
14. Згідно з поясненнями свідка у кримінальному провадженні Рибака І. Ф. 26.06.2018 ним, як в.о. начальника ГУ Держгеокадастру, додаткова угода про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 не укладалася, підпис на додатковій угоді не його.
15. За висновком експерта Кропивницького відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 21.08.2019 № 2824/2825/19-27 підпис від імені Рибака І. Ф. у додатковій угоді від 26.06.2018 про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 виконаний не ним, а іншою особою.
16. Судами також установлено, що з 01.01.2019 розпорядником земельної ділянки із кадастровим номером 3522284200:02:000:9022, загальною площею 21,1248 га, стала Мошоринська сільрада.
17. 29.11.2019 Мошоринською сільрадою вирішено: "1. Зареєструвати право власності на земельну ділянку загальною площею 21,1248 га в тому числі: 21,1248 га - рілля, кадастровий номер 3522284200:02:000:9022, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мошоринської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області згідно із внесенням змін до ЗК України (пункт 21 Перехідних положень ЗК України, Закону України № 2498-VIII від 10.07.2018), землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені, вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані). Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на вищезазначену земельну ділянку, яка сформована за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону перейшли до комунальної власності.
2. Внести зміни до договору оренди землі від 19.12.2008 (зареєстрованого у Знам'янському міськрайоному відділі "Кіровоградській регіональній філії центру державного земельного кадастру" від 19.12.2008 № 040837100703) земельної ділянки загальною площею 21,1248 га у тому числі: 21,1248 га - рілля, кадастровий номер 3522284200:02:000:9022, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Мошоринської сільської ради Знам'янського району Кіровоградської області, а саме:
2.1. У пункті 8 договору оренди землі слова "на 10 (десять) років" викласти в наступній редакції "до 19.12.2039 року".
2.2. Пункт 9 викласти в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 12 (дванадцять) % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.
3. Доручити сільському голові підписати додаткову угоду до договору оренди землі за № 040837100703 від 19.12.2008 року із СФГ "Сєвєрянін".
4. Голові СФГ "Сєвєрянін" зареєструвати додаткову угоду згідно чинного законодавства."
18. 30.11.2019 між Мошоринською сільрадою, як власником і розпорядником землі, та СФГ "Сєвєрянін" укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 19.12.2008, за якою строк дії договору оренди землі продовжено до 19.12.2039.
19. 15.01.2020 відповідні зміни внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
20. Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2020 позовні вимоги задоволено повністю.
21. Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що реєстрація спірної додаткової угоди від 26.06.2018 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів, що були спричинені укладенням цієї додаткової угоди. Проте, надані сторонами в сукупності докази дають підстави для висновку про укладення спірної додаткової угоди від 26.06.2018 всупереч положенням частин 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", а тому така додаткова угода має бути визнана недійсною. Ураховуючи зазначене та те, що матеріали справи також не містять доказів укладення додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 на підставі положень частини 6 статті 33 Закону України "Про оренду землі", суд також визнав недійсними додаткову угоду від 30.11.2019, укладену між Мошоринською сільрадою та СФГ "Сєвєрянін" про внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008 та пункти 2, 3, 4 рішення Мошоринської сільради від 29.11.2019 № 600 в частині внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008, доручення підписання додаткової угоди сільському голові та зобов'язання СФГ "Сєвєрянін" зареєструвати додаткову угоду. Крім цього, місцевий господарський суд зауважив, що вимога про повернення земельної ділянки загальною площею 21,1248 га підлягає задоволенню як похідна від основних вимог про визнання недійсними рішень сільської ради та додаткових угод до договору оренди землі.
22. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2021 рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2020 скасовано, у задоволенні позовних вимог відмовлено.
23. Постановою Верховного Суду від 23.09.2021 постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.03.2021 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до апеляційної інстанції.
Верховний Суд наголосив, що суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції обмежився посиланням на те, що в цьому разі підпис Рибака І. Ф. не має вирішального значення, оскільки спірна додаткова угода містить відтиск печатки ГУ Держгеокадастру, про втрату, викрадання або іншого незаконного вибуття якої державний орган не повідомляв. При цьому апеляційний господарський суд не дослідив обставини щодо наявності волевиявлення ГУ Держгеокадастру на укладення спірної додаткової угоди від 26.06.2018, що має важливе значення, адже від цього залежить правильність вирішення спору.
Касаційний суд також зазначив, що, надаючи оцінку обставинам укладення спірної додаткової угоди від 26.06.2018, суд апеляційної інстанції не врахував частину 2 статті 207 ЦК України, згідно з якою правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) та з якої, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо використання печаток юридичними особами та фізичними особами - підприємцями" від 23.03.2017 № 1982-VIII, виключено абзац 3 щодо обов'язковості скріплення правочину печаткою.
24. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2021 рішення суду першої інстанції змінено, у задоволенні позову в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 26.06.2018 відмовлено, в іншій частині позов задоволено.
25. У частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди від 26.06.2018 відмовлено з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту, оскільки задоволення позову у цій частині не призведе до відновлення порушеного права.
Короткий зміст касаційної скарги
26. СФГ "Сєвєрянін" у касаційній скарзі просить рішення та постанову попередніх судових інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
27. Скарга з посиланням на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 11, 15, 16, 202, 203, 205, 215, 627 ЦК України, а також прийняттям судових рішень без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду у подібних правовідносинах.
28. Скаржник також наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права щодо наявності волевиявлення державного органу на укладення договору.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
29. Кіровоградська обласна прокуратура у відзиві просить постанову апеляційної інстанції залишити без змін, наголошуючи на її законності і обґрунтованості.
30. Від Знам'янської окружної прокуратури Кіровоградської області надійшло клопотання про заміну Знам'янської місцевої прокуратури Кіровоградської області на процесуального правонаступника - Знам'янську окружну прокуратуру Кіровоградської області.
Зазначене письмове клопотання задоволено колегією суддів судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати на підставі частини четвертої статті 233 ГПК України, що зафіксовано за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно із вимогами статті 222 цього ж Кодексу.
Позиція Верховного Суду
31. Апеляційний господарський суд, приймаючи судове рішення у цій справі, виходив з такого.
32. Відносини, пов'язані з орендою землі, відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду землі" регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.
33. Статтею 13 Закону України "Про оренду землі" визначено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
34. Відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.
35. У відповідності до змін, внесених до земельного законодавства України, та з утворенням територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 № 5, повноваження по розпорядженню землями сільськогосподарського призначення державної форми власності здійснюють відповідні територіальні органи Держгеокадастру.
Отже, орендодавцем землі, що отримана СФГ "Сєвєрянін" в оренду за договором оренди землі, на час укладення додаткової угоди від 26.06.2018 було ГУ Держгеокадастру.
36. За загальним правилом наслідками закінчення строку дії договору оренди землі, згідно зі статтею 31 Закону України "Про оренду землі", є припинення договору оренди землі.
37. Відповідно до абз. 4 Розділу IX "Перехідні положення" Закону України "Про оренду землі" правила, визначені статтею 1261 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.
38. Нормами статті 33 Закону України "Про оренду землі", чинної на час виникнення правовідносин, поновлення договору оренди землі на новий строк у випадку реалізації переважного права орендаря перед іншими особами регламентовано частинами першою-п'ятою цієї норми.
39. Так, по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).
40. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі. У разі смерті орендодавця до спливу строку дії договору оренди землі орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов'язаний повідомити про це спадкоємця земельної ділянки протягом місяця з дня, коли йому стало відомо про перехід права власності на земельну ділянку.
41. До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.
42. При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.
43. Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.
44. Отже, у процедурі поновлення договору оренди землі на орендаря, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору на новий строк (поновлення договору), покладається обов'язок завчасно повідомити орендодавця листом-повідомленням, до якого додати проект відповідної додаткової угоди.
45. Оскільки на день укладення додаткової угоди від 26.06.2018 строк дії договору оренди землі не закінчився, додаткова угода укладена на підставі частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі".
46. Разом з тим, згідно з листом ГУ Держгеокадастру від 22.03.2019 № 10-11-0.61-2727/2-19 в період з 01.01.2018 по 01.07.2018 СФГ "Сєвєрянін" щодо поновлення договору оренди земельної ділянки із кадастровим номером 3522284200:02:000:9022 не зверталося.
47. Згідно з наданими ГУ Держгеокадастру копіями документів СФГ "Сєвєрянін" з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі та проектом додаткової угоди звернулося до ГУ Держгеокадастру 17.09.2018. У листі від 05.10.2018 ГУ Держгеокадастру повідомило про заперечення в поновленні договору.
48. З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції, що СФГ "Сєвєрянін" не довело дотримання положень частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" при укладенні оспорюваної додаткової угоди від 26.06.2018.
49. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
50. Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
51. Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов'язки. Здійснення правочину законодавством може пов'язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов'язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб'єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб'єктів цивільного права.
52. Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
53. У тому випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов'язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.
54. За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
55. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
56. Частиною другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
57. Отже, підпис є невід'ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.
58. Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
59. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
60. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.
61. Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.21 постанови від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.
