02.06.2022 м. Івано-ФранківськСправа № 909/94/22
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта",
пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053;
поштова адреса: вул. Промислова, 7, м. Долина, Калуський район,
Івано-Франківська область, 77503;
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Зозулин Володимира Володимировича,
АДРЕСА_1 ;
про стягнення 4 912,97 грн, з яких: 2 612,86 грн - орендна плата, 1 583,90 грн - пеня, 487,14 грн - інфляційні збитки, 229,07 грн - 3% річних,
за участю:
від позивача: Раделицька Соломія Зіновіївна - юрисконсульт, (довіреність №01/01/07-1389/д від 15.12.2021)
від відповідача: не з'явився.
Публічне акціонерне товариство "Укрнафта" звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовної заявою до відповідача Фізичної особи-підприємця Зозулин Володимира Володимировича про стягнення 4 912,97 грн, з яких: 2 612,86 грн - орендна плата, 1 583,90 грн - пеня, 487,14 грн - інфляційні збитки, 229,07 грн - 3% річних за неналежне виконання грошового зобов'язання за договором оренди №2/20-ОР/849/17-ОР від 28.09.2017.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 14.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги. Обґрунтовує їх укладенням між сторонами договору оренди №2/20-ОР/849/17-ОР від 28.09.2017 та несплатою відповідачем орендної плати за лютий 2019 в розмірі 2 612,86 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за невиконання грошового зобов"язання просить суд покласти на відповідача додаткові юридичні обов"язки, обумовлені пунктом 6.2. договору та приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України у вигляді 1 583,90 грн - пені, 487,14 грн - інфляційних втрат та 229,07 грн - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані приписами статей 526, 599, 610, 625, 759, 762 Цивільного кодексу України.
Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань, письмових пояснень, як і заперечень в спростування заявлених позовних вимог суду не подав. Ухвали суду від 14.02.2022, від 30.03.2022 з відомостями про дату час та місце розгляду справи, отримані відповідачем 25.02.2022, 15.04.2022, про що свідчать повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень (а.с.34,40). Ухвала суду від 19.05.2022 направлялась рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві, яка є тотожною юридичній адресі ФО-П Зозулина В.В., зазначеній у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - вул. Полуванки, буд. 98, с. Мала Тур'я, Калуський район, Івано-Франківська область,77551, про що свідчить список рекомендованих листів Господарського суду Івано-Франківської області №3036 поданих у відділення поштового зв'язку Укрпошта з штрихкодовим ідентифікатором № 7650102290534. За результатами здійсненого судом трекінгу поштове відправлення з 28.05.2022 знаходиться у точці видачі/доставки. Крім того, з метою повідомлення відповідача про судове засідання 02.06.2022 о 12:40год, Господарським судом Івано-Франківської області здійснено декілька спроб передати телефонограму, проте за вказаним у ЄДРЮО, ФО-П та ГФ номером телефону абонент не відповідав.
В цьому випадку, за переконанням суду, можливість участі відповідача у судовому засіданні залежала виключно від його волевиявлення тобто мала суб'єктивний характер. Судом, з дотриманням порядку визначеного процесуальним законодавством, належним чином повідомлено заявника про дату час та місце розгляду справи, чим відповідно створено усі умови для реалізації його процесуальних прав, що свідчить про забезпечення його права на справедливий судовий розгляд в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, позаяк отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду. Така правова позиція дотримана у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі №911/3142/19.
Так, Європейський суд з прав людини в рішеннях від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", від 26.04.2007 у справі "Олександр Шевченко проти України", від 14.10.2003 у справі "Трух проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" неодноразово наголошував, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Беручи до уваги: - приписи статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду спору впродовж розумного строку; - норми частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, які вказують на те, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті і суд розглядає справу за відсутності такого учасника; - те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, а його явка не визнавалась судом обов"язковою; - те, що у суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті - спір вирішується у відсутності відповідача за матеріалами справи.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Фактичні обставини справи вказують на те, що між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (орендодавець/позивач) та Фізичною особою-підприємцем Зозулиним Володимиром Володимировичем (орендар/відповідач) укладено договір оренди №2/20-ОР/849/17-ОР від 28.09.2017 з додатковими угодами №1 від 22.03.2018, №2 від 10.08.2018, №3 від 15.02.2019. За цим договором, орендодавець передає орендарю у строкове платне користування об"єкт оренди - приміщення загальною площею 41,8м2, яке є частиною будівлі Будинку Техніки, що знаходить за адресою пр.Незалежності 6, м.Долина, Івано-Франківська область, а орендар зобов"язується прийняти об"єкт оренди та сплачувати орендодавцю орендну плату (пункт 1.1.договору).
Об"єкт оренди вважається переданим орендарю з моменту підписання уповноваженими представниками сторін акту передачі, який є невід"ємною частиною цього договору (пункт 3.3. договору).
Пунктами 5.1.,5.11. договору обумовлено, що за користування об"єктом оренди, починаючи з дати підписання акту передачі, орендарем сплачується орендна плата щомісячно 15 числа кожного поточного місяця. Орендна плата за перший місяць оренди, який є базовим місяцем оренди складає 2 348,81грн з ПДВ. Орендна плата за базовий місяць не індексується. За кожен наступний місяць, що слідує за базовим, орендна плата визначається у розмірі орендної плати за попередній місяць, скоригованої на індекс інфляції. У разі коли індекс інфляції не перевищує 100 відсотків, такий індекс застосовується із зазначенням 100 відсотків.
