майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"30" травня 2022 р. м. Житомир Справа № 906/1054/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Кравець С.Г.
секретар судового засідання: Зоренка О.М.
за участю представників сторін:
від позивачів- 1,2: не з'явились,
від відповідача-1: Титикало Р.С., адвокат, ордер серія АІ №1139986 від 23.05.2022,
від відповідача-2: Січевлюк-Врублевський Т.С., адвокат, ордер серія АА №1156145
від 13.11.2021 (приймав участь в судових засіданнях 18.02.2022, 10.05.2022,
17.05.2022),
прокурор: Тарасюк В.С., посвідчення №058855 від 21.12.2020,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в
особі: 1) Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області
(м.Житомир)
2) Національної академії аграрних наук України (м.Київ)
до 1) Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства
Національної академії аграрних наук України (с.Федорівка, Малинський район,
Житомирська область)
2) Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" (с.Олізарівка, Іванківській район,
Київська область)
про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність)
від 01.09.2020 та повернення земельних ділянок.
В судових засіданнях оголошувались перерви з 18.02.2022 до 09.03.2022, з 10.05.2022 до 17.05.2022, з 17.05.2022 до 30.05.2022, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України.
Керівник Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" про:
- визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладеного між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона - Сервіс+";
- повернення на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельних ділянок з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради, а також земельну ділянку площею 158,46га на території Вишевицької ОТГ.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 18.10.2021 позовну заяву керівника Коростенської окружної прокуратури прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 16.11.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 16.11.2021 відкладено підготовче засідання на 02.12.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 02.12.2021 відкладено підготовче засідання на 20.12.2021.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 20.12.2021 продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 12.01.2022.
20.12.2021 на адресу суду від Коростенської окружної прокуратури надійшла заява №52-876696вих-21 від 16.12.2021 про часткову зміну предмету позову (в порядку, передбаченому ч.3 ст.46, п.1 ч.1 ст.177 ГПК України), в якій прокуратура просила:
- визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона - Сервіс+";
- повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради (нині Малинської міської ради Коростенського району), а також земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ (нині Житомирського району).
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 12.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника ПП "Корона-Сервіс+" про залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, прийнято до розгляду заяву Коростенської окружної прокуратури №52-87-6696вих21 від 16.12.2021 про часткову зміну предмета позову та ухвалено здійснювати розгляд справи в межах поданих змін. Даною ухвалою суд також зобов'язав Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" надати господарському суду для огляду в судовому засіданні оригінал договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та відклав підготовче засідання на 25.01.2022.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.01.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" від 25.01.2022 про залишення позовної заяви без руху, закрито підготовче провадження, призначено справу до судового розгляду по суті на 18.02.2022 та викликано в судове засідання представника Поліської дослідної станції імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, визнавши його явку обов'язковою.
В судовому засіданні 18.02.2022 представник відповідача-2 заявив, що рішення у даній справі може вплинути на права та обов'язки Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (надалі Інститут картоплярства), у зв'язку з чим існує необхідність залучення його до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача.
Прокурор та представник відповідача-1 в судовому засіданні 18.02.2022 заперечили проти залучення Інституту картоплярства до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача оскільки вважають, що у Інституту картоплярства відсутні повноваження на розпорядження майном НААН України. Вказали, що рішення у даній справі не може вплинути на права та обов'язки зазначеного Інституту, оскільки з аналізу його статуту вбачається, що Інститут займається виключно науково-дослідною діяльністю, а юридичні особи, які йому підпорядковані функціонують як самостійні, статутні суб'єкти з правами юридичної особи.
В судовому засіданні 18.02.2022 суд оголосив перерву при розгляді справи по суті до 09.03.2022, відповідно до ч.2 ст.216 ГПК України, про що зазначено в протоколі судового засідання від 18.02.2022.
З огляду на неприпиняючі повітряні удари ворога у місті Житомир та в Житомирській області та з метою недопущення випадків загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів, працівників суду та суддів, дана справу в судовому засіданні 09.03.2022 не розглядалася.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.03.2022 продовжено строк розгляду справи по суті та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 10.05.2022.
До господарського суду 09.03.2022 від відповідача-2 надійшли письмові пояснення представника ПП "Корона-Сервіс+" від 22.02.2022 з доданими документами, в яких зазначено про необхідність залучення в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Інституту картоплярства Національної академії наук України та викладено позицію щодо недотримання прокурором при звернені з даним позовом порядку, встановленого ст.23 ЗУ "Про прокуратуру" (т.3, а.с.65-73).
В судове засідання при розгляді справи по суті Національна академія аграрних наук України, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України своїх представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
При розгляді справи по суті суд враховував, що Національна академія аграрних наук України в заяві від 01.12.2021 просила розгляд справи здійснювати без участі представника академії. В даній заяві також зазначила, що підтримує позовні вимоги прокуратури в повному обсязі та просила задовольнити позовну заяву керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України (т.2, а.с.93).
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в судове засідання при розгляді справи по суті свого представника не направило. У клопотанні, яке надійшло на електронну адресу суду 23.11.2021, представник позивача-1 просив провести розгляд справи без його участі; при ухваленні судового рішення покладався на розсуд суду (т.2, а.с.78).
Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України у відзиві на позовну заяву позов керівника Коростенської окружної прокуратури про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення земельних ділянок визнала та просила його задовольнити, з підстав наведених у відзиві на позов, письмових поясненнях від 25.11.2021, від 16.12.2021, запереченнях від 03.05.2022 (т.2, а.с.37-40, 81-84, 202-204, т.3, а.с.97-99).
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 10.05.2022 підтримав свою позицію про необхідність залучення Інституту картоплярства до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача. Проти задоволення позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні з підстав, наведених у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив, поясненнях від 22.02.2022 (т.2, а.с.17-27, 107-113, т.3, а.с.65-73).
Прокурор в засіданні суду 10.05.2022 заперечила проти залучення Інституту картоплярства до участі у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє вимог на предмет спору на стороні позивача. Підтримала поданий позов з урахуванням заяви про часткову зміну предмета позову (т.1, а.с.1-18, т.2, а.с.172-175) та просила: визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+"; зобов'язати Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради (нині Малинської міської ради Коростенського району), а також земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ (нині Житомирського району). Також просила повернути з Державного бюджету України 25% судового збору на користь Житомирської обласної прокуратури, сплаченого за позовними вимогами до Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, у зв'язку із визнанням позову відповідачем-1.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи представника ПП "Корона-Сервіс+" про необхідність залучення Інституту картоплярства Національної академії наук України до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, а також матеріали даної справи, господарський суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.
Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов'язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
Відповідно до ч.3 ст.50 ГПК України, у заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити до участі у справі.
Відповідно до ч.4 ст.50 ГПК України, про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов'язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.
Названа норма ст.50 ГПК України зобов'язує заявника зазначити, яким чином рішення у справі може вплинути на його права або обов'язки, щодо однієї із сторін, тобто які обов'язки можуть виникнути або який вплив зазнають права третьої особи у майбутньому у відносинах зі сторонами справи в разі задоволення або відмови у задоволенні позову.