62. Ураховуючи наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в позові в частині визнання недійсною додаткової угоди від 26.06.2018 з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту.
63. Щодо решти позовних вимог суд апеляційної інстанції погодився з місцевим господарським судом про наявність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
64. З посиланням на статті 2, 10, 25, 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 12, 80, 122 ЗК України судами встановлено, що Мошоринська сільрада з 01.01.2019 наділена повноваженнями щодо передачі у власність або користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у комунальній власності для всіх потреб, зокрема і для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
65. Як встановлено судами рішення Мошоринської сільради від 29.11.2019 № 600 "Про внесення змін до договору оренди землі СФГ "Сєвєрянін" ухвалене, а додаткова угода від 30.11.2019 укладена відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі".
66. Представник відповідач-2 стверджував, що оскаржуване рішення та додаткова угода ґрунтуються на нормах частин першої-п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі". Проте, додаткова угода про поновлення договору оренди землі на підставі цих частин може бути укладена до закінчення строку дії договору.
67. Ураховуючи встановлені у даній справі обставини, що додаткова угода від 26.06.2018 між ГУ Держгеокадастру та СФГ "Сєвєрянін" про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 не підписувалася зі сторони ГУ Держгеокадастру (правочин є таким, що не вчинений, права та обов'язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли), а тому договір оренди землі є припиненим з 19.12.2018, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав недійсною додаткову угоду від 30.11.2019, укладену між Мошоринською сільрадою та СФГ "Сєвєрянін" про внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008 та визнав недійсними пункти 2, 3, 4 рішення Мошоринської сільради № 600 від 29.11.2019 "Про внесення змін до договору оренди землі СФГ "Сєвєрянін" в частині внесення змін до договору оренди землі від 19.12.2008, доручення підписання додаткової угоди сільському голові та зобов'язання СФГ "Сєвєрянін" зареєструвати додаткову угоду.
68. Також суди задовольнили вимогу про повернення земельної ділянки загальною площею 21,1248 га з кадастровим номером 3522284200:02:000:9022, як похідну від основних вимог про визнання недійсними рішень сільської ради та додаткової угоди до договору оренди землі.
69. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
70. При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).
71. Разом з тим на предмет подібності слід оцінити саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін у справі та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їх змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб'єктним і об'єктним критерієм відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
72. У справі № 638/257/18, на постанову Верховного Суду від 21.07.2021 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними довіреностей та договорів купівлі-продажу, витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на квартири. Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами відсутності його волевиявлення на видачу на ім'я іншої особи довіреностей щодо продажу спірного майна. Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на те, що він був за межами України під час видачі довіреностей, оскільки вони спростовуються витягом з бази даних - відомості про осіб, які перетнули державний кордон України. Також суди вважали, що позивач на підтвердження своїх вимог про непідписання довіреностей звернувся з клопотанням про призначення почеркознавчої поза межами встановленого Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК України) строку.
73. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаній вище справі. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).
74. Водночас, посилання скаржника на правову позицію, на його думку, викладену у постанові Верховного Суду у справі № 638/257/18 про те, що "експертиза може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена у рамках розгляду справи, у якій виник відповідний спір із забезпеченням прав сторін на формування питань до експерта, обрання експертної установи" є неспроможним, оскільки щодо наданого представником позивача висновку експертизи, проведеної в межах кримінального провадження, суд апеляційної інстанції у справі № 638/257/18, з яким погодився Верховний Суд, зазначив, що відповідно до статті 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу; відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні. Відхиляючи висновок експертизи, проведений в межах кримінального провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що він не є таким доказом як висновок експерта у розумінні положення пункту 2 частини другої статті 76 і статті 110 ЦПК України, оскільки висновок експертизи може бути доказом у справі лише в тому разі, коли експертиза була проведена у рамках розгляду справи, у якій виник відповідний спір із забезпеченням прав сторін на формування питань до експерта, обрання експертної установи. Водночас, суд апеляційної інстанції оцінив зазначене експертне дослідження як письмовий доказ у розумінні частини першої статті 95 ЦПК України і обґрунтував своє критичне ставлення до нього.
Тобто, у справі № 638/257/18 судами констатовано різницю між експертизою, проведеною в рамках справи, яка розглядається, та експертизою, проведеною в рамках іншої справи та зазначено, що висновки таких експертиз відносяться до різних видів доказів, в першому випадку такий висновок є доказом у розумінні пункту 2 частини другої статті 76 і статті 110 ЦПК України, у другому - оцінюється на підставі статті 95 ЦПК України.
75. Щодо посилання у касаційній скарзі на постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц колегія суддів зазначає таке.
76. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.
У справі № 145/2047/16-ц позивач звернувся з вимогою про визнання недійсними договорів оренди, посилаюсь на те, що ці договори не підписував, умови їх не погоджував, тож відповідач безпідставно відмовляє в поверненні використовуваних земельних ділянок позивачу як власнику цих земельних ділянок, покликаючись до умов договорів, підписаних невстановленою особою замість позивача. Суди попередніх інстанцій повно та достеменно встановили обставини справи, за якими спірні договори позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.
Велика Палата Верховного Суду констатувала, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення, тому у позові слід відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.
77. Скаржник у касаційній скарзі наголошує, що "у разі того, що суд прийшов до висновку про неукладеність правочину, то в позові мало бути відмовлено саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту".
Колегія суддів зазначає, що у справі, яка розглядається, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в позові в частині визнання недійсною додаткової угоди від 26.06.2018 саме з підстав неефективності способу захисту.
78. Таким чином постанова апеляційної інстанції не протирічить постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц стосовно викладення відповідного висновку про неукладеність спірного договору у мотивувальній частині судового рішення та відмові в позові з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту. Також постанова апеляційної інстанції не протирічить висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
79. У справі № 504/2864/13-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об'єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки. Касаційна інстанція, направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням статті 59 ЗК України має розглядатися як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога зобов'язати повернути земельну ділянку має розглядатися як негаторний позов, який може бути заявлений упродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни. Однак зазначила, що такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив.
80. У справі № 653/1096/16-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації. Касаційна інстанція, направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, зазначила, що з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування службовим житлом, особа, якій воно було надане, володіє ним незаконно, і власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні таким майном шляхом виселення. Отже, позов про виселення є негаторним. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред'явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Підставою направлення справи на новий розгляд стало те, що суди попередніх інстанцій дослідили не всі зібрані у справі докази, не забезпечили належної обґрунтованості судових рішень, зокрема не встановили пропорційність виселення відповідачів із службового житла згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
81. У справі № 487/10128/14-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконними та скасування окремих пунктів рішення міської ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.
Суд касаційної інстанції зазначив, що суди першої й апеляційної інстанцій, встановивши належність спірної земельної ділянки до земель, на які поширювалася чітка заборона на передання їх у приватну власність з метою будівництва й обслуговування індивідуального житлового будинку та господарських споруд, правильно застосували приписи ЗК України і Водного кодексу України (далі - ВК України) щодо цільового призначення спірної земельної ділянки.
82. У справі № 487/10132/14-ц, на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у якій міститься посилання у касаційній скарзі, розглядався позов про визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.
Суд касаційної інстанції, скасовуючи постанову та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, що апеляційний суд не дослідив містобудівну документацію, на підставі якої було прийнято спірне рішення; не дослідив питання наявності на спірній ділянці інших будівель чи споруд на час прийняття міською радою рішення; не відреагував на аргументи щодо забудови земельної ділянки будівлями військового містечка, для якого міська рада надала Міністерству оборони України у постійне користування земельну ділянку, а далі розподілила території військового містечка на землі Міністерства оборони України та на землі комунальної власності територіальної громади.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у справах № 487/10128/14-ц та № 487/10132/14-ц наголосила, що зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов'язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.
83. Таким чином, правовідносини, які склалися між сторонами у справі, яка розглядається, відрізняються від правовідносин в указаних вище справах. При цьому справи відрізняються предметами та підставами позовів, змістом правовідносин, фактично-доказовою базою (обставинами справи та зібраними у них доказами).
84. Отже, правовідносини у справах на які посилається скаржник, не є подібними правовідносинам у справі, що розглядається і наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.
85. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
86. Стосовно доводів касаційної скарги в частині підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, колегія суддів зазначає таке.
87. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
88. Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
89. Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеного пункту скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму матеріального чи процесуального права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
90. Скаржник, посилаючись на необхідність формування Верховним Судом висновку щодо питань застосування норм права у подібних правовідносинах, наголосив на відсутності висновку Верховного Суду щодо наявності волевиявлення в договорі, в якому однією із сторін виступає державний орган та його посадова особа, яка в своїй діяльності керується не власними інтересами та волевиявленням (проставленням підпису), а зобов'язана виконувати вимоги чинного законодавства.
91. Тобто скаржником не зазначено норму права, яку, на його думку, неправильно застосували суди попередніх інстанцій та не обґрунтовано необхідність застосування такої норми для вирішення спору. Відповідно, не зазначено у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, така норма повинна застосовуватися.
92. З огляду на викладене, Верховний Суд не вбачає підстав для формування правового висновку.
