ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
07.06.2022Справа № 910/21033/21
Господарський суд міста Києва у складі: судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/21033/21
За позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промвагонтранс»
про стягнення 92605,00 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Львівська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промвагонтранс" (далі - відповідач) про стягнення 92605,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем були відправлені вагони з вантажем за залізничною накладною №38726725, втім під час слідування вагонів було виявлено, що маса вантажу у вагоні №95108981 не відповідає масі, вказаній відправником у накладній, про що складено комерційний акт. Відтак, оскільки вантажовідправник неправильно зазначив відомості про масу вантажу, позивач просить стягнути з відповідача штраф у сумі 92605,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022 відкрито провадження у справі №910/21033/21 та, оскільки справа малозначна і було відсутнє клопотання про розгляд справи з повідомленням сторін, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
24.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог з підстав того, що позивачем було порушено процедуру зважування, а комерційний акт №350002/83 складено з порушенням правил складання актів, правил приймання вантажів до перевезення та правил видачі вантажів. Відтак, оскільки позивачем не доведено факт невірного зазначення відповідачем маси вантажу у накладній №38726725, підстави для нарахування та стягнення штрафу відсутні.
07.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій заперечує проти доводів відповідача, та вказує, що факт зазначення вантажовідправником неправильних відомостей про масу вантажу підтверджений належними та допустимими доказами у справі, а тому позивачем правомірно нараховано відповідачу штраф у розмірі 92605,00 грн. При цьому, у тексті відповіді на відзив позивач просить продовжити строк для її подання та прийняти останню до розгляду.
Згідно з інформації з офіційного сайту "Укрпошта" розділ "Трекінг відправлень" слідує, що поштове відправлення з відзивом на позовну заяву та додатками до нього вручено адресату (позивачу) 24.01.2022.
Отже, позивачем подано відповідь на відзив з порушенням строку на її подання, встановленого ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2022.
За приписами частини 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, а процесуальний строк, який встановлений судом, може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Клопотання про продовження строку на подання відповіді на відзив від позивача надійшло після закінчення цього строку, що унеможливлює його продовження за заявою учасника справи.
В той же час, керуючись частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе визнати поважними причини пропуску позивачем строку для подання відповіді на відзив та з власної ініціативи продовжити позивачу такий строк до дати фактичного її подання з огляду на таке.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".
Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв'язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).
При цьому, принцип змагальності сторін нерозривно пов'язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).
З урахуванням принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об'єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження Акціонерному товариству «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» строку для подачі відповіді на відзив до дати фактичного її подання та прийняття відповіді на відзив до розгляду.
У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва, -
21.09.2021 зі станції Мацеїв Львівської залізниці відповідачем згідно із залізничною накладною №38726725 було здійснено відправлення вантажу насіння масляних культур, не пойменоване в алфавіті, зокрема, у вагоні №95108981 на станцію призначення Одеса-Порт Одеської залізниці.
25.09.2021 на станції Здолбунів Львівської залізниці на підставі актів загальної форми від 25.09.2021 №1094 та №8341 було проведено контрольне зважування у вагоні №95108981 з його відчепленням, за результатом чого складено комерційний акт №350002/83 від 25.09.2021.
Так, згідно комерційного акту №350002/83 від 25.09.2021 при комісійному зважуванні вагона №95108981 на 150 тн трьохплатформенній електронній тензометричній вазі клеймо 2021 р., затриманого на основі актів загальної форми №№1094, 8341 від 25.09.2021 ст. Здолбунів, прибувшого по груповій відправці, вказаній на звороті акту, і відчепленого на основі перевізного документа, на що оформлений досильний перевізний документ Здолбунів Льв.- Одеса-Пор (експ.) Од. №38815734, встановлено, що по документу значиться вантаж насіння масляних культур не пойменоване в алфавіті, зазначено 5 ЗПП Р278326, Р278327, Р278328, Р278329, Р278330, брутто не вказано, тара - 23200, нетто - 70200. В дійсності виявилося - вагон не вскривався, вантаж не перевірявся, на вагоні в наявності 5 (п'ять) ЗПП справні, відповідають вказаним у документі, брутто - 99750, тара - 23200, з документа нетто - 76550, тобто лишок вантажу проти документа становить 6350 кг. Вантажопідйомність вагона 70,5 тн, тобто вагон завантажений понад вантажопідйомність на 6050 кг. При повторному зважуванні даного вагона переважування більше документа на 6350 кг та вантажопідйомності на 6050 кг підтвердилось, що загрожує безпеці руху поїздів згідно ПТЕ р.15 п.15.27. Вагон затриманий, на станцію відправлення надано оперативне повідомлення. Комісійне зважування вагона проводила агент комерційний Ковальчук С.П., в присутності начальника станції Здолбунів Кіяшко В.Г., приймальника поїздів Бондарчук О.С, ВОХР Малініч Б.М.
У зв'язку з тим, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відправником у накладній, позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України, звернувся до суду з позовом про стягнення з ТОВ «Промвагонтранс» штрафу в розмірі п'ятикратної провізної плати, а саме 92605,00 грн.
