ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
06 червня 2022 року Справа № 673/1671/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Мельник О.В. , суддя Олексюк Г.Є.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщені Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022
(ухвалене о 14:45 год. у м. Хмельницькому, повний текст складено 23.03.2022)
у справі № 673/1671/20 (суддя Заярнюк І.В.)
за позовом ОСОБА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012"
про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" на користь ОСОБА_1 271 535 грн 65 коп. втрат від інфляції, 193 507 грн 19 коп. 3% річних, а всього 465 042 грн 84 коп.
за участю представників сторін:
від позивача - Флис В.В. ;
від відповідача - не з'явився.
В грудні 2020 року позивач звернувся до Деражнянського районного суду Хмельницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край - 2012" про стягнення 271 535 грн 65 коп. інфляційних, 193 507 грн 19 коп. 3 % річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що він 21.11.2017 направив на адресу учасників товариства та ТОВ "Подільський край - 2012" нотаріально завірену заяву про вихід зі складу учасників (засновників) ТОВ "Подільський край-2012" та виплату йому вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, належної йому частки прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу.
15.11.2018 на адресу ТОВ "Подільський край - 2012" позивачем було направлено заяву виплату йому дійсної (ринкової) вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, належну йому частку прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу, з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29.11.2017 та надано рахунок для перерахування коштів.
Вказує, що 23.11.2018 на рахунок позивача було перераховано кошти у сумі 309,63 тис. грн., тобто виходячи з оцінкою майна згідно з балансом Товариством, а не беручи до уваги ринкову вартість майна Товариства.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18 позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" задоволено. Вирішено стягнути з ТОВ "Подільський край-2012" на користь ОСОБА_1 3 085 632 грн 40 коп. дійсної (ринкової) вартості частини майна ТОВ "Подільський край-2012", з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29.11.2017, що належить до виплати ОСОБА_1 , пропорційно його частці (33,34% статутного капіталу), у зв'язку з його виходом зі складу учасників ТОВ "Подільський край-2012".
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі №924/1161/18 вищевказане рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18 залишено без змін.
Оскільки, ТОВ "Подільський край - 2012" не виконало вказане рішення суду, то позивач нарахував та заявив до стягнення 271 535 грн 65 коп. інфляційних, нараховані за період з грудня 2018 по листопад 2020 включно, 193 507 грн 19 коп. 3 % річних, нарахованих за період з 29.11.2018 по 30.12.2020.
Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13.09.2021 позов задоволено частково.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" на користь позивача втрат від інфляції в сумі 27 770 грн 69 коп., 3 % річних в сумі 4 047 грн 82 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 1 644 грн пропорційно задоволених вимог. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 23.11.2021 рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 13.09.2021 скасовано. Провадження у справі закрито, оскільки предметом зазначеного позову є частки у статутному капіталі ТОВ "Подільський край - 2012", зокрема відповідні права й обов'язки стосовно участі у діяльності та управлінні вказаного товариства, отриманні прибутку від господарської діяльності, а тому відносини щодо визначення розміру та стягнення інфляційних та 3 % річних внаслідок невчасного нарахування і неповної виплати цих прав за своєю правовою природою є корпоративними відносинами щодо володіння, користування й розпорядження належними корпоративними правами у господарському товаристві, а тому справа підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
В подальшому, матеріали справи № 673/1671/21 надійшли до Господарського суду Хмельницької області.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" на користь ОСОБА_1 4 047 грн 82 коп. 3% річних, 27 770 грн 69 коп. інфляційних втрат, витрати на правову допомогу в сумі 1 370 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 476 грн 83 коп.
При ухвалені вказаного рішення суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача був обов'язок із виплати позивачу грошових коштів, а саме вартості частини майна, у розмірі 3 085 632 грн 40 коп., що встановлено рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18.
Однак, суд вказав, що строк виконання зобов'язання перед ОСОБА_1 у відповідача настав з часу прийняття постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 924/1161/18, яким рішення господарського суду першої інстанції було залишено без змін, тому, з огляду на положення чинного законодавства та судову практику, суд дійшов висновку, що строк прострочення заборгованості 3% річних та індексу інфляції повинен обчислюватися не з наданого позивачем розрахунку заборгованості з 29.11.2018, а з дати набрання рішенням суду законної сили, тобто, з 14.12.2020 по 30.12.2020, а тому позовні вимоги задовольнив частково.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 15, 16, 525, 526, 612, 625 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України.