В обґрунтування заявленого клопотання про залучення Інституту картоплярства Національної академії наук України до участі в справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, представник ПП "Корона-Сервіс+" зазначає, що рішення у справі може вплинути на права і обов'язки Інституту картоплярства Національної академії наук України, як юридичної особи, якій підпорядкована Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна, а спірні земельні ділянки необхідні Інституту для здійснення його основної статутної діяльності.
Суд зауважує, що метою участі третіх осіб у справі є відстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи.
Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.
Проте, у даному спорі судом таких обставин судом не встановлено. Так, суд враховує, що Поліській дослідній станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України передано у постійне користування земельні ділянки площею 1166,8га на території Малинського району Житомирської області для науково-виробничої діяльності, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007 (т.1, а.с.102-103).
Предметом позову у даній справі є визнання недійсним укладеного між відповідачами договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернення на користь Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельних ділянок з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392 га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347 га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га, 1825081800:01:000:1269 та площею 156,9436 га, які знаходяться у постійному користуванні Поліської дослідної станції ім. О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України на підставі Державного акта на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007.
Пунктом 3.10 Статуту Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, затвердженого президентом Національної академії аграрних наук України 27.03.2018 передбачено, що Підприємство з урахуванням завдань наукової установи, якій воно підпорядковане самостійно вирішує питання своєї господарської діяльності, в тому числі визначає структуру управління, розробляє штатний розпис, вступає в договірні відносини з іншими установами, підприємствами та організаціями, набуваючи майнові і відповідні обов'язки, може бути позивачем та відповідачем в судах (т.2, а.с.213-226).
Відповідно до п.7 Статуту Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, Поліська дослідна станція імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України ( код ЄДРПОУ 32883166) підпорядкована Інституту як самостійний статутний суб'єкт з правами юридичної особи (т.3, а.с.103-110).
Відповідно до розділу III Статуту Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, Інститут є юридичною особою, зареєстрованою в порядку, визначеному законодавством, що регулює діяльність неприбуткових установ; має відокремлене майно, самостійний баланс, може від свого імені набувати права та обов'язки, бути позивачем і відповідачем у судах; має печатку, на якій зазначено його найменування та належність до Академії; заснований на державній власності; на балансі Інституту знаходиться майно, закріплене за ним Академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок коштів загального або спеціального фондів Державного бюджету; за Інститутом закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення наукової діяльності Інституту та надані йому на праві постійного користування, що посвідчується у встановленому законом порядку.
Спір у даній справі стосується земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні саме Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, а не Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. Інститут картоплярства Національної академії наук України не є учасником спірних правовідносин щодо визнання договору недійсним та повернення зазначених у позові земельних ділянок.
Відповідно до п.п. 56, 57, 58 Статуту Інституту картоплярства, дослідні господарства та інші підприємства, що входять до мережі Інституту, як юридичні особи, є державними сільськогосподарськими підприємствами, створеними з метою організаційно- господарського забезпечення Інституту умов для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння сільськогосподарських культур і саджанців тощо. Відносини між Інститутом і дослідними господарствами будуються, як правило, на підставі договорів, які укладаються до початку наступного року і спрямовуються на виконання програм науково-дослідних робіт. В договорах визначаються обсяги робіт та послуг, строки їх виконання, порядок використання продукції від дослідів та розрахунків за роботи та послуги.
В пункті 9 Статуту Інституту картоплярства визначені основні напрями діяльності, серед яких: виконання прикладних та фундаментальних науково-дослідних робіт; розробка наукових питань селекції, насінництва, технології вирощування, зберігання та переробки картоплі; перевірка в місцевих кліматично-ґрунтових умовах та впровадження прогресивних технологій вирощування картоплі та її переробки; пропаганда та впровадження в сільськогосподарське виробництво досягнень вітчизняної та зарубіжної науки і передового досвіду; організація підвищення кваліфікації працівників-картоплярів України та підготовка наукових кадрів на третьому (освітньо-науковому) рівні вищої освіти; вдосконалення форм оплати праці і господарського розрахунку; методичне керівництво та координація наукових досліджень в галузі картоплярства; науково-технічне співробітництво із зарубіжними науково-дослідними організаціями, підприємствами і фірмами в межах чинного законодавства; виконання самостійно або у співпраці з іншими організаціями проектів в основі яких покладені наукові досягнення із залученням інноваційного фонду, а також державних, комерційних та інших кредитів; господарська діяльність не заборонена законом.
Отже, з аналізу наведених положень Статуту слідує, що Інститут займається виключно науково-дослідною діяльністю, а юридичні особи, які йому підпорядковані функціонують як самостійні, статутні суб'єкти з правами юридичної особи.
Пунктом п.1.1 Статуту відповідача-1, визначено, що Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України заснована на основі держаної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном. Відповідно до положень якого прокурором і подано позов в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук.
З огляду на вище викладене в сукупності, судом не встановлено обставин того, що рішення у даній справі безпосередньо вплине на права та обов'язки Інституту картоплярства Національної академії наук України, в контексті позовних вимог та правовідносин, що виникли на підставі оспорюваного договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, у зв'язку з чим, підстав для залучення останнього до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача суд не вбачає.
В судовому засіданні 10.05.2022 при розгляді справи по суті, за клопотанням представника відповідача-2 про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи, оголошено перерву до 17.05.2022, про що зазначено в протоколі судового засідання від 10.05.2022.
Після оголошеної в судовому засіданні за клопотанням представника позивача-2 перерви, 17.05.2022 від представника відповідача-2 на адресу суду надійшли пояснення від 17.05.2022 до яких додана заява свідка та клопотання від 17.05.2022 про залишення позовної заяви без руху (т.3, а.с.132-134, 137-139).
В судове засідання 17.05.2022 позивачі та відповідач-1 свої представників не направили, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 17.05.2022 підтримав подане клопотання від 17.05.2022 про залишення позовної заяви без руху, просив долучити докази додані до пояснень від 17.05.2022 до матеріалів справи та просив їх задовольнити.
Прокурор заперечила щодо задоволення вказаних клопотань представника відповідача-2 та долучення додаткових доказів, просила їх відхилити.
Розглянувши подане відповідачем-2 клопотання від 17.05.2022 про залишення позовної заяви без руху та долучення до матеріалів справи заяви свідка, судом враховується, що відповідно до ч.1 ст.113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами статті 80 ГПК України, відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Частиною 4 статті 88 ГПК України передбачено, що заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
Згідно з ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 25.01.2022 було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 18.02.2022.
Положеннями ч.3 ст.201 ГПК України передбачено, що оголошення головуючим судового засідання відкрити розпочинається розгляд справи по суті.
У даній справі, розгляд справи по суті розпочато в судовому засіданні 18.02.2022, а в подальшому при розгляді справи по суті оголошувались перерви, зокрема, за клопотанням представника відповідача-2.
Представник відповідача-2 був присутній при розгляді справи в підготовчому провадженні, тобто мав можливість подати заяву свідка та клопотання про залишення позовної заяви без руху на стадії підготовчого судового засідання, однак таким правом не скористався, клопотань про поновлення строку для подачі вказаної заяви свідка та клопотання про залишення позову без руху не заявляв і за поданими до справи доказами судом не встановлено неможливості подачі таких документів відповідачем-2 на стадії підготовчого провадження. При цьому суд зазначає, що відповідачу-2 було достеменно відомо інформацію щодо засновників ПП "Корона-Сервіс+" та особи, яка з боку відповідача-2 засвідчила додані до листів ПП "Корона-Сервіс+" №31/06-21 від 14.06.2021 та №31/06-21 від 14.06.2021 копії документів.
Відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.
Враховуючи основні засади (принципи) господарського судочинства, серед яких, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, суд враховує, що неможливість подачі вказаних документів в підготовчому засіданні відповідачем-2 не доведена, а тому клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху від 17.05.2022 та додану до пояснень в порядку статті 42 ГПК України від 17.05.2022 заяву свідка, суд залишає без розгляду.
Представник відповідача-2 в судовому засіданні 17.05.2022 при розгляді справи по суті також підтримав заявлене ним клопотання про залишення позову без розгляду, яке обґрунтоване недотриманням прокурором при зверненні з позовом порядку встановленого ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та просив його задовольнити. Зазначив, що прокурор не вжив всіх передбачених законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, а саме не повідомив державне підприємство (особу публічного права, суб'єкта управління державною власністю) про звернення до суду, що свідчить про наявність підстав для такого представництва.
Прокурор заперечив проти задоволення заявленого представником відповідача-2 клопотання про залишення позову прокуратури без розгляду з підстав недотриманням прокурором при зверненні з позовом порядку встановленого ст.23 Закону України "Про прокуратуру". Доводи прокуратури щодо підстав представництва прокуратури інтересів держави в особі позивачів у даній справі викладені у позовній заяві та заявах від 20.12.2021, письмових поясненнях від 24.01.2022 №15/1-62вих-22 (т.1, а.с.1-18, т.2, а.с.232-237, т.3, а.с.18-27).
Розглянувши заявлене представником відповідача-2 клопотання про залишення позову прокуратури без розгляду, яке обґрунтоване недотриманням прокурором при зверненні з позовом порядку встановленого ст.23 Закону України "Про прокуратуру", суд зазначає наступне.
Статтею 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладена функція представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Право звернення прокурора до суду в інтересах держави передбачено також ст.23 Закону України "Про прокуратуру" та ст.53 ГПК України.
Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під представництвом прокуратурою інтересів держави треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючі визначені Конституцією України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави з урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, у зв'язку із чим прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство підставу позову та зазначає, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Згідно ст.14 Конституції України та ст.373 ЦК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 2 Закону України "Про охорону земель" визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
З контексту викладеного вище рішення Конституційного суду України, враховуючи положення чинного законодавства, вбачається, що прокурором прояв порушення інтересів держави визначається самостійно з урахуванням публічного інтересу. Держава зацікавлена у дотриманні процедур набуття прав на землю, так само як і у дотриманні норм чинного законодавства. Додержання вимог закону не може не являти публічного інтересу, оскільки є проявом управлінської функції держави та спрямоване на забезпечення єдиного підходу до врегулювання тих чи інших правовідносин, впровадження системності та прозорості у набутті і реалізації прав громадянами і юридичними особами, принципу конституційної рівності суб'єктів цивільних правовідносин.
Законність відчуження прав на землю та її раціональне використання становлять посилений суспільний інтерес. Додержання законності при набутті прав користування земельними ділянками є невід'ємними складовими земельної реформи. Протидія незаконному заволодінню правами на землі державної власності має важливе значення для економіки та безпеки держави.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 02.11.2004 категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес".
Зі змісту положень ч.4 ст.53 ГПК України, ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" вбачається, що прокурор, звертаючись до суду з позовною заявою в інтересах держави, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким не здійснюється або неналежним чином здійснюється захист цих інтересів.
Органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції захисту інтересів держави у спірних відносинах, прокурор визначив Національну академію аграрних наук України та Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області. Наявність підстав для представництва інтересів держави у спірних відносинах прокурор обґрунтував бездіяльністю позивачів щодо захисту належним чином інтересів держави. Прокурор, зокрема зазначив, що у даному випадку порушення інтересів держави полягає у порушенні нормативно визначеної законодавцем процедури укладення договорів оренди землі; укладенням угоди про спільну діяльність з метою ухилення від укладення договору землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, виданої виключно для освітньої діяльності, суб'єкту господарювання для здійснення підприємницької діяльності. Вказує, що укладення договору між відповідачами всупереч встановленому державою порядку, зачіпає інтереси держави у сфері контролю за використанням та охороною земель, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду з позовом.
Відповідно до Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру.
За приписами Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333, Головне управління Держгеокадастру в області (далі - Головне управління) є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане. Голова місцевої державної адміністрації координує діяльність Головного управління і сприяє йому у виконанні покладених на нього завдань.
Основними завданнями Держгеокадастру є: реалізація державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів; надання адміністративних послуг згідно із законом у відповідній сфері; внесення на розгляд Міністра аграрної політики та продовольства пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері національної інфраструктури геопросторових даних, топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань організовує та здійснює державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності: у частині додержання вимог земельного законодавства щодо використання та охорони земель за: додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконанням вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням; додержанням вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових договорів, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок; веденням державного обліку і реєстрації земель, достовірністю інформації про земельні ділянки та їх використанням; розміщенням, проектуванням, будівництвом та введенням в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель; здійсненням комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям; додержанням строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового здійснення заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням; виконанням умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених робочим проектом землеустрою; додержанням правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереженням захисних насаджень і межових знаків; додержанням установленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва; додержанням строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю (підпункт 33 пункту 4 Положення).
Відповідно до підпункту 50 пункту 4 Положення, Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених Земельним кодексом України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.
Враховуючи викладене, органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме:
- функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності;
- функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, у тому числі за дотриманням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.
Аналіз вказаного дає підстави стверджувати, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру і яке створено саме з метою реалізації повноважень останньої на території Житомирської області.
За викладеного, прокурор при зверненні з даним позовом правомірно визначив Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області позивачем у даній справі.
Іншим позивачем, якого прокурор визначив та в інтересах якого звернувся у даній справі є Національна академія аграрних наук України.
Правові основи управління об'єктами державної власності закріплені Законом України "Про управління об'єктами державної власності".
Пунктом 9 частини 1 статті 3 наведеного Закону України "Про управління об'єктами державної власності" (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, передане в безстрокове безоплатне користування Національній академії наук України, галузевим академіям наук.
Згідно частини 1 статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені пунктами 1,3-11, 14-15, 18-38 статті 6 цього Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.
Статтею 7 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" визначено, що землекористування та реалізація прав власника земельних ділянок (для приватних наукових установ), у тому числі набуття відповідних прав на землю, здійснюються науковими установами відповідно до земельного законодавства. Земельні ділянки передаються державним і комунальним науковим установам у постійне користування у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, і не можуть бути вилучені (припинено право постійного користування земельною ділянкою) за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування без згоди власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу чи Президії - Національної академії наук України або національних галузевих академій наук.
Пунктом 17 статті 6 Статуту Національної академії аграрних наук України, затвердженого 07.04.2016 загальними зборами НААН, визначено, що НААН здійснює повноваження з управління державним майном, забезпечує його ефективне використання та розпоряджається ним у межах, визначених законодавством, виступає головними розпорядником бюджетних коштів.