Згідно з ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту мають право вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів вантажів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших нормативних актів України, що регулюють діяльність транспорту.
Статтею 2 Статуту залізниць України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 із змінами і доповненнями (далі по тексту - Статут) передбачено, що Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом.
Згідно з ч. 2 ст. 307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Відповідно до ст. 6 Статуту накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача
Пунктом 1.1 "Правил оформлення перевізних документів", зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 р. за № 863/5084, та ст. 23 Статуту передбачено, що відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). У відповідності до цих Правил, а саме п. 2.1 та п. 24 додатку 3, до цих Правил, графа "Маса вантажу, визначена відправником" заповнюється відправником. Відправник повинен вказати точну масу вантажу.
За неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту залізниць України (ст. 122 Статуту).
За умовами статті 24 Статуту залізниць України, залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
При цьому, для засвідчення обставин, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності сторін складаються акти загальної форми або комерційні акти (ст. 129 Статуту).
В даному випадку, вантажовідправник неправильно зазначив масу вантажу в залізничній накладній №38726725 від 21.09.2021 у вагоні №95108981, про що працівниками станції Здолбунів Львівської залізниці був складений комерційний акт №350002/83 від 25.09.2021, який відповідає правилам складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 року N334.
Відповідно до пункту 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача).
Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків.
Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду від 05.02.2019 р. у справі № 914/2339/17
Відповідальність вантажовідправника за вказані дії передбачена ст.122 Статуту залізниць України у вигляді штрафу у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення згідно ст. 118 Статуту залізниць, який за даним позовом складає 92605,00 грн (18521,00 грн х 5).
За таких обставин, враховуючи, що факт невірного зазначення у залізничній накладній маси вантажу підтверджений належними засобами доказування і не спростований відповідачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог про стягнення 92605,00 грн штрафу з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промвагонтранс» як вантажовідправника.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплати штраф.
При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що комерційний акт №350002/83 від 25.09.2021 не є належним і допустимим доказом факту неправильного зазначення маси вантажу у залізничній накладній у зв'язку із його складанням і підписанням особами, які не мають на те відповідних повноважень.
Так, відповідно до пункту 10 Правил складання актів, комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності, до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.
На виконання пункту 10 Правил, комерційний акт №350002/83 від 25.09.2021 підписано начальником станції Кіяшко В.Г., агентом комерційним Ковальчук С.П. та приймальником поїздів, що є працівником станції, Бондарчук О.С.
За змістом частин 1, 3 статті 64 та частини 3 статті 65 Господарського кодексу України підприємство, як організаційна форма господарства, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, яким призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов'язків між працівниками підприємства.
Отже, якщо в штаті структурного підрозділу залізниці не передбачено посади начальника вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), то на підставі наказу начальника такого підрозділу залізниці яких відповідно до робочої (посадової) інструкції іншого працівника залізниці має бути уповноважено на підписання від імені залізниці комерційних актів для забезпечення вимог щодо їх оформлення за підписом трьох осіб, перелік яких визначено пунктом 10 Правил складання актів, і такими доказами можуть підтверджуватися повноваження осіб на підписання комерційного акта.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.11.2018 у справі №916/2450/17, від 21.08.2019 у справі №905/2360/18, від 21.05.2018 у справі №916/2001/17 та від 23.06.2018 у справі №916/1993/17.
Повноваження осіб, що підписали комерційний акт підтверджується копіями посадової інструкції, наказу №339/ос (розпорядження) про переведення на іншу роботу від 29.12.2011, наказу №525/ос від 04.09.2017 та наказу №790/к про продовження терміну дії строкового договору від 15.12.2020, що спростовує доводи відповідача про відсутність у осіб, якими було складено та підписано комерційний акт №350002/83 від 25.09.2021, відповідних на те повноважень.
Разом з цим, відповідно до пункту 16 Правил складання актів (стаття 129 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, у разі відмови начальника станції від складання комерційного акта (акта загальної форми) або оформлення акта з порушенням цих Правил одержувач має право до вивезення вантажу зі станції, а при вивантаженні на місцях незагального користування - протягом 24 годин з моменту прийняття від залізниці вагона (контейнера) з вантажем подати про це письмову скаргу начальнику Дирекції залізничних перевезень (далі - Дирекція) безпосередньо або через начальника станції. При поданні скарги через начальника станції або безпосередньо начальнику Дирекції одержувачу видається розписка про прийняття скарги.
Судом не встановлено обставин оскарження відповідачем комерційного акту №350002/83 від 25.09.2021 в порядку пункту 16 Правил складання актів з підстав оформлення його з порушенням вказаних правил та не встановлено обставин звернення відповідача з приводу подання ним скарги на комерційний акт.
При цьому, суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд дає вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промвагонтранс» про стягнення 92605,00 грн задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промвагонтранс» (01015, м.Київ, провулок Запечерний, будинок 2, ідентифікаційний код 35617553) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (79000, м. Львів, вул. Гоголя, будинок 1; ідентифікаційний код 40081195) штраф у розмірі 92605 (дев'яносто дві тисячі шістсот п'ять) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2022.
Суддя Т.В.Васильченко