ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
16.12.2021Справа № 910/6122/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРИПТОІНВЕСТ" вул.Київська буд.74, м. Житомир, 10030
до 1. Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" вул. Євгена Сверстюка, 15, м. Київ, 02660
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" вул. Олексія Терьохіна, буд.8А, офіс 111, м. Київ, 04080
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП НОМЕР_1 ).
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача 1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (04053, м. Київ, ВУЛИЦЯ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ, будинок 17)
про визнання недійсним електронних торгів та визнання недійсним договору
Представників учасників:
від позивача: Пустовіт О.Ю., довіреність б/н від 12.04.2020;
від відповідача 1: Кустова Т.В.;
від відповідача 2: Янів Х.І., ордер № 150390 від 04.01.2020, Цурка Н.О.
від третьої особи 1: не з'явилися.
від третьої особи 2: Кустова Т.В.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Криптоінвест" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста", в якій просить суд :
- визнати недійсними відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 15.01.2020 року, з реалізації лоту №: GL18N614755 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-01-09-000001-b) в частині продажу майнових прав щодо нерухомого майна, а саме: перша черга офісу - приміщення № 45 загальною площею 197,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, прим. 45, та нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які є відмінними від права власності;
- визнати недійсним з моменту укладення Договір № 80/7-2 від 24.02.2020 року купівлі продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрований в реєстрі за № 212, укладений між ПАТ "УПБ" та ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на факт неправомірного включення ПАТ "УПБ" до пулу власного активу, реалізованого ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на відкритих торгах (аукціоні), оформлених протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020 року, майнові права щодо нерухомого майна, а саме: перша черга офісу - приміщення № 45 загальною площею 197,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, прим. 45, та нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які є відмінними від права власності, та протиправне укладення за результатами оспорюваних в частині торгів Договору № 80/7-2 від 24.02.2020 року купівлі продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 212, оскільки всі права на спірне нерухоме майно належать позивачеві та останнім продаж спірного майна ПАТ "УПБ" не погоджувався.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6122/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 03.06.2021 року.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 26.05.2021 року від відповідача 2 надійшов відзив б/н від 24.05.2021 року на позовну заяву, в якому ТОВ «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивачем не доведено порушення його прав та інтересів за наслідками укладення оспорюваного Договору № 80/7-2 від 24.02.2020 року купівлі продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, а також не наведено фактів порушення встановлених законодавством правил проведення торгів з реалізації майна банку під час ліквідаційної процедури. Окрім цього відповідач 2 наголошує на обставини, встановлені судами під час розгляду справ № 203/4466/17 та № 521/1439/18, рішеннями в яких, зокрема, встановлено нікчемність договорів купівлі - продажу, укладених 28.05.2015 року між ПАТ «УПБ» та гр. ОСОБА_1 , а також укладення таких правочинів під час дії обмежень щодо розпорядження нерухомим майном згідно ухвали Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 01.02.2018 року у справі № 203/4466/17 та ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2018 року у справі № 521/1439/18. Відзив разом з доказами направлення на адресу сторін судом долучено до матеріалів справи.
Через канцелярію суду 03.06.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н від 31.05.2021 року про зупинення провадження у справі, в якому останній просить зупинити провадження у справі № 910/6122/21 до розгляду справи № 521/1439/18 Верховним судом у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, а також зазначає, що ухвалою Верховного суду у складі суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.05.2021 року відкрито касаційне провадження у справі № 521/1439/18 та витребувано із Малинівського районного суду м. Одеси цивільну справу № 521/1439/18. Клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2021 року підготовче засідання відкладено на 07.07.2021 року.
До початку підготовчого засідання 14.06.2021 року від позивача надійшла відповідь б/н від 08.06.2021 року на відзив разом з доказами направлення на адресу відповідачів, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 2 та зазначає, що оспорюваний Договір купівлі - продажу майнових прав ставить під сумнів набуття позивачем права власності на нерухоме майно та порушує права позивача, а оскільки майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов'язаними з нерухомим майном, проведення електронних торгів порушує права позивача з огляду на відсутність предмета продажу - майнових прав та спричинення невизначеного становища щодо права власності позивача. Відповідь на відзив судом долучена до матеріалів справи.
Окрім цього 24.06.2021 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшла заява № 132-60-82/21 від 18.06.2021 року про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а також відзив № 132-60-81/21 від 18.06.2021 року на позову заяву разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому Фонд гарантування вкладів фізичних осіб вважає позовні вимоги необґрунтованими, посилаючись на нікчемність договорів купівлі - продажу, укладених ПАТ «УПБ», наслідком чого стало поновлення на балансі банку прав на будівлі, подальше включення таких активів до ліквідаційної маси банку та необхідність їх реалізації. При цьому ФГВФО зазначає про правомірність проведення торгів (аукціону) та оспорюваного договору купівлі - продажу майнових прав. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Від відповідача 2 через канцелярію суду 02.07.2021 року надійшли: додаткові пояснення б/н від 30.06.2021 року разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в яких останній зазначає, що позивач не наводить підстав та не вказує, в чому саме полягає порушення його прав оспорюваним договором, а отже позивач не довів обґрунтованої юридичної заінтересованості щодо наявності порушених цивільних прав та факту порушення його прав і охоронюваних інтересів в результаті укладення оспорюваного договору та обставин, з якими положення статей 203, 215 ЦК України пов'язують можливість визнання недійсними оскаржуваних торгів та договору купівлі-продажу майнових прав. Також, на переконання відповідача 2, позивачем не зазначено жодного порушення встановлених законодавством правил проведення торгів з реалізації майна банку під час ліквідаційної процедури, що свідчить про недоведеність заявлених позовних вимог; дві заяви б/н від 30.06.2021 року про залучення до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - гр. ОСОБА_1 (на стороні позивача) та Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (на стороні відповідача 1); заперечення б/н від 30.06.2021 року на заяву позивача про зупинення провадження у справі разом з доказами направлення на адресу сторін у справі; клопотання б/н від 30.06.2021 року про передачу справи за територіальною підсудністю на підставі п.1 ч. 1 ст. 31 ГПК України, оскільки нерухоме майно, майнові права на які є предметом договору № 80/7-2 від 24.02.2020 та електронних торгів з реалізації лоту № GL18N614755, знаходиться у Дніпропетровській області, відтак справа № 910/6122/21 не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Господарського суду міста Києва, а матеріали позовної заяви підлягають передачі на розгляд до Господарського суду Одеської області за встановленою підсудністю. Документи долучені до матеріалів справи судом.
В свою чергу 06.07.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 02.07.2021 року разом з доказами направлення на адресу сторін у справі, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача 1 та просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, зазначаючи, що укладення договору, зміст якого ставить під сумнів набуття позивачем прав власності на будівлю, порушує його права та законні інтереси, оскільки ставить його у положення правової невизначеності. При цьому позивач оспорює торги та договір, укладений за наслідками їх проведення, як заінтересована особа у розумінні приписів ст. 215 ЦК України, з метою захисту своїх прав власності. 07.07.2021 року - надійшли пояснення щодо клопотання про підсудність та залучення до участі у справі третіх осіб разом з доказами направлення на адресу сторін у справі; 08.07.2021 року надійшло спільне клопотання позивача, відповідача 1, 2 про відкладення підготовчого засідання. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів за ініціативою суду та відкладено підготовче засідання на 11.08.2021 року.