Відповідно до Статуту Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, затвердженого президентом Національної академії аграрних наук України 27.03.2018, Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України заснована на основі держаної власності, перебуває у віданні Національної академії аграрних наук України, як органу управління державним майном (т.2, а.с.213-226).
Згідно з пунктом 3.5 Статуту відповідача-1, економічною основою діяльності підприємства є державна власність України на основні фонди, інше державне майно, а також землі Академії, які закріплені за нею постановою Президії Верховної Ради Української РСР "Про статус Української академії аграрних наук" від 29 липня 1991 року №1370-XII, що перебувають у розпорядженні установ Академії.
Майновий комплекс підприємства складають усі матеріальні та нематеріальні активи, що обліковуються на балансі Підприємства і передані йому Академією на праві господарського відання, а також придбані Підприємством за рахунок бюджетних коштів та коштів від фінансово-господарської діяльності та/або набуті іншим шляхом, не забороненим законодавством (пункт 4.1 Статуту).
Відповідно до пункту 4.3 Статуту Підприємство користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до мети своєї діяльності та чинного законодавства.
Земельні ділянки, які надані в постійне користування підприємству для розміщення його об'єктів, здійснення науково-дослідної та господарської діяльності виробництва оригінального, елітного та репродукційного насіння, вирощування садивного матеріалу сільськогосподарських культур і пропаганди ведення товарного сільськогосподарського виробництва, визначених Статутом Академії та цим Статутом є державною власністю (пункт 4.4 Статуту відповідача-1).
Вилучення земельних ділянок Підприємства може здійснюватися лише за згодою Президії Академії відповідно до норм чинного законодавства (п.4.5. Статуту).
Згідно поданих до справи доказів, Поліській дослідній станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України було передано у постійне користування земельні ділянки площею 1166,8га на території Малинського району Житомирської області для науково-виробничої діяльності, що підтверджується Державним актом на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007 (т.1, а.с.102-103).
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Національної академії аграрних наук України, як органу який управляє державним майном у спірних правовідносинах.
Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту, а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
В матеріалах справи наявні повідомлення Коростенської окружної прокуратури за №52-87-3975вих-21 та №52-87-3976вих21 від 03.09.2021, адресовані позивачам, яким останніх поінформовано про намір прокурора звернутися до суду з відповідним позовом (т.1, а.с.80-83, 86-89).
У відповідь на звернення прокуратури, Національна академія аграрних наук України повідомила, що укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договір на погодження до НААН не надходив і Національна академія аграрних наук не заперечує проти представництва прокуратурою у суді законних інтересів держави (т.1, а.с.90). Отже, Національною академією аграрних наук України висловлено чітку позицію про відсутність заперечень щодо представництва Коростенською окружною прокуратурою в інтересах держави в суді.
Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, у відповіді на звернення прокуратури, повідомило про неможливість самостійного звернення до суду у зв'язку з обмеженим фінансуванням (т.1, а.с.84).
Оцінюючи підстави звернення прокурора із даним позовом, суд зазначає, що Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національна академія аграрних наук України не вчинили жодних дій в межах наданих повноважень та не звернулись самостійно до суду з відповідним позовом, що є свідченням неналежного здійснення ними захисту інтересів держави у даних правовідносинах.
При цьому, бездіяльність Національної академії аграрних наук України щодо усунення порушень, які мали місце під час передачі земельних ділянок у оренду та використання земель державної форми власності ПП "Корона-Сервіс+", які на праві постійного користування належать Поліській дослідній станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, свідчить про невиконання обов'язку щодо захисту та відновлення порушених майнових інтересів держави вищевказаним органом.
Зазначені обставини вказують про бездіяльність державних органів, до компетенції яких віднесені повноваження звернутися із відповідним позовом до суду за захистом інтересів держави у правовідносинах, з яких виник спір у даній справі, а тому прокурором цілком правомірно подано позов у цій справі в інтересах держави в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України.
Звернення прокурора до суду з даним позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання щодо законності розпорядження належними державі земельними ділянками сільськогосподарського призначення.
Таким чином, прокуратурою виконано передбачені чинним законодавством вимоги та належним чином обґрунтовано підстави для представництва інтересів держави в господарському суді.
При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача-2 про те, що прокурор повинен був повідомити Поліську дослідну станцію імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України про звернення з позовом до суду для здійснення представництва інтересів держави, оскільки за змістом статті 23 Закону України "Про прокуратуру" на прокурора покладено обов'язок попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень в інтересах якого прокурор звертається з позовом, оскільки Поліська дослідна станція імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України виступає відповідачем-1 у даній, відповідно на останнього не поширюється дія вказаної норми.
В судовому засіданні 17.05.2022 судом досліджено наявні в матеріалах справи докази та оголошено перерву на стадії судових дебатів за клопотанням представника відповідача-2 до 30.05.2022, про що зазначено в протоколі судового засідання від 17.05.2022.
Позивачі та відповідач-2 в судове засідання 30.05.2022 не прибули, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
25.05.2022 на адресу суду від представника відповідача-2 - адвоката Січевлюк-Врублевського Т.С. надійшла заява від 23.05.2022 про відкладення судового засідання, в якій представник просив визнати поважними причини неявки відповідача-2 та його представника та відкласти судове засідання на іншу дату.
Прокурор та представник відповідача-1 - Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України заперечили проти задоволення заяви представника відповідача-2 про відкладення судового засідання, посилаючись на те, що представник відповідача-2 затягує розгляд справи. Представник Поліської дослідної станції імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України позов керівника Коростенської окружної прокуратури про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та просив задовольнити, з підстав наведених у відзиві на позов, письмових поясненнях від 25.11.2021, від 16.12.2021, запереченнях від 03.05.2022 (т.2, а.с.37-40, 81-84, 202-204, т.3, а.с.97-99). Щодо повернення земельних ділянок заперечив, зазначивши, що наразі вони засіяні Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна.
Розглянувши в судовому засіданні 30.05.2022 заяву представника ПП "Корона-Сервіс+" - адвоката Січевлюк-Врублевського Т.С. про відкладення судового засідання від 23.05.2022, господарський суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.216 ГПК України, суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч.2 ст.202 цього Кодексу.
Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження (ч.2 ст.202 ГПК України).
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).
Обґрунтовуючи заяву про відкладення розгляду справи, представник ПП "Корона-Сервіс+" - адвокат Січевлюк-Врублевський Т.С. посилається на те, що в цей день він буде перебувати у відрядженні в Таращанському районному суді Київської області в якості представника відповідачів у цивільній справі №375/2407/18.
Тобто, подаючи до суду заяву про відкладення розгляду справи, заявник жодним чином не обґрунтовує необхідність такого відкладення, з метою вчинення будь-яких процесуальних дій, що потребують особистої його явки в судове засідання.
Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах.
Доказів неможливості направлення в судове засідання іншого представника чи неможливості з'явитись в судове засідання 30.05.2022 безпосередньо керівнику ПП "Корона-Сервіс+" відповідачем-2 не надано.
Також суд зазначає, що представник чи керівник ПП "Корона-Сервіс+" не були позбавлені права взяти участь в судовому засіданні 30.05.2022 об 11:00 в режимі відеоконференції за допомогою додатку EASYCON, про що судом було роз'яснено в ухвалі суду 23.03.2022.
