вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"26" травня 2022 р. Справа№ 910/6362/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Корсака В.А.
Євсікова О.О.
за участю секретаря судового засідання
за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 26.05.2022
від позивача: Мустіпан О.В. - представник за довіреністю;
від відповідача: Пустовіт А.І. - представник за довіреністю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Піщанської Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2021
у справі № 910/6362/21 (суддя - Підченко Ю.О.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Піщанської Оксани Володимирівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Плаза"
про стягнення 279 500,00 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Фізична особа-підприємець Піщанська Оксана Володимирівна (далі - позивач, ФОП Піщанська О.В.) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київ Плаза" (далі - відповідач, ТОВ "Київ Плаза") про стягнення штрафу в розмірі 10 000, 00 доларів США, що еквівалентно 279 500, 00 грн за курсом НБУ на день подачі позову.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено умови п. 6.5. договору № 01/08.19 від 01.08.2019.
Короткий зміст заперечень відповідача проти позову
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на відсутність обумовлених законом та договором № 01/08.19 від 01.08.2019 підстав для стягнення штрафу в розмірі 10 000, 00 доларів США, що еквівалентно 279 500, 00 грн за курсом НБУ на день подачі позову.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця Піщанської Оксани Володимирівни відмовлено повністю.
Рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог мотивовано тим, що позивач помилково посилається на п. 6.5. договору як на підставу для притягнення відповідача до відповідальності та стягнення штрафу за невиконання п. 2.3. договору, оскільки під час припинення договору відповідач керувався підпунктом 2.2.3. договору № 01/08/19, що відповідає умовам укладеного договору та вимогам закону.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, Фізична особа-підприємець Піщанська Оксана Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просить суд прийняти апеляційну скаргу до розгляду та відкрити провадження у справі. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 910/6362/21 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача штраф у розмірі 10 000, 00 доларів США, що еквівалентно 279 500 гривень 00 копійок за курсом НБУ на день подачі позову.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення:
- не було враховано п. 5.2.1 договору № 01/08.19 від 01.08.2019, оскільки за вказаним пунктом договору замовник мав повідомити виконавця про розірвання договору письмово у шестимісячний строк, чого дотримано замовником не було;
- зроблено помилковий висновок про те, що позивач не заперечував про припинення договору № 01/08.19 від 01.08.2019;
- відповідачем був порушений порядок дострокового припинення договору № 01/08.19 від 01.08.2019.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
07.12.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який надіслано засобами поштового зв'язку, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому відповідач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Доводи відповідача у відзиві зводяться до відсутності обумовлених законом та договором № 01/08.19 від 01.08.2019 підстав для стягнення штрафу в розмірі 10 000, 00 доларів США, що еквівалентно 279 500, 00 грн за курсом НБУ на день подачі позову.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2021 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Ткаченко Б.О., суддів: Корсак В.А., Євсіков О.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2021 витребувано у Господарського суду матеріали справи № 910/6362/21.
03.11.2021 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6362/21.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Піщанської Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/6362/21, розгляд справи призначено на 07.12.2021.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.12.2021 оголошено перерву в судовому засіданні 18.01.2022, продовжено строк розгляду справи.
У зв'язку з перебуванням головуючого судді Ткаченко Б.О. з 17.01.2022 по 31.01.2022, 18.01.2022 на лікарняному, судового засідання не відбулось.
Зважаючи на вищенаведене, після виходу головуючого судді Ткаченка Б.О. з лікарняного, справа має бути призначена до розгляду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2022 розгляд справи призначено на 01.03.2022.
Проте, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Отже, судове засідання у справі № 910/6362/21 призначене на 01.03.2022 0 11:40 год. не відбулося.
В період часу з 04.04.2022 по 22.04.2022 суддя - Євсіков В.В. перебував на лікарняному.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2022 розгляд справи призначено на 26.05.2022.
Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання
В судове засідання 26.05.2022 з'явились представники позивача та відповідача.