Судом доведено до відома, що до початку судового засідання 09.08.2021 року від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшло клопотання № 132-60-100/21 про закриття провадження у справі , яке долучено судом до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засідання 11.08.2021 року клопотання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про закриття провадження у справі, судом протокольно ухвалено про відмову в задоволенні поданого клопотання у зв'язку з відсутністю правових підстав для його задоволення, визначених ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача 1 - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , та, відповідно, відкладено підготовче засідання на 09.09.2021 року.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному судове засідання призначене на 09.09.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.09.2021 року підготовче засідання призначено на 29.09.2021 року.
Так, до початку судового засідання 20.08.2021 року від позивача надійшли для долучення до матеріалів справи докази на виконання вимог ухвали суду від 11.08.2021 року; 25.08.2021 року від відповідача 2 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Подані клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Розглянувши в судовому засіданні 29.09.2021 року клопотання відповідача від 03.06.2021 року про зупинення провадження у справі, враховуючи набрання законної сили постанови Одеського апеляційного суду від 21.04.2021 року у справі № 521/1439/18, у зв'язку з відсутністю правових підстав, передбачених п.5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, щодо неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої судової справи та, відповідно, можливістю суду самостійного дослідження оскаржуваних електронних торгів та договорів судом протокольно ухвалено про відмову в задоволення клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
Окрім цього у вказаному судовому засіданні 29.09.2021 року судом протокольно відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" про передачу справи за підсудністю, враховуючи той факт, що має місце спір між певним колом осіб з приводу наявності прав, реалізація яких в послідуючому може зумовити набуття певних прав щодо нерухомості, і лише подальше оскарження реалізації таких прав може зумовити виникнення спору з приводу нерухомого майна. Отже правові підстави для віднесення спору у даній справі до категорії спорів, які виникли з приводу нерухомого майна, відсутні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.09.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/6122/21 та оголошено про початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 11.11.2021 року.
Проте, судове засідання призначене на 11.11.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2021 року судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 25.11.2021 року.
До початку судового засідання 09.11.2021 року від відповідача 1 надійшло клопотання про закриття провадження у справі, від позивача 22.11.2021 року - письмові пояснення. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Також через канцелярію суду 07.12.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н від 06.12.2021 року про зупинення провадження у справі до завершення касаційного розгляду справи № 910/10784/14 Великою Палатою Верховного суду, 08.12.2021 року - надійшли письмові пояснення щодо клопотання про закриття провадження у справі; 09.12.2021 року від третьої особи 2 надійшли пояснення б/н від 08.12.2021 року щодо закриття провадження у справі; засобами електронного зв'язку 15.12.2021 від відповідача 2 надійшли заперечення на заяву про зупинення провадження у справі. Подані клопотання та заяви долучено судом до матеріалів справи.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 25.11.2021 року та 09.12.2021 року судом протокольними ухвалами оголошувалась перерва на 09.12.2021 року та 16.12.2021 року відповідно.
За результатами розгляду в судовому засіданні 16.12.2021 року судом протокольними ухвалами відмовлено в задоволенні клопотання відповідача 2 про закриття провадження у справі від 09.11.2021 року та в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі від 07.12.2021 року з огляду на їх необґрунтованість та враховуючи закриття судом підготовчого провадження на момент такого звернення.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, а також заяв по суті спору, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час проведення судового засідання 16.12.2021 року до суду не надходило.
У судові засідання з розгляду справи по суті 25.11.2021 року, 09.12.2021 року та 16.12.2021 року з'явилися уповноважені представники позивача, відповідачів 1, 2 та третьої особи 2. Третя особа 1 або її уповноважений представник у вказані судові засідання не з'явилися.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Доказів отримання третьою особою ухвал суду від 25.11.2021 року та від 09.12.2021 року поштовим відділенням зв'язку на час розгляду справи до суду не повернуто.
Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 01054901574220, в якому зазначено, що станом на 03.12.2021 поштове відправлення вручено. Згідно результатів відстеження пересилання поштового відправлення № 0105491695729 встановлено, що станом на 16.12.2021 поштове відправлення надійшло на сортувальний центр.
Про поважні причини неявки уповноваженого представника третьої особи 1 суд не повідомлено.
При цьому судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи вищенаведене, а також зважаючи на отримання третьою особою 1 попередніх ухвал суду у даній справі, господарський суд зазначає, що вказаний учасник справи не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалами суду у справі № 910/6122/21 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Будь - яких заяв та клопотань від третьої особи 1 на час проведення судових засідань до суду не надходило.
Наразі, від третьої особи 1 станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання пояснень та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки третя особа 1 гр. ОСОБА_1 не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, третя особа 1 особисто або її представник не прибув в судові засідання з розгляду справи по суті, а також третьою особою 1 не надано будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд здійснював розгляд справи 16.12.2021 року виключно за наявними матеріалами за відсутності третьої особи 1та/або її представника.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 09.12.2021 року та 16.12.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та просив позов задовольнити.
Представники відповідачів 1 та 2 в судових засіданнях з розгляду справи по суті 09.12.2021 року та 16.12.2021 року проти задоволення позовних вимог заперечували посилаючись на підстави, викладені у відзивах на позовну заяву.
Представник третьої особи 2 в судових засідання 09.12.2021 року та 16.12.2021 року проти позовних вимог заперечував та просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 16.12.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та заслухавши в судових засіданнях пояснення представників сторін та учасників справи, Господарський суд міста Києва, -
На підставі зібраних в матеріалах справи документів та встановлених судовими рішеннями у справах №521/1439/18 та №203/466/17 обставин судом визначено, що постановою Правління Національного банку України №293/БТ від 30.04.2015 року Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів та запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку. На період віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором ПАТ "УПБ" службовця Національного банку України Хаснуліна Вячеслава Альбертовича. Зокрема, заборонено ПАТ "УПБ" використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки. Зобов'язано ПАТ "УПБ" під час здійснення особливого режиму контролю здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою (УкрКарт) згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий центр".
Так, 28 травня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" в особі виконуючого обов'язки Голови Правління Каргаполова О.К. (продавець за договором, відповідач 1 у справі) та гр. ОСОБА_1 (покупець за договором, третя особа 1 у справі) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я., зареєстрований в реєстрі за №1614, умовами якого передбачено, що продавець передає у власність покупця, а покупець приймає у власність від продавця належні останньому на праві власності нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 323,2 кв.м, та сплачує за неї обговорену грошову суму.
Відповідно до п. 1.3 вказаного Договору відчужуване нерухоме майно належить продавцю на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого 12.02.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 1229.
Пунктами 2.1, 2.2 Договору купівлі-продажу визначено, що продаж нерухомого майна вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 6 000 208,00 грн., у тому числі податок на додану вартість 20% у розмірі 1 000 034,67 грн., яка сплачується покупцем у гривнях шляхом безготівкового переказу договірної ціни на рахунок продавця № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ «Український професійний банк», після укладення цього договору, але не пізніше 30 червня 2015 року. Покупець має право залучити для здійснення оплати вартості нерухомого майна третіх осіб.