При цьому судом враховується, що дата судового засідання 30.05.2022 була узгоджена з представником відповідача-2 в судовому засіданні 17.05.2022 і за обставин обізнаності (з 22.04.2022) представника відповідача-2 про те, що в цей день (30.05.2022 о 13:30) призначено у Таращанському районному суді Київської області судове засідання у цивільній справі №375/2407/18, де Січевлюк-Врублевський Т.С. є представником відповідачів, жодних заперечень проти оголошення перерви у справі №906/1054/21 до 30.05.2022 о 11:00, представником відповідача-2 висловлено не було.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
В судове засідання 30.05.2022 явка учасників справи обов'язковою не визнавалась і нез'явлення представника відповідача-2 в судове засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
Отже, враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду і судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника ПП "Корона-Сервіс+", позиція щодо позовних вимог достатньо повно була викладена у заявах по суті справи та озвучена представником відповідача-2 в судових засіданнях при розгляді справи по суті, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні заяви представника ПП "Корона-Сервіс+" про відкладення судового засідання.
В свою чергу, за приписами ст.129 Конституції України, ст.2 ГПК України, одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Роль національних судів полягає в організації судових проваджень таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, які приймали участь в судових засіданнях при розгляді справи по суті, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор посилається на те, що між відповідачами існують відносини з передання у користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються, а умови укладеного договору між відповідачами свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельних ділянок. Укладення оскаржуваного договору з метою приховування іншого правочину, а саме договору оренди землі, що свідчить про удаваність, є підставою для визнання договору недійсним в судовому порядку. Прокурор зазначає про неотримання відповідачем-1 погодження органу управління на час укладення оскаржуваного правочину. У зв'язку із тим, що Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" незаконно набуло право на користування земельними ділянками відповідача-1, а державне майно використовується не за цільовим призначенням, прокурором подано позов у даній справі.
У позовній заяві прокурор просить визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та застосувати наслідки недійсності договору шляхом зобов'язання повернути займані земельні ділянки.
Представник відповідача-2 посилається на те, що прокуратурою до позовної заяви додано неналежний, недопустимий і недостовірний доказ - фотокопію оспорюваного договору від 01.09.2021 про спільний обробіток землі без кількох його сторінок (т.2, а.с.112-113), а також заперечує відповідність наданого прокуратурою оригіналу договору, наголошуючи на невідповідності його вимогам оформлення пункту 5.26 Національного стандарту України. Вказує на те, що суд не вправі брати такий доказ (договір) до уваги.
Слід зазначити, що ухвалою від 12.01.2022 суд відмовив у задоволенні клопотання представника Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" про залишення позову без розгляду на підставі пункту 4 частини 1 статті 226 ГПК України, яке міститься в прохальній частині заперечень від 07.12.2021 на відповідь на відзив на позовну заяву. Відмовляючи у задоволенні даного клопотання господарський суд врахував наведені прокурором і відповідачем-1 пояснення (15.04.2021 у Поліській дослідній станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України змінилося керівництво, а попередній керівник Старовойт В.Б знаходиться під слідством та до цього часу не передав новому керівнику усі документи, що стосуються діяльності Поліської дослідної станції. Діючому директору відповідача-1 Опеньку Ю.А. стало відомо про існування договору від 10.11.2020 про надання поворотної фінансової допомоги та договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 лише після отримання від Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" листів №31/06-21 та №32-06-21 від 14.06.2021 до яких було додано засвідчені відповідачем-2 копії відповідних договорів. Вжиті прокурором заходи по з'ясуванню наявності у відповідачів (сторін договору) його оригіналу виявились безрезультатними. Також представник відповідача-1 вказував, що не виключає, що ПП "Корона-Сервіс+" знаючи про відсутність у відповідача-1 оригіналу опорюваного договору, навмисно вводить в оману суд для створення штучних підстав для залишення позову без розгляду) дійшов висновку, що наведене у сукупності свідчать про наявність об'єктивних причин, які судом розцінено як поважні, а тому відсутні підстави для залишення позову без розгляду у зв'язку з неподанням прокурором та позивачами для огляду оригіналу оспорюваного договору.
Частиною 6 статті 91 ГПК України передбачено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Ухвалою суду від 12.01.2022 зобов'язано Приватне підприємство "Корона-Сервіс+" надати господарському суду для огляду в судовому засіданні оригінал договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+".
Відповідач-2 вимог суду не виконав, оригінал оспорюваного договору для огляду суду не надав. В листі від 25.01.2022 представник відповідача-2 повідомив про відсутність у ПП "Корона-Сервіс+" оригіналу договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 з Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна (т.3, а.с.28).
Отже, оригінал оспорюваного договору для огляду суду не надано жодною із сторін. При цьому суд виходить з того, що відповідач-1 не зміг надати оригінал договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 з об'єктивних причин - зміна керівництва установи та не передання документів попереднім керівником Старовойт В.Б., який знаходиться під слідством. Разом з тим, судом враховується, що відповідачем-1 надано до відзиву на позов примірник оспорюваного договору.
Натомість жодних пояснень з викладенням логічних причин відсутності у відповідача-2 оригіналу оспорюваного договору представником відповідача-2 в поясненнях від 25.01.2022 не наведено. При цьому суд враховує, що при розгляді справи по суті в судовому засіданні 17.05.2022 представник відповідача-2 на запитання прокурора щодо підстави засівання ПП "Корона-Сервіс+" зазначених у позові земельних ділянок, пояснив, що вони засіяні на підставі договору про спільну діяльність.
Слід зазначити, що визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 "Докази та доказування" ГПК України.
Відповідно до статті 73 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.
17.10.2019 набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".
Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Суд зауважує, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyondreasonabledoubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд акцентує увагу, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язками, відносинами і залежностями. Таке з'ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Дослідивши зібрані у справі докази, суд враховує, що факт укладення між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 мав місце. При цьому суд виходить з того, що в матеріалах справи містяться оригінали листів №32/06-21 та №31/06-21 від 14.06.2021 ПП "Корона-Сервіс+" із доданими до них завіреними відповідачем-2 копіями договору від 01.09.2020 про спільний обробіток землі (спільну діяльність) з додатками №1 та №2 до даного договору, акту від 01.09.2020 приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, платіжного доручення №3623 від 09.06.2021, опису вкладення, поштового конверту, договору про надання поворотної фінансової допомоги від 10.11.2020, платіжних дорученнях: №2060 від 27.11.2020, №2072 від 01.12.2020, №2351 від 28.12.2020, №2436 від 13.01.2021, №2439 від 13.01.2021, опису вкладення, поштового конверту, які надійшли на адресу відповідача-1 від ПП "Корона-Сервіс+" (т.2, а.с.124-134, 136-144).
Вказані документи, в тому числі, копію оспорюваного договору з додатками та акт приймання-передачі від 01.09.2020 від імені ПП "Корона-Сервіс+" засвідчила ОСОБА_1 , яка згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є засновником Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" та його кінцевим беніфіціарним власником (т.1, а.с.182). Відповідачем-2 не подано доказів проведення у встановленому законом порядку, почеркознавчої експертизи за результатами якої було б встановлено, що підпис на вказаних документах належить іншій особі, а не ОСОБА_1 і суду клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи відповідачем-2 не заявлялось.
