ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2022Справа № 910/17397/21
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін матеріали справи
за позовом Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор"
про стягнення 23 340,24 грн.
Акціонерне товариство "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" (надалі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" (надалі по тексту - відповідач) про стягнення 23 340,24 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором поставки № 28-4/ИТ від 10.11.2020 в частині строків поставки товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.11.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі № 910/17397/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Про розгляд Господарським судом міста Києва справи № 910/17397/21 позивач та відповідач повідомлені належним чином, що підтверджується повернутим на адресу суду повідомленням про вручення поштових відправлень.
02.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, згідно якого відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що між сторонами Договору було укладено Додаткову угоду від 15.03.2021, а тому на думку відповідача, Специфікація № 1 до Договору була викладена з новим змістом включаючи дату її укладання, а відтак здійснивши поставку товару 26.03.2021 відповідач не порушив жодних строків поставки. Окрім цього, відповідачем також зауважено, що позивачем не вірно визначено строк прострочення поставки товару з урахуванням п. 2.3. Договору, в якому визначено дні поставки товару саме як робочі, а не календарні, а позивач врахував всі календарні дні не поставки товару. Окрім цього, на думку відповідача позивачем не вірно застосовано розмір пені, оскільки остання не може бути більшої ніж подвійна облікова ставка Національного банку України. З цих підстав просив у позові відмовити, а також покласти на позивача судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу.
22.12.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що викладені відповідачем доводи не спростовують тверджень позивача, зокрема, укладенням Додаткової угоди до Договору 15.03.2021 сторони не змінювали дату укладання Специфікації № 1, а тому в силу приписів п. 2.3. Договору 60-ти денний строк на поставку товару має розраховуватись саме за дати укладення Специфікації № 1 - 10.11.2020. Що стосується граничного розміру пені, то позивач зазначає, що останній може застосовуватись виключно для розрахунку пені за порушення грошового зобов'язання, а позивач нарахував та просить стягнути з відповідача штрафну санкцію за порушення не грошового зобов'язання - порушення строку поставки товару, а відтак відповідне обмеження до цього виду зобов'язань не застосовується. З цих підстав просив суд позов задовольнити, судові витрати покласти на відповідача.
10.02.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно якого відповідачем зазначено ті ж самі заперечення, що й у відзиві. Просив суд у позові відмовити, а судові витрати покласти на позивача. Просив визнати поважними причини пропуску процесуального строку на подання заперечень на відповідь на відзив.
Судом поновлено відповідачу строк на подання заперечень на відповідь на відзив.
25.03.2022 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про продовження процесуального строку для подання заперечень на відповідь на відзив.
Станом на дату розгляду справи інших заяв та/або доказів від сторін на підтвердження своїх вимог та заперечень, в тому числі клопотань процесуального характеру до Господарського суду міста Києва не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведені положення, господарський суд зазначає, що сторони не були позбавлені права та можливості самостійно ознайомитись з ухвалою суду, в якій зазначено відомості щодо його провадження, яке є у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Враховуючи належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами.
Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
10.11.2020 між відповідачем (постачальник) та позивачем (покупець) було укладено Договір поставки № 28-4/ИТ (Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах Договору продукцію, надалі "Товар", кількісні та якісні характеристики якого викладені в специфікаціях, що є невід'ємними частинами Договору.
Відповідно до п. 2.3. Договору строк поставки Товару - протягом 60 робочих днів з дати підписання специфікації сторонами, з правом дострокової поставки, якщо інше не зазначено в специфікації.
Відповідно до п. 2.4. Договору датою поставки Товару вважається дата, вказана у видатковій накладній та в товарно-транспортній накладній.
Згідно з п. 3.2. Договору покупець здійснює оплату в розмірі 100% загальної вартості Товару (партії товару) відповідно до рахунку-фактури на банківський рахунок постачальника на протязі 10 днів з дати поставки Товару, якщо інше не вказано в специфікації.
10.11.2020 між постачальником та покупцем було укладено Специфікацію № 1 до Договору, згідно умов якої було визначено, що постачальник зобов'язується поставити покупцеві Товар у загальній кількості 5 найменувань на загальну вартість 233 402,40 грн. Інших умов щодо строку поставки та оплати Товару умови Специфікації не містять.
15.03.2021 між сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору, відповідно до умов якої сторонами було змінено умови Специфікації № 1 від 10.11.2020, а саме уточнено найменування Товару, що його зобов'язаний поставити постачальник. Інші умови Специфікації № 1 від 10.11.2020 залишились незмінними.
Відповідач здійснив поставку Товару, визначеного Специфікацією № 1 від 10.11.2020, лише 26.03.2021, що підтверджується Накладною ССу-26053 та Товарно-транспортною накладною № 26053.
Звертаючись до суду із відповідним позовом позивач, у зв'язку із порушенням відповідачем строку поставки товару, нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за порушення строків виконання зобов'язання у розмірі 23 340,24 грн., виходячи з того, що граничний строк виконання відповідачем зобов'язання за Специфікацією № 11 від 10.11.2020 сплинув 05.02.2021 та розміром пені - 0,2% вартості Товару, поставленого з простроченням строку, за кожен день порушення зобов'язання.