У пункті 2.5 Договору купівлі-продажу зазначено, що відповідно до відомостей, викладених в довідці, наданій 28 травня 2015 року № 01-10/1584 ПАТ «Український професійний банк», балансова вартість вищевказаного нерухомого майна складає 1 537 763,58 грн.
Відповідно до умов пункту 2.2 Договору купівлі-продажу третьою особою - ТОВ «Розвиток-2012» було оформлено платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 208 з перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «Український професійний банк», на рахунок банку на суму 6 000 208, 30 грн. як оплата за ОСОБА_1 за Договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року.
Також 28 травня 2015 року на виконання умов пункту 2.6 Договору купівлі-продажу сторонами було складено акт приймання-передачі приміщення, що є предметом договору купівлі-продажу.
Зокрема, факт реєстрації 28 травня 2015 року права власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року за третьою особою 1 ОСОБА_1 підтверджено інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
Також судом встановлено, що 28 травня 2015 року між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» в особі виконуючого обов'язки голови Правління Каргаполова О.К. (продавець за договором, відповідач 1 у справі) та ОСОБА_1 (покупець за договором, третя особа 1 у справі) було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстрований в реєстрі за №1611.
Згідно з пунктами 1.1, 1.3 вказаного договору предметом продажу є нерухоме майно - перша черга офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_3 , що належало ПАТ «УПБ» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 12.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 4266, та договору про внесення змін до договору купівлі-продажу від 27.08.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 5874.
Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Договору купівлі-продажу продаж нерухомого майна вчинено за узгодженою між сторонами ціною 3 196 139,44 грн. шляхом безготівкового переказу на рахунок продавця № НОМЕР_2 , відкритий в ПАТ «УПБ», після укладення договору, але не пізніше 30.06.2015 року. Продавець мав право залучити для здійснення оплати вартості нерухомого майна третіх осіб.
Так, ТОВ «Розвиток-2012» було складено платіжне доручення №211 про перерахування коштів зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «УПБ», на рахунок останнього в сумі 3 196 139,44 грн. як оплата за ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року.
28 травня 2015 року на виконання умов пункту 2.6 Договору купівлі-продажу сторонами було складено акт приймання-передачі приміщення, що є предметом договору купівлі-продажу
Право власності на спірне нежитлове приміщення на підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 було зареєстроване за ОСОБА_1 28.05.2015 року, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
В подальшому спірні об'єкти нерухомого майна разом з іншим нерухомим майном ОСОБА_1 були передані як загальний внесок до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» згідно Протоколу загальних зборів засновників ТОВ «Криптоінвест» від 13.02.2018 року та Акту прийому - передачі нерухомого майна від 14.02.2018 року, посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н.А., копії яких наявні в матеріалах справи.
Постановою Правління Національного банку України від 28.05.2015 року №348 Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, внаслідок чого виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 від 28.05.2015 року, яким розпочато з 29.05.2015 року процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.
При цьому за наслідками запровадження у банку тимчасової адміністрації та відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та на виконання наказу тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" №26/ТА від 29.05.2015 року "Про перевірку договорів в ПАТ "УПБ" уповноваженою комісією здійснено перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, за наслідками якої виявлено вчинені банком нікчемні правочини (договору).
Відповідно до витягу з протоколу № 2/1 від 30.06.2015 року засідання комісії з перевірки договорів (інших правочинів) на виконання наказу № 26/ТА від 29.05.2015 року до нікчемних правочинів віднесено - Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та ОСОБА_1 та нотаріально посвідчений 28.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровим № 1611, предметом якого є: перша черга офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_3 , а також Договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" та ОСОБА_1 та нотаріально посвідчений 28.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровим № 1614, предметом якого є: нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 323,2 кв.м.
Повідомленням №01-10/690 від 31.03.2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" Пантіною Л.О. повідомлено ОСОБА_1 про нікчемність Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, зареєстрованих за реєстровими № 1611 та № 1614, згідно з положеннями ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та заявлено вимогу протягом десяти днів повернути у власність ПАТ "УПБ" спірне майно: перша черга офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 кв.м, розташоване по АДРЕСА_3 та нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 323,2 кв.м, повернути (за актом приймання-передачі) всі оригінали так копії документів, пов'язані з правом володіння та користування вказаним майном.
Постановою правління Національного банку України від 28 серпня 2015 року № 562 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Український професійний банк» та прийнято рішення про ліквідацію останнього.
На виконання вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було прийнято рішення від 28 серпня 2015 року № 158 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», припинено здійснення тимчасової адміністрації в банку з 28 серпня 2015 року і розпочато процедуру ліквідації останнього з 31 серпня 2015 року по 30 серпня 2016 року.
В грудні 2017 року ПАТ "УПБ" в особі уповноваженої особи Фонду на здійснення ліквідації ПАТ "УПБ" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 , треті особи - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я., Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з вимогами про: визнання недійсним нікчемного правочину - договору купівлі-продажу від 28.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №1611; застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом: скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової Олени Ярославівни (індексний номер - 21680430 від 28 травня 2015 року, номер запису про право власності - 9846565) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з проведення за Смаглієм Дмитром Петровичем державної реєстрації права власності на першу чергу офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 637203812101); визнання права власності на нерухоме майно за ПАТ «Український професійний банк».
При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що договір від 28.05.2015 року купівлі-продажу нерухомого майна, укладений між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 , є нікчемним з підстав, визначених у пунктах 1, 2, 3, 7, 8 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки уклавши цей договір у межах річного терміну до дня введення тимчасової адміністрації в ПАТ "УПБ", банк: у порушення вимог, наведених у постанові Правління НБУ від 30.04.2015 року № 293/БТ "Про віднесення ПАТ "УПБ" до категорії проблемних та запровадження особливого контролю за діяльністю банку", провів розрахунок за договором не через кореспондентський рахунок, відкритий у НБУ, що призвело до ненадходження коштів до банку і свідчить про безоплатність правочину, та був направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку; здійснив відчуження власних активів (нерухомого майна), що не призвело до підвищення ліквідності чи платоспроможності банка, натомість стало безпосередньою причиною приведення останнього до неплатоспроможності, а також унеможливило виконання позивачем своїх зобов'язань перед іншими кредиторами; уклав спірний договір з пов'язаною особою банку, відтак, оскільки спірний договір укладено з порушенням вимог нормативно-правового акта НБУ (у цьому випадку постанови НБУ № 293/БТ), згідно зі статтею 215 ЦК України такий договір є недійсним.
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2018 року у справі № 203/4466/17 у задоволенні позову ПАТ «Український професійний банк» відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу ПАТ «Український професійний банк» залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2018 року у справі № 203/4466/17 - без змін.
Окрім цього у січні 2018 року ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ТОВ «Криптоінвест», треті особи Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Смолянікова О.Я. про визнання недійсним нікчемного правочину, витребування майна та визнання права власності, в якому з урахуванням зміни підстав позову просило визнати недійсним нікчемний правочин - договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , що нотаріально посвідчений 28.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я.; витребувати у ТОВ «Криптоінвест» на користь ПАТ «Український професійний банк» нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 637373951101; визнати за ПАТ «УПБ» (ідентифікаційний код 19019775) права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 637373951101; стягнути з відповідача на користь ПАТ «УПБ» (ідентифікаційний код 19019775) понесені витрати на оплату судового збору.