Також, враховуючи документально підтверджене понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу в сумі 1 370 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся ОСОБА_1 , у якій просить рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач вказує таке.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18 було визначено дійсну (ринкову) вартість частини майна товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012", з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29.11.2017, що належить до виплати ОСОБА_1 , пропорційно його частці (33,34% статутного капіталу), у зв'язку з його виходом зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" у розмірі 3 085 632 грн 40 коп., яка є несплаченою до цього часу.
Обов'язок з виплатою учаснику належної йому частини вартості майна настає з моменту виходу учасника з ТОВ або ТДВ, а невиконання зобов'язання призводить до наслідків, передбачених за прострочення виконання грошового зобов'язання, зокрема визначених ст. 625 ЦК України.
Вказує, що в постанові Верховного Суду України від 12.12.2011 у справі №14/214(10), викладено правову позицію про те, що учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості частки майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України.
Вважає, що суд першої інстанції керується власними поглядами, які суперечать вимогам чинного законодавства та принципам справедливості та об'єктивності судочинства.
Тому, скаржник не погоджується із висновками суду першої інстанції, а рішення місцевого господарського суду, на його думку, ухвалене з неправильним застосуванням судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та таким, що не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України.
Відповідач, у відзиві на апеляційну скаргу, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Строк виконання зобов'язання перед ОСОБА_1 у відповідача настав не з 29.11.2018, а з часу прийняття постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі № 924/1161/18, оскільки факт наявної заборгованості у ТОВ "Подільський край-2012" перед ОСОБА_1 та її розмір, виходячи із дійсної (ринкової) вартості частини майна ТОВ "Подільський край-2012" в розмірі 3 085 632 грн 40 коп. встановлено судовим рішенням, яке набрало сили 14.12.2020.
Суд першої інстанції у цій справі дійшов правильного висновку про часткову доведеність ОСОБА_1 позовних вимог, оскільки, з часу набрання кінцевим судовим рішенням законної сили, зобов'язання відповідача перед позивачем стало конкретизованим і визначеним, а відтак, саме протягом цього часу підлягало виконанню, що повністю узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц.
Тому, відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 - без змін.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 06.06.2022 представник скаржника підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскарженого рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 слід скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позов задовольнити.
В судове засідання 06.06.2022 представник відповідача не з'явився.
Однак, 02.06.2022 на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.
Враховуючи приписи ст.ст. 269, 273 ГПК України про межі та строки розгляду апеляційних скарг в апеляційній інстанції, той факт, що відповідач був належним чином та своєчасно повідомлений про дату, час та місце судового засідання, про що свідчить поштове повідомлення, направлене відповідачу (т. 2, а. с. 48), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, зважаючи на заяву відповідача про розгляд справи без участі його представника, ту обставину, що позиція відповідача викладена у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів визнала за можливе завершувати розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухвалені рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати в частині відмови в стягненні 189 206 грн 45 коп. 3 % річних, 243 764 грн 96 коп. інфляційних, 18 620 грн витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18 позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" задоволено. Вирішено стягнути з ТОВ "Подільський край-2012" на користь ОСОБА_1 3 085 632 грн 40 коп. дійсної (ринкової) вартості частини майна ТОВ "Подільський край-2012", з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29 листопада 2017 року, що належить до виплати ОСОБА_1 , пропорційно його частці (33,34% статутного капіталу), у зв'язку з його виходом зі складу учасників ТОВ "Подільський край-2012". Також вирішено питання про розподіл судових витрат (т. 1, а. с. 9-31).
Вказаним рішенням суду встановлено, що ОСОБА_1 подав до ТОВ "Подільський край-2012" заяву про свій вихід з складу учасників товариства. У заяві позивач просив розрахунок із ним провести відповідно до Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про господарські товариства" та Статуту ТОВ "Подільський край-2012", тобто виплатити вартість частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі, належну йому частку прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту виходу. Вказану заяву отримано ТОВ "Подільський край-2012" 29.11.2017.