Судом враховується, що підпис Сидорук Н.А. на примірниках даних документів засвідчується відтиском печатки ПП "Корона-Сервіс+" як юридичної особи. При цьому суд констатує, що печатка юридичної особи відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, а тому, враховуючи наявність відтиску печатки відповідача на договорі, додатках та акті, суд дійшов висновку, що відповідач-2 має нести відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні її відбитків на договорах, актах, листах, розрахункових документах. Доказів її втрати, викрадення або в інший спосіб вибуття з володіння відповідача-2 або використання її іншою особою ПП "Корона-Сервіс+" суду не надано, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати, що печатка підприємства використовувалася проти волі відповідача-2. Даний факт відповідачем-2 не спростовано, в матеріалах справи такі докази відсутні.
В листі від 14.06.2021 вих.№32/06-21 директор ПП "Корона-Сервіс+" Войтко С.А., посилаючись на укладення між Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та сплату на виконання його умов частини доходу в сумі 50000,00грн, пропонував провести взаємозалік між Договором про надання поворотної фінансової допомоги від 10.11.2020 та Договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 (т.2, а.с.124).
В листі від 14.06.2021 вих.№31/06/21 директор ПП "Корона-Сервіс+" Войтко С.А., посилаючись на укладення між Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" договору про надання поворотної фінансової допомоги від 10.11.2020 та договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 з метою урегулювання будь-яких спорів пропонував провести взаємозалік між зазначеними договорам на суму 200000,00грн (т.2, а.с.136).
До листа відповідача-2 від 14.06.2021 додана копія платіжного доручення №3626 від 09.06.2021 на суму 50000,00грн на перерахування платником - ПП "Корона-Сервіс+" на користь одержувача - Поліської ДС ім.О.М.Засухіна ІК НААН частини доходу згідно договору про спільний обробіток землі від 01.09.2020, що вбачається з графи призначення платежу даного платіжного документа (т.2, а.с.133). Тобто, наведене підтверджує вчинення відповідачем-2 дій, спрямованих на виконання договору від 01.09.2020 про спільний обробіток землі (спільну діяльність).
Отже, зміст листів відповідача-2 від 14.06.2021 №31/06/21 та №32/06/21, факт засвідчення відповідачем-2 договору про спільний обробіток землі від 01.09.2020 з додатками, а також вчинення відповідачем-2 дій по його виконанню, є достатнім для підтвердження його укладення між відповідачами, у зв'язку з чим суд, керуючись наведеним критерієм доказування, дійшов висновку, що зазначені вище докази, надані прокуратурою та відповідачем-1, відповідають критеріям належності та вірогідності. Відтак, доводи відповідача-2 про протилежне спростовуються вищенаведеним.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор просить визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України земельні ділянки посилаючись на те, що сторони за спірним правочином мали намір приховати справжні правовідносини, уникнути передбаченої законом процедури для отримання землі державної власності в оренду.
Відповідач-1 заявлені позовні вимоги визнав, про що зазначив у відзиві на позов.
Відповідач-2 заперечуючи проти задоволення позову зазначає, що прокуратура помилково вважає спірний договір договором оренди, в зв'язку з тим, що він не містить всіх істотних умов, які характерні для договору оренди землі. Вказує, що спірний договір є змішаним з основними елементами договору підряду і земельна ділянка не вибувала з користування станції ім.О.М. Засухіна, а відтак права держави не порушені.
Як встановлено судом, 01.09.2020 між Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (сторона-1) та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" (сторона-2) було укладено договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність), за умовами п.1.1. якого Сторони за даним договором зобов'язуються шляхом об'єднання майна і зусиль спільно займатись вирощуванням сільськогосподарської продукції, визначеної Стороною-2, на земельних ділянках, згідно Додатку №1, що розташовані на території с.Федорівка. Малинського району та Вишевицької ОТГ, Радомишльського району, Житомирської області та належать Стороні-1 на праві постійного користування землею (далі по текст - Земельні ділянки) (т.2, а.с.125-129)
Згідно п.4.1. договору, внесками сторін за цим договором є наступне:
4.1.1 внесок сторони-1 - особиста трудова участь, згідно п.2.1.2, а також право безперешкодного доступу до земельних ділянок, вказаними в Додатку №1 проведення всіх необхідних передпосівних та посівних робіт та збору врожаю на них для цілей здійснення спільної діяльності в рамках цього договору стороною-2.
4.1.2 Внесок Сторони-2 - надання насіннєвого матеріалу, засобів захисту рослин, мінеральних добрив та інших необхідних матеріалів, виконання робіт із посіву, догляду та збирання врожаю, забезпечення транспортом, механізмами, технікою та вчинення інших дій, необхідних для досягнення цілей сумісної діяльності.
Пунктом 5.1 договору, визначено, що дохід Сторін в результаті здійснення спільної діяльності згідно з умовами цього договору є наступним:
5.1.1 Дохід Сторони-1 від сумісної діяльності за 1 (один) рік ведення спільної діяльності є фіксованим та становить гривневий еквівалент 500 000 (п'ятсот тисяч) гривень, в тому числі ПДВ.
5.1.2 Доходом Сторони-2 є весь урожай вирощений в результаті спільної діяльності за цим договором.
Строки сплати доходу Стороною-2 на розрахунковий рахунок Сторони-1 є таким:
- до 20 травня 2021 року - у гривні в розмірі еквівалентному 250 000 гривень, в тому числі ПДВ;
- до 20 серпня 2021 року - у гривні в розмірі еквівалентному 250 000 гривень, в тому числі ПДВ (пункт 5.2 договору).
Відповідно до п.6.1. договору, цей договір набуває чинності з 01 вересня 2020 року і діє до 30 серпня 2021 року (далі - Строк дії договору), але в будь-якому разі до закінчення агрономічного циклу вирощування сільськогосподарської культури на земельній ділянці згідно з цим Договором та повного завершення робіт зі збору врожаю.
В Додатку №1 до договору сторони виклали перелік та опис характеристик земельних ділянок на території с.Федорівка, Малинського району та Вишевицької ОТГ, Радомишльського району, Житомирської області, які використовуються сторонами у визначений договором спосіб для цілей здійснення спільної діяльності в рамках договору: 1. 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га; 2. 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га; 3. 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014 га; 4. 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га; 5. 1823488400:03:000:0005 площею 33,3920 га; 6. 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347 га; 7. 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га; 8. 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833 га; 9. 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га; 10. Акт постійного користування 158,46 га; Всього, 708,7035 га (т.2, а.с.130).
Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з такого.
Статтею 14 ГПК України визначено, зокрема, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Стосовно доводів відповідача-2 щодо невірного обрання способу захисту порушеного права прокурором, суд зазначає.
Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ГПК України).
При визначенні способу захисту відповідно до наведеної норми слід ураховувати положення ч.1 ст.14, п.4 ч.3 ст.162 ГПК України, згідно з якими спосіб захисту, який може застосувати суд при вирішенні справи, обирає позивач, тому суд позбавлений можливості на власний розсуд обирати і захищати права позивача у спосіб, який ця особа не просить застосувати.