В обґрунтування позовних вимог банк посилався на той факт, що під час здійснення за наслідком запровадження у банку тимчасової адміністрації та відповідно до статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» перевірки договорів укладених банком з іншими контрагентами протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації, було виявлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, зареєстрований за № 1614, є нікчемним, оскільки при його укладанні було допущено ряд порушень норм чинного законодавства України, обмежень, встановлених Національним банком України, до того ж було встановлено, що такий правочин має ознаки нікчемності, визначені частиною 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки має безоплатний характер, що зумовило неможливість виконання Банком зобов'язань перед іншими кредиторами та направлений на позачергове задоволення вимог одного з кредиторів неплатоспроможного банку.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року у справі № 521/1439/18 у задоволенні позову ПАТ «Український професійний банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ» відмовлено.
Поряд із цим судом встановлено за матеріалами справи, згідно рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3093 від 05.12.2019 року про затвердження умов продажу активів (майна) на платформі електронної торгової системи ProZorro.Продажі за посиланням https://prozorro.sale/auction/UA-EA-2020-01-09-000001-b було виставлено на продаж на відкритих торгах (аукціоні) пул активів ПАТ "УПБ" в складі лоту №GL18N614755, що складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, нерухомості, майнових прав на нерухомість, бланків простих векселів, бланків переказних векселів та основних засобів, початкова ціна лоту 41441591,98 грн., проведення торгів призначено на 15.01.2020 року.
Згідно інформації електронної торгової системи ProZorro.Продажі 15.01.2020 відбулись електронні торги (аукціон), результати яких було оформлено протоколом №UA-EA-2020-01-09-000001-b, згідно якого переможцем визначено Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК "Інвестохіллс Веста" з ціною продажу лоту (пулу активів), який складається з прав вимоги та інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб'єктами господарювання та фізичними особами, дебіторської заборгованості, майнових прав за дебіторською заборгованістю, нерухомості, майнових прав на нерухомість, бланків простих векселів, бланків переказних векселів та основних засобів, в розмірі 9 117 150,24 грн.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В подальшому за результатами вказаних електронних торгів (аукціону) з продажу пулу активів ПАТ "УПБ" (№ лоту GL18N614755), що оформлені протоколом №UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020, між Публічним акціонерним товариством "Український професійний банк" (продавець за договором, відповідач 1 у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (покупець за договором, відповідач 2 у справі), 24.02.2020 року було укладено Договір №80/7-2 купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, (далі - Договір №80/7-2).
Відповідно до п. 1.1 Договору №80/7-2 продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність майнові права щодо нерухомого майна:
- першу чергу офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, право власності на яке виникло у продавця на підставі Договору купівлі - продажу 12.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 4266, та договору про внесення змін до договору купівлі-продажу від 27.08.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 5874, та було припинено на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Смоляніновою О.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1611;
- нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, право власності на яке виникло у продавця на підставі Договору купівлі - продажу, посвідченого 12.02.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 1229, та було припинено на підставі Договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого 28.05.2015 року приватним нотаріусом КМНО Смоляніновою О.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1614,
які є відмінними від права власності та які виникли та можуть виникнути у майбутньому, а саме:
визнання права власності на нерухоме майно;
визнання правочину/рішення щодо припинення права власності продавця недійсним; припинення дії третіх осіб, яка порушує право власності;
відновлення становища, яке існувало до порушення прав продавця;
відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб;
та інші майнові права, пов'язані із виникненням та припиненням права власності продавця на нерухоме майно, зокрема, але не виключно:
витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння;
оскарження у судовому порядку недійсності/дійсності правочину за яким припинено право власності на нерухоме майно;
звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень, на підставі майнових прав, які передбачені законодавством України, включаючи, але не обмежуючись органів нотаріату, Міністерства юстиції України та його територіальних органів, суб'єктів державної реєстрації прав, державних реєстраторів;
набуття у власність нерухомого майна, а також інші права, що випливають з майнових прав щодо нерухомого майна, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у зв'язку із встановленням обставин неправомірності припинення права власності продавця на нерухоме майно, або скасування рішень судів про недійсність правочинів на підставі яких Продавець набув право власності;
отримання грошових коштів/відшкодування вартості нерухомого майна за наслідками недійсності/нікчемності правочинів на підставі яких право власності на нерухоме майно було набуто продавцем;
інші права, що пов'язані, або випливають із правочинів, на підставі яких виникло/існувало право власності продавця на нерухоме майно;
пред'явлення позову про визнання права власності покупця, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, з подальшою реєстрацією права власності за покупцем (далі - майнові права).
Згідно з п.п. 1.2, 1.3 Договору №80/7-2 покупець сплачує продавцю за майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначених цим договором. Майнові права вважаються переданими покупцю з моменту підписання цього договору.
Сторони домовились, що за продаж майнових прав за цим Договором покупець сплачує продавцю грошові кошти у розмірі 72 959,04 грн. Ціна договору сплачена покупцем продавцю у повному обсязі до моменту набуття чинності цим договором на підставі протоколу, складеного за результатами відкритих торгів (аукціону), переможцем яких став покупець (п.3.1 Договору №80/7-2).
Розділами 2 - 5 Договору №80/7-2 сторони погодили заяви, гарантії та зобов'язання сторін, ціну договору та розрахунки за продаж, відповідальність сторін тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно п. 5.6 Договору №80/7-2 останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими особами сторін та нотаріального посвідчення.
Вказаний Договір №80/7-2 підписаний уповноваженими представниками продавця та покупця та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим №212.
Спір у даній справі стосується законності проведення відкритих торгів з реалізації пулу власного активу, результати яких оформлені протоколом №UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020 року, та укладення за їх наслідками 24.02.2020 року Договору №80/7-2 купівлі - продажу в частині відчуження ПАТ "УПБ" майнових прав на нерухоме майно: першу чергу офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, які є відмінними від права власності.
Обґрунтовуючи звернення з даним позовом ТОВ "Криптоінвест" вказувало на те, що станом на час проведення оскаржуваних торгів та укладення Договору №80/7-2 нерухоме майно належало на праві власності ТОВ «Криптоінвест», а ПАТ "УПБ" не володіло будь-якими відчужуваними майновими правами на спірну нерухомість і тому за відсутності будь - яких прав та дозволів від товариства не мало права включати ці права до пулу активів банку, що становили лот №GL18N614755, та, відповідно, відчужувати їх на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" згідно Договору купівлі - продажу № 80/7-2.
При цьому позивач наголошує на обставини наявності судових спорів щодо спірного нерухомого майна у справах № 521/1439/18 та № 203/4466/17, під час розгляду яких, на переконання ТОВ «Криптоінвест», встановлено правомірність укладення 28.05.2015 року між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 договорів купівлі - продажу нерухомого майна, посвідчених нотаріально та зареєстрованих за №№ 1611, 1614.