10.01.2018 були проведенні загальні збори учасників ТОВ "Подільський край-2012", на яких прийнято рішення задовольнити подану заяву ОСОБА_1 про його виключення зі складу учасників товариства та затверджено суму вартості майна товариства, що пропорційна частці учасника, який виходить - ОСОБА_1 , в статутному капіталі товариства та належної до виплати, в сумі 309,63 тис. грн.
У заяві від 15.11.2018, адресованій директору ТОВ "Подільський край-2012" Зінчуку О.І. , позивач вимагав в строк до 29.11.2018 виплатити дійсну (ринкову) вартість частини майна товариства, пропорційній його частці у статутному капіталі, належну йому частку прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу, з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29.11.2017.
23.11.2018 ОСОБА_1 на рахунок було перераховано кошти у сумі 309,63 тис. грн, виходячи з оцінкою майна згідно з балансом товариства.
Однак суд у справі № 924/1161/18 дійшов висновку, що до виплати позивачу (крім виплаченої) підлягає сума в розмірі 3 195 987 грн 78 коп. Така сума вирахувана судом з врахуванням такого: 9 466 350 грн 44 коп. (ринкова вартість товарів (обладнання) та нежитлових будівель станом на 29.11.2017, що визначена судовими експертизами від 02.01.2020 та від 28.07.2020) + 545 500 грн (вартість чистих активів товариства (різниця між активами підприємства та зобов'язаннями) згідно фінансового звіту підприємства станом на 31.12.2017) + 502 900 грн (чистий прибуток за 2017 рік), частка майна позивача, ОСОБА_1 , в товаристві становить 33,34%, тому сума до виплати в разі виходу мала б становити 3 505 617 грн 78 коп.. (33,34%). Разом з тим, з врахуванням того, що ОСОБА_1 ТОВ "Подільський край-2012" виплатило кошти сумі 309 630 грн, тому до виплати підлягають кошти в розмірі 3 195 987 грн 78 коп. В той же час стягненню підлягає розмір коштів, визначений позивачем у позовних вимогах, в розмірі 3 085 632 грн 40 коп.
Постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 у справі №924/1161/18 вищевказане рішення Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18 залишено без змін (т. 1, а. с. 33-59).
Позивач вказуючи, що станом на дату звернення із цим позовом до суду відповідач не виконав рішення суду у справі №924/1161/18, звернувся до суду із даним позовом та просить стягнути з відповідача 271 535 грн 65 коп. інфляційних втрат, які нараховані за період з грудня 2018 року по листопад 2020 року включно та 193 507 грн 19 коп. 3% річних, нарахованих за період з 29.11.2018-30.12.2020 на суму заборгованості в розмірі 3 085 632 грн 40 коп.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
У відповідності до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Відповідно до частини першої статті 148 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право вийти з товариства, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до виходу, якщо інший строк не встановлений статутом.
За змістом частини першої статті 148 ЦК України та статті 10 Закону України "Про господарські товариства" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) учасник товариства мав право вийти з товариства у будь-який строк незалежно від згоди інших учасників та самого товариства. Підставою припинення участі в господарському товаристві міг бути юридичний факт подання учасником заяви про вихід з товариства.
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства" при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.12.2020 позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" задоволено. Вирішено стягнути з ТОВ "Подільський край-2012" на користь ОСОБА_1 3 085 632 грн 40 коп. дійсної (ринкової) вартості частини майна ТОВ "Подільський край-2012", з урахуванням майнових зобов'язань станом на 29.11.2017, що належить до виплати ОСОБА_1 , пропорційно його частці (33,34% статутного капіталу), у зв'язку з його виходом зі складу учасників ТОВ "Подільський край-2012". Також вирішено питання про розподіл судових витрат.