В судовому засіданні 26.05.2022 представник позивача надав пояснення по суті спору та по суті апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу - задовольнити, а оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Представник відповідача надав пояснення по суті спору, і з урахуванням доводів поданого відзиву на апеляційну скаргу, заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу - відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін як таке, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.08.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "КИЇВ ПЛАЗА" (як замовником) та Фізичною особою-підприємцем Піщанською Оксаною Володимирівною (як виконавцем) було укладено договір № 01/08/19 (далі- договір) у порядку та на умовах якого замовник зобов'язався передати в суборенду майно, а виконавець зобов'язався прийняти вказаний об'єкт суборенди та використовувати його для подальшого надання послуг з організації харчування клієнтів та працівників замовника, що полягають у реалізації вже готових продуктів, напівфабрикатів, гарячих/холодних напоїв, які визначаються у відповідних Специфікаціях, а також сплачувати за користування об'єктом суборенди грошові кошти, розмір яких визначений в розділі 3 цього договору.
Відповідно до п. 1.3. договору, передача об'єкта суборенди в користування та його повернення оформлюється Актами приймання-передачі, які є невід'ємними частинами договору із обов'язковим зазначенням у них стану об'єкта суборенди на момент передачі (повернення), а також переліку меблів, кухонного обладнання тощо.
Згідно з п. 2.1. договору, правочин вступає в силу з моменту підписання Акту приймання-передачі об'єкта суборенди та діє до 31.12.2021, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
Дія договору припиняється достроково в таких випадках:
- за спільною згодою сторін;
- за ініціативою однієї із сторін;
- у разі неналежного виконання або порушення умов договору однією зі сторін.
Позивач посилався зокрема на те, що 07.07.2020 він отримав лист від 01.07.2020 від відповідача за змістом якого замовник, користуючись своїм правом, повідомив про дострокове припинення дії договору через неналежне виконання та порушення виконавцем умов договору. Також, в указаному листі зазначено, що згідно цього повідомлення, будемо вважати, що дата припинення дії цього договору 31.07.2020. Жодних пояснень та доказів порушення умов договору з боку позивача до вищевказаного листа відповідачем додано не було. Жодного разу, за весь період співпраці, від відповідача не надходило скарг, зауважень та/або повідомлень щодо неналежного виконання чи порушення позивачем договірних зобов'язань, а відтак підстави для дострокового припинення договору, які перелічені в листі від 01.07.2020 були необґрунтованими, нічим не підтвердженими.
Позивач також наголошував, що відповідно до умов пункту 6.5. договору, у разі порушення п. 2.3. цього договору, сторона, яка вчасно не повідомила іншу сторону про бажання розірвати договір достроково, сплачує штраф у розмірі 10 000, 00 доларів США. Враховуючи той факт, що у листі від 01.07.2020 відповідачем самостійно визначено дату фактичного припинення (розірвання) договору за ініціативою саме відповідача з 31.07.2020, то з боку замовника допущено порушення п. 2.3. договору щодо повідомлення про дострокове припинення.
Відповідач, у свою чергу, проти заявленого позову заперечував у повному обсязі посилаючись на наступне:
- встановлена п. 6.5. договору міра відповідальності у вигляді штрафу передбачена сторонами саме для забезпечення права розірвання договору за ініціативою сторони з попереднім повідомленням, що не пов'язано з порушенням його умов. Такий пункт забезпечує реалізацію того, щоб кожна зі сторін, яка належним чином виконує умови договору, мала право за умови повідомлення за 5 місяців припинити співпрацю за договором;
- п. 2.2.3., який був реалізований сторонами у зв'язку з порушенням позивачем умов договору, зумовив саме припинення дії договору та жодним чином не пов'язаний з ініціативним розірванням договору з попереднім повідомленням за 5 місяців;
- у повідомленні від 01.07.2020 (яке було оформлено за результатами проведення між сторонами переговорів) відповідач вказав на порушення позивачем умов договору, тобто використовує інструмент припинення дії договору, передбачений п. 2.2.3., а не повідомляє про своє бажання розірвати договір на підставі п. 2.2.2;
- позивач жодним чином не заперечував проти зазначених у повідомленні підстав для розірвання договору, що підтверджується добровільним та своєчасним звільненням приміщень, поверненням орендованого майна, підписанням акту приймання-передачі від 31.07.2020, чим позивач фактично визнав факт порушення ним умов договору та згоду з припиненням дії договору відповідно до п. 2.2.3. договору;
- недопустимим є застосування неустойки (штрафу чи пені) за правомірну реалізацію стороною права на припинення дії договору у відповідності та на підставі самого договору;
- відповідач жодним чином не порушував умов договору, зокрема, в частині недотримання порядку повідомлення про розірвання договору за бажанням однієї зі сторін, оскільки такої ініціативи не проявляв та не реалізовував;
- ні в ході переговорів, ні в момент припинення дії договору за п. 2.2.3., ні під час звільнення орендованих приміщень та підписання належних документів у погоджену сторонами дату, позивач жодного разу не заперечував проти припинення дії договору та повернення орендованого майна; не дискутував щодо дати припинення дії договору; не заявляв про порушення його прав та інтересів; не інкримінував відповідачу порушення ним умов договору; не надсилав претензій щодо неправомірних дій відповідача; не вчиняв дій, які би свідчили про правомірність його вимог щодо сплати штрафних санкцій як учасника господарських взаємовідносин, який зазнав збитків;
- відсутність у діях відповідача ознак господарського правопорушення та відсутність підстав стверджувати про порушення прав і законних інтересів позивача унеможливлює застосування до відповідача штрафу за п. 6.5. договору.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).
Ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України та ст. 230 ГК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
Згідно ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Статтею 230 ГК України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Одним із видів господарських санкцій, які відповідно до статті 217 ГК України можуть застосовуватися у сфері господарювання, є штрафні санкції, що можуть застосовуватися у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) відповідно до умов договору між сторонами.
Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 202 Господарського кодексу України (далі також - ГК України) господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та і інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншим законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
На підставі ч. 2 ст. 653 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України) у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Частиною 1 ст. 610 ЦК України передбачено, що порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). На підставі п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 188 ГК України, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. За змістом ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
За загальним правилом зміна або розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін в порядку, встановленому ст. 188 ГК України. Зміна та розірвання господарських договорів (припинення зобов'язання) саме в односторонньому порядку допускаються виключно з підстав, прямо передбачених відповідним законом або договором (аналогічну правову позицію викладено у постанові колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 916/1684/18).
Як вірно встановлено судом першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, у п. 2.2. договору передбачено такі підстави для дострокового припинення:
- за спільною згодою сторін;
- за ініціативою однієї зі сторін;
- у разі неналежного виконання або порушення умов договору однією зі сторін.
Відповідач наголошував на тому, що ним направлено лист про припинення договору з підстав неналежного виконання/порушення умов договору позивачем шляхом приховування отриманого доходу в приміщені, яке є об'єктом суборенди; не виконання зобов'язань у частині виплати відповідачу повної ціни договору; не виконання передбаченого п. 3.8. договору обов'язку з компенсації відповідачу комунальних послуг; не сплати на користь відповідача передбачених договором штрафних санкцій.
У той же час, відповідно до п. 5.2.1. договору, замовник має право достроково розірвати цей договір у разі невиконання або неналежного виконання виконавцем зобов'язань, передбачених договором, повідомивши його письмово про це у 6 (шести) місячний строк.
Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що окрім п. 2.3. договору, в разі невиконання виконавцем умов договору пунктом 5.2.1. передбачено порядок дострокового розірвання.
Більше того, як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема Акту приймання-передачі від 31.07.2020, позивач не заперечував щодо вказаних відповідачем у повідомленні підстав та строку розірвання договору, і вчинив дії по звільненню приміщення та повернення орендованого майна, що в сукупності свідчить про визнання факту припинення правовідносин оренди за укладеним договором.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що посилання позивача на п. 6.5. договору, як на підставу для притягнення відповідача до відповідальності та стягнення штрафу за невиконання п. 2.3. договору - є необґрунтованими, оскільки процедуру припинення договору відповідач ініціював саме на підставі підпункту 2.2.3. договору № 01/08/19.
Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було враховано п. 5.2.1 договору № 01/08.19 від 01.08.2019, оскільки за вказаним пунктом договору замовник мав повідомити виконавця про розірвання договору письмово у шестимісячний строк, чого дотримано замовником не було - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгурнтовані з огляду на те, що як зазначено вище, оскільки процедуру припинення договору відповідач ініціював саме на підставі підпункту 2.2.3. договору № 01/08/19 саме з підстав неналежного виконання умов договору однією з сторін, і жодних порушень відповідачем порядку дострокового припинення договору № 01/08.19 від 01.08.2019 - допущено не було і доказів протилежного позивачем не було надано в розумінні ст. ст. 76-79 ГПК України.
Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 910/6362/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.
Розподіл судових витрат
Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Піщанської Оксани Володимирівни на рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 910/6362/21 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.09.2021 у справі № 910/6362/21 - залишити без змін.
3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.
4. Матеріали справи № 910/6362/21 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді В.А. Корсак
О.О. Євсіков
Повний текст постанови підписано 06.06.2022.