Відтак, як зазначає позивач, ТОВ «Криптоінвест» не надавалось жодних документів ПАТ «УПБ», що дозволяють останньому продавати будь - які права на спірне нерухоме майно, отже оспорюваний Договір купівлі - продажу майнових прав ставить під сумнів набуття позивачем права власності на нерухоме майно та порушує права позивача, а оскільки майнові права, відмінні від права власності на нерухоме майно, є правами, нерозривно пов'язаними з нерухомим майном, проведення електронних торгів порушує права позивача з огляду на відсутність предмета продажу - майнових прав та спричинення невизначеного становища щодо права власності позивача.
Наведене в сукупності, як стверджує позивач, порушує право власності ТОВ «Криптоінвест» на вказане нерухоме майно, позаяк на момент проведення електронних публічних торгів (аукціону) у відповідача 1 - ПАТ «УПБ» не було достатньо підстав стверджувати про наявність будь - яких майнових прав на нерухоме майна, у зв'язку з чим відкриті торги (аукціон) із використанням електронної торгової системи для проведення електронного аукціону, що відбулися 15.01.2020 року, з реалізації лоту №: GL18N614755 (ідентифікатор аукціону UA-EA-2020-01-09-000001-b) в частині спірного нерухомо майна мають бути визнані недійсними, а також має бути визнаний судом недійсним з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215, 216 ЦК України, укладений за результатами таких торгів Договір №80/7-2 від 24.02.2020 року купівлі - продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства, зокрема, є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 ГПК України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд зазначає, що за приписами статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.
Згідно правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 року у справі № 761/26815/17, недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, що сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав, тобто особа має обґрунтувати юридичну зацікавленість щодо наявності/відсутності цивільних прав (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.02.2021 року у справі № 904/2979/20).
Суд зазначає з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених в у вказаній постанові у справі № 904/2979/20, що визнання договору недійсним за позовом третьої особи, не сторони договору, є суттєвим втручанням держави у зазначені принципи і порушений інтерес особи має бути таким, що вимагає такого втручання і таке втручання має бути єдиним можливим способом виправлення правової ситуації.
Поряд із цим, як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 387/515/18, крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).
При виборі і застосуванні норм права до спірних відносин, суд, відповідно до ч. 4. ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, враховує висновки, викладені в постановах Верховного Суду.
Поряд із цим з огляду на важливість єдності і передбачуваності судової практики як реалізації принципу верховенства права у вирішенні спорів судами суд окремо наголошує, що за умови відсутності правової норми, яка закріплює обов'язковість врахування судами правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України та Вищого господарського суду України, практика їх застосування кореспондується із вимогами чинного законодавства, згідно з яким виключно Верховний Суд може відступити від цих позицій.
Так, відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» (далі - Постанова № 11) загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України).
За приписом ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Отже, чинним законодавством визначено, що договір (його частина) може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 Цивільного кодексу України).
Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) (його частини) необхідно встановити, що правочин (його частина) не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
При цьому, зміст правочину відповідно до ч.1 ст. 203 Цивільного кодексу України не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, звертаючись із даним позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору, зобов'язаний довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними на момент їх вчинення і настання відповідних наслідків.
У відповідності до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Суд звертає увагу, що відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тобто в силу припису ст. 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача (прокурора - в разі подання ним відповідного позову).
Суд зазначає, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" з дня початку процедури ліквідації банку Фонд приступає до інвентаризації та оцінки майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку. До ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку.
У відповідності до статті 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: 1) на відкритих торгах (аукціоні); 2) шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках).
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" після затвердження виконавчою дирекцією Фонду результатів інвентаризації майна банку та формування ліквідаційної маси Фонд розпочинає передпродажну підготовку та реалізацію майна банку у порядку, визначеному цим Законом та нормативно-правовими актами Фонду, за найвищою вартістю у найкоротший строк
При розгляді заяви про визнання недійсними результатів аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, судом повинні бути досліджені обставини порядку його організації та проведення у відповідності до вимог Розділу VIII "Ліквідація банків" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 року № 388 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Виходячи зі змісту розділу VIII "Ліквідація банків" Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" процедура проведення аукціону з продажу майна банку, що ліквідується, складається з чотирьох етапів її організації: попередня підготовка проведення аукціону (інвентаризація та оцінка майна банку з метою формування ліквідаційної маси банку, затвердження способу, порядку, складу та умов відчуження майна банку, включеного до ліквідаційної маси); підготовка до проведення аукціону (укладення договору з організатором аукціону, публікація оголошення, прийняття заяв на участь в аукціоні, внесення гарантійних внесків учасників аукціону); проведення аукціону та оформлення його результатів.
Порушення порядку організації будь-якого з цих етапів є підставою для визнання результатів аукціону недійсними в цілому.
Порядок реалізації майна банку під час проведення ліквідаційної процедури, у тому числі визначення принципів та критеріїв черговості продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, які застосовуються при формуванні як планів продажу активів (майна) на рівні банків, що ліквідуються, так і пропозицій з продажу окремих активів/пулів активів, регламентується Положенням щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 24.03.2016 року № 388 (далі - Положення), а також Регламентом ЕТС.
Згідно з п. 1,2 Положення порядок підготовки до продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, включає проведення інвентаризації активів (майна), здійснення оцінки активів (майна), формування ліквідаційної маси, розробку плану продажу активів (майна). Результати інвентаризації, формування ліквідаційної маси та плану продажу активів (майна) затверджуються Фондом.
Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Положення організатор відкритих торгів (аукціонів) - це юридична особа, яка відповідно до установчих документів має право проводити діяльність з організації торгів, та/або юридична особа, що володіє електронним майданчиком (оператор електронного майданчика).
Пул активів (майна) - це сукупність активів (майна), що об'єднані за певними ознаками.
Пунктом 7 розділу ІІІ Положення встановлено, що з метою підвищення ефективності продажу активи (майно) можуть бути об'єднані в пули, загальні принципи формування яких включають спільні ознаки, відкритий перелік яких визначено цим пунктом.
Згідно зазначеного пункту 7 Положення з метою підвищення ефективності продажу активи (майно) можуть бути об'єднані в пули, загальні принципи формування яких включають, але не виключно, такі ознаки:
- спільний предмет забезпечення (застава, іпотека тощо);
- пов'язані особи (у тому числі група пов'язаних контрагентів, яка визначається згідно з Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 26 вересня 2001 року за № 841/6032);
- спільна ознака (розмір активу, перебування на балансі однієї юридичної особи, галузь діяльності, фінансова група, банківський продукт, валюта видачі, період видачі, строк прострочення, перебування у заставі Національного банку України, етап претензійно-позовної роботи, мораторій на реалізацію предмета застави, ознаки шахрайства, стадія ліквідації тощо). Першочергово застосовується для активів із балансовою вартістю до 3 млн. грн.
Продаж активів (майна) банку, що ліквідується, на відкритих торгах може проводитися в електронній формі, у тому числі через електронну торгову систему (п. 2 розділу VI Положення).