Матеріали справи № 673/1671/20 не містять доказів сплати відповідачем позивачу вартості частини майна товариства у сумі 3 085 632 грн 40 коп. у заявлений позивачем період.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За положеннями частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Посилання суду першої інстанції та відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, суд апеляційної інстанції вважає помилковими, оскільки правовідносини у цій справі та справі № 646/14523/15-ц не є подібними та у вказаній справі Велика Палата Верховного Суду не надавала оцінки застосування ст. 625 ЦК України у відносинах, що склалися між товариством та його колишнім учасником, якому товариство не виплатило вартість частки майна в товаристві.
Суд бере до уваги, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.
Посилання відповідача та суду першої інстанції на те, що сума яка підлягає виплаті позивачу була визначена лише в рішенні Господарського суду Хмельницької області від 30.09.2020 у справі №924/1161/18, не ґрунтуються на вищезазначених вимогах закону, оскільки на переконання суду апеляційної інстанції законодавець для того і встановив дванадцяти місячний строк для виплати вартості частки в майні товариства при виході учасника (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства"), щоб товариство та учасник мали достатньо часу для проведення експертної оцінки ринкової вартості частки, накопичення коштів та для виплати учаснику її вартості у строки визначенні законом.
Натомість, позивач змушений був звернутися за захистом свого права до суду, через відмову відповідача виплатити позивачу саме ринкову вартість частки в майні Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012".
За актуальною практикою Верховного Суду, учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення з моменту порушення його прав (невиплати вартості частки у встановлений законом строк), а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.
Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12.03.2020 у справі №912/855/19, від 16.07.2019 у справі №921/233/18, від 23.01.2018 у справі №906/1283/16, від 15.04.2021 у справі № 914/923/17.
Тому, суд апеляційної інстанції констатує, що у відповідача виник обов'язок сплатити ринкову вартість майна з моменту виходу позивача із товариства, протягом строку, встановленого законом (ст. 54 Закону України "Про господарські товариства") і враховуючи, що протягом такого строку, відповідач такий обов'язок не виконав, позивач має право на нарахування 3% річних та інфляційних.
Таким чином, відповідач за період з 29.11.2018 по 30.12.2020 прострочив виконання зобов'язань з виплати позивачу вартості частки майна товариства, тому в позивача виникло право вимагати сплати частки вартості майна товариства з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми.
Відповідно до наведеного позивачем в позовній заяві розрахунку інфляційних та 3 % річних, нарахованих на суму заборгованості в розмірі 3 085 632 грн 40 коп., позивачем нараховано 271 535 грн 65 коп. інфляційних втрат за період з грудня 2018 по листопад 2020 включно та 193 507 грн 19 коп. 3% річних за період з 29.11.2018 по 30.12.2020.
Перевіривши вказаний розрахунок, суд апеляційної інстанції встановив, що за наведеними позивачем вхідними даними, розмір інфляційних становить 312 340 грн 56 коп., тобто більше, ніж заявлено до стягнення.
Оскільки заявлена позивачем сума є меншою за вказану, то беручи до уваги, що визначення розміру позовних вимог є правом позивача, а суд позбавлений права виходити за межі заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних в межах заявлених позивачем вимог.
В той же час, розмір 3 % річних, за вказаний позивачем період становить 193 254 грн 27 коп., а тому позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню, а в стягненні 252 грн. 92 коп. слід відмовити за безпідставністю.
За наведеного позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення частково, а саме до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 271 535 грн 65 коп. інфляційних, 193 254 грн 27 коп. 3 % річних.
Щодо посилання відповідача про пропуск позовної давності на звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідач у відзиві, адресованому Господарському суду Хмельницької області, вказував про пропуск позивачем строку позовної давності та просив відмовити в задоволенні позовних вимог (т. 1, а. с. 210-211).
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", рішення від 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"), що застосовується як джерело права при розгляді справ судами згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.
Згідно із ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).
При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Відповідач, у вищезгаданому відзиві вказує, що перебіг позовної давності розпочався 29.11.2017, а за захистом свого порушеного права, позивач звернувся 30.12.2020, тобто з пропуском такого строку.