За загальним правилом (ч.1 ст.5 ГПК України) суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом враховується, що прокурор обрав такі способи захисту порушеного права держави як визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок на користь Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. При цьому, судом відхиляються як необґрунтовані доводи відповідача-2 стосовно відсутності у прокурора правової підстави звертатись до суду з зазначеним позовом до суду за захистом порушених прав та інтересів.
Відповідно до положень ст.16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачено ст.215 Цивільного кодексу України.
За змістом положень ст.ст. 626, 627 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст.638 Цивільного кодексу України).
У відповідності до приписів частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.
Так, частина 1 статті 203 названого Кодексу визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203 ЦК України).
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203 ЦК України).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч.2 ст.215 ЦК України).
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст.215 ЦК України).
З наведеного слідує, що недійсність правочину може наступати лише у разі певних порушень закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення, тобто нікчемні, та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Нікчемним (абсолютно недійсним) є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом. Оспорюваними є правочини, які Цивільний кодекс України не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи.
Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина 3 статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Частина 1 статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Статтею 1130 ЦК України визначено поняття договору про спільну діяльність. Так, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.
Відповідно до положень статті 1131 цього ж Кодексу, умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об'єднання осіб для досягнення спільної мети.
Водночас, за змістом статті 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Згідно частин 1, 2 статті 15 цього Закону, істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (ч.1). За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови (ч.2).
Таким чином, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме на платній основі і для отримання можливості користуватися земельною ділянкою з використанням її корисних властивостей.
Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).
Згідно ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.
Як вказувалось вище, порядок розрахунків за спірним договором передбачений розділом 5 договору, відповідно до яких відповідачу-1 сплачується фіксована сума, яка в гривневому еквіваленті становить 500000,00грн, в тому числі ПДВ (п.5.1.1) в строки передбачені в п.5.2 договору. В свою чергу умовами п.5.1.2 передбачено, що доходом Сторони-2 є весь урожай вирощений в результаті спільної діяльності за договором.
Проаналізувавши умови укладеного між відповідачами оспорюваного договору, господарський суд зазначає, що передбачені пунктом 5.1.1 грошові кошти, є фактично орендною платою за право користування земельною ділянкою, в даному випадку - вирощування сільськогосподарської продукції.
Тобто, за умовами договору вирощування, переробка та реалізація товарної сільськогосподарської продукції здійснюється тільки відповідачем-2 без участі відповідача-1; відповідач-1 лише отримує грошові кошти у розмірі, визначеному цим договором.
Беручи до уваги вказані норми права, здійснивши аналіз істотних умов договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, господарський суд дійшов до висновку, що даний договір містить істотні умови договору оренди землі, а саме: об'єкт оренди (п.1.1. договору), строк дії договору оренди (п.6.1 договору), орендну плату із зазначенням її розміру, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення (п.п. 5.1-5.2 договору).
Факт передачі відповідачаем-1 відповідачу-2 земельних ділянок вказаних в Додатку №1 до договору від 01.09.2020 підтверджується актом приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020.
Доказів безпосередньої трудової участі відповідача-1 та вчинення ним дій спрямованих на виконання робіт при посіві, догляді за посівами та збиранні врожаю за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність), матеріали справи не містять і таких обставин відповідачами не доведено. Наведене є свідченням того, що спільної діяльності за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 відповідачами не велося. При цьому, з огляду на предмет доказування у даній справі, судом не досліджується питання щодо виконання сторонами умов договору спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 та продовження його дії після 30.08.2021 (п.6.1 договору).
Отже, між сторонами існували фактичні відносини з передання в користування земельних ділянок, метою яких є отримання прибутку від врожаю сільськогосподарських культур, які там вирощуються. Умови укладеного між відповідачами правочину свідчать про те, що останні фактично уклали договір оренди земельної ділянки.
Частиною 1 статті 235 ЦК України встановлено, що удаваний правочин - це правочин, вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.
У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Таким чином, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на його зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Відтак, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Отже, встановивши, що спільної діяльності за спірним договором від 01.09.2020 не велося, а відбувалось платне користування наданими відповідачем-1 у користування відповідачу-2 земельними ділянками, для отримання прибутку, до спірного правочину слід застосовувати правила, передбачені для договору оренди земельної ділянки.
Відносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.
Вказаними законодавчими актами визначено істотні умови та порядок укладання договору оренди, якого, як встановлено судом, в даному випадку сторонами дотримано не було.
Державний акт на право постійного користування не є тим документом, який надає право користувачу земельної ділянки (відповідач-1) надавати третім особам земельну ділянку, тобто, розпоряджатися нею, в тому числі шляхом надання в оренду чи в спільну діяльність, оскільки цим правом наділений відповідний орган, уповноважений державою на здійснення даних функцій.
Враховуючи зміст вищенаведених умов оспорюваного правочину, досліджуючи правову природу означеного договору, суд вважає, що договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 року є недійсним, оскільки не відповідає нормам законодавства, на підставі яких він був укладений.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України "Про оренду землі", укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Статтею 124 Земельного кодексу України у частинах 1, 2 визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ч.1). Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу (ч.2).
Згідно з ч.1 ст.92 Земельного кодексу України, право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права землекористувачів визначені в ст.95 Земельного кодексу України. Так, відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.
Таким чином, саме Поліська дослідна станція ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, як землекористувач на титулі права постійного користування, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки.
У даному випадку, відповідач-2 фактично володів, користувався та експлуатував земельні ділянки згідно Додатку №1 до договору та сплачував плату за її експлуатацію і користування відповідачу-1. Фактичне вибуття з користування відповідача-1 земельних ділянок вказаних в Додатку №1 до договору від 01.09.2020 підтверджується актом приймання-передачі до договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, а тому доводи відповідача-2 про те, що земельна ділянка не вибувала з користування відповідача-1 є безпідставними.
Отже, право володіння та користування, що належить землекористувачеві на підставі ст.92 Земельного кодексу України, за умовами спірного договору реалізується не землекористувачем - Поліською дослідною станцією ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України, а ПП "Корона-Сервіс+". Взявши на себе зобов'язання надати можливість використання земельних ділянок відповідачу-2 для виробництва сільгосппродукції відповідач-1 фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельних ділянках та надав право обробки земельних ділянок і збору врожаю ПП "Корона-Сервіс+".
Таким чином, договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 року не відповідає приписам ст.ст.92,95 Земельного кодексу України.
Також суд зазначає, що внаслідок передачі земельних ділянок в оренду відбулась фактична зміна цільового призначення земельних ділянок з - "для дослідних і навчальних цілей" на - "ведення товарного сільгоспвиробництва", що суперечить положенням ст.ст. 20, 22 Земельного кодексу України.
Зважаючи на наведене, відповідач-2 не спростував обставин щодо приховування сторонами за укладеним удаваним правочином, фактичних орендних правовідносин.
Відповідач-1 погодився з доводами прокурора та просив позов задовольнити.
Доводи відповідача-2 про те, що спірний договір є змішаним з основними елементами підряду і земельна ділянка не вибувала з користування відповідача-1 не заслуговують, виходячи з наступного.
Положеннями ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу (ч.ч.1,3 ст.843 ЦК України).
Кінцевим етапом реалізації договору підряду, відповідно до положень ч.1 ст.853 ЦК України, є прийняття замовником роботи, виконаної підрядником відповідно до договору підряду.