Відповідно до п. 7.22 Регламенту ETC переможець зобов'язаний укласти договір купівлі-продажу/відступлення права вимоги протягом 20 (двадцяти) робочих днів з дати формування протоколу електронного аукціону за умови відсутності рішення Фонду стосовно продовження такого строку. У випадку не підписання договору ETC автоматично присвоює електронному аукціону статус "Результати аукціону скасовано".
Згідно з п. 7.23 Регламенту ETC договір за результатами проведення електронного аукціону укладається між банком, якому належить актив (майно), та переможцем.
Як слідує з матеріалів справи, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ "УПБ" на виконання вимог Закону здійснили організацію та продаж на торгах майнових прав, які є відмінними від права власності, щодо нерухомого майна - перша черга офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2.
Згідно ст. 650 ЦК України особливості укладення договорів на біржах, аукціонах, конкурсах тощо встановлюються відповідними актами цивільного законодавства.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті (ч. 4 ст. 656 ЦК України)
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на відкритих торгах (аукціоні), яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно до покупця - учасника аукціону, та враховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення відкритих торгів, складання за результатами їх проведення протоколу проведення торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на відкритих торгах (аукціоні), тобто є правочином.
Враховуючи те, що реалізація майна на аукціоні відноситься до угод купівлі-продажу, така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені ч.ч. 1-3 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.02.2021року у справах №904/5976/19 та №904/6248/19.
Згідно зі статтею 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.
Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру.
До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.
Оскільки до договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, до цього договору застосовуються й вимоги статті 655 та частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України.
Тобто, по-перше, повинен бути предмет договору як такий, а по-друге, предметом договору купівлі-продажу майнових прав можуть бути тільки майнові права, які є у продавця на момент укладання такого договору або будуть створені (будуть придбані, набуті) продавцем у майбутньому.
З огляду на викладені законодавчі положення вбачається, що в будь-якому випадку при вчиненні правочину купівлі-продажу особа, яка виступає продавцем відповідного предмету продажу, має мати необхідний для цього обсяг правоздатності (бути власником чи уповноваженою на вчинення таких дій власником та/або на підставі закону особою).
Суд зазначає, що відповідно до статті 177 та пункту 1 частини 1 статті 181 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. До нерухомих речей (нерухомого майна, нерухомості) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Статтею 190 ЦК України передбачено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно з абзацом 3 частини 2 статті 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.
Поряд із цим аналіз чинних норм законодавства дає підстави вважати майновими: 1) речові права, в тому числі речові права на чуже майно; 2) майнові права інтелектуальної власності; 3) майнові корпоративні права; 4) зобов'язальні права (права вимоги майнового характеру); 5) інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо).
Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.
Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.
Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.
Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.
В даному випадку предметом відчуження на оскаржуваних торгах виступили майнові права на спірне нерухоме майно, які є відмінним від права власності, та перелік яких було викладено в п. 1.1 Договору №80/7-2.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідні права власності на спірне нерухоме мано було набуто ПАТ «УПБ» на підставі: Договору купівлі - продажу 12.07.2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 4266, та договору про внесення змін до договору купівлі-продажу від 27.08.2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Якубою О.А. за реєстровим № 5874 - на першу чергу офісу - приміщення №45 загальною площею 197,3 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_3, та Договору купівлі - продажу, посвідченого 12.02.2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим № 1229 - на нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. В подальшому вказане право було припинено на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Смоляніновою О.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1611 та Договору купівлі - продажу нерухомого майна, посвідченого 28.05.2015 року приватним нотаріусом КМНО Смоляніновою О.Я., зареєстрованого в реєстрі за № 1614 відповідно.
При цьому досліджуючи питання наявності у ПАТ «УПБ» права власності на спірне нерухоме майно і правомірність такого набуття, та, відповідно, наявність у банку як власника права на відчуження на спірних відкритих торгах (аукціоні), які відбулися 15.01.2020 року, майнових прав щодо нерухомого майна, що є відмінними від права власності, суд зазначає, що метою спеціального Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків. Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.
Згідно ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 вказаної статті.
За системним аналізом ст. ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто, мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.
При цьому, при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними, адже, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду, і тому такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий відповідний наказ, здійснено повідомлення сторін.
Відтак, з метою повернення переданого банком за нікчемним в силу Закону правочином майна, тобто, застосування наслідків нікчемного правочину, банк, як сторона такого правочину, або ж послідуючий набувач відповідних прав, вправі звернутися до суду з відповідним позовом, при вирішення якого на останнього і покладається обов'язок доведення наявності обставин з якими положення Закону передбачають віднесення відповідного правочину до нікчемних.
Як було зазначено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі №463/5896/14-ц та від 04.06.2019 року у справі №916/3156/17 за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.
Із наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що як ПАТ "УПБ", так і ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" з метою повернення спірного майна з посиланням на нікчемність в силу Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" укладених між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 . Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідчених приватним нотаріусом КМНО Смоляніновою О.Я. та зареєстрованих в реєстрі за № 1611 та № 1614, було ініційовано судові спори, які стали предметом розгляду у справах № 203/4466/17 та № 521/1439/18.
Як вбачається зі змісту судових рішень у наведених справах предметом їх розгляду було дослідження судами відповідності укладених між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 . Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровими № 1611, № 1614, критеріям нікчемності правочину, передбаченим ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Так, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року у справі № 203/4466/17 позов ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» задоволено частково. Скасовано рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Смолянінової О. Я. (індексний номер - 21680430 від 28 травня 2015 року, номер запису про право власності - 9846565) про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з проведення за ОСОБА_1 державної реєстрації права власності на першу чергу офісу - приміщення № 45, загальною площею 197,3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 637203812101). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що платіжне доручення від 28 травня 2015 року № 211, відповідно до якого ТОВ «Розвиток-2012» мав перерахувати кошти зі свого поточного рахунку, відкритого у ПАТ «Український професійний банк», на рахунок останнього в сумі 3 196 139,44 грн., як оплату за ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2015 року, фактично виконане не було, оскільки залишок коштів на кореспондентському рахунку ПАТ «Український професійний банк» складав 43 805,61 грн. Суд зауважив, що з урахуванням обмежень, встановлених постановою правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, саме з кореспондентського рахунку мали б списуватись кошти під час проведення транзакцій з перерахування коштів з рахунку клієнта банку, і саме на цьому рахунку кошти мали відображатись у разі їх реального надходження. Кошти від продажу нерухомого майна до банку не надходили і відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, що свідчить про безоплатність вказаного правочину, а сам правочин унеможливив виконання грошових зобов'язань банку перед іншими кредиторами на вартість проданого нерухомого майна. Викладене, безумовно, призвело до неплатоспроможності банку (у частині вартості нерухомості) перед іншими кредиторами, адже за наслідком дій з відчуження активів не було підвищено ані ліквідність, ані платоспроможність банку, що, на думку суду, зумовило віднесення останнього до категорії неплатоспроможних.