Відповідно до п. 6.3. Договору у разі прострочення поставки та/або виготовлення Товару за Договором, постачальник, на вимогу покупця, сплачує покупцеві пеню в розмірі 0,2% вартості Товару, що підлягає виготовленню та/або поставці за кожен день прострочення, але не більше 10% вартості Товару поставленого з простроченням або не виготовленого.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Суд не погоджується з твердженням відповідача, що позивачем не вірно визначено граничну дату поставки Товару за Специфікацією № 1 від 10.11.2020, оскільки умовами самої Специфікації строк поставки не визначено, а п. 2.3. Договору передбачено строк поставки - 60 робочих, а не календарних днів. Здійснивши власний розрахунок робочих днів у зазначений період, судом встановлено, що 05.02.2021 є шістдесятим робочим днем, починаючи з 10.11.2020, тобто саме 05.02.2021 закінчився строк поставки Товару за Специфікацією № 1 від 10.11.2020.
Однак, враховуючи, що зобов'язання відповідачем було виконано 26.03.2021, то загальний строк прострочення складає 49 днів, в той час як позивачем у власному розрахунку визначено 50 днів.
Що стосується твердження відповідача щодо необхідності обмежити відповідальність на рівні подвійної облікової ставки Національного банку України, то суд зазначає, що відповідне обмеження передбачено Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", тобто воно має застосовуватись при встановленні порушення саме грошового зобов'язання, а не будь-якого.
У той же час суд зазначає, що перелік забезпечувальних заходів для належного виконання зобов'язання не є вичерпним і сторони, використовуючи принцип свободи договору, передбачений статтею 627 Цивільного кодексу України, мають право встановити й інші, окрім тих, що передбачені частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, засоби, які забезпечують належне виконання зобов'язання, за умови, що такий вид забезпечення не суперечить закону.
Сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.09.2020 по справі № 922/3548/19.
Судом встановлено, що сторони у п. 6.3. Договору передбачили господарську санкцію, що стягується за прострочення негрошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення і таке встановлення не суперечить нормам жодного закону.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідачем не надано суду доказів виконання своїх зобов'язань у строк, встановлений Договором.
При цьому суд, здійснивши власний розрахунок штрафних санкцій, з урахуванням прострочення виконання зобов'язання на 49 днів, а не на 50, як визначено позивачем, дійшов висновку, що з відповідача підлягає стягненню 22 873,43 грн.
Таким чином, позовні вимоги Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" підлягають частковому задоволенню у розмірі 22 873,43 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Позивачем заявлено про понесені судові витрати у виді судового збору в розмірі 2 270,00 грн.
Відповідачем заявлено про понесені судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу відповідачем надано до матеріалів справи: копію договору про надання правової допомоги від 09.01.2020, копію Додатку від 16.11.2021 до договору про надання правової допомоги 09.01.2020, копію рахунку на оплату № 38 від 26.11.2021 та копію платіжного доручення № 20951 від 29.11.2021.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Позивач у відповіді на відзив наголошував, що розмір понесених відповідачем витрат є завищений та неспівмірний .
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постановах від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18 від 01.08.2019 у справі № 915/237/18 Верховний Суд також наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
В аспекті наведеного, суд має оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень позивача), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
З огляду на викладене вище, враховуючи позицію позивача щодо витрат відповідача на правову допомогу, беручи до уваги рівень складності справи, ціну позову, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду відповідачем документів, їх значення для вирішення спору, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, а також враховуючи, що позовні вимоги позивача в цілому є обґрунтованими та задоволені частково, суд зазначає, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи, ціною позову, наданим адвокатом обсягом послуг, витраченим ним часом на надання таких послуг та не відповідає критерію розумності.
Суд вважає, що співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу відповідача є 2 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином судові витрати у виді судового збору покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, на відповідача - 2 224,60 грн., на позивача - 45,40 грн. Судові витрати у виді витрат відповідача на професійну правничу допомогу - на відповідача - 1 960,00 грн., на позивача - 40,00 грн.
Відповідно до ч. 11 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Зважаючи на зазначене вище, відповідач зобов'язаний сплатити позивачу 2 184,60 грн. понесених судових витрат.
На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позов Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" про стягнення 23 340,24 грн. - задовольнити частково.
2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІТ-Інтегратор" (04080, м. Київ, вул. Костянтинівська, б. 73, ідентифікаційний код 31091208) на користь Акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" (40011, м. Суми, пл. Привокзальна, 1, ідентифікаційний код 22030101) 22 873 (двадцять дві тисячі вісімсот сімдесят три) грн. 43 коп. та 2 184 (дві тисячі сто вісімдесят чотири) грн. 60 коп. судового збору.
3.У іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 07.06.2022.
Суддя С. В. Стасюк