Отже, договір підряду передбачає виконання підрядником за завданням замовника конкретних робіт та сплату останнім на користь виконавця коштів - відшкодування витрат і плату за виконану роботу, - за результатами її прийняття. Зміст договору визначає порядок і умови виконання певних робіт на замовлення іншої сторони.
У той же час, спірним договором не визначено, які саме роботи ПП "Корона-Сервіс+" зобов'язано виконувати та яким чином їх повинен приймати замовник - Поліська дослідна станція ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.
За викладеного, господарський суд не вбачає підстав для визначення в цьому договорі елементів договору підряду та вважати цей договір змішаним, оскільки його умови не містять обов'язкових істотних умов, характерних для підрядних правовідносин.
Обґрунтування відповідачем-2 відзиву на позов тим, що прокурором не доведено обставин фіктивності оспорюваного правочину, суд вважає помилковим, оскільки у даному випадку, як встановлено судом, оспорюваний правочин є удаваним, а не фіктивним. Інші доводи, які викладені відповідачем-2 в заявах по суті, не спростовують обґрунтованість позовних вимог.
З огляду на наведене в сукупності, вимоги прокуратури про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладеного між Поліської дослідної станції ім.О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватного підприємства "Корона-Сервіс+", обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Розглядаючи вимоги прокурора та позивачів про повернення відповідачем-2 земельних ділянок, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Матеріалами справи підтверджується, що на території Федорівської сільської ради (колишнього Малинського району) розташовані земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, які відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ЖТ №17-29000007 від 22.05.1995 та інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно знаходяться у постійному користуванні Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. Також, у постійному користуванні відповідача-1 знаходиться земельна ділянка площею 158,46 га на території Вишевицької ОТГ (колишнього Радомишльського району).
Оспорюваний договір укладений щодо користування зазначеними земельними ділянками.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, речові права на земельну ділянку площею 156,9436га, кадастровий номер 1825081800:01:000:1269 зареєстровано 24.09.2021; форма власності - державна, власник - держава в особі ГУ Держгеокадастру у Житомирській області. Також зареєстровано право постійного користування вказаною земельною ділянкою за Поліською дослідною станцією ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України.
Отже, наразі право постійного користування вказаною земельною ділянкою визначено як земельна ділянка площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ.
У зв'язку із викладеним, оскільки ПП "Корона-Сервіс+" незаконно набуло право користування земельними ділянками за договором про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020 року, земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581 га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562 га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014 га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757 га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392 га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564 га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833 га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857 га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради, а також земельна ділянка площею 158,46га на території Вишевицької ОТГ підлягають поверненню на користь Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України. Позов прокурора в цій частині, з урахуванням заяви про часткову зміну предмета позову від 16.12.2021, підлягає задоволенню.
За викладеного, прокурор обрав ефективний спосіб захисту порушених інтересів держави, оскільки визнання недійсним договору та повернення земельних ділянок переслідує легітимну мету контролю за використанням земельних ділянок, що належать державі відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке користування земельними ділянками державної форми власності відбувалося у передбачений чинним законодавством спосіб та сприяло досягненню максимального економічного ефекту.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про визнання недійсним договору про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладеного між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+" та повернення на користь Поліської дослідної станції ім. О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (11602, Житомирська область Коростенський район, с.Федорівка, вул.Центральна, 4, код ЄДРПОУ 32883166) земельних ділянок є обґрунтованими, заявленими згідно з вимогами чинного законодавства, підтвердженими належними та допустимими доказами, які є в матеріалах справи, та такими, що підлягають задоволенню.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.
З урахування вказаного, враховуючи висновок суду про задоволення позовних вимог керівника Коростенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області та Національної академії аграрних наук України у повному обсязі у зв'язку із визнанням відповідачем-1 позовних вимог до початку розгляду справи по суті, суд зазначає, що на підставі ч.1 ст.130 ГПК України прокуратурі підлягає поверненню з державного бюджету 25 % сплаченого судового збору, а саме у розмірі 1135,00грн. Крім того, сума судового збору (25%) в розмірі 1135,00грн підлягає стягненню з відповідача-1 на користь Житомирської обласної прокуратури.
В порядку ст.129 ГПК України, судовий збір у розмірі 50% покладається на відповідача-2.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір про спільний обробіток землі (спільну діяльність) від 01.09.2020, укладений між Поліською дослідною станцією імені О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України та Приватним підприємством "Корона-Сервіс+".
3. Приватному підприємству "Корона-Сервіс+" (07321, Київська область, Іванівський район, с.Олізарівка, вул.Миру, 4, код ЄДРПОУ 40970242) повернути на користь Поліської дослідної станції ім.О.М. Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (11602, Житомирська область Коростенський район, с.Федорівка, вул.Центральна, 4, код ЄДРПОУ 32883166) земельні ділянки з кадастровими номерами: 1823488400:02:000:0009 площею 86,4581га, 1823488400:02:000:0012 площею 8,5562га, 1823488400:02:000:0015 площею 23,9014га, 1823488400:03:000:0004 площею 39,2757га, 1823488400:03:000:0005 площею 33,392га, 1823488400:04:000:0004 площею 31,6347га, 1823488400:04:000:0008 площею 7,3564га, 1823488400:02:000:0010 площею 235,0833га, 1823488400:04:000:0002 площею 84,5857га, що знаходяться на території Федорівської сільської ради (нині Малинської міської ради Коростенського району), а також земельну ділянку з кадастровим номером 1825081800:01:000:1269 площею 156,9436га на території Вишевицької ОТГ (нині Житомирського району).
4. Стягнути з Поліської дослідної станції імені О.М.Засухіна Інституту картоплярства Національної академії аграрних наук України (11602, Житомирська область Коростенський район, с.Федорівка, вул.Центральна, 4, код ЄДРПОУ 32883166) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м.Житомир, вулиця Святослава Ріхтера, 11, ідентифікаційний код 02909950): 1135,00грн витрат по сплаті судового збору.
5. Стягнути з Приватного підприємства "Корона-Сервіс+" (07321, Київська область, Іванівський район, с.Олізарівка, вул.Миру, 4, код ЄДРПОУ 40970242) на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м.Житомир, вулиця Святослава Ріхтера, 11, ідентифікаційний код 02909950): 2270,00грн витрат по сплаті судового збору.
6. Повернути з Державного бюджету України на користь Житомирської обласної прокуратури (10002, м.Житомир, вулиця Святослава Ріхтера, 11, ідентифікаційний код 02909950) сплачену суму судового збору у розмірі 1135,00грн, який був зарахований в дохід бюджету за платіжним дорученням №2089 від 08.10.2021, яке знаходиться в матеріалах справи №906/1054/21.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 07.06.22
Суддя Кравець С.Г.
Друк:
1 - в справу,
2,3 - позивачам (рек.) та на електронну пошту: zemagentstvo.zt@ukr.net prezid@naas.gov.ua,
4,5 - відповідачам (рек.) та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1, koronaserviceplus@ukr.net,
6 - Коростенській окружній прокуратурі (рек.) та на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2,
7 - Житомирській обласній прокуратурі (рек.) та на електронну пошту: prokzt@zhit.gp.gov.ua