Також судом встановлено, що оспорюваний правочин був укладений з пов'язаною особою банку, а саме відповідачем ОСОБА_1 . За висновками суду вказані обставини безумовно свідчать про нікчемність договору купівлі-продажу від 28 травня 2015 року в силу частини 3 статті 38 Закону «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Наслідком укладення оспорюваного договору стало набуття відповідачем права власності на передане йому нерухоме майно шляхом ухвалення державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. рішення від 28 травня 2015 року № 21680430, тому наявні правові підстави для застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування вищевказаного оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання за позивачем права власності на відчужене за нікчемним правочином майно, суд виходив із того, що після придбавання ОСОБА_1 спірного нерухомого майна право власності на нього набуло ТОВ «Криптоінвест», клопотань про залучення до участі у справі співвідповідачем якого позивач заявляв, тому підстави для задоволення цих вимоги відсутні.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2021 року у справі № 203/4466/17 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року в оскаржуваній частині залишено без змін.
В свою чергу апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції в частині застосування наслідків нікчемного правочину та зазначив, що внаслідок укладення між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 нікчемного правочину останній набув права власності на нерухоме майно - першу чергу офісу-приміщення № 45, загальною площею 197,3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_3 , шляхом ухвалення державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О. Я. рішення від 28 травня 2015 року № 21680430, тому є правильними висновки суду першої інстанції про наявність правових підстав для застосування такого наслідку нікчемного правочину, як скасування вищевказаного оскаржуваного рішення про державну реєстрацію права власності. В іншій частині рішення суду першої інстанції учасниками справи не оскаржувалось.
Окрім цього постановою Одеського апеляційного суду від 21.04.2021 року у справі № 521/1439/18 рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 листопада 2018 року, яким в задоволенні позовних вимог ПАТ «УПБ» про визнання недійсним нікчемного правочину, витребування майна та визнання права власності, скасовано. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «УПБ», правонаступник - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» - задоволено частково. Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» нежитлові приміщення 1-го поверху і підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 637373951101.
В задоволені решти позовних вимог ПАТ «Український професійний банк», правонаступник товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвестохіллс Веста» - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «УПБ» колегія суддів на підставі належним чином оцінених доказів дійшла висновку про те, що спірний Договір купівлі-продажу нерухомого майна нежитлового приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , укладений між ПАТ «Український професійний банк» та ОСОБА_1 , що нотаріально посвідчений 28.05.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смолянінова О.Я. за реєстровим № 1614, є нікчемним, оскільки, уклавши спірний договір, банк здійснив відчуження власних активів, що погіршило його ліквідність та призвело до неплатоспроможності і неможливості виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами. Оплата за договором мала бути здійснена третьою особою ТОВ «Розвиток-2012», яка на момент укладання спірного договору була кредитором банку та мала залишки грошових коштів на рахунках ПАТ «УПБ», шляхом перерахування коштів з рахунку ТОВ «Розвиток-2012» на рахунок банку. Від продажу об'єкта нерухомості сума грошових коштів на кореспондентському рахунку банку не збільшилася (банк не отримав коштів від продажу нерухомого майна), а укладення спірного договору зумовило неможливість виконання зобов'язань неплатоспроможного банку перед іншими кредиторами.
Крім того, за висновками суду спірний правочин був укладений усупереч постанові Правління Національного банку України від 30 квітня 2015 року № 293/БТ, відповідно до якої ПАТ «УПБ» установлено обмеження щодо будь-якого відчуження будівель і споруд.
Аналогічні правові висновки у справі між тими самим сторонами та з аналогічним предметом виклав Верховний Суд у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 577/5321/17 (провадження № 61-43854св18), підстави відступити від них не встановлено.
Також як зазначено судом апеляційної інстанції, обставини пов'язаності ОСОБА_1 та ПАТ «УПБ» встановлені рішеннями, що набрали законної сили, та ухвалені за аналогічними спорами у справах №296/659/18, №577/5321/17, 203/4466/17, №554/9710/17.
Таким чином у справі № 521/1439/18 колегія суддів дійшла висновку про задоволення позовних вимог в частині витребування майна від ТОВ «Криптоінвест», з урахуванням того, що правочин, який був укладений між банком та ОСОБА_1 28.05.2015 року, є недійсним з моменту його вчинення, а тому належним способом захисту є саме витребування у ТОВ «Криптоінвест» майна, яке було передано ОСОБА_1 до статутного капіталу товариства.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна станом на 08.11.2021 року на підставі вказаного рішення суду у справі № 521/1439/18 право власності на витребуване судом нерухоме майно - нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, 24.06.2021 року зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста» (запис 42674799).
Суд зазначає, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Європейський суд з прав людини також вказує, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95 від 28 жовтня 1999 року, § 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11 від 29 листопада 2016 року, § 123). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92 від 22 листопада 1995 року, § 36).
Даний принцип тісно пов'язаний з приписами ч. 4 ст. 75 ГПК України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачі, відповідачі, треті особи, тощо.
Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів спірного матеріального правовідношення.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Наведений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 922/2391/16.
Таким чином, фактичні обставини, встановлені судовими рішеннями у справах № 203/4466/17 та № 521/1439/18, які набрали законної сили, в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, тобто не підлягають повторному доказуванню та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
З огляду на викладене вбачається, що в межах вирішення спорів у справах №203/4466/17 та №521/1439/18 було досліджено питання як відповідності укладених між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 . Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровими №1611 та № 1614, критеріям нікчемності правочину, передбаченими ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", так і наявності у ПАТ "УПБ" прав, що стали предметом відчуження на користь ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" на оскаржуваних торгах в межах, що стосується вирішення даного спору.
Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з частиною 1 статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Відтак, з урахуванням вищенаведеного, суд погоджується з твердженнями відповідачів 1, 2 про нікчемність укладених між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 . Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я, за реєстровими №№1611, 1614, якими було припинено майнові банку щодо нерухомого майна, як правову підставу виникнення у ПАТ "УПБ" прав, які стали предметом відчуження на оскаржуваних торгах 15.01.2020 року.
Суд наголошує, що згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
Частиною 1 статті 129-1 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Частинами 1 та 2 статті 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
До того ж, із рішень Європейського суду з прав людини у справах "Совтрансавто-Холдинг" проти України", "Україна-Тюмень" проти України" вбачається, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
У справі "Желтяков проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що право на справедливий розгляд судом, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися в контексті Преамбули Конвенції, яка, серед іншого, проголошує верховенство права як частину спільного спадку Договірних Держав. Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів (аналогічна позиція викладена у рішеннях "Христов проти України", "Брумареску проти Румунії", "Рябих проти Росії").
З урахуванням викладеного відсутні підстави для повторного доказування наведених обставин наявності ознак нікчемності Договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я, за реєстровими №№1611, 1614, а також наявності у ПАТ "УПБ" на момент проведення оскаржуваних торгів прав, які б надавали ТОВ "ФК "Інвестохіллс Веста" як їх переможцю правомочностей захисту майнових прав на спірне нерухоме майно, а також вказані обставини не можуть бути переоцінені судом у даній справі, оскільки фактично буде мати місце поставлення під сумнів судових рішень по справах №203/4466/17 та №521/1439/18, що є недопустимим як в силу національного, так і міжнародного законодавства.