Однак, суд апеляційної інстанції не погоджується із такими твердженнями відповідача, оскільки 29.11.2017 відповідач лише отримав заяву позивача про вихід із товариства, а саме зобов'язання відповідача з виплати позивачу дійсної (ринкової) вартості частини майна товариства, мало бути проведено протягом 12 місяців з моменту виходу (відповідно до установленої практики моментом виходу учасника вважається день подання ним заяви про вихід), тобто у період з 29.11.2017 до 29.11.2018, і лише з 29.11.2018, відбулося порушення права позивача на виплату належної йому частки у встановленому законом розмірі.
А враховуючи, що позивач звернувся до суду із цим позовом 30.12.2020, то позовна давність не пропущена, а протилежні доводи відповідача ґрунтуються на довільному тлумаченні норм законодавства та обставин справи.
Щодо рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 в частині стягнення витрат на правову допомогу, то суд апеляційної інстанції бере до уваги таке.
Відповідно до ст.59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу.
Реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб'єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у рішенні від 16.11.2000 №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.
Зокрема, в абзаці п'ятому пункту 5 мотивувальної частини зазначеного рішення визначається, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (ч. 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".
Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Положеннями статті 16 ГПК України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Відповідно до приписів статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Суд зазначає, що позивач, у позовній заяві вказав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у сумі 20 000 грн.
Згідно з приписами статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Як вбачається з матеріалів справи правову допомогу позивачу надавав, зокрема адвокат Флис Василь Володимирович.
21.12.2020 ОСОБА_1 (клієнт) та Флис В.В. (адвокат) уклали Договір про надання правничої допомоги №49/20, згідно умов п. 1.1. якого, клієнт доручає, а адвокат зобов'язується надати йому юридичні послуги та юридичний супровід з питань представництва його інтересів, зокрема, суді, забезпечити надання йому консультування правового характеру, підготовки та розробки процесуальних документів, подання їх судам та здійснення його захисту і представництва по справі про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат з ТОВ "Подільський край-2012" у зв'язку із невиплатою ОСОБА_1 дійсної (ринкової) вартості частини майна товариства, пропорційної його часті у статутному капіталі, частку прибутку, одержаного товариством в цьому році до моменту його виходу, протягом дії Договору (т. 1, а. с. 125-126).
Відповідно до п. 41. Договору від 21.12.2020 №49/20, за послуги передбачені п. 4.1. цього договору клієнт зобов'язаний сплатити адвокату винагороду (гонорар), розмір якої обумовлюється договором, а порядок і здійснення його оплати визначається квитанціями, які долучаються до договору.
Клієнт здійснює оплату винагороду (гонорару) за цим Договором адвокату кошти в розмірі 20 000 грн на момент підписання цього Договору (п. 4.2. Договору).
Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу від 18.06.2021 до Договору про надання правової допомоги №49/20 від 21.12.2020 (т. 1, а. с. 128) вартість послуг, виходячи із вартості 1 000 грн за 1 год. праці, становитиме:
1. Проведення консультацій з клієнтом (позивачем у спорі) правового характеру, надання інформації щодо характеру спору та порядку розгляду відповідної категорії справи, кількість затрачених годин 3, вартість послуг 3 000 грн.
2. Вивчення наданих клієнтом документів, судової практики, нормативно-законодавчої бази, що покладається в основу захисту прав та інтересів клієнта, кількість затрачених годин 6, вартість послуг 6 000 грн.
3. Підготовка позовної заяви про стягнення втрат від інфляції та відсотків, кількість затрачених годин 8, вартість послуг 8 000 грн.
4. Участь з представництва інтересів клієнта у судових засіданнях в Деряжнянському районному суді, кількість затрачених годин 3, загальна сума 3 000 грн.
Всього 20 000 грн.
Відповідно до квитанції про оплату до Договору № 49/20 від 21.12.2020, позивач сплатив адвокату 20 000 грн (т. 1, а. с. 127).
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За положеннями п. 4 ст. 1, ч. 3 та 5 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
За ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з'їздом адвокатів України від 09.06.2017, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 5, 7 та 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч. 4 ст. 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям (аналогічну правову позицію викладено у додаткових постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №903/390/18, від 21.01.2020 у справі №916/2982/16, від 07.07.2020 у справі №914/1002/19).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Як зазначено вище, позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20 000 грн.
Вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі. Чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань. Чи не включено в документи інформації щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами. Та, навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Велика Палата Верховного Суду в пункті 21 додаткової постанови від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Також, відповідачем було подано відзив на заяву позивача про стягнення судових витрат (т. 1, а. с. 145-146), відповідно до якої відповідач просив відмовити в задоволенні відповідної заяви, з тих підстав, що:
- сторонами не було складено акт виконаних робіт;
- вартість наданих послуг є завищеною;
- надані адвокатом послуги не є складними;
- вартість с послуг з представництва у судових засіданнях не відповідає дійсності.
Суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зменшення розміру витрат на професійну правову допомогу, оскільки: умовами договору №49/20 від 21.12.2020 не передбачено складання акту виконаних робіт; відповідач детально не вказує в чому полягає завищення об'єму та вартості послуг, а лише посилається на відповідні обставини загальними фразами; представник Флис В.В. приймав участь в судових засіданнях Деряжнянського районного суду 23.04.2021 та 13.09.2021 тривалістю 53 хв. та 3 год. 27 хв. відповідно, що підтверджується протоколами судових засідань (т. 1, а. с. 118-119, 150-151).
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про стягнення зі скаржника на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у сумі 19 900 грн (пропорційно задоволеним вимогам), які відповідають критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні зі складністю справи та виконаною роботою у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, підтверджуються обставинами справи, ґрунтуються на нормах законодавства.
В той же час, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позову не відповідають встановленим обставинам справи, що в силу п. 3 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставою для скасування рішення суду.
Згідно із ч. 2 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 скасувати в частині відмови в стягненні 189 206 грн 45 коп. 3 % річних, 243 764 грн 96 коп. інфляційних, 18 620 грн витрат на правову допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються, зокрема особи з інвалідністю II групи.
Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.
Частинами 1, 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З урахуванням викладеного, судовий збір за подання позовної заяви, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, становить 6 972 грн 15 коп. та згідно норм ч. 9 ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача в дохід Державного бюджету України.
Відповідно до п.п.4 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" розмір судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду складає 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно із ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Оскаржуючи рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20, скаржник просив скасувати його в частині відмови в задоволені позовних вимог.
Тобто, оспорюваною сумою є 433 224 грн 33 коп., тому розмір судового збору, що підлягав сплаті за подання апеляційної скарги на вказане рішення у цій справі складає 9 747 грн 55 коп.
Враховуючи часткове задоволення вимог апеляційної скарги, судовий збір, який в відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України підлягає до стягнення з відповідача в дохід Державного бюджету України становить 9 741 грн 70 коп
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 скасувати в частині відмови в стягненні 189 206 грн 45 коп. 3 % річних, 243 764 грн 96 коп. інфляційних, 18 620 грн витрат на правову допомогу.
Ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
В решті рішення Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі №673/1671/20 залишити без змін, виклавши абзаци 1-5 його резолютивної частини в такій редакції
"Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" (Хмельницька обл., Деражнянський р-н, с.Коричинці, код 38188848) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) - 271 535 грн 65 коп. інфляційних, 193 254 грн 27 коп. 3 % річних, 19 990 грн витрат на правову допомогу.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" (Хмельницька обл., Деражнянський р-н, с.Коричинці, код 38188848) в дохід Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у Хмел.обл/Хмельниц мтг/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37971775; банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО): 899998; рахунок отримувача: UA878999980313191206083022775; код класифікації доходів бюджету: 22030101) судовий збір за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ), до Господарського суду Хмельницької області по справі № 673/1671/20 у розмірі 6 972 грн 15 коп.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
В позові в частині стягнення 252 грн. 92 коп. 3 % річних відмовити ".
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Подільський край-2012" (Хмельницька обл., Деражнянський р-н, с.Коричинці, код 38188848) в дохід Державного бюджету України - 9 741 грн 70 коп. судового збору за подання апеляційної скарги на Господарського суду Хмельницької області від 18.03.2022 у справі № 673/1671/20.
4. Господарському суду Хмельницької області видати накази на виконання цієї постанови.
5. Справу № 673/1671/20 надіслати Господарському суду Хмельницької області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "07" червня 2022 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Мельник О.В.
Суддя Олексюк Г.Є.