Додатковими угодами №2 від 10.08.2018, №3 від 15.02.2019 до договору розмір орендної плати збільшувався з тринадцятого місяця оренди - 2 466,25 грн з ПДВ, з дев"ятнадцятого - 2 589,56 грн з ПДВ.
Цей договір укладено строком на 24 місяці з 01.06.2017 до 31.05.2019 включно (пункт 9.1. договору в редакції додаткової угоди №3 від 15.02.2019).
Виконуючи умови договору позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення загальною площею 41,8кв.м., за адресою пр.Незалежності 6, м.Долина, Івано-Франківська область, що засвідчено сторонами у підписаному та скріпленому печатками орендодавця та орендаря акті приймання-передачі об"єкта оренди від 01.06.2017.
У відповідності до виписки з господарських операцій за період з 01.01.2019 до 30.09.2019 відповідачем перераховано на рахунок позивача 7 953,27 грн орендної плати за січень 2019, за березень, 2019, за квітень 2019. Проте доказів сплати орендної плати за лютий 2019 в сумі 2 612,86 грн - відповідачем суду не подано.
Предметом судового розгляду є матеріально-правова вимога позивача до відповідача про стягнення 4 912,97 грн, з яких: 2 612,86 грн - орендна плата, 1 583,90 грн - пеня, 487,14 грн - інфляційні втрати, 229,07 грн - 3% річних.
Із змісту статті 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору.
Згідно з приписами статей 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов"язковим для виконання сторонами.
Договір оренди №2/20-ОР/849/17-ОР від 28.09.2017 з додатковими угодами №1 від 22.03.2018, №2 від 10.08.2018, №3 від 15.02.2019 укладені між сторонами в межах чинного законодавства України - є правомірними, оскільки їх недійсність прямо не встановлена законом та вони не визнані судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).
До правовідносин оренди (найму) застосовуються положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених Господарським кодексом України.
Частинами 1, 3, 6 статті 283 Господарського кодексу України обумовлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Об"єктом оренди можуть бути нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення).
Згідно з частинами 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі (стаття 286 Господарського кодексу України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 Цивільного кодексу України, стаття 173 Господарського кодексу України).
Відповідно до положень статті 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України, частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Нормою частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписами статей 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки користування відповідачем об"єктом оренди за договором №2/20-ОР/849/17-ОР від 28.09.2017 позивачем доведено та документально підтверджено перед судом, а несплату в повному обсязі орендної плати - відповідачем не спростовано, то позовна вимога в частині стягнення орендної плати в розмірі 2 612,86 грн підлягає задоволенню в повному обсязі.
Приписами статті 599 Цивільного кодексу України обумовлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"яаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 Цивільного кодексу України).
Виходячи з положень вище зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов"язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох відсотків річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Крім того згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (стаття 549 Цивільного кодексу України).
Приписом частини 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане. Проте законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.
Пунктами 6.2.,6.4 договору сторони погодили, що у випадку порушення з вини орендаря строку сплати орендної плати, останній сплачує орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, нарахованої на суму прострочених платежів за кожен день існування прострочення. Нарахування неустойки (штрафу, пені) здійснюється протягом всього часу існування порушення орендарем зобов"язань за цим договором.
Об"єднана Палата Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі №910/13575/20, звертає увагу на те, що господарські суди у кожному конкретному випадку повинні належним чином проаналізувати умови договору щодо нарахування штрафних санкцій та відповідно встановити чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати тощо), або інший строк, відмінний від визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є меншим або більшим шести місяців.
Позивачем за порушення виконання грошового зобов'язання зі сплати орендної плати нараховано відповідачу пеню за період з 01.03.2019 до 31.01.2022 в розмірі 1 583,90 грн, 487,14 грн - інфляційних втрат, 229,07 грн - 3% річних за аналогічний період.
Судом здійснено перевірку правильності проведених позивачем розрахунків (а.с.10-12) та встановлено, що при нарахуванні пені позивачем не враховано пункти 6.2.,6.4 договору в яких відсутня умова щодо встановлення іншого строку, відмінного від передбаченого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, який є більшим шести місяців, як і не містять вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначення "до дати фактичного виконання" тощо. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №903/261/21. Усунувши вказані порушення суд прийшов до висновку, що правомірним є стягнення з відповідача пені за період з 01.03.2019 до 01.09.2019 в розмірі 464,30 грн (1 119,60 грн - відмовити). Одночасно, розрахунки інфляційних втрат - 487,14 грн, 3% річних - 229,07 грн є арифметично правильними.
З огляду на вимоги частин 1,3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обов'язок із доказування слід розуміти, як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 1 статті 76, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (частина 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили (частини 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи приписи статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покласти на сторін пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтею 1291 Конституції України, статтями 73-79, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
позов Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" до відповідача Фізичної особи-підприємця Зозулин Володимира Володимировича про стягнення 4 912,97 грн - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Зозулина Володимира Володимировича, АДРЕСА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта", пров. Несторівський, 3-5, м. Київ, 04053 (ідентифікаційний код 00136390) 2 612,86 грн - орендної плати, 464,30 грн - пені, 487,14 грн - інфляційних втрат, 229,07 грн - 3% річних, 1 915,58грн - судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені в сумі 1 119,60грн - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення складено 07.06.2022
Суддя С.Кобецька