Наразі, враховуючи встановлені судами обставини відсутності з 25.05.2015 року прав ОСОБА_1 на спірне нерухоме майно у зв'язку з нікчемністю укладених останнім правочинів купівлі - продажу від 28.05.2015 року, застосування наслідків нікчемного правочину шляхом скасування права власності ОСОБА_1 на вказане майно - першу чергу офісу - приміщення № 45, загальною площею 197,3 кв. м, розташоване по АДРЕСА_3 , а також витребування нерухомого майна - нежитлове приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , від ТОВ «Криптоінвест» та користь ПАТ «УПБ», з подальшою реєстрацією права власності за ТОВ «Інвестохіллс Веста» як правонаступником останнього, суд зазначає про спростування вищенаведеним тверджень позивача про відсутність у банку права на відчуження на торгах будь - яких майнових прав на спірне нерухоме майно та необхідність отримання відповідного дозволу ТОВ «Криптоінвест».
Тобто, посилання позивача на те, що продавши на відкритих торгах майнові права відповідачі порушили права позивача вільно володіти та розпоряджатися своїм нерухомим майном, за наслідками розгляду судом справи підтвердження не знайшли, оскільки на момент здійснення такого продажу встановлено ознаки нікчемності договорів купівлі - продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року як правових підстав для набуття права власності ОСОБА_1 , що, відповідно, спростовує правомірність подальшої передачі ОСОБА_1 спірного нерухомого майна до статутного капіталу ТОВ «Криптоінвест» 14.02.2018 року та свідчить про відсутність правових підстав для тверджень позивача про Товариство з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» як власника спірного нерухомого майна в розумінні ст. 115 ЦК України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що за наявності вказаних судових рішень про застосування наслідків нікчемного правочину - договорів купівлі - продажу нерухомого майна від 28.05.2015 року, укладених між ПАТ «УПБ» та ОСОБА_1 , які набрали законної сили, у ПАТ "УПБ" були наявні достатні правові підстави для поновлення на балансі банку майнових прав на спірну нерухомість та, відповідно, включення їх в пул активу банку при проведенні спірного аукціону, позаяк на час проведення оскаржуваних торгів (аукціону) та укладення за їх наслідками Договору №80/7-2 у ТОВ «Криптоінвест» не існувало будь-яких прав на спірну нерухомість, які могли б становити предмет угоди купівлі-продажу, позаяк майно вибуло з власності ПАТ «УПБ» за нікчемними правочинами купівлі - продажу та матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження виникнення у ТОВ «Криптоінвест» будь-яких прав щодо спірної нерухомості після вчинення наведених правочинів.
В свою чергу судом прийнято до уваги, що набуття Товариством з обмеженою відповідальністю «Криптоівест» права власності на нерухоме майно внаслідок передачі нерухомого майна до статутного капіталу товариства 14.02.2018 року ОСОБА_1 , статус якого як недобросовісного набувача прав власності на спірне майно презюмується в силу наявності судових рішень у справах № 203/446617/ та 521/1439/18 та відсутності в матеріалах справи доказів зворотного, не спростовує наявності у ПАТ «УПБ» прав на вчинення будь-яких дій відносно майнових прав на спірну нерухомість, в тому числі відчуження за результатами проведення електронних торгів та укладення відповідного договору купівлі - продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності.
За таких обставин, оскільки як зазначалось судом вище, всі права на нерухоме майно належали ПАТ «УПБ», наявність оспорюваного Договору № 80/7-2, яким ПАТ «УПБ» надавалось Товариству з обмеженою відповідальністю «Інвестохіллс Веста» право продажу будь - яких прав на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: перша черга офісу - приміщення № 45 загальною площею 197,3 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3, прим. 45, та нежитлові приміщення 1-го поверху та підвалу, загальною площею 323,2 кв.м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, є достатньою підставою для набуття ТОВ «Інвестохіллс Веста» майнових прав щодо нерухомого майна, яке є відмінним від права власності.
Враховуючи те, що станом на дату проведення електронних торгів, результати яких оформлені протоколом № UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020 року, відповідач 1 - ПАТ «УПБ» володів майновими правами щодо нерухомого майна, відповідно, останній мав правові підстави включати такі права до пулу активів, що становили лот № GL18N614755, з огляду на що позовні вимоги про визнання недійсним оспорюваного договору купівлі - продажу на підставі частини 1 статті 203, ст.ст. 512, 514 Цивільного кодексу України задоволенню не підлягають.
Відтак позивачем не доведено порушення його прав, а сам оспорюваний Договір № 80/7-2 купівлі - продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності, від 24.02.2020, є правомірним та таким, що відповідає нормам чинного законодавства України та не порушує права позивача.
При цьому суд наголошує, що підставою для визнання недійсними результатів торгів є одночасна наявність порушення норм закону при проведенні торгів і порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює.
Натомість позивачем в позовній заяві не наведено та під час розгляду справи не надано доказів порушення процедури проведення електронних торгів, оскільки позивач обґрунтовує порушення його прав в частині електронних торгів виключно тим, що проведення публічних торгів та укладення за їх результатами договору купівлі - продажу ставить його в стан правової невизначеності щодо права власності на нерухоме майно.
Таким чином, враховуючи, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено порушення відповідачами в момент проведення відкритих торгів (аукціону) 15.01.2020 року, під час оформлення протоколу електронних торгів № UA-EA-2020-01-09-000001-b від 15.01.2020 року та укладення Договору № 80/7-2 вимоги, встановлені статтею 203 ЦК України, та порушення майнових інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест», тому, за висновками суду підстави для визнання недійсними електронних торгів (аукціону), результати яких оформлені протоколом від 15.01.2020 року, а також укладеного за наслідками торгів Договору купівлі-продажу майнових прав щодо нерухомого майна, які є відмінними від права власності № 80/7-2 від 24.02.2020 року, відсутні, та, відповідно, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача.
Стосовно аргументації відповідачів 1, 2 в частині відсутності порушеного права позивача та, відповідно, відсутності правових підстав для визнання оспорюваних торгів і договору недійсними, суд вважає за необхідне зауважити, що за змістом ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, за захистом яких може бути пред'явлений позов до суду.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому, Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
За змістом ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушено цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Згідно із ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Так, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.
Суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 дано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Тобто позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.
При цьому, у розумінні приписів ч. 3 ст. 215 ЦК України оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Відтак, визнання недійсними торгів з продажу спірного нерухомого майна та укладеного за наслідками їх проведення договору, на переконання суду, є належним способом захисту порушених прав та інтересів в межах спірних правовідносин.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі №904/5976/19 від 02.02.2021 року та у справі №904/6248/19 від 02.02.2021 року, а також постанові Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 року у справі №910/11177/20.
Беручи до уваги те, що право власності на спірну нерухомість було набуто відповідачем 1 - ПАТ «УПБ», добросовісність якого не спростована, а відповідне майно у встановленому законодавством порядку витребувано на користь банку, з подальшою реєстрацією за правонаступником ТОВ «Інвестохіллс Веста», суд вважає, що здійснення процедури реалізації на відкритих торгах майнових прав на таку нерухомість, які є відмінними від права власності, жодним чином не порушує права та законні інтереси ТОВ «Криптоінвест», що спростовує викладені в позовній заяві посилання позивача на порушення його прав як власника майна та перебування у положенні правової невизначеності.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю «Криптоінвест» в задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
У відповідності до приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 123, 126, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 06 травня 2022 року.
Суддя А.М. Селівон