93. Щодо аргумента, викладеного у касаційній скарзі про те, що суд прийняв рішення про права, інтереси та обов'язки особи, яку не було залучено до участі у справі, а саме Суботцівської сільської ради, колегія суддів зазначає, що скаржником не наведено обставин, за яких залучення/незалучення цієї особи впливає на права і інтереси відповідача-2. При цьому Суботцівська сільська рада не позбавлена можливості, у разі, якщо вважає порушеними свої права та інтереси, самостійно звернутися до суду із відповідною заявою.
Водночас, апеляційним господарським судом встановлено, що Мошоринська сільрада зареєстрована як юридична особа, не припинена і саме її рішення є предметом спору у цій справі.
94. Щодо твердження скаржника про необґрунтоване відхилення апеляційним господарським судом клопотання відповідача колегія суддів зазначає таке.
Відповідач звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про призначення у справі комплексної експертизи у складі почеркознавчої та технічної експертизи - додаткової угоди від 26.06.2018 про поновлення договору оренди землі від 19.12.2008 та наказу ГУ Держгеокадастру від 26.06.2018 № 11-4091/14-18-СГ, на вирішення якої поставити, зокрема питання: чи відповідає відтиск печатки ГУ Держгеокадастру відтискам печатки ГУ Держгеокадастру наданим на дослідження в якості зразків та чи виконано підпис від імені І. Ф. Рибака у графі орендодавець - у додатковій угоді від 26.06.2018 безпосередньо цією особою чи іншою особою?
Відповідно до статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну. Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Згідно з положеннями статті 104 ГПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Призначення експертизи є правом, а не обов'язком суду, вона здійснюється у разі встановлення судом недостатності доказів, наявних у матеріалах справи для можливості прийняття рішення за результатами розгляду.
Суд відхилив клопотання відповідача про призначення судової експертизи, оскільки відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи, що стосуються предмету доказування, а даний спір може бути розглянуто за наявними в матеріалах справи доказами.
Водночас, прокурор, заперечуючи проти задоволення клопотання про призначення експертизи зауважував, що відповідачем ще у суді першої інстанції долучено висновок експерта щодо питання дійсності відтиску печатки на документі, а прокурором надано висновок експерта щодо підпису посадової особи на вказаному документі, всі ці експертизи проведено установою, яку зазначає у клопотанні СФГ "Сєвєрянін - Кропивницьким відділенням КНДІСЕ, тому відсутня необхідність проведення почеркознавчої та технічної експертизи того ж самого документа. Крім того, правова позиція прокурора ґрунтується не лише на одному доказі - висновку експерта щодо підробленого підпису, а й комплексі інших доказів, які відповідачем не спростовано у суді, і найголовніше з них - відповідач не надав доказів, які б підтвердили факт його звернення у 2018 році до ГУ Держгеокадастру щодо продовження дії договору, доказів підписання сторонами та одержання ним додаткової угоди саме у ГУ Держгеокадастру.
95. Посилання скаржника на те, що висновок експертизи, наданий прокурором, не є доказом в розумінні статей 76, 110 ЦПК України і суд мав оцінити цей доказ у розумінні статті 95 ЦПК України є неспроможним, оскільки судовий процес у господарському судочинстві регулюється нормами ГПК України, а не ЦПК України.
96. Твердження скаржника про те, що судом встановлено обставини на підставі недопустимих доказів, а саме висновку експертизи, наданої прокурором, колегія суддів відхиляє, оскільки допустимість доказів визначається законністю джерел, умов і способів їх одержання. Відповідно до положень статті 77 ГПК (допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Висновок експерта Кропивницького відділення КНДІСЕ від 21.08.2019 № 2824/2825/19-27, копія якого додана до матеріалів справи, відповідає вимогам Закону України "Про судову експертизу", при його виконанні експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, доказів зворотнього скаржником не надано.
97. Інші доводи зводяться до переоцінки обставин справи, що виходить за межі касаційного провадження, передбачені статтею 300 ГПК України.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
98. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
99. Згідно положень статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
100. З урахуванням викладеного, касаційне провадження за касаційною скаргою в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підлягає закриттю, касаційна скарга в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишається без задоволення.
Судові витрати
101. Судові витрати відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317, 332 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Селянського (фермерського) господарства "Сєвєрянін" в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "Сєвєрянін" в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.
3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2021 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 04.11.2020 у справі № 912/642/20 залишити без змін.
4. Поновити дію постанови Центрального апеляційного господарського суду від 09.12.2021 у справі № 912/642/20.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя Г. М. Мачульський
Суддя В. Ю